6. Особливості промислового перевороту в Німеччині

Розглядаючи економіку Німеччини ХVІІІ-ХІХ ст., студентам необхідно з’ясувати, що головною рисою, яка відрізняла її до 19 ст. була економічна та політична відсталість. У цій країні довше, ніж у інших країнах Західної Європи збереглося панування феодальних відносин, феодальна політична роздробленість, тобто була відсутня єдина держава. Німеччина тривалий час була розмежована на багато незалежних, великих і малих держав. У ХVІІІ ст. їх було декілька сотень, а в першій половині ХІХ ст. – декілька десятків.

У середині країни існували митні податки, які дуже гальмували розвиток торгівлі і промисловості. На початку ХІХст., коли перевозились товари з Дрездена до Магдебургу, доводилось сплачувати мито 166 разів. Велику роль у підготовці промислового перевороту у Німеччині відіграла часткова ліквідація економічної роздробленості шляхом створення Митного союзу. У 1818 р. у Прусії було видано митний закон, згідно з яким на всій території прусської держави знищувались митні застави, збирання акцизного та внутрішнього мита. У 1833 р. Прусся добилася організації митного союзу, куди ввійшло 18 держав північної Німеччини, територія яких досягла 7,7 млн. кв. м., населення – 25 млн. душ. Усі митні застави між цими державами підлягали ліквідації.

Утворення Митного союзу стало поворотним пунктом у розвитку Німеччини взагалі, в її економічному розвитку зокрема. Перед промисловістю об’єднаних держав відкрився великий внутрішній ринок, що сприяло розвиткові промислового перевороту.

Зростання мануфактурної промисловості, розвиток капіталізму в сільському господарстві, створення Митного союзу, посилення процесу початкового накопичення капіталу, можливість використання іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту. Особливо суттєві зміни відбувалися у текстильній промисловості: з 1834-1838 р. в ній виникло близько 45 нових фабрик. У 30-40 р.р. створився великий центр бавовняної промисловості в Саксонії. У Пруссії наприкінці 30-40 р.р. було 150 бавовняно-прядильних фабрик, на яких у 1846 р. застосовувалось 170 тис. веретен.

У кінці 30-40 р.р. почався промисловий переворот у прядильному виробництві Сілезії. Число прядильних фабрик у цей час зросло від 4 до 132, а число веретен зросло до 2,9 тис. шт. У Сілезії було збудовано 8 нових бавовняних і прядильних фабрик, а число веретен досягло 35,5 тис. Тут розвиваються кам’яновугільна та металургійна промисловість. Дуже швидко розвивається промисловість у Рейнській області, особливо металургійна, промисловість, бавовняна. У 1846 р. у Рейнсько-Вестфальському районі було 200 домен, але тільки 32 із них працювали на кам’яному вугіллі.

У 1840р. вартість продукції всієї обробної промисловості перевищила у 2,5 рази аналогічні показники 1800 р.

У 1837 р. німецька промисловість мала 419 парових двигунів загальною потужністю у 7,4 тис. к.с., 1846 р. – 1139 двигунів із потужністю у 21,7 тис. к.с.

Будуються перші залізниці. У 40-х роках під впливом Митного союзу масштаби залізничного будівництва зростають настільки, що за темпами приросту залізничної мережі вона випереджає в це десятиліття Францію та Англію. До 1847 р. капіталовкладення у залізничне будівництво перевищило 450 млн. марок, а довжина залізничних шляхів у 1848 р. сягнула майже 2,5 тис. км. У 1833 р. у Берліні було засновано завод локомотивів Борзига, а у 40-х р.р. виникли ще три заводи локомотивів: у Берліні, Хемніці та Касселі.

Але незважаючи на деяке пожвавлення промисловості Німеччина продовжувала залишатись сільськогосподарською країною, а в промисловості переважали дрібні підприємства.

Промисловий переворот розгорнувся по справжньому у 50-ті р. й особливо у 60-70 р.р. 19 ст.

Революція 1848 р. хоча і не ліквідувала остаточно феодальний режим, але в той же час сприяла створенню умов для капіталістичного розвитку Німеччини.

Промисловий переворот у цей період проходив високими темпами, стрімко.

Тільки за 10 років (1860-1870 р.р.) загальна потужність парових двигунів у Німеччині зросла майже в три рази (вона випередила Францію).

