6. Особливості торгівлі товарами України з регіонами світу

Формування зовнішнього сектора економіки України передбачає адаптацію народного господарства країни до світового рин­ку. Фактично йдеться про уточнення національних геоекономічних орієнтирів, що визначаються під впливом сучасних відцентрових і доцентрових тенденцій у світовому господарстві.

Становлення зовнішнього сектора економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, а й були поділені між основними суб’єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні не просто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. При визначенні зовнішньоторговельної стратегії Україна має виходити з наявності двох найважливіших реалій: по-перше, з потреб і тенденцій розвитку світового господарства і світового ринку, по-друге, з рівня розвитку й структури національної економіки.

До особливих міжнародних умов формування зовнішнього сектора економіки України належить процес реструктуризації сис­теми світового господарства. Суть реструктуризації світового гос­подарства як світового економічного процесу полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багатополярної системи суб’єк­тів міжнародної економічної діяльності за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об’єднують країни, близькі за своїм географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Як правило, такі інтеграційні об’єднання мають гнучку систему внутріпросторового лідерства і конкурентно-коопераційних відносин.

Сучасна багатополярна система міжнародних господарських зв’язків представлена трьома потужними інтеграційними групами. Вони визначальним чином впливають на характер сучасних міжнародних торговельних і економічних відносин загалом. Це формування єдиного європейського ринку в рамках Європейського Союзу (ЄС), створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), розвиток Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) – торговельного блоку країн азіатсько-тихоокеанського регіону під егідою Японії. Особливість формування названих міжнародних структур полягає в тому, що їх торговельна політика будується як високопротекціоністська щодо зовнішніх конкурентів і ліберальна щодо країн-учасниць інтеграційного об’єднання.

Існуючий у міжнародній торгівлі поліцентризм означає, що у визначенні зовнішньої економіки України вона повинна виходити з наявності міжнародно-коопераційних полюсів. Це передбачає таку орієнтацію України на розвиток торговельно-коопе­раційних зв’язків із світовими центрами, за якої відкритість економіки не вступає в конфлікт з національно-державними економічними інтересами, що можуть відчувати тиск з боку цих цент­рів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних об’єднань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків повинна бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та імпорто-конкурентних галузей.

Формування багатофункціональної зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з міжнародно-коопераційними центрами. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі було створення Економічного союзу країн СНД, до складу якого Україна ввійшла як асоційований член.

Економічний союз передбачає вирішення комплексу зав­дань, пов’язаних із формуванням умов стабільного розвитку еко­номік країн-учасниць, поетапне створення загального економічного простору на основі ринкових відносин через забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, вирішення актуальних соціально-економічних проблем.

Позитивні цілі, покладені в основу Економічного союзу, у процесі їх реалізації наштовхуються на загально інституціональні проблеми, спричинені функціонуванням наддержавних органів СНД і наддержавних об’єднань країн-учасниць СНД. Відсутність рівноправних відносин у СНД призводить до того, що зовнішньоторговельні зв’язки формуються не відповідно до досягнутих угод про лібералізацію експортно-імпортної діяльності, а за домінуванням протекціоністських заходів окремих країн-членів СНД стосовно інших країн СНД. На відміну від зовнішньоторговельної політики, яку здійснюють інтеграційні об’єднання ЄС, НАФТА, АТЕС, політика СНД часто виступає як протекціоністська не стосовно третіх країн, а стосовно країн-учасниць співтовариства. Так, у двосторонній українсько-російській торгівлі останнього часу забороненими були близько 200 номенклатурних найменувань товарів, що стали такими внаслідок здійснення Росією політики протекціонізму.

З 1992 р. відбулися істотні зміни в географії експорту. На цей час найбільш тісні економічні зв’язки України залишаються в межах СНД, з яким усі роки незалежності зберігався негативний баланс зовнішньої торгівлі. Ці традиційні зв’язки пояснюються схожістю технологічних укладів, організацією виробництва і пра­ці. Особливо це стосується металургії, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, хімічної і легкої промисловості.

Однак необхідно відзначити, що за період 1999–2009 pp. експорт у країни СНД скоротився в 2,3 рази – з 60,1 % до 26,2 %, причому основним партнером є Росія – 18,7 % експорту і 37,6 % імпорту. Молдавський ринок також дуже перспективний для України. Узятий молдавським урядом курс на нарощування експорту вимагає насамперед відновлення виробничих потужностей провідних підприємств країни. При вмілій урядовій підтримці українські підприємства в найближчі роки могли б одержати вигідні контракти на постачання металу, машин і устаткування.

Обсяги експорту до країн СНД у січні-серпні 2010 р. становили 36,1 % від загального обсягу експорту, Азії – 27,2 %, Європи – 26,5 % (у т.ч. до країн Європейського Союзу – 24,7 %), Африки – 5,9 %, Америки – 4,1 %, Австралії і Океанії – 0,1 %.

