Винахiд і соціальні наслідки розповсюдження книгодрукування

Усi видання вказаного перiоду, як вже відзначалось, переписувались вручну. Праця писця була титаничною. Вона стала перешкодою для широкого розповсюдження книг, потребу в яких відчували не тiльки великосвiтськi люди, але i ремiсники та iншi верстви суспiльства. Така перешкода була усунена винаходом книгодрукування. Книгодрукування почалось у Китаї на декiлька століть ранiше, нiж у Європi. Тут був винайдений i папiр – вiдносно дешевий матерiал, якому властивi усi потрiбнi для друку якостi. Цей винахiд належить китайцю Цай-Луню (105 р. н.е.). У ІV ст. папір у Китаї повністю витиснув бамбукові пластинки і шовк, які використовувались раніше для письма. Цим винаходом зроблено величезний внесок китайців у світову цивілізацію. До VІІ ст. папiр залишався надбанням тiльки Китайської iмперiї. У VІІІ ст. вiн з’явився у Самаркандi, який розташований на шляху з Китаю до

квiтучої у той час Арабської iмперiї. Папiр швидко розповсюджувався по країнах Iсламу: Багдад (793 р.), Єгипет (900 р.) i Марокко (1100 р.). Через Хрестові походи європейців мистецтво виробництва паперу, яке трималось у таємниці, стало відомо в Західній Європі. В Iспанiї – на стику арабської i європейської цивiлiзацiй – папiр з’явився у 1150 р. 3 Iспанiї він проникнув у Пiвденну Францiю (1189 р.). В Iталiї i Нiмеччині папiр з’явився вiдповiдно у ХІІІ i ХІV ст.ст. Першi вiдомостi на Русi про написи на паперi датуються першою половиною ХІV ст.

В процесi винаходу книгодрукування помiтно видiляються три етапи. Спочатку друкували з дерев’яних форм. При цьому способi тексти малювали на дошках, а потiм рiзальним iнструментом поглиблювали тi мiсця, що не мали вiдбиватись на паперi. Цей спосіб назвали ксилографiєю (він зберігся зараз ним друкують гроші). Наступний етап – друкування рухомими лiтерами з дерева або якогось iншого матерiалу. 3а допомогою декiлькох сот кожної лiтери друкар мiг набирати з них цiлу сторiнку тексту в одну рамку. Потiм вiн переходив до набору чергової сторiнки. I нарештi текст почали набирати методом масового виробництва. 3 цiєю метою усi лiтери вiдливали з металу в однiй формi. Книгодрукування у Китаї з дерев’яних форм почалось у VІ ст. Приблизно 1045 р. там почали використовувати глинянi форми, винахідником яких був коваль Бі-Шен. За цим розповсюдились дерев’янi лiтери. Вперше двома фарбами тут надруковано книгу у 1340 р. Металеві шрифти у Китаї з’явились у ХV ст.

У 1392 р. металеві лiтери методом лиття одержали у Кореї. У 1409 р. такими лiтерами тут була надрукована перша книга. З Китаю i Кореї друкарство перейшло до Персiї. Протягом наступного столiття в iнших країнах воно не розповсюджувалось. Окремi частини друкарського мистецтва в Європї були вiдомi з давнини. Тут були в наявностi прийоми та iнструменти. Бракувало лише творчої, синтетичної сили розуму для того, щоб поєднати усi вiдомi процеси в один. Мистецтво друкування з дошок у Європi iснувало вже наприкiнцi ХІІІ ст. Воно широко використовувалось для друку малюнкiв на тканинах, картин. У Єгиптi такий спосiб був вiдомий ще у VІ ст. Час вiд часу на картинах друкувався i текст. Друкарський прес замiняв валок або каток. Такий спосiб не годився для друкування розбiрними лiтерами i його не можна було перенести у друкарську справу. Якiсть фарб тут була вироблена традицiйною роботою поколiнь. Вважається, що друкарське мистецтво прийшло у Європу зi Сходу. Але вiдомо i те, що спосiб виробництва лiтер з твердого матерiалу знали ще у Київськiй Русi. Сини Ярослава Мудрого – великого князя Київського – навчались грамотi за допомогою дерев’яних паличок iз зображенням на них окремих букв. Такими ж лiтерами тут витискували на шкiрянiй палiтурцi рукописних книг iмена авторiв або власникiв манускриптiв. Монгольська навала принесла з собою не лише руйнування. 3а нею у Європейський 3ахiд проникнув ксилографiчний спосiб друкування. Однак розвитку вiн довго не одержував. До середини ХV ст. необхiднiсть книгодрукування настiльки визрiла, що багато майстрiв почали пошук видавництва текстiв наборною формою. Десятки винахiдникiв, підхопивши нову iдею, що вiтала в повiтрi, намагались розв’язати це iсторичне завдання. Такий винахiд органiчно пов’язаний із соцiальними умовами суспiльного розвитку Західної Європи у ХV ст.

ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ ХIМIЇ ЯК НАУКИ

Загальна характеристика хімії

Найцікавішим в оточуючому нас світі є те, що він надто складний. Кожної миті в ньому відбуваються незліченна кількість хімічних реакцій, внаслідок яких одні речовини перетворюються в інші. І це відбувається з усіма без винятку речовинами, живими організмами, неживими предметами. Дійсно, людина зробила вдих – і в організмі почались реакції окислення органічних речовин. Вона зробила видих – і в повітря потрапив вуглекислий газ. Цей газ поглинається рослинами і в них перетворюється на вуглеводи. Усе це приклади невидимих реакцій. Деякі реакції ми можемо безпосередньо спостерігати. Наприклад, іржавіння залізних предметів, згортання крові, згорання автомобільного палива, утворення льоду. І все ж переважна кількість хімічних процесів залишається для нас невидимими. Але саме вони визначають властивості світу, який нас оточує. Для того щоб керувати перетворенням речовин, потрібно як слід розібратись у природі подібних реакцій. Для цього і потрібна хімія. Сучасна хімія – це фундаментальна система знань, яка базується на багатому експериментальному матеріалі і надійних теоретичних положеннях. Поряд з фізикою, біологією, геологією і деякими іншими науками хімія займає центральне місце серед наук про природу і володіє фантастичною творчою силою. Сьогодні відомо майже 20 млн. органічних і біля 500 тис. неорганічних речовин. Частина з них (кисень, вода, білки, вуглеводи, нафта, золото та інші) природа дає нам у готовому вигляді. Друга частина, наприклад, асфальт, кераміка, штучні волокна людина отримала шляхом невеликої модифікації природних речовин. Але найбільша кількість речовин, які взагалі раніше не існували, створено хімією. Людина синтезувала їх самостійно. На середину 1999 року описано приблизно 18 млн. індивідуальних хімічних речовин. З них біля 80 % складають сполуки вуглецю з такими елементами, як водень, кисень, азот, сірка, фосфор, галогени. В цьому і полягає унікальність, неперевершеність хімії. Вона не тільки вивчає те, що надано природою, а і сама постійно створює для себе все нові й нові об’єкти дослідження. Щодо хімії в цьому відношенні немає подібних наук. В усі часи завданням хімії було приборкання речовини для блага людини. І на сучасному етапі розвитку людської цивілізації це завдання покладається на хімію. Щорічно число органічних сполук збільшується на 300–400 тис.Більшість цих речовин ніколи не існувала в природі. Вони синтезовані у хімічних лабораторіях. Органічна хімія стрімко поширює свій особливий творчий матеріальний світ. На початку третього тисячоліття вона стала основним джерелом отримання нових матеріалів, лікарських препаратів, засобів захисту рослин, фарбників, різних видів палива і багато інших потрібних для людини речовин. До цього додаються і болючі проблеми, що загострюються з кожним роком, як наприклад, проблема якості життя, охорони навколишнього середовища. Часто можна почути, що глобальне забруднення навколишнього середовища викликане багатьма промисловими процесами, створенням хімічної зброї, наркотиків та ін. є досягненням геніїв. Таке ствердження стало причиною виникнення наприкінці ХХ ст. справжньої хемофобії. Однак не варто забувати, що хімічні знання, як і наукові знання в цілому, не можуть бути добрими чи поганими. Вони лише потужний інструмент. А результат роботи залежить від того, в чиїх руках цей інструмент з’явиться. Користуючись одними і тими ж законами, можна придумати

нову технологію синтезу наркотиків або отрути, а можна – нові ліки як новий будівельний матеріал для організму. Звідси і висновок: в хімії надзвичайно важлива особистість людини. Займатися хімією повинні тільки висококваліфіковані, глибоко порядні й інтелектуально розвинуті професіонали. Перш ніж досягти сучасного стану, хімія пройшла складний, багатовіковий шлях розвитку. З перебігом часу коло відомих хімікам речовин, методів їх отримання і дослідження поширювалось. Одночасно поширювались і удосконалювались уявлення про склад і побудову речовин, про хімічні явища і процеси. Підкреслимо, що основні напрямки розвитку хімії помітно змінювались від епохи до епохи. Кожній з них були властиві свої проблеми, які висувало життя. Історія хімії поділяється на періоди практичної і ремісничої хімії, алхімії, ятрохімії, теорії флогістона, аналітичної і пневматичної

хімії, хімічної революції, формування атомно-молекулярного вчення, зародження і розвитку органічної хімії, фізичної хімії і т.д. Історичний процес розвитку хімії полягає у нерівномірності протікання цього процесу. В її історії відомі періоди повного застою і, навпаки, періоди бурхливого, стрибкоподібного розвитку хімічних знань. Це обумовлено соціально-економічними факторами, потребами людського суспільства, яке розвивається. Але шлях до вершин сучасних досягнень хімії був довгим і не завжди прямолінійним.