На відміну від французької промисловості, механізація якої залежала значною мірою від постачання англійських машин, німецька індустріалізація проходила на основі вітчизняного машинобудування. Німецька промисловість почала розвиватись небаченими для ХІХ ст. темпами. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. У 50-60-ті р.р. 19 ст. її продукція зросла більше ніж у 3 рази, в тому числі вугілля у 5 разів, чавуну у 7 разів, виробництво текстильної продукції у 5 разів.

У той же час німецька індустріалізація була ширша від англійської.

У 50-60 р. в Німеччині виникла хімічна промисловість. 1856 р. німецькі вчені віднайшли спосіб одержання фарбників із кам’яного вугілля, що стало базою для розвитку анілінової промисловості.

Швидко йшов процес концентрації німецької промисловості. Для того часу нові німецькі підприємства являли собою справжні гіганти, оснащені найновішими обладнанням.

У Німеччині швидко розвивається воєнна промисловість. Створюється воєнно-промислова база, куди увійшли заводи Круппа. Підприємства цієї галузі не тільки втілювали й відображали загальні тенденції та риси німецької промислової еволюції, але й ставали провідними підприємствами цієї країни.

У 50-60-ті рр.. ХІХ ст. спостерігається швидкий розвиток залізничного будівництва. За 1851-1870 рр. довжина залізничної мережі Німеччини збільшилася у 3 рази, число паровозів – у 8 разів, товарних вагонів – у 12 разів. Половина залізничних шляхів належало державі.

Широкі масштаби будівництва залізничних шляхів пояснюються наслідками митного об’єднання, розширенням її території, а також з воєнною метою.

Розвиток залізничних шляхів надав нового значення географічному положенню Німеччини (і особливо Прусії) у Західній Європі. Усе сприяло зростанню питомої ваги перевезень залізницею. Німеччині стало зручно розвивати транзитну торгівлю з країнами Західної Європи. У той же час будівництво залізничних колій прискорило процес об’єднання Німеччини в економічному та політичному відношеннях. Залізничне будівництво сприяло розвиткові гірничої, металургійної та машинобудівної промисловості.

Завдяки високим темпам розвитку промисловості Німеччина на 1870 р. обійшла Францію з видобутку вугілля, виплавки чавуну, потужності парових двигунів, довжини залізничної колії та наблизилася у розмірі обороту зовнішньої торгівлі й перевищила її за потужністю важкої індустрії.

Індустріалізація привела до докорінної перебудови німецької зовнішньої торгівлі. У другій половині ХІХ ст. у німецькому експорті почала переважати промислова продукція (машини, металовироби, вугілля, вироби з бавовни, цукор). У імпорті найбільшого значення набули бавовна, шерсть, пшениця, ячмінь, залізна та мідна руди. Обороти зовнішньої торгівлі за 1850 –1870 рр. потроїлися .

У другій половині ХІХ ст. в Німеччині на основі індустріалізації швидко розвивається капіталістичний кредит. Було створено мережу комерційних банків (Прусський банк), комерційні банки (Німецький банк у Берліні в 1870 р., Дрезденський банк в 1872 р.). Банки брали активну участь у заснуванні акціонерних компаній.

Таким чином, у період, що вивчається, промисловість Німеччини пройшла шлях від ремесла та мануфактури до машинного виробництва. Зміна структури виробництва дозволила Німеччині вийти на провідні позиції в Європі за багатьма промисловими показниками.

Незважаючи на високі темпи розвитку промисловості, Німеччина до середини ХІХ ст. продовжувала залишатися аграрною країною. Сільське господарство залишалося вирішальною галуззю економіки.

Генезис капіталізму в сільському господарстві Німеччини відбувався іншим шляхом, ніж у Франції.

В останній третині ХVІІІ ст. у Німеччині посилився процес обезземелення селян. У Прусії відбувається розширення дворянського землевласництва за рахунок привласнення селянських земель.

Цей процес особливо підсилився наприкінці ХVІІІ ст. Одночасно з експропріацією селянських земель підсилюється феодальна залежність.

Ліквідація кріпосного права у Німеччині відбувалась пізніше, ніж у розвинутих країнах Західної Європи, й мала затяжний характер. Воно було ліквідовано шляхом урядових реформ.

У 1807 році було прийнято закон, згідно з яким відмінялась особиста залежність селян від поміщика. Однак зберігалися повинності, пов