Короткий глосарій

Аксіологія – наука про цінності життя й культури, яка досліджує важливі сторони духовного розвитку суспільства і людини, зміст внутрішнього світу особистості та її ціннісні орієнтації. В основі педагогічної аксіології – розуміння цінності людського життя, виховання та навчання, педагогічної діяльності й освіти в цілому. Аксіологічний (ціннісний) підхід органічно властивий гуманістичній педагогіці, що первісно розглядає людину як найвищу цінність суспільства й самоціль суспільного розвитку.(Ананьев Б.Г. психология и проблемы человекознания /Под 11м.11.. А.А.Бодалёва.- М: Институт практической психологи; Воронеж: НПО МОДЭК, 1996, с.27)

Гуманізм…- система історично змінних поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її право на волю, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, яка вважає благо людини критерієм оцінки діяльності соціальних інститутів, а принцип рівності, справедливості, людяності – бажаною нормою відносин між людьми. (Философский энциклопедический 11м.11ра.- М., 1984, с.130)

Зміст навчання української мови як другої у початкових класах складає систему мінімізованих знань, умінь і навичок з орфоепії, лексики, фонетики, орфографії і граматики та текстів, завдань і вправ, які забезпечують інтелектуальний розвиток, уміння усного і писемного мовлення, в тому числі й комунікативного, а також формування морально-етичних навичок та культурознавчих і світоглядних уявлень (Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання.- К., 1999, с. 40).

Компетентність – це загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню (Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів початковоъ школи. Методичні рекомендації /авторський колектив: Бібік Н.М., Савченко О.Я., Байбара Т.М. та 12м.. – К.: Початкова школа, 2002.- 128 с., с.5) Інтерес [лат. Interest – істотно, важливо ] – це спеціальний психічний механізм, який спонукає людину до діяльності й дає емоційне насичення. Процес формування інтересів відбувається в діяльності, структура якої (завдання, зміст, способи та мотиви) становить об’єктивну основу розвитку пізнавальних інтересів та підвищення мотивації (Додонов Б.И. Эмоция как ценность.- М., 1978)

Цікавість – початкова стадія розвитку інтересу, вияв ситуативного інтересу, властиві особистості, що виражаються в нецілеспрямованій емоційно забарвленій допитливості Малихіна О.В. Мотивація учіння молодших школярів: К.: Навч.книга, 2002.- 304 с, с.57).

Компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню до них ( Родигіна І.В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання.- Х.: Вид. група «Основа», 2005.- 96 с.с, 17)

Мова –1) складне суспільне явище, в якому розрізняють такі ознаки: а) найважливіший засіб людського спілкування та обєднання людей у спільноту; б) засіб само ідентифікації й вираження ментальності нації (етносу); в) засіб формування й розвитку думки, здійснення пізнавальної діяльності, реалізації духовної культури народу. Функції мови як суспільного явища відбивають особливості історії народу – носія національної мови, характер мовної ситуації в суспільстві. (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За 12м.12. С.Я. Єрмоленко.- К.- Либідь, 2001.- 224., с.90)

Рідна мова – перша мова, якою почала розмовляти дитина (мова батьків), або мова, з якою індивід увійшов у культуру в період свого життя. (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За 12м.12. С.Я. Єрмоленко.- К.- Либідь, 2001.- 224., с.92)

Споріднені мови – ті, що мають спільні ознаки у фонетичній, граматичній, лексичній будові завдяки спільному походженню. (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За 12м.12. С.Я. Єрмоленко.- К.- Либідь, 2001.- 224., с.92)

Мовна діяльність – мовне спілкування в конкретних ситуаціях, в яких реалізується необмежена можливість створення нових змістів, нових текстів із обмеженої кількості одиниць мовної структури. (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За 12м.12. С.Я. Єрмоленко.- К.- Либідь, 2001.- 224., с.92)

Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /За 12м.12. С.Я. Єрмоленко.- К.- Либідь, 2001.- 224., с.93)

Мовлення - діяльність людини, яка використовує мову з ме­тою спілкування, вираження емоцій, оформлення думки, пізнання навколишнього світу, для планування своїх дій та 12м.. Мовлення – не лише процес, але й результат: мовленнєві тексти, усні чи письмові, книги, оповідання, пісні та 12м.. Мовлення є реалізацією мови. Мов­лення матеріальне, сприймається органами чуття. Воно конкретне, пов’язане з об’єктами дійсності, може оцінюватися з точки зору іс­тинності, цілеспрямоване, ситуативно обумовлене, динамічне, роз­вивається у часі та просторі, суб’єктивне й індивідуальне. Види мо­влення: зовнішнє і внутрішнє: зовнішнє і внутрішнє; зовнішнє поді­ляється на усне та писемне, на монолог і діалог, а також за стилями і жанрами (Наумчук м,М., Лушпинська Л.П. Словник-довыдник основних термыныв ы понять з методики української мови: Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: Астон, 2003.-132., с.71) .