Найбільші експортні поставки у січні-серпні 2010 р. здійснювались до Російської Федерації – 25,9 % від загального обсягу експорту, Туреччини – 6,1 %, Італії – 4,8 %, Білорусі – 3,5 %, Польщі – 3,3 %, Німеччини – 3 % (Додаток В).

Збільшився експорт товарів до усіх основних країн-партне-рів: Італії – у 2,1 рази, Російської Федерації – на 70,3 %, Польщі – на 53,6 %, Туреччини – на 50,3 %, Білорусі – на 45 %, Німеччини  на 35,3 %.

За останні роки відзначається зростання зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС: від 13,6 % до 22,5 % за період 1999–2009 р. Особливо з Німеччиною – 6,2 % і Італією – 5,5 %. Значно скоротився вивіз продукції у Швейцарію – з 2,3 % до 0,7 % і Великобританію – з 2,2 % до 0,9 % експортних постачань України. Зниження експортних постачань у колишні країни Східної Європи, що вже переорієнтували свій експорт та імпорт на промислово розвинені держави Європи й Азії, припинилося, а збільшення експорту відбулося за рахунок зростання частки Угорщини (з 1,5 % до 3,7 %) і Болгарії (з 0,9 % до 1,8 %). Частка Польщі в експорті України складає 3,3%.

З постіндустріальних країн виділяються США (3,1 % експор­ту), які збільшили ввіз українських товарів з 1999 р. до 2009 р. у 2 рази і виявляють готовність у наданні Україні режиму найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

З країн азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР) основним партнером є Китай, на який припадало від 4,8 % у 1999 р. до 7,7 % у 2009 р. Основу українського експорту в КНР складають неблагородні метали і вироби з них (90 %). З кожним роком збільшувалися постачання до Тайваню: від 0,6 до 1,7 % (у 2009 p.). Однак у 2010 р. вони різко скоротилися в 2 рази – до 0,8 %.

Істотно зросли експортні постачання до Туреччини (від 2,8 % у 1999 р. до 6,8 % у 2009 р.) завдяки збільшенню обсягів так званої неорганізованої торгівлі. Однак у 2009 р. експорт до цієї країни знизився і склав 3,9 % експорту України.

В імпорті, як і в попередні роки, основну частку займають енергоносії з Росії (37,6 % загального обсягу імпорту) і Туркменістану (7,6 %). Серед імпортерів також можна виділити традиційних торгових партнерів України: Німеччину – 9,9 %, Польщу – 3,5 %, Італію – 2,8 %, Великобританію – 2,5 %, Францію та Китай – по 2,3 %.

Таким чином, за період 1999–2009 р. намітилася тенденція зниження частки країн СНД в українському експорті з 57,5 до 26,2 % і в імпорті з 74,8 до 50 %. Одночасно збільшувалася частка країн ЄС, зовнішньоторговельний оборот яких склав у 2009 р. 59 % від торгівлі товарами з країнами СНД.

Враховуючи зовнішні чинники формування зовнішньоекономічного сектора України, слід виходити з наявності суперечливих тенденцій розвитку світових і регіональних господарських зв’язків. За домінування загальної тенденції до лібералізації МЕД використання протекціоністських заходів набуває нового якісного змісту. Захист внутрішніх ринків від третіх країн, державна підтримка експортоорієнтованих галузей на ринках регіональних інтеграційних об’єднань, членом яких країна не є, стають визначальними інструментами міжнародної економічної діяльності України.

Таким чином, основними характеристиками зовнішньої торгівлі сучасної України є:

• перетворення України на суб’єкта світового товарного ринку з часткою у світовому експорті 0,3 %, а в імпорті – 0,4 %;

• перебудова зовнішнього сектора економіки, що пов’язана зі змінами в географічній і товарній структурах зовнішньої торгівлі країни;

• переорієнтація зовнішньої торгівлі з країн СНД та Балтії як традиційних партнерів на інші країни світу, що диверсифікує український імпорт і сприяє послабленню імпортної залежності від окремих країн;

• застаріла товарна структура зовнішньої торгівлі, яка, як і раніше, має сировинну орієнтацію, що свідчить про інтенсивне використання природних конкурентних переваг і відсутність сталих набутих конкурентних переваг.

Вирішення питання про входження у світове торговельне співтовариство потребує від України також чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоторговельної політики. Стратегічні цілі формування зовнішнього сектора економіки визначаються як орієнтація країни на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС.

Тактичні цілі зорієнтовані на посилення співробітництва в Економічному союзі країн СНД за збереження Україною статусу асоційованого члена. Тому визначальним у формуванні зовнішнього сектора є завдання створення й участі у вільному русі товарів, послуг, капіталу та робочої сили в рамках названого об’єд­нання. Це дозволить, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого – нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.