Зв’язок державно-адміністративного управління з іншими науками

Перший етап

Стародавній період (початок 9-7 тис. д.н.е. до VIII ст.)

Другий етап

Індустріальний період (1776-1890 рр.)

Третій етап

Систематизації (1890-1960 рр.)

Четвертий етап

Сучасний період (1960-по теперішній час)

Існує чимало теорій адміністративного управління. До найбільш відомих слід віднести теорія бюрократії. Теорія “ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” М. Вебера (1864-1924) здобула світове визнання.

Окрім цієї теорії слід виокремити школу наукового управління (Ф.У. Тейлор, Ф. Гілберт, Л. Гілберт, Г. Гантт).

Теорії класичної школи (А. Файоль, Л. Урвік, Дж.Д. Муні, А.К. Рейлі, Ал.П. Слоун) були спрямовані на забезпечення ефективності роботи всієї організації, визначення універсальних принципів управління.

З-поміж сучасних концепцій адміністративного менеджменту варто виокремити американський підхід до державного управління. Державне управління в американській концепції трактується як:

• спільні зусилля певної групи в контексті держави;

• взаємозв’язок трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової;

• частина політичного процесу, оскільки виконує важливу роль у формуванні і реалізації державної політики;

• відмінний від приватного стиль управління;

• механізм взаємодії численних приватних груп і окремих індивідів у забезпеченні надання громадських послуг.

Управління як суспільне явище, що відпрацьоване і пристосоване людьми для вирішення життєвих проблем, має багатогранний характер, складається з різноманітних елементів і взаємозв’язків.

Управління є цілеспрямованим, організуючим і регулюючим впливом людей на власну суспільну, колективну і групову життєдіяльність, який здійснюється як безпосередньо (у формах самоуправління), так і за допомогою спеціально створених структур (держави, громадських об’єднань, партій, спілок, асоціацій, фірм та ін.).

Управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

Управління знаходиться я низці явищ штучної природи, які виникли і розвинулись протягом всієї історії людської цивілізації. Воно утворене людьми з метою свідомої саморегуляції їх життєдіяльності й залежить від стану суспільства, його закономірностей і форм, ідеалів і цінностей, від рівня розвитку й організації людського потенціалу.

Управління є необхідною функцією суспільного життя. Його мета – організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними, а його суть – здійснення керуючого впливу на певні об’єкти.

Аспекти соціальної сутності управління:

1. Суспільство як соціальна організація – це складна самокерована система, що самокерується і постійно перебуває в русі, не може існувати без наявності безперервного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації, її іманентний елемент.

2. Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи і супроводить усю історію суспільства, набираючи політичного характеру та відповідних державних форм в суспільстві соціального розшарування. При аналізі сутності державного управління не можна ігнорувати його політичного аспекту. Але цей фактор не має применшувати загально соціальне призначення управління, відсувати на другий план питання техніки й технології управління, що веде до зниження його ефективності.

3. Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування.