8. Будівельний комплекс

Будівельний комплекс – це сукупність галузей, виробництв та організацій, що характеризується тісними економічними, організаційними, технічними й технологічними зв’язками в отриманні кінцевого результату – забезпечення виробництва основних фондів господарського комплексу країни. За обсягом продукції та кіль­кістю зайнятих він складає майже десяту частину в економіці країни.

В Україні створений потужний будівельний комплекс, який формує спільно з машинобудуванням основні фонди й виробничі потужності галузей економіки, забезпечує вдосконалення господарських пропорцій, вирівнювання техніко-економічного й соціального рівня розвитку галузей господарства країни та її регіонів, залучення нових природних ресурсів, охорону и відтворення навколишнього середовища, створення передумов для реалізації на практиці досягнень науково-технічного прогресу. Сукупність галузей зі створення основних фондів формує інвестиційний комплекс.

Будівельний комплекс об’єднує п’ять сфер матеріального ви­робництва:

• проектно-дослідні організації;

• промисловість будівельних конструкцій і деталей та промисловість будівельних матеріалів;

• будівельну індустрію;

• промисловість будівельного та дорожнього машинобудування;

• матеріально-технічне забезпечення.

Будівельний комплекс як одна з найбільш капіталомістких і диференційованих виробничих систем впливає на темпи, масштаби та особливості розвитку і зосередження виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельних організацій у регіоні. Водночас слабкість будівельної бази стримує промислове, житлове, сільськогосподарське будівництво, яке в нових ринкових умовах потребує великих обсягів будівельно-монтажних робіт, а також використання принципово нових важелів управління, планування та організації всіх ланок капітального будівництва.

Організація процесів регулювання та розвитку інвестиційно-будівельної діяльності вирішується на рівні регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів, а також особливостей і потреб регіонів.

Основне завдання регіонального органу управління при розробці стратегії і тактики розвитку регіону в сучасних умовах – створення режиму найбільшого сприяння процесу формування, розвитку й функціонування регіональних товарних ринків, у тому числі ринку нерухомості, заснованих на врахуванні як господарського права, так і всієї сукупності регіональних особливостей (демографічних, соціальних, економічних і екологічних). Щодо будівництва регіону це може означати: активний вплив на процес створення виробничої та соціальної інфраструктури регіону; фор­мування і жорстке проведення в життя регіональної екологічної політики; регулюючий вплив на економічну політику монополій, які функціонують на території регіону, з метою обмеження всіма доступними засобами їх можливості щодо необґрунтованого підвищення цін на виробничі ресурси (енергетичні, водні, послуги залізничного транспорту тощо); формування та проведення актив­ної містобудівної політики в регіоні; створення сприятливих умов для формування регіонального будівельного комплексу, його складу і структури, як технологічної, так і за формами власності на засоби виробництва; активне формування інвестиційної політики на території регіону. Деякі з перелічених заходів мають загальноекономічний характер, проте щодо будівництва, їх розробка та використання відіграють першочергову роль для регіонів.

Позитивна інвестиційно-будівельна політика регіональних властей створює передумови для залучення інвестицій і забезпечення програм стійкого розвитку регіонів.

Промисловість будівельних матеріалів. Розвитку даної галузі сприяють: постійна потреба у проведенні будівництва в усіх галузях економіки; наявність значних родовищ цементної й цементно-черепичної сировини, будівельного каменю, оздоблюваль­них матеріалів, а також інших видів нерудних копалин; можливість забезпечення підприємств робочою силою за рахунок місцевого населення; густа мережа залізниць, зручні водні магістралі та інші чинники.

Цементна промисловість – матеріаломістка галузь. Тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Сировиною можуть бути мергель, крейда, вапняк, а також шлаки металургійних комбінатів і теплових електростанцій. Найбільші центри цементного виробництва України – Амвросієвка, Краматорськ, Єнакієве (Донецька область), Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська область), Здолбунів (Рівненська область), Ямниця (Івано-Франківська область), Кам’я­нець-Подільський (Хмельницька область), Бахчисарай (АР Крим), Ольшанка (Миколаївська область), Одеса. З виробництвом цемен­ту тісно пов’язаний випуск азбоцементних виробів – шиферу, труб, муфт, що, як правило, організований на діючих цементних заводах.

