1. Роулзів проект

А. Інтуїтивізм ха утилітаризм

У попередньому розділі я доводив, що, перш ніж обраховувати корисність, слід мати теорію справедливих (fair) часток, бо є певні межі, що визнача­ють, якою мірою можна легітимно жертвувати інтересами індивідів задля блага решти людей. Якщо людей треба трактувати як рівних, слід захистити їх як таких, що володіють певними правами та свободами. Але якими правами і свободами?

Більшість праць Із політичної філософії, написаних протягом останніх двадцяти років, були присвячені саме цьому питанню. Як ми бачили, дехто й далі обстоює утилітаризм. Проте значною мірою відбувся відхід від «колись украй поширеної давньої віри, ніби певна форма утилітаризму, якщо нам пощастить знайти цю правильну форму, має відобразити сутність політичної моралі»¹, і найсучасніші полі­тичні філософи сподіваються знайти якусь послідовну альтернативу утилітаризмові. Джон Роулз одним з перших репрезентував таку альтернативу у своїй книзі «Теорія справедливості», опублікованій 1971 року. Чимало інших авторів писали про контр-інтуїтивну природу утилітаризму. Проте Роулз почав свою книжку з нарікань, що політична теорія потрапила в лещата між двома крайностями: з одного боку, утиліта­ризмом, а з другого - непослідовною мішаниною ідей і принципів. Цей другий варі­ант Роулз назвав «інтуїтивізмом» («intuitionism»), підходом, що лише трохи кращий від низки анекдотів, заснованих на конкретних інтуїціях щодо конкретних питань.

Інтуїтивізм - незадовільна альтернатива утилітаризму, бо, якщо ми справді має­мо антиутилітаристські Інтуїції щодо конкретних питань, ми прагнемо мати й альтернативну теорію, яка надає сенсу тим інтуїціям. Ми прагнемо мати теорію, яка доведе, чому ці конкретні приклади породжують у нас несхвалення. Проте «інтуї­тивізм» ніколи не йде далі - або глибше - від цих початкових інтуїцій, щоб показа­ти, як вони пов'язані, або сформулювати принципи, що лежать у їхній основі й надають їм структури.

Роулз пише, що інтуїтивістські теорії мають дві ознаки:

«...по-псршс, складаються з розмаїття псршопринципів, які можуть конфліктувати між собою, по­роджуючи суперечливі директиви в конкретних типах випадків; по-друге, вони не мають жодного сксплііїитно сформульованого методу, ніяких пріоритетних правил, щоб визначити відносне зна­чення цих принципів; ми визначаємо рівновагу між ними просто інтуїтивно, способом, який ви­дається мам найближчим до істини. Та навіть якщо є пріоритетні правила, вважають, що вони більш-менш тривіальні й не можуть допомогти по-справжньому при формулюванні суджень»³.

Існує багато різновидів інтуїтивізму, і розрізняти їх можна за рівнем загальності їхніх принципів.

«Інтуїтивізм здорового глузду прибирає форму груп радше специфічних приписів, і кожну гру­пу застосовують до якоїсь конкретної проблеми справедливості. Є група приписів, які застосову­ють до питання про справедливу заробітну платню, Іншу групу застосовують до оподаткування, ще іншу - до покарань і т. ін. Скажімо, виробляючи уявлення про справедливу заробітну платню, ми повинні урівноважити певним чином різні конкурентні критерії, наприклад, вимоги до вміння, підго­товки, зусиль, відповідальності, а також ризики, пов'язані з роботою; крім того, взяти до уваги потреби. Напевне, ніхто не визначатиме розміру платні на основі лише якогось одного з цих при­писів, отже, між ними треба виробити певний компроміс»\

Проте різні принципи можуть мати й набагато загальнішу природу. Скажімо, людям властиво говорити про інтуїтивне визначення рівноваги між рівністю і свобо­дою або рівністю та ефективністю, і вже ці принципи були б застосовні до всього діапазону питань, які охоплює теорія справедливості⁴. Такі інтуїтивістські підходи - на рівні чи то конкретних приписів, чи то загальних принципів - не тільки теоретично незадовільні, а й цілком безпорадні у сфері практичних питань. Адже вони не да­ють нам жодних орієнтирів у разі, коли ці конкретні приписи, яких не можна звести до чогось іншого, конфліктують між собою. А проте саме тоді, коли вони конфлік­тують між собою, ми починаємо шукати політичної теорії, яка дасть орієнтири.

Отже, дуже важливо спробувати визначити певну пріоритетність серед цих су­перечливих приписів. Це завдання, яке поставив перед собою Роулз: виробити все­осяжну політичну теорію, що структурує наші відмінні інтуїції. Він не припускає, що така теорія існує, а лише висловлює думку, що варто спробувати знайти ЇЇ:

«Що ж, у такій інтуїтивістській доктрині немає, по суті, нічого ірраціонального. Фактично, вона може бути істинною. Ми не можемо вважати, буцімто всі наші судження про соціальну спра­ведливість цілком можна виснувати з виразно сформульованих стичних принципів. Натомість інтуї­тивісти вважають, що складність моральних фактів перешкоджає спробам докладно пояснити вла­стиві нам судження і необхідно зумовлює певну сукупність конкурентних принципів. Вони наполя­гають, що спроби вийти за межі цих принципів або зводяться до тривіальності, коли, скажімо, ствер­джують, ніби соціальна справедливість полягає в тому, щоб віддати належне кожній людині, або призводять до фальші й надмірного спрощення, коли, наприклад, усі питання вирішують на основі принципу корисності. Отже, єдиний спосіб обговорити інтуїтивізм - сформулювати виразні стичні критерії, які, на нашу думку, пояснюють ТІ значення, що їх, дотримуючись наших суджень, слід, надати певній сукупності принципів. Спростування інтуїтивізму полягас в презентації тих конст­руктивних критеріїв, про які сказано, що вони не існують»⁵.

Отже, певне історичне значення праці Роулза полягає в тому, що він вийшов із безвихідної ситуації, утвореної протиставленням інтуїтивізму й утилітаризму. Але його теорія важлива і з іншої причини. Теорія Роулза посідає провідне становище у своїй царині, і то не в тому розумінні, що ЇЇ вплив переважає: адже дуже мало людей погодиться з усіма її елементами, - а в тому розумінні, що пізніші теоретики визна­чали себе через опозицію до Роулза. Вони пояснювали, що таке їхня теорія, проти­ставляючи її теорії Роулза, Ми не зможемо зрозуміти останніх праць про справед­ливість, якщо не розуміємо Роулза.

Hart Н. L. А. Bclwccn Utility and Rights. - У кн.: The Idea of Freedom / Ed. A. Ryan - Oxford: Oxford

University Press, 1979.-C. 77.

RawteJ. A Theory of Justice.- London: Oxford University Press, 1971.-С 34.

Там само. — С. 35. Там само. - С. 36—37. Там само. - С. 39.

326

Віл Кимліка

Ліберальна рівність

827

Б. Принципи справедливості

Репрезентуючи Роулзові ідеї, я спершу подам його відповідь на запитання про спра­ведливість, а потім обговорю два аргументи, якими він обґрунтовує цю відповідь. Його «загальна концепція справедливості» містить одну провідну ідею; «Усі соціаль­ні засадничі блага - свободу і можливості, прибуток і багатство, а також основи самоповаги - слід розподіляти порівну, хіба що нерівний розподіл будь-якого з цих благ чи їх усіх буде на користь найменш привілейованих»⁶. У цій «загальній концеп­ції» Роулз пов'язує ідею справедливості з рівною для всіх часткою соціальних благ, але додає одну важливу особливість. Ми трактуємо людей як рівних, усуваючи не всі різновиди нерівності, а тільки ті, які ставлять когось у невигідне становище. Якщо певні види нерівності корисні всім, даючи змогу виявлятися суспільно корисним талантам та енергії, тоді така нерівність буде прийнятною для кожного. Коли хтось отримує більше грошей, ніж я, і це сприяє моїм інтересам, тоді однакова для всіх турбота про мої інтереси припускає, що ми радше дозволимо, ніж заборонимо таку нерівність. Нерівність можна дозволити, якщо вона збільшує мою на початку рівну частку, але її не слід дозволяти, якщо вона, як, скажімо, в утилітаризмі, зазіхає на мою справедливу частку. Саме ця одна і проста ідея лежить в основі теорії Роулза.

А проте ця загальна концепція - це ще не повна (full) теорія справедливості, бо різні блага, розподілені відповідно до цього принципу, можуть конфліктувати між собою. Скажімо, ми можемо мати спроможність збільшити чийсь прибуток, водно­час позбавивши ту людину однієї з її основних свобод. Такий нерівний розподіл свободи сприяє найнезабезпвченішим в одному аспекті (прибуток), але не в Іншому (свобода). А що, коли нерівний розподіл прибутку дає користь кожному індивідові, збільшуючи його доходи, але створює нерівність можливостей, яка ставить у неви­гідне становище тих, хто має малий прибуток? Чи таке збільшення прибутку пере­важує перешкоди в свободі та можливостях? Загальна концепція лишає ці питання нерозв'язаними, а отже, й не вирішує проблеми, внаслідок якої інтуїтивістські теорії стають безвартісними.

Нам потрібна певна система пріоритетів серед різних елементів цієї теорії. Роз­в'язок Роулза полягає в поділі загальної концепції на три частини, впорядковані згідно з принципом «лексичного пріоритету»:

«Перший принцип

Кожна особа повинна мати рівне право на найширщу загальну систему рівних базових свобод, що узгоджується з такою самою системою свободи для всіх. Другий принцип Характер соціальних та економічних нерівностей має бути таким, щоб вони:

а) сприяли якнайбільшій вигоді найменш успішних членів суспільства ...

б) були пов'язані з посадами і становищами, доступними для всіх за умов чесної (fair) рівності можливостей.

Перше правило пріоритетності (Пріоритет свободи)

Принципи справедливості слід розмістити в лексичному порядку, отже, свободу можна обме­жувати тільки задля свободи. <...>

Друге правило пріоритетності (Пріоритет справедливості над ефективністю і добробутом)

Другий принцип справедливості лексично пріоритетніший над принципом ефективності і над принципом максимізації суми переваг, а чесна можливість пріоритетніша над принципом диферен­ціації»⁷.

Ці принципи формують «спеціальну концепцію» справедливості, становлячи спробу дати нам послідовні орієнтири, яких не може дати інтуїтивізм. Згідно з цими принципами, деякі соціальні блага важливіші за інші, отже, ними не можна пожер­твувати задля поліпшень, пов'язаних із цими іншими благами. Рівні свободи беруть гору над рівністю можливостей, яка бере гору над рівністю ресурсів. Але в рамках кожної категорії проста ідея Роулза зберігається: нерівність дозволена тільки тоді, якщо сприяє найменш забезпеченим. Таким чином, правила пріоритетності не впли­вають на основний принцип справедливих часток, що зберігається в рамках кожної категорії.

Ці два принципи - відповідь Роулза на питання справедливості. Але поки що ми ще не бачили його аргументів, на які спираються ці принципи. У цьому розділі я зосереджу свою увагу на Роулзових аргументах на користь другого принципу, який Роулз називає «принципом диференціації» і який визначає розподіл економічних ресурсів. Принцип свободи і те, чому Роулз надає йому пріоритет, я обговорювати­му у наступних розділах. А втім, важливо зазначити: Роулз не підтримує якогось загального принципу свободи, тобто не стверджує, ніби будь-чому, що з вірогідні­стю можна назвати свободою, слід віддавати беззастережний пріоритет. Роулз рад­ше наполегливо захищає те, що він називає «основними свободами», під якими він розуміє стандартні громадянські та політичні права, визнані в ліберальних демо­кратіях: право голосувати, займати посади, право на справедливий судовий роз­гляд, свободу слова, свободу пересувань і т. ін.⁸ Ці права вкрай важливі для лібера­лізму: адже один із способів диференціації лібералізму полягає в тому, що він віддає пріоритет цим основним свободам.

Припущення, що громадянські та політичні права повинні мати пріоритет, дуже поширене в нашому суспільстві. І в результаті дискусії між Роулзом і його критика­ми зосереджувалися здебільшого на інших питаннях. Ідея, що основні свободи людей мають бути захищені, - це та частина теорії Роулза, яка викликає найменше запере­чень. Натомість моє відкидання утилітаризму засноване на потребі у певній теорії справедливих часток в економічних ресурсах, що є набагато суперечливішим. Де­хто відкидає саму ідею теорії справедливих часток в економічних ресурсах, а ті, хто погоджується з нею, дотримуються дуже різних поглядів на те, якою має бути така теорія. Питання розподілу ресурсів є головним при переході від утилітаризму до інших теорій справедливості, які ми розглядатимемо. А поки що я зосереджуся на Роулзовому поясненні принципу диференціації.

Роулз має два аргументи на користь своїх принципів справедливості. Один по­лягає в протиставленні його теорії тому, що він вважає за панівну ідеологію у сфері розподільної справедливості, а саме: ідеалу рівності можливостей. Роулз доводить, що його теорія краще узгоджується з нашими розважливими інтуїтивними погляда­ми на справедливість і набагато краще формулює самі ідеали справедливості, на які покликається панівна ідеологія. Другий аргумент зовсім інший. Роулз доводить, що його принципи справедливості є переважаючими, бо вони є результатом гіпотетич­ного суспільного договору. Він стверджує, що якби люди у певному досоціальному стані мали вирішувати, які принципи повинні керувати їхнім суспільством, вони б

Там само.-С. 303. Там само.-С. 301-302.

Там само. -С. 61.

328

Віл Кимліка

Ліберальна рівність

829

вибрали його принципи. Кожна особа, яка перебуває у ситуації, названій Роулзом «початковою позицією», має раціональний інтерес у застосуванні Роулзових прин­ципів задля керування соціальною співпрацею. Цей другий аргумент привернув най­більшу увагу критиків, і саме завдяки йому Роулз найбільше уславився. Проте цей аргумент важко інтерпретувати, І ми зможемо легше підступити до нього, почавши з першого аргументу⁹.