Завдання методики української мови як науки розподіля­ються на фундаментальні та прикладні. До фундаментальних нале­жать дослідження процесів оволодіння учнями рідною мовою, мов­ленням, письмом, читанням, орфографічними навичками, системою граматичних понять, вивчення принципів і методів навчання україн­12м.12р мови, цілей і завдань навчання, принципів відбору матеріалу для вивчення. Прикладні завдання традиційно визначаються питаннями: чого навчати? Як навчати? Чому так, а не інакше? «Чого навчати?» пе­редбачає створення програм, підручників та інших посібників, які визначають зміст навчання української мови; «як навчати?» означає розробку методів, систем уроків, вправ, рекомендацій, написання методичних посібників для вчителів. Третє питання означає обґрун­тування вибраної методики, перевірку програм та підручників, порі­12м.12рат вивчення різних методик – методів і прийомів. Всі завдання методики взаємопов’язані: вирішення прикладних завдань спираєть­ся на фундаментальні дослідження (Наумчук м,М., Лушпинська Л.П. Словник-довыдник основних термыныв ы понять з методики української мови: Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: Астон, 2003.-132., с.42).

Методика української мови – педагогічна наука, яка вивчає закономірності навчання школярів української мови, тобто зміст на­вчання, методи роботи вчителя, учнів, процеси засвоєння матеріалу, труднощі, ефективність рекомендованих методів і прийомів. Мето­дика української мови, визначаючи зміст навчання, забезпечує шко­лу навчальними програмами, підручниками та іншими посібниками; розробляє методичні посібники для вчителів і методичні вказівки для учнів, досліджує процеси засвоєння матеріалу учнями, оцінюю­чи на цій основі методи і прийоми (Наумчук м,М., Лушпинська Л.П. Словник-довыдник основних термыныв ы понять з методики української мови: Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: Астон, 2003.-132., с.66) .

Предмет методики української мови. Як і будь-яка інша нау­13м, методика має свій предмет, тобто те, що вона вивчає. Предмет методики української мови – це процес оволодіння мовою (мовлен­ням, письмом, читанням, граматикою, орфографією, фонетикою, орфоепією лексикою та 13м..) в умовах навчання дітей в школі. Мето­дика цікавиться змістом навчання, діяльністю вчителя і учнів; ви­вчає закономірності формування мовних понять, умінь і навичок мови. На відміну від психології та дидактики, методика вивчає не загальні закономірності навчання, а специфічні, пов’язані з конкретним мовним матеріалом (Наумчук м,М., Лушпинська Л.П. Словник-довыдник основних термыныв ы понять з методики української мови: Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: Астон, 2003.-132., с. 95) .

Процес навчання української мови – одне з основних понять методики. Охоплює діяльність учителя і учня в її часовому розвитку. Перша передбачає: знання учителями свого предмета, вміння органі­зувати пізнавальну діяльність класу і кожного учня зокрема, знання сучасних методів та прийомів навчання і виховання, засобів навчан­ня, завдань та цілей виховання, уміння реалізовувати їх. Друга пе­редбачає: активність кожного учня, його інтерес до предмета, який вивчається, оволодіння пізнавальними уміннями і навичками, ово­лодіння системою знань, умінь і навичок з предмета «українська мо­ва», їх застосування у житті. Процес навчання української мови складається з системи уроків, мовленнєвої діяльності учнів на інших заняттях у всій навчально-виховній діяльності школи, з домашніх робіт, занять в групах продовженого дня, позакласних занять і факультативів. Єд­ність, взаємозв’язок всіх елементів процесу навчання створює сис­тему навчання української мови, яка відображена у програмі, у на­13м.13рато плані школи, у методах і засобах навчання (Наумчук м,М., Лушпинська Л.П. Словник-довыдник основних термыныв ы понять з методики української мови: Навчально-методичний посібник.- Тернопіль: Астон, 2003.-132., с.99) .