Аристотель

Є пiдстави вважати, що її вплив виявився на науковiй дiяльностi грецького філософа і мислителя Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) – учня академії Платона в Афінах. Завдяки своєму таланту Аристотель став самим блискучим учнем афінської академії, де провів 20 років. «Аристотель – душа моєї школи», так характеризував свого учня Платон. Творчiсть Аристотеля проходила в перiод розвитку еллiнської культури. Її змiст якнайкраще дає можливiсть побачити зв’язок мiж культурою Античностi i сучасною цивiлiзацiєю. Логiка Аристотеля стала впливовою у європейськiй науцi. Спробуємо хоча б стисло познайомитись зі спадкоємнiстю

особи, ідеї якої визначили напрямки розвитку античної науки від Античності до Нового часу.

Науково-фiлософська система Аристотеля була найвищою точкою розвитку i одночасно

завершальною стадiєю науки «Про Природу». На вiдмiнність вiд вчених Сходу, інтерес яких до Природи проявлявся лише заради практичних цiлей (приготування лiкiв, наприклад), древнi греки, в тому числi й Аристотель, прагнули до фундаментальних знаннь. Цей вчений став не лише засновником біологічної науки, її систематизатором. Праці Аристотеля протягом багатьох століть були джерелом теоретичної думки і наукового знання. Він поєднав філософію свого вчителя Платона з вченням Демокріта. Заснував філософську школу.

Архімед

Кожен учень школи знайомий з афоризмами Архiмеда Сіракузського (287-212 рр. до н.е.): «Винайшов» («Евріка») і «Дай, де стати, і я посуну Землю». Надзвичайна популярність Архімеда не лише в його діяльності при обороні Сіракуз. В iсторiю він увiйшов як механік, математик, астроном, фiзик, iнженер. Архімед є однією з найвеличніших фігур грецької математики й механіки і останнім з самобутніх вчених Античного світу. Його діяльність показує, наскiльки близько наука перiоду, коли він творив, своєю спрямованістю i духом пiдiйшла до науки сучасностi. Ціцерон дав таку оцінку Архімеду – в його голові було більше геніальності, аніж може вмістити людська природа. Вiн є одним з трiади видатних вчених усiх часiв, хто своїми роботами, як вчений та iнженер, вплинув на розвиток i прогрес свiтової цивiлiзацiї. Порівняно недавно найбільш відомим вченим світу розіслали анкету з проханням

скласти список природодослідників усіх часів і народів з урахуванням важливості їх праць для розвитку цивілізації. На перші три місця респонденти поставили Архімеда, Ньютона і Чарльза

Дарвіна.

Антична техніка

Одним із найдивовижніших відкрить людства є автоматичні пристрої і системи для управління механізмами, машинами, комплексами. Перші з них створені понад три тисячоліття тому. Вони почали бурхливо удосконалюватись в середньовіччі і вже в наші часи досягли високого рівня в багатьох сферах людської діяльності. Історія людства зберегла для нас немало відомостей про дивні спорудження глибокої давнини. Але тільки тому, що в них використовувались складні механізми і автомати, можливість їх існування підлягала сумніву. Така думка значною мірою принижує оцінку технічних знань народів Середземномор’я. Про технічні досягнення Греції та Риму в літературі дуже мало позначено, в тому числі й у дослідженнях істориків. більшість істориків науки стверджує, що в античній цивілізації техніка не займала такого центрального положення, яке вона сьогодні займає в нашій культурі. Але геніальними винахідниками еллінської древності були саме греки. Вони завжди були сильніші в теорії, ніж у практиці. Грецька цивілізація, як переконливо доводить

італійський вчений М.Джуа, не могла презирливо ставитись до прикладних знань. Якби це відповідало дійсності, то вона не змогла б укріпитись і вести переможну збройну боротьбу з народами, які були знайомі з використанням технічних процесів. Це вже практичні римляни майже нічого не внесли у розвиток техніки, а багато чого і забули. Під час безперервних війн відбувалось нічим не виправдане руйнування творінь людей стародавнього світу і до нас дійшли лише руїни міст і храмів, знівечені статуї й автоматичні пристрої. Це утруднює розкриття секретів геніальних творців зодчих, скульпторів, художників, інженерів. Тільки в епоху Відродження графіти, що збереглися на стінах, і художні розписи колон допомогли наступним поколінням шляхом реконструкції відновити деякі чудові творіння минулого у вигляді композицій, що відображені малюнками і макетами. Відомо, що у свідомості народів людина обожествлялась, жреці могли творити “чудеса” не тільки з фігурами богів у людському обличчі, але і з живими людьми. Збереглися відомості про те, що на початку VІ ст. до н.е. в єгипетських храмах під час урочистих служб здійснювалось “вознесіння” і “воскресіння” магів, астрологів і чародіїв. Для цього застосовувалась сама досконала на той час техніка, яка почала використовуватись в автоматах на декілька століть пізніше. На жаль, жоден з цих механізмів повністю не зберігся. Імена їх творців залишились невідомими. У країнах Середземномор’я, на рівнинах Лівії, Нубії, Сірії і частині Аравійського півострова, поблизу рік з швидкою течією почалось будівництво млинів, а в Середній Азії, де дують сильні вітри – будівництво вітряних млинів. Будівництво водяних каналів, зведення потужних гребель і грандіозних водосховищ зі складними гідротехнічними спорудами для поливу полів вимагали виготовлення вантажопідйомних машин. Млини і вантажопідйомні машини багато століть обслуговувались тільки вручну, що приводило до травм, а інколи і до загибелі людей. Тому подальше удосконалення млинів і машин почалось з установлення на них додаткових самодіючих механічних пристроїв, що працювали без участі людини. Перші відомості, що дійшли до нас про механічні автомати, відносяться до VІІІ–VІІ ст.ст. до н.е.

ПРИРОДНИЧІ ТА ТЕХНІЧНІ НАУКИ СХОДУ

ДО НОВОЇ ЕРИ І У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

Індія

За тисячі кілометрів від Месопотамії і Середземного моря в глибоку давнину виникла і розвивалась цивілізація Індії. Тут у VІ−ІІ ст.ст. до н.е. сформувались філософські системи «Ньяя» і «Вайшешика». В них отримали розвиток уяви про атоми - вічні і неруйновані частки землі, води, повітря і води. Усі зміни в природі здійснюються внаслідок сполучення і роз’єднання атомів. Філософія Індії, як вже згадувалось, вплинула на розвиток Александрійської науки. Разом з тим на розвиток культури Близького Сходу впливала і елліністична наука. Незважаючи на це, древня культура Близького Сходу мала свої особливі риси, які ніколи не зникали. Важливими пунктами стику культур були Індія і Константинополь, який був столицею Візантійської держави, заснованої у 395 р. н.е. Константинополь - грецьке місто. Своїм адмінистративним впливом він охоплював обширні області, де греки складали невелику частину населення. Протягом тисячоліття Візантія була поєднувальним ланцюгом між Сходом і Заходом. Вона оберігала грецьку культуру, борячись

проти нападників зі Сходу, Півночі і Заходу. Месопотамія вже у ІІ ст. н.е. стала незалежною від греків і римлян. Спочатку вона попала під владу парфіянських королів, а з 266 р. – під владу перської династії Сасанідів. Території, які межували з Індом, протягом декількох століть упралялись грецькими династіями. У І ст. вони зникли. Місцеві індійські королівства, які прийшли на зміну грекам, підтримували зв’язки з Персією і Заходом. Політичне панування греків на Близькому Сході майже повністю зникло після раптового виникнення ісламу наприкінці VІІ ст. Ще у глибокій давнині населення басейну ріки Інд створило високорозвинену культуру. Вона не поступалась таким осередкам світової цивілізації, як Месопотамія і Давній Єгипет, а у цілому ряді випадків і перевершувала їх. Археологічні розкопки головних міст індійської цивілізації Хараппи і Мохендшо−Даро засвідчили високий рівень міського будівництва. Каналізаційна система тут була однією із самих досконалих на Стародавньому Сході. Деякі гідротехнічні споруди Давньої Індії стали прототипом сучасних конструкцій в Європі і Америці. Так наприклад, багатоарочна гребля поблизу Хайдарабада є прототипом сучасної залізобетонної греблі. Хараппська культура (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) - є культурою епохи бронзи, яка поряд з міддю відігравала важливу роль у господарстві і ремеслах. З цих металів вироблялось багато знарядь, зброя. Були відомі плавка, ковка і лиття металів. Відомості про науку Індії першого тисячоліття до н.е. досить бідні. Є деякі дані про астрономію і математичні знання цієї епохи. Жреці проводили систематичні спостереження руху Сонця і Місяця. Були відомі арифметичні операції, включаючи дії з дробами. Виключним внеском у світову науку стало створення позиційної системи обчислення. Було побудовано таблицю синусів для визначення місцерозташування планет. Основні математична знання відображені у «Сіддхандта» астрономічний трактат початку нашої ери. Перше тисячоліття н.е. є періодом розквіту давньоіндійської культури. Високого рівня у ІХ–ІІІ ст. до н.е досягла медицина Індії – анатомія, терапія, хірургія. Цінним джерелом вивчення стародавньої медицини стала «Аюрведа». Видатними лікарями свого часу були Джівака (VІ–V ст.ст. до н.е.) і Чарака (І ст. н.е.). Порадник «Чарака-Самхіта» і «Сушрута-Самхіта» згодом були перекладені арабською

мовою. Особливо треба відзначити високий рівень хірургічної майстерності. Створено понад 200 хірургічних інструментів, які мало чим відрізняються від сучасних. Медичні трактати Індії навчали як користуватись ланцетом, очищувати і сушити рани. Використовувалось обезболювання при операціях. Лікарі вміли знімати катаракту, робити трепанацію черепа, кесарів розтин. Індійські медичні знання і практика були розповсюджені у греко-римському світі. У галузі медицини відоме ім’я Вагабахти (V-VІ ст.ст.). Він є автором медичного трактату «Аштанга-Хрідайя». Викладав у Буддійському університеті. Інший вчений Індії Салхавакара є автором трактату з патології. З розвитком медицини в Індії пов’язано накопичення і систематизація знань в інших галузях природничих наук. З’явилась класифікації рослин, оскільки вони мали лікувальне значення. Хімічні знання також пов’язані з фармакологією. Перші їх описи зустрічаються у розділах, які присвячені виготовленню ліків. Крім медицини джерелом відомостей з хімії була техніка виготовлення фарб, духів, цементів, сталі. Вона досягла високого рівня ще у Стародавній Індії. До V ст. відноситься написання перших творів під впливом китайської науки, що безпосередньо присвячені проблемам алхімічної теорії і практики. Перші індійські тексти в галузі точних наук (300−400 рр.) –«Сіддханти», частина яких «Сур’я» добре збереглася і дійшла до нас. За змістом це, в основному, астрономія. Тут є епіцикли і шестидесятичні дроби. Можна припустити, що створені вони під впливом грецької астрономії епохи «Альмагесту». Можливо, тут є контакт з вавілонською астрономією. Але «Сіддханти» мають багаточисельні типово індійські риси. «Сур’я Сіддханта» містить таблицю значень синуса. Результати досліджень, які містяться у «Сіддхантах», систематично викладались в індійських математичних школах Центральної та Південної Індії. Нам відомі імена і книги окремих індійських астрономів і математиків, починаючи з V ст. н.е. Деякі з книг до нас дійшли у перекладі англійською мовою. Найбільш відомим математиком і астрономом Індії був Аріабхата І (476-550 рр.). Ймовірно, він був знайомий з результатами досліджень греків, китайців і вавілонян. Свій трактат «Аріабхатизм» (499 рр.) вчений присвятив астрономії і математиці. В ньому викладені математичні відомості, які необхідні для астрономічних спостережень. Аріабхата І висловив думку про те, що Земля обертається навколо осі і навколо Сонця. У його творах зустрічаються витягнення квадратних і кубічних коренів з чисел, прості задачі на складання і розв’язання рівнянь, зокрема на розв’язання одного рівняння з двома невідомими у цілих числах, підсумовування кубів натуральних чисел. З геометричних відомостей наведено приблизне значення π = 3,1416... На честь Аріабхати І, його ім’ям, названо перший індійський супутник Землі, що виведений на орбіту 19 квітня 1975 р. радянською ракетою-носієм. Не менш відомим математиком і астрономом Індії був Брамагупта (Брахмагупта, 598-660 рр.). До нас дійшов тільки один його твір, який він написав у віршах - «Перегляд системи Брами» (628 рр.). Значна частина цього твору присвячена арифметиці і алгебрі. Він викладає вчення про арифметичні прогресії і розв’язує квадратні рівняння в усіх випадках, коли вони мають дійсний розв’язок. Брахмагупта допускав і розглядав використання нуля в усіх арифметичних діях. Розв’язував деякі невизначені рівняння у цілих числах. Знав цілочисленні ррозв’язання рівняння ax+c=by і, ймовірно, використовував неперервні дроби. Сформулював правило складання трикутників з раціональними сторонами. Видатним досягненням в теорії чисел стало запропоноване Брахмагуптою розв’язання цілими додатними числами рівняння y=ax2+b. Йому було відомо зворотне правило. У нього зустрічається вперше інтерполяційна формула

2-го порядку. Його інтерполяційне правило для синуса і зворотного косинуса при рівних інтервалах є частковим випадком інтерполяційної формули Ньютона-Стирлінга. У більш пізній праці Брахмагупта наводить інтерполяційне правило при нерівних проміжках. У VІІІ ст. роботи індійського вченого перекладені арабською мовою. Вагомими є наукові праці астронома і математика Індії сучасника Брахмагупти – Бхаскари І. Він продовжив роботи Аріабхати І і Брахмагупти – розвинув арифметично-алгебраїчний напрямок. Успішно над цим працював Шрідхара (VІІІ-ХІХ ст.ст.). Його трактат з математики, який частково дійшов до нас, містить правила дій з цілими числами, задачі (деякі з них мають алгебраїчний характер 1-го і 2-го ступеня) і правила знаходження площ плоских фігур. Роботи Шрідхари істотно вплинули на роботи Аріабхати ІІ (Х ст.) і Бхаскари ІІ (ХІІ ст.). Останній розробив теорію епіциклів. Успіхи в металургії свідчать про наявність знань в галузі складу руд, підготовки металургійної сировини і палива, проведення процесу плавки і подальшої обробки металів. Створення Делійської колони, що містить майже чисте залізо, є найкращим доказом високого рівня хімічних знань у Індії. Ремісники в містах долини Інд вміло використовували вогонь для обробки гончарних виробів. Індійці створювали міцний цемент, різні стійкі мінеральні і рослинні

барвники, що використовувались у живопису та текстильному виробництві. Отже, з усього того, що викладене щодо розвитку науки і техніки Індії античного періоду і середньовіччя, можна зробити висновок про наступне. По-перше, помітний взаємозв’язок її наукових знань зі здобутками у Давньої Греції, Риму та Вавілону. По-друге, дослідження індійських вчених у галузі астрономіі і математики підняли ці науки на більш високий рівень свого розвитку.

Китай

За більш ніж трьохтисячну історію Китай зробив вагомий внесок у розвиток природничих наук і техніки. Багато відкрить і винаходів у Китаї зроблено на декілька століть раніше, ніж в інших країнах, а окремі з них були просто запозичені іншими країнами, в тому числі і європейськими (компас, сейсмоскоп, спідометр, папір, згодом – порох, книгодрукування тощо).

Астрономія у Китаї, як і у Єгипті, Вавілоні, Греції, відноситься до числа найбільш стародавніх наук. Уже в історичних пам’ятках І тис.до н.е. зафіксовані згадки про планети і комети. У цей період китайці знали про періодичність затемнень. Перший запис про сонячне затемнення відноситься до 720 до н.е. Самий давній зірчаний каталог на 807 зірок, який дійшов до нас, був складений Ші Шеном у ІV ст. до н.е. У 28 рр. до н.е. у Китаї було зроблено запис сонячних плям. На початку VІІІ ст. буддійський монах І Сін спільно з Лян Лін-цзанєм висловив думку про мінливість відстаней між «нерухомими» зірками. Помітними були досягнення китайців у математиці. Хронологічно в багатьох питаннях першість належить математикам Китаю. Математика отримала розвиток вже за першої Ханьської династії – ХХ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. У першій половині ІІ ст. до н.е. Чжан Цан винайшов і описав метод розв’язання рівнянь 1-го ступеня

з двома і тьома невідомими.. «Арифметика в дев’яти главах» була написана Чжан Цаном і Цзін Чоучаном з відомостей ІІ–І ст.ст. до н.е. Цей твір свідчить про наявність у китайських математиків досконало розробленої обчислювальної техніки і інтересу до загальних алгебраїчних методів. Уже в першій половині ІІ ст. до н.е. Чжан Цан винайшов і описав метод розв’язання систем рівнянь 1-го ступеню з двома і трьома невідомими. Цзін Чоу-чан вперше запропонував поняття від’ємних величин і вивів правила дій над ними. Дав опис способу витягання квадратних і кубічних коренів. Між ІІ і VІ ст.ст. китайські вчені розробили оригінальний спосіб розв’язання у цілих числах систем невизначених рівнянь 1-го ступеня. У Європі тільки у 1801 р. цей спосіб був відкритий німецьким математиком К.Гауссом. Географічні знання у Китаї накопичувались з глибокої давнини. За декілька століть до н.е. китайці плавали по окраїнних морях Тихого океану і зробили ряд географічних відкрить. Подорож Чжан Цяня у 136–126 рр. до н.е. у Середню Азію започаткувала вивчення китайцями країн і народів, які жили на Захід від них. Так виникла караванна торгівля між Китаєм і Середньою Азією по так званому Великому шовковому шляху. У 629 р. мандрівник і філософ Сюань-Цзан здійснив подорож на південь Індії. Завдяки географічним відкриттям у Х–ХІІ ст.ст. посилюється торгівля Китаю морським шляхом з арабськими країнами, Кореєю, Японією, Індокитаєм і південними островами. Це дало поштовх розвитку суднобудування. Винахід компаса (початок ІІІ ст.), а також відкриття способу виміру довжини градуса меридіана (725 рр.) надали можливість китайцям здійснити, починаючи з першої третини ХV ст., 7 морських подорожей до західного узберіжжя Індії, у країни Південно-Східної Азії, до берегів Африки

та інших. Історії китайської медицини близько 3 тис. років. Узагальнені спостереження лікарів були викладені у найстародавнішій у світі медичній книзі «Нейцзін» (VІ ст. до н.е.), яка відіграла велику роль у її розвитку. Наприкінці ІІ – початку ІІІ -го ст.ст. написана перша книга «Фармакологія». Значним досягненням китайської медицини у цей час було проведення операцій з використанням загального наркозу. Широко використовуються методи голкотерапії і припікання. Відзначимо, що китайська фармакологія відрізнялась від європейської великою кількістю лікувальних засобів. Загальна кількість лікарських призначень, які містяться у медичному каталозі Китаю ХVІ-ХVІІІ ст., складала близько 62 тис. (приблизно половина

з них потім була втрачена).

ПРОГРЕС ЛЮДСЬКОЇ ДУМКИ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВIЧЧЯ

Технiчнi досягнення i соцiальнi наслiдки епохи

У Стародавньому свiтi наука, як i лiтература, мистецтво були виключно привiлеє купки заможних людей. Вони не могли бути справжнiми критерiями досягнутого рiвня цивiлiзацiї. Якщо подивитись на рiвень життя взагалi, то середньовiччя постає перед нами як ера вiдродження прогресу пiсля тривалого перiоду порiвняного застою. Рiвень цивiлiзацiї, мабуть, потрiбно визначати не лише по вершинах iнтелектуальної культури, а й по рiвню життя всього населення. Останнiй залежить, в свою чергу, вiд удосконалення знарядь працi, за допомогою яких людина у Природи забирає все, що їй необхiдно для життя – вiд технiчних новинок до їх практичного втiлення. Розвиток знарядь працi фактично повнiстю призупинився приблизно за 2500 р. до н.е. Середньовiччя розпочалось з широкого розповсюдження машин, які замінювали м’язову силу людини. До цього перiоду їх використання стримувалось наявнiстю примусової

працi. Протягом декiлькох столiть цiєї епохи зроблено безлiч винаходiв, якi заклали фундамент техніки сучасного свiту. Внаслiдок цього пiдвищився життєвий рiвень простого люду. I вже у Х ст. людям жилось краще, анiж народним масам в роки найбiльшого розквiту Римської iмперiї. Що ж собою являє середньовiччя? Середнiми столiттями у Європi багато вчених називають перiод вiд занепаду 3ахiдної Римської iмперiї у 476 р. до падiння Схiдної Римської iмперiї у 1453 р. Деякi вченi кiнцем середньовiччя вважали вiдкриття Колумбом Америки у 1492 р. Сама назва середньовiччя ствердилась у виданнях про iсторiю письменникiв-гуманiстiв у ХVІІ ст. Свою епоху вони розцiнювали як перiод вiдродження науки i мистецтва Античного свiту. Письменники-гуманiсти характеризували середньовiччя як час варварського нашестя, темряви i забобонiв, глибокого культурного занепаду. Чи це є так?

Уважне вивчення показує, що середньовiччя залишило людству у спадкоємнiсть не лише пам’ятники насильства, собори (церкви), етику або схоластику. Нiчнi дискусiї в середнi столiття не варто вважати безглуздими чи тривiальними. Багато рис i тверджень класичної науки були передбаченi у середньовiччi. Ця епоха залишила нам пам’ятники народної творчостi, науковi вiдкриття i винаходи, що обумовили подальший прогрес людства. Тому не буде перебiльшенням, коли скажемо, що середньовiччя немало внесло у скарбницю світової культури, розвиток виробничих сил.