Розповсюдження використання сили води і вітру

У древностi, як вже вiдзначалось, важкi роботи на своїх плечах виносили раби. Гостра нестача робочих рук у середньовiччi вимушувала шукати iнших шляхів розв’язання проблем. Уже в VІ–VІ ст.ст. широкого розповсюдження набуло використання водяного колеса. Але в Римськiй iмперiї майже до її падiння цей процес гальмувала праця рабiв. На початку ХІ ст. в Англiї було 5624 водяних млина (по одному на кожнi 50 господарств). 3’явились вони i на узбережжi Адрiатичного моря, в iнших мiсцевостях. Спочатку за допомогою водяного колеса, як i у Давньому Римi, мололи тільки зерно. Потiм його стали використовувати для самих рiзноманiтних потреб. Через кулачки на валу колеса пiднiмався молот i вiдбивав сукно у водi (сукняне виробництво – Х–ХІ ст.). За таким же принципом обладнували ковальськi молоти i ковальськi мiхи. У ХІІІ ст. з’явились паперовi фабрики, у ХІV – рудодробарки, приводом до яких було водяне колесо. 3 ХІ ст. силу води стали використовувати в самих рiзних випадках: товкли вайду (рослина для одержання синьої фарби), дубову кору тощо. У ХІІІ ст. водяне колесо, як робочий орган, стало використовуватись на лiсопилках, для приводу токарних верстатiв. 3а 300–400 років воно зазнало еволюцiї вiд пристрою, який молов лише зерно, до унiверсального двигуна для рiзних галузей промисловостi, що полегшувало працю людини. Внаслідок його застосування великi зміни відбулись у гiрничiй справi. Люди навчились використовувати глибокi шахти. Були винайденi пристрої для подачi повiтря на глибину шахт i вiдкачки з неї води на поверхню. Наприкiнцi ХІІ ст. людина пiдкорила собi i силу вiтру. У країнах Ісламу вiтрянi млини зустрiчаються вже у VІІ ст. Про вiтряний млин у Європi вперше

згадується у 1180 р. в одному з документiв Нормандiї. До кiнця ХІІ ст. зареєстровано ще декiлька вiтряних млинiв. Використати силу вiтру для рiзних процесiв, крiм мукомольного, виявилось справою надто складною. Але з 1400 р. вiтряний двигун уже стає основою водопiдйомних робiт для осушування боліт у Нiдерландах. 3 перебігом часу силу вiтру використовують як привод рiзних механiзмiв, наприклад для рудничного пiдйомника у Чехiї. До винаходу парового двигуна сила вiтру i води, робоча худоба були єдиною рушійною силою. Воли, конi, осли використовувались не лише для перевезення вантажiв. Про кiнну оранку землi згадується у Норвегiї наприкiнцi ІХ ст. Тяглова сила тварин, як привод для машин, використовалась так, як це було вiдомо у Древнiй Грецiї та Римi. Усi три джерела рухової сили, які людина навчилась рацiонально використовувати, докорiнно змiнили положення у

всьому свiтi. Ранiше висоти цивiлiзацiї були здобутком лише пануючої групки, що спиралась на маси рабiв. Тепер же картина змiнилась. Один кiнь в удосконаленiй упряжi замiняв 10 рабiв. Хороший водяний або вiтряний млин – 100 рабiв. Ось чому новi рушiйні сили створювали основу для розвитку бiльш високої цивiлiзацiї без рабства. Воно поступово вiдмирало.