Лекція № 20
Державні фінанси
1. Поняття державних фінансів, їх функції
2. Склад та структура державних фінансів України
3. Державні доходи та видатки, їх характеристика, напрямки збалансування
Поняття державних фінансів , їх функції
Державні фінанси – складне соціально-економічне явище, економічна категорія, що пройшла історичний шлях розвитку та ґрунтується на еволюції фінансової науки. Необхідно підкреслити історичний характер категорії “державні фінанси”.
Спочатку грошові відносини між населенням та державою по завершенню розрахунків трактувались як “фінанси”. Далі термін „фінанси” почав використовуватись, розповсюджуючись як на всі платежі на користь держави і державних інститутів, так і на операції по відкупах та карбуванню монет. В подальшому, коли фінансові відносини та їх матеріальний носій – фінансові ресурси – все більше почали регламентуватися з боку держави, то термін “фінанси” почав застосовуватись до системи державних доходів та видатків і витрат. З розвитком суспільства та суспільно-економічних відносин відбувалося розширення меж застосування категорії фінансів стосовно кожного із суб’єктів фінансових відносин. І в сучасних умовах досить широко застосовується поняття “державні фінанси” як частина фінансів, як економічні відносини розподільчого характеру, де одним із суб’єктів є держава. При цьому об’єктом розподілу та перерозподілу є валовий внутрішній продукт та національний дохід.
Для розуміння сутності поняття “державні фінанси” необхідно визначити категорії “фінанси” та “держава”. Оскільки фінанси представляють собою економічні відносини з приводу формування доходів і фондів фінансових ресурсів та їх використання з метою покращання суспільного добробуту й забезпечення відтворювального процесу в країні, а держава є одним із визначальних суб’єктів цих відносин, пов’язаних з акумуляцією відповідних централізованих фондів, то в найбільш загальному плані державні фінанси – сукупність економічних відносин з приводу формування доходів і централізованих фондів та їх використання з метою виконання державою своїх функцій.
У визначенні поняття „державні фінанси” існує декілька підходів, які об’єднують економічні теорії держави та фінансів.
Так, вчені ранньої радянської доби дотримувались концепції, що фінансові відносини існують завдяки існуванню держави (Ф.О. Меньков). Більшість вчених того часу під фінансами розуміли державні фінанси, а мобілізація державних фінансових ресурсів відбувалась за допомогою податків та неподаткових обов’язкових платежів (до реформи 1930 року їх налічувалось більше 70). Високий рівень централізації фінансових ресурсів (91 %) в країні сприяв концентрації фінансових ресурсів, розширенню перерозподільних процесів, обмеженню самостійної діяльності підприємств. Наявність фінансів населення за умов командно-адміністративної економіки не визнавалась.
З появою (реформа 1930 року) та розвитком (реформа 60-х років минулого століття) госпрозрахунку виникає та швидко розвивається поняття “фінансів підприємств”, окремо застосовується термін “державні фінанси” (В.П, Дьяченко). Проте, характерним для концепції фінансів в той період був розгляд процесу створення доходів у держави в цілому та державних підприємств як одного цілого. Великий внесок у відокремлення понять “фінанси підприємств” та “державні фінанси” внесли такі радянські вчені як Д.А. Алахвердян, А.М. Бірман та інші.
В сучасних умовах ринкової економіки поняття “державні фінанси” чітко виокремлено, державні фінансові відносини мають свій механізм реалізації в рамках певної фінансової політики та відповідають природі, функціям, задачам самої держави.
Вітчизняний вчений О.Д. Василик визначає державні фінанси як складову частину фінансової системи, її центральну підсистему, яка здійснює вплив держави на економічний та соціальний розвиток. Аналогічні погляди виказує С.І. Юрій, зазначаючи, що державні фінанси виступають головною ланкою фінансової системи держави. Тобто, у визначенні домінує підхід внутрішньої будови фінансової системи.
Вчені В.Д. Базилевич та Л.О. Баластрик під державними фінансами розуміють систему грошових ресурсів, які зосереджені в руках держави і призначені для виконання притаманних державі економічних, соціальних і політичних функцій, та сукупність форм та методів за допомогою яких ці фонди формуються. У цьому випадку при визначенні державних фінансів акцентується на грошові фонди та фінансовий механізм їх формування. Проте, відсутнє основна риса фінансів – економічні відносини розподільчого характеру у сфері грошового обігу. До того ж зазначені фінансові відносини мають свій об’єктивний критерій класифікації – суб’єкт цих відносин. Тому даний підхід до визначення “державних фінансів” не є повним та всеосяжним.
Існує думка, що державні фінанси представляють собою сукупність інститутів, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність, тобто домінує інституціональний підхід (А.Ю. Дерлиця), започаткований ще К. Вікселем та зумовлений політичною і правовою сферою діяльності держави. Такий підхід відповідає організаційній будові фінансової системи держави.
Західна фінансова думка щодо державних фінансів зводиться до загальної світоглядно-філософської. Дослідження вітчизняних вчених В.Л. Андрущенко, В.М. Суторміної, В.М. Федосова свідчать про концептуальні зближення вітчизняної і західної фінансової науки державних фінансів. Особливої уваги в теорії державних фінансів заслуговують теорія суспільних благ (фундатори Д. Б’юкенен, П. Самуельсон), теорія раціональних очікувань (Р. Лукас, Ч. Сарджент), теорія державних підприємств (В. Баумоль, Д. Бредфорд) та інші. Узагальнюючі наукові погляди західних вчених до поняття “державні фінанси”, можна зробити висновок, що ринок – є ключовим моментом для пояснення природи державних фінансів, а в дослідженнях використовується важливий принцип методологічного індивідуалізму, а також звертається особлива увага на мікроекономічну сторону фінансових явищ в державі.
Отже, узагальнюючи визначення державних фінансів можна систематизувати наукові підходи щодо тлумачення цього поняття. Державні фінанси – це:
фінанси;
складова частина фінансової системи;
головна ланка фінансової системи;
система грошових ресурсів;
сукупність форм і методів формування фондів, що зосереджені в руках держави;
сукупність певних інститутів;
сукупність економічних відносин.
Державні фінанси функціонують за допомогою фінансового механізму, який забезпечує організацію фінансових відносин на рівні держави. До його складу входять:
фінансове забезпечення;
фінансове регулювання;
фінансові інструменти;
фінансові показники, що відповідають макроекономічному рівню економіки.
Державне фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми державних фінансових ресурсів. Здійснюється за допомогою відповідних фінансових інструментів:
державного фінансування – надання коштів з бюджетів всіх рівнів суб’єктам економічних відносин на безповоротній основі;
державного кредитування – надання коштів на принципах платності, строковості, поверненості, забезпеченості;
державного інвестування – вкладання коштів для отримання благ або збільшення статутних капіталів господарюючих суб’єктів з метою їх розвитку, а не споживання на основі тендерних умов;
самофінансування – відшкодування витрат державними підприємствами, а також їх розвиток за рахунок власних джерел фінансування;
бюджетного асигнування – надання коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня.
Державне фінансове регулювання здійснюється в межах пріоритету державних економічних інтересів при встановленні певних пропорцій розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінансове регулювання здійснюється за допомогою наступних фінансових інструментів:
податків;
зборів;
інших обов’язкових платежів;
відсотків за державний кредит;
державних трансфертів;
пільг;
фінансових санкцій тощо.
Податки, збори, обов’язкові платежі, плата за державні послуги встановлюються законодавчо, стягуються до бюджету відповідного рівня.
Відсотки за державний кредит встановлюються на основі ставки рефінансування Національного банку та застосовуються в залежності від умов надання зазначених ресурсів.
Державні трансферти – дотації, субвенції, передбачають надання державних коштів на визначені цілі в залежності від напрямків використання бюджетних коштів.
Фінансові пільги – це зменшення суми платежів або відшкодування витрат, а також збереження необхідних розмірів видатків – податкові пільги, прискорена амортизація, першочергове фінансування, захищені статті бюджету тощо.
Фінансові санкції – форма організації фінансових відносин, яка покликана посилити матеріальну відповідальність за виконання взятих зобов’язань, за цільове використання державних коштів – штрафи, пеня, примусове вилучення.
Сучасна фінансова наука розробила низку функцій, що притаманні державним фінансам. Насамперед це функції створення та використання відповідних фондів фінансових ресурсів шляхом розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й національного доходу.
До функцій державних фінансів також відносять:
соціальну – утримання відповідних верств населення;
стабілізаційну – забезпечує безперервність відтворювального процесу в країні;
інвестиційну – забезпечує вкладання фінансових ресурсів за життєво необхідними та пріоритетними напрямками розвитку економіки;
забезпечувальну – мобілізує фінансові ресурси для виконання своїх функцій тощо.
Західні вчені у відповідності до тривекторного аналізу фінансової політики (започаткував Р. Масгрейв) окреслюють наступні функції державних фінансів:
розподільчо-алокаційну;
дистриб’ютивно-трансфертну;
стабілізаційно-регламентуючу.
Зазначені функції тісно пов’язані із демократичним методом їх функціонування, а невисока ефективності державних фінансів саме пов’язана із забезпеченням стабільності державних фінансів і здатності бюджету бути засобом ефективного регулювання економічного розвитку.
Проте, на наш погляд, чисельність зазначених за різними науковими джерелами функцій державних фінансів швидше вказують на їх роль у суспільстві. А суспільне призначення державних фінансів реалізується через дві основні функції:
створення відповідних фондів фінансових ресурсів, що належать державі;
використання фондів фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні держави.
Отже, у підсумку, державні фінанси відображають економічні відносини з приводу формування й використання фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення виконання функцій і задач держави, ці відносини, здебільшого, носять перерозподільний та нееквівалентний характер, реалізуються за допомогою певного фінансового механізму. Державні фінанси виконують свої функції в межах загальної фінансової політики.