Підприємства скляної промисловості України випускають будівельне скло в широкому асортименті, серед якого основна питома вага належить віконному склу. Розміщення виробництва будівельного скла зумовлено наявністю відповідних запасів сировини, зокрема пісків скляних. Майже все виробництво скла зосереджено в Луганській, Донецькій та Львівській областях, причому 85 % його припадає на Луганську область. Нині модернізований і реконструйований Лисичанський склозавод. У результаті реконструкції Костянтинівського заводу «Автоскло» створені окремі підприємства «Кварцит», «Спецтехскло», «Техбудскло», «Житлобудсервіс», що дало можливість здійснити інноваційне оновлення цих підприємств. Крім листового скла, підприємства випускають багато виробів з нього – вітражі, дзеркала, стемаліт.

Промисловість стінових матеріалів. Виробництво стінових матеріалів розміщено в усіх областях України. Особливо великі обсяги його знаходять в Києві та Київській області, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Одеській та Львівській областях. Запаси необхідної сировини, особливо цегляно-черепичної, доз­воляють функціонувати сотням підприємств понад 100 років. Структура стінових матеріалів є різноманітною і містить як дрібні штучні стінові матеріали (керамічну й силікатну цеглу, стінові блоки з природного каменю, шлакоблоки), так і великорозмірні індустріальні конструкції (стінові панелі зі збірного залізобетону, великі бетонні й силікатні блоки). Мережа підприємств з виробництва керамічної цегли налічує понад 1000 заводів, цехів і вироб­ництв (включаючи сезонні).

Промисловість нерудних будівельних матеріалів. На балансі запасів усіх видів нерудних матеріалів, включаючи облицювальний і пильний камінь, зареєстровано близько 1000 родовищ. Видобуток та переробка цих матеріалів ведеться на 600 досить великих кар’єрах, а всього в Україні існує більше ніж 900 підприємств різних форм власності. Підприємства нерудних будівельних матеріалів випускають щебінь, гравій, бутовий камінь, будівельний пісок.

У загальному обсязі виробництва нерудних матеріалів бутощебенева продукція має найбільшу питому вагу – понад 70 %. Крім щебеню, який широко використовується як заповнювач у бетонах різноманітного призначення, а також для дорожнього покриття і баластування залізничних шляхів, будівельне каміння застосовується для обладнання тротуарів, набережних тощо.

Україна має великі можливості для виробництва високоякіс­них облицювальних матеріалів у зв’язку з наявністю значних запа­сів таких порід, як граніти, габро, лабрадорити, мармури, мармурові вапняки, пісковики. Загальна кількість розвіданих родовищ облицювальних каменів досягає в Україні 70. З них близько 40 – гранітів, інші – родовища мармуру та мармурових вапняків. Найбільша кількість родовищ знаходиться у Житомирській області.

Основний видобуток сировини сконцентрований у Головінсь­кому, Горбулєвському, Сліпчицькому, Слобідському родовищах габро- і габрозитів, Коростишівському родовищі сірих гранітів, Ємельянівському та Корнінському родовищах червоних і червоно-сірих гранітів.

Видобуток будівельних пісків в Україні здійснюється на біль­ше ніж 300 родовищах, причому їх запаси розподілені по території нерівномірно. Більше 50 % запасів зосереджено в межах Донецької, Запорізької, Миколаївської та Харківської областей. Нерівномірність розміщення їх запасів і виробництва по території України створює значний дефіцит в окремих областях. Він може бути компенсований за рахунок збільшення випуску штучного піску з відходів виробництва каменедробильних заводів.

Структурні зміни в промисловості будівельних матеріалів, які повинні відбуватися в перспективі, зумовлені, насамперед, потребами будівництва. Одним з головних напрямів розвитку цементної промисловості є модернізація діючих підприємств. Прогресивні зміни у структурі виробництва стінових матеріалів торкатимуться переважно великорозмірних стінових конструкцій, зокрема залізобетонних панелей, частка яких у загальному обсязі стінових матеріалів зменшиться за рахунок збільшення масштабів монолітного домобудування.

Удосконалення структури виробництва дрібноштучних стінових матеріалів здійснюватиметься шляхом підвищення питомої ваги ефективних видів цегли й керамічних каменів.

У промисловості нерудних будівельних матеріалів передбачається подальше підвищення технічного рівня їх видобутку й переробки за рахунок використання електрогідравлічного ефекту та лазерної техніки. Одним з напрямів розвитку галузі є збільшення випуску декоративно-облицювальних виробів з природного каменю.

Капітальне будівництво. Будівництво є галуззю господарст­ва, яка характеризується тривалим виробничим циклом, нерухомими, територіально закріпленими об’єктами, що зводяться (про­мислові споруди, житлові будинки, електростанції, трубопроводи тощо), а також високою залежністю виробництва від географічних умов. У процесі спеціалізації відокремлювалися види будівництва – промислове, житлове, комунальне, сільськогосподарське, водогосподарське, транспортне, індивідуальне та ін.

Будівництво як галузь господарства може бути представлена двома підгалузями матеріального виробництва: системою проектно-дослідних організацій та будівельною індустрією, яка, у свою чергу, є виробничою основою будівництва і включає сукупність постійно діючих будівельно-монтажних і спеціалізованих організацій. Останні містять у своєму складі виробничі підприємства, підсобні, допоміжні та обслуговуючі господарства, що здійснюють будівельно-монтажні й спеціальні роботи зі зведення об’єктів.

Під час розміщення об’єктів капітального будівництва ще на допроектній стадії враховується наявність будівельних організацій. Найважливішими чинниками, які враховуються під час вибору районів і пунктів будівництва, є трудовий, сировинний, паливно-енергетичний, водний. Значний вплив на будівництво мають кліматичні особливості різних регіонів, насамперед на сезонність відкритих робіт.

Ринкова економіка внесла принципові зміни до системи оцінювальних критеріїв кінцевої продукції будівництва. Це стосується не тільки функціонального аспекта справи, але й естетичного. У радянський період із системи критеріальних оцінок будівель­ної продукції естетичний аспект практично повністю виключався, що призвело до абсолютної невиразності матеріально-речового середовища міст та поселень. Естетичні критерії збереглися лише щодо незначної кількості будівель і споруд громадянського приз­начення. У ринковій економіці відродження естетичної складової, як і підвищення вимог до функціональних і технологічних якостей проекту, позначається на організації всієї проектної спра­ви в країні. Нині відбувається інтенсивне перетворення системи проектних організацій. У першу чергу, це торкається організацій, що спеціалізуються на цивільному проектуванні. З виникненням приватних архітектурних та проектних організацій інститут будівельного проектування неминуче стає повноправним учасником ринку будівельної продукції, хоч сама діяльність щодо проектування будівельних об’єктів аж ніяк не прив’язана до географічних координат.

Капітальне будівництво здійснюється в Україні підприємствами й організаціями, які входять переважно до складу корпорацій «Укрбуд», «Укрмонтажспецбуд» та «Украгропромбуд». Першу з них можна вважати основною ланкою вітчизняного будівель­ного комплексу.

Найбільш вагомі зрушення відбулися у справі освоєння новітніх технологій. Наприклад, на будівельних майданчиках Києва домінує монолітно-каркасна система зведення житлових будинків, яка активно витісняє застарілі серії. Таке будівництво здійснюється також у Харкові, Дніпропетровську, Одесі.

У будівництві працює великий парк спеціальних машин і механізмів – екскаватори одноковшові та багатоковшові, бульдозери, скрепери, крани баштові, гусеничні, пневмоколісні, крани автомобільні та ін. Сьогодні посідає складна проблема – оновлен­ня цього парку, який за останні десять років практично зносився.

Практика показала, що формування матеріально-технічної бази будівництва здійснювалося на території України без належного врахування її регіонального розвитку. У результаті було створено велику кількість, переважно дрібних підприємств з низь­кими техніко-економічними показниками. Недоліки у розміщенні підприємств зумовили великі нераціональні перевезення будівель­них матеріалів і конструкцій, недовиконання виробничих фондів та високі втрати виробництва. Незважаючи на існуючі труднощі, активізація інвестиційної діяльності дозволила останнім часом нарощувати темпи капітального будівництва в усіх регіонах України. У невиробничій сфері пріоритетом залишається житлове будівництво.

Активізація будівництва в Україні супроводжуватиметься у перспективі не тільки зростанням абсолютних обсягів будівельних і монтажних робіт, але й зміною структури як капітальних вкладень, так і самих робіт. Підвищеними темпами збільшуватимуться обсяги будівельних і монтажних робіт у житловому та ко­мунальному, сільськогосподарському і водогосподарському будів­ництві, будівництві об’єктів транспорту й зв’язку за відповідного з­ниження їх питомої ваги у побудові об’єктів промислового ви­робництва.

Перспективні зміни у структурі будівельних та монтажних робіт формуватимуться під впливом нових, прогресивних тенденцій у капітальному будівництві. До них належать, наприклад, будівництво нових типів житлових будинків, котеджів з підвищеним комфортом, зведення установ охорони здоров’я, науки й культури за новими архітектурними проектами, з найповнішим урахуванням змін демографічної структури населення, соціальних та регіональних особливостей, поліпшення умов зовнішнього середовища.