Літературний Парнас Урок-презентація з елементами рольової гри
Мета: використовуючи міжпредметні зв'язки (історія, іноземні мови, музика, образотворче мистецтво), допомогти учням глибше усвідомити ідейно-художні особливості балад; розвивати образне мислення, на¬=вички декламування, артистичні здібності, естетичні смаки, пам'ять учнів; виховувати на засадах гуманістичних загальнолюдських цінностей.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: елементи костюмів та декорацій, збірки поезій, оригінали текстів, аудіозапис пісні Б.Окуджави «Молитва Франсуа Війона», репродукції творів живопису, зображення скульптур.
Епіграф:
Література — це коли читач настільки ж талановитий, як і автор.
М.Светлов
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
Діти займають місця за партами, розставлені двома півколами: в одному півколі — хлопчики, які виступа¬ють в ролі'поетів, в другому — «дівчатка-балади». За столами займає місце журі: вчителі польської, англій¬ської, російської мови та історії.
II. Оголошення теми, мети та девізу
Слово вчителя.
Ми вивчили тему «Літературні балади». Проведемо сьогоднішній урок як змагання на краще представлення балади. Такі змагання започаткували греки в IV—V ст. до н.е. Це були вистави-змагання між поетами-трагіками. Переможців вшановували, немов богів. Тому наш урок називається «Літературний Пар¬нас». Парнас — це гора, де Аполлон водить танок з музами. (Учитель разом з учнями пригадує, хто такі Апомон та музи.)
Журі має оцінити учасників за номінаціями:
1) презентація поетом себе як автора балади;
2) презентація історії, що лягла в основу твору, та декламування уривків з балад.
Девізом змагання нехай стануть слова російського поета Михайла Свєтлова: «Література — це коли читач настільки ж талановитий, як і автор». Бажаю кожному учаснику проявити свій талант
III. Застосування знань, умінь та навичок. Розвиток творчості
Учень 1 (в одязі поета середньовіччя, з пером і сувоєм паперу). Я — Франсуа Війон, останній поет середньо¬віччя. Навчався в Сорбонні на «факультеті мистецтв». У 1449 р. здобув ступінь бакалавра, у 1452 р. — ступінь магістра,- Але зробити кар'єру мені завадив розгульний спосіб життя. Я не завжди дружив із законом, у студентські роки бешкетував, насміхався над вченим педантизмом та всезнайством. Мої твори написані мовою паризьких вулиць. «Іе соппоі» (франц.) — я знаю життя бідних і багатих. Я знаю сенс життя! Не знаю лиш себе! Це протиріччя покладено в основу «Бала¬ди прикмет».
Учениця 1 (має на одязі стрічки з написами прикмет життя: добро, зло, істина, любов, пригода, праця, радість, щастя, горе, смерть та ін.).
Я знаю — мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину,
Я знаю — є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю чорне, біле і рябе,
Я знаю, як Господь створив людину
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Учитель. Вашій увазі пропонується аудіозапис пісні Б.Окуджави «Молитва Франсуа Війона».
Учень 2 (одягнений у піджак з довгими полами — сюртук, жилетку, сорочку з круглим комірцем та хустин¬кою на шиї).
Я — Фрідріх Шиллер, німецький поет, прозаїк і драматург. З дитинства я мріяв стати свяще¬ником, але батько віддав мене до військової академії, де я спочатку вивчав право, а потім став займатися медициною. В академії захоплювався творами Шекспіра і Сервантеса. Разом із Ґете заснував театр і почав пи¬сати балади, це й стало початком нашого творчого союзу. Працюючи полковим лікарем, зрозумів, що найцінніше — людське життя. Саме цю проблему поклав в основу балади «Рукавичка». Сюжет цього твору я за-позичив із французької хроніки XVI ст. В ній розпо-відалось про хороброго капітана шотландських гвардійців Жоржа де Лоржа, який служив при дворі короля Франциска І.
Und der Riter, in schnellem Lauf,
Steigt hinab in den turchtbaren
Zwinger Mit festem Schritte,
Und aus der Ungeheuer
Mitte Nimm er der Handschuh mit keckem Finger.
Учениця 2 (одягнена в сукню з довгим шлейфом та відкритими плечима, на руках високі рукавички).
Нової жде битви вельможне гроно.
І раптом упала з балкона
Рукавичка красної дами
Між хижаками.
І мовить лицарю юна
Кунігунда, глузлива красуня:
«Щодня, щогодини, лицарю мій,
Присягаєтесь ви в любові своїй
— Принести рукавичку прошу я вас!»
І лицар Делорж поспішає, і враз
Збігає наниз безстрашно,
І кроком твердим
Ступає між звіром тим,
І бере рукавичку відважно.
Учень З (одягнений у широкий плащ-накидку, ка-пелюх з широкими полями та туфлі з гострими носа¬ми на високих підборах).
Я, Йоганн Ґете, народився в родині, де цінували мистецтво, культуру і науку. Це сприяло формуванню мене як особистості з вишуканим вихованням, університетськими знаннями. Моя діяльність була багатогранною: виконував обов'язки міністра культури, відкрив театральне училище, керував університетом, писав наукові праці, подорожував. Та найкраще мене знають як німецького поета, прозаїка і драматурга, автора трагедії «Фауст». Вашій увазі я пропоную одну із кращих балад «Вільшаний король»
Учениця 3 (одягнена в костюм чорного кольору з чор¬ним плащем, на голові вінок із вільхових шишечок).
Дочка лісового царя, короля ельфів, зустрівши юнака Олуфа, який поспішав до своєї нареченої, щоб одружитися, просила залишитися з нею. Хлопець відмовив. Царівна помстилася Олуфу, наславши на нього смертельну хворобу. Ґете переробив данську легенду і показав своє бачення подій»:
— Мій тату, мій тату, яке страшне!
Як надить вільшаний
король мене! —
«Годі, маля, заспокойся, маля!
То вітер колише в гаю гімя!»
— «Хлопчику любий, іди ж до нас! Дочки мої у танку в цей час, Дочки мої тебе вийдуть стрічать, Вітати, співати, тебе колихать!»
Учень 4. (одягнений в костюм і в перуку з бакенбардами. В руці тримає збірку своїх поезій).
Я — російський поет, прозаїк і драматург — Олександр Пушкін. З дитинства любив читати книги та слухати казки Арини Родіонівни. Навчався у Царськосельському ліцеї. Там вперше відчув себе поетом. За свої «обурливі» вірші та зв'язок з декабристами я неодноразово відбував заслання. В період з 1821 по 1824 рр. мене було заслано в Україну. Певний час я жив у Києві, ходив на ярмарок, гуляв Дніпровськими кручами, відвідав могилу Кочубея в Лаврі, побував на горі Щекавиці, де за літописним свідченням Нестора поховано князя Олеuа. Перебуваючи під цими враженнями, я написав баладу «Пісня про віщого Олега».
Учениця 4 (одягнена в довгу сукню темного кольору, на голові чорна хустина).
Олег був хоробрим і розумним, переміг у багатьох битвах і так збільшив територіально Русь, що вона простягалась майже до Карпатських гір. У 882 р. з Новгорода Олег здійснив похід на Київ, хитрощами запросив до себе в шатро київських князів Аскольда і Діра, тримаючи на руках Ігоря, сказав: «Ви не князі; але я князь, і ось син Рюрика». В цей час воїни Олега накинулись на Аскольда і Діра і жорстоко вбили. Розбивши дружину Аскольда, Олег захопив Київ. Об'єднавши свої володіння на півночі з Києвом, князь Олег сприяв утворенню єдиної держави, що дістала назву Київська Русь: Князь тихо на череп коня наступил И молвил: «Спи, друг одинокий! Твой старый хозяин тебя пережил:
« На тризне, уже недалекой,
Не ты под секирой ковыль обагришь
И жаркою кровью мой прах напоишь!
Так вот где таилась погибель моя!
Мне смертию кость угрожала!»
Из мертвой главы гробовая змия,
Шипя, между тем выползала;
Как черная лента, вкруг ног обвилась
, И вскрикнул внезапно ужаленный князь.
Учень 5 (одягнений у костюм з краваткою).
Я — Роберт Льюїс Стівенсон, англійський письменник шотландського походження. З дитинства захоплювався морем і героїчним минулим Шотландії. Освіту здобр у Единбурзькому університеті. Через нездоров'я часто подорожував, шукаючи цілющий клімат. Відвідав Таїті, Гаваї, Австралію. Але завжди лишався патріотом своєї батьківщини, збирав легенди рідного краю. Одна з таких легенд лягла в основу балади «Вересовий трунок». Колись давно на території Шотландії жив народ — пик ти. За переказами вони буж дуже маленькі на зріст, але працьовиті, войовничі і цінували юлю. У своїх військових походах в 60-х pp. IV ст. дійшли до Лондона. За це ірландський король почав їх винищувати. Пикти знали рецепт приготування «чарівного» вересового напою. Ко-роль хотів вивідати таємницю, але йому це не вдалося:
From the bonny bells of heather
They brewed a drink long-syne,
Was sweeter far than honey,
Was stronger fer than wine.
They brewed it and a they drank it,
And lay in a blessed swoynd
For days and days together In their dwellings underground.
Учениця 5 (одягнена в сукню зеленого кольору, прикрашену квітами, на голові — віночок).
І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі —
Останній пикт на землі.
— Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!
Учень 6 (одягнений у костюм в національному дусі). Я — «останній поет романтизму», Адам Міцкевич. Навчався у Віденському університеті. Я народився у складний для моєї батьківщини час. Був членом підпільного товариства, за що був висланий за межі Польщі. Певний час жив, служив, творив у Росії й Україні. Був знайомий з Пушкіним. Мене цікавили події Реконкісти. Цій війні присвятив поему «Конрад Валлен- род». Балада «Альпухара» — це один з епізодів поеми, який змальовує героїчну боротьбу мого народу проти Тевтонського ордену хрестоносців у XIV CT.
Broni siq, jeszcze z wiez
Alpuhary Almanzor z garstka ryceny,
Hiszpan pod msastem zatkal sztandary,
Jutro do szturmu uderzy.
Учениця 6 (одягнена в костюм скорботи).
Всіх Альманзор по черзі обіймає,
Руки стискаючи ґречно, Та найміцніше вождя пригортає,
В губи цілує сердечно.
Раптом ослаб він, на камінь підлоги
Впав, побліднілий знестями,
Але чалму переможцю під ноги
Кволими стеле руками.
Глянув навкруг — всі дивуються дивом:
Синню взялись йому лиця.
Сміхом уста зазміілись жахливим,
Сповнились кров 'ю зіниці. «Гляньте, гяури!
Я гордий і радий, Що відплатив вам одразу.
Я одурив вас: прийшов я з Гренади,
В дар вам принісши заразу.