
- •3. Зміст операційного менеджменту
- •4. Загальна характеристика ом як навчальної дисципліни.
- •5.Операційний мен-т як різновид функціонального мен-ту.
- •6. Метологічні основи вивчення дисципліни - системний підхід.
- •7. Операційна функція організації. Входи і виходи операційної системи.
- •9. Загальна характеристика операційного мен-ту як виду практичної діял-ті.
- •10. Загальна характеристика ом як навчальної дисципліни.
- •11. Структура операційної системи.
- •12. Метологічні основи вивчення дисципліни - системний підхід.
- •13. Методологічні основи вивчення дисципліни – концепція життєвих циклів.
- •14. Еволюція теорії упр-ня операціями.
- •15. Еволюція практики упр-ня операціями.
- •16. Сучасна концепція управляння операціями.
- •17. Сучасні принципи.
- •18. Цілі та задачі упр-ня операціями.
- •19. Функції та методи упр-ня операціями.
- •20. Система упр-ня операційною діял-тю.
- •21. Функції апарата упр-ня вир-вом.
- •22. Операційна функція організації.
- •23. Входи і виходи операційної системи.
- •24. Складові елементи операційної системи.
- •25. Структура операційної системи.
- •26. Види виробничої структури.
- •27.Зовнішнє оточення ос.
- •28. Моделі зовнішнього оточення ос.
- •29. Види взаємодії між ос та її зовнішнім оточенням.
- •30. Інформаційні та матеріальні потоки в ос.
- •31. Характеристики та властивості ос.
- •32. Види операційних систем.
- •33. Вимоги, яким має відповідати операційна система сучасного рівня розвитку.
- •34. Мета та завдання діял-ті операційного менеджера
- •35. Результати операційної діял-ті.
- •36. Продукти як кінцевий результат операційної діял-ті.
- •38. Технологія як домінанта операційного процесу.
- •39. Стратегічні рішення в сфері операцій.
- •40. Виробнича стратегія – сутність та складові.
- •41. Необхідність розробки та узгодження виробничої стратегії з іншими стратегіями організації.
- •42. Організація виробничого процесу в часі.
- •43. Визначення місця розташування ос.
- •44. Вибір устаткування та варіантів його розміщення.
- •45. Потужність операційної системи.
- •46. Стратегічний, тактичний, оперативний рівень упр-ня операціями
- •47. Масовий тип вир-ва.
- •49. Стратегічні рішення в сфері операцій.
26. Види виробничої структури.
Сукупність виробничих підрозділів (цехів, ділянок, обслуговуючих господарств та служб), які прямо чи непрямо беруть участь в виробничому процесі, їхня кількість і склад, та зв’язки між ними визначають виробничу структуру. До факторів, які визначають виробничу структуру, відносяться: характер продукції, технологія, масштаб вир-ва, ступінь спеціалізації, ступінь кооперування з іншими підприємствами, ступінь спеціалізації в середині підприємства.
В залежності від того, який підрозділ є основною структурною одиницею підприємства виділяють наступні види структур: цехову, безцехову, корпусну, комбінатську.
При цеховій структурі основним виробничим підрозділом є цех. Цех – це виробничо, теріторіально і адміністративно відділена частина підприємства, в якій виконується визначений комплекс робіт у відповідності з внутрішньою спеціалізацією. По характеру діял-ті цехи поділяються на: основні, допоміжні, обслуговуючі, експериментальні.
При безцеховій структурі виробничим підрозділом є виробнича ділянка. Виробнича ділянка – це група територіально виділених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота чи різні операції по виготовленні однотипної продукції. Така структура використовується на невеликих підприємствах.
При корпусній структурі основним підрозділом є корпус. Корпус – сукупність кількох однорідних цехів. Така структура використовується на великих підприємствах для яких характерна наявність різних виробництв.
При комбінатській структурі створюються підрозділи, які об’єднують певну частину виробничого процесу, де виготовляється закінчена частина готового продукту. Така структура використовується на підприємствах з багатостадійними процесами вир-ва.
В залежності від форми спеціалізації цехів на виконанні певної частини технологічного процесу, виділяють наступні види структур: технологічну, предметну, змішану.
При технологічній структурі цехи спеціалізуються на виконанні певної частини технологічного процесу (наприклад механічні, термічні цехи та ін.). Така структура застосовується на підприємствах одиничного та дрібносерійного вир-ва, які виготовляють різноманітну і нестійку номенклатуру виробів.
При предметній структурі основні цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні певноговиробу, групи виробів, вузлів, деталей та ін. Така структура застосовується на підприємствах великосерійного та масового вир-ва, які виготовляють обмежену номенклатуру виробів у великій кількості.
На практиці частіше застосовується змішаний тип структури при якій на підприємстві присутні основні цехи, організовані як за технологічною, так і за предметною ознакою.
В залежності від наявності і повноти основних та допоміжних процесів вирізняють наступні структури: комплексні, спеціалізовані.
Комплексна структура характеризується наявністю комплексу основних та допоміжних цехів.
Спеціалізована структура характеризується наявністю частини основних та допоміжних цехів.
27.Зовнішнє оточення ос.
Зовнішнє оточення ОС характеризується як сукупність змінних, які знаходяться поза межами під-ва та не є сферою безпосереднього впливу з боку його мен-ту. Це перш за все ті орг-ї та люди, які пов’язані з даним під-ом у силу цілей та задач, які ними виконуються: постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, профспілки, торгові організації та ін.
Крім того є другий ряд факторів зовнішнього оточення, які не здійснили прямого впливу на оперативну діял-ть орг-ї, визначають стратегічно важливі рішення, що приймаються її мен-том. Важливіша роль належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, технологічним, екологічним, фізико-географічним факторам і змінним.
Значення факторів зовнішнього оточення різко підвищується у зв’язку із зростанням складності всієї системи суспільних відносин(соціальних, економічних, політичних та ін.). Саме зовнішнє оточення диктує стратегію й тактику орг-й.
Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов’язані, тобто зміни однієї (політичної чи економічної) призводять до змін в інших (соціальній чи правовій). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Найбільш доцільним підходом до вивчення зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відслідковувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємний перехресний вплив.
При побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища потрібно враховувати такі властивості: взаємозв’язок факторів, що хар-ся силою, з якою зміна одного фактору впливає на інші; складність системи факторів, що впливають на ОС, зумовлена кількістю, різноманітністю зв’язків та наслідків впливу; динамічність і рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів сер-ща; невизначеність інф-ї про сер-ще та невпевненість у її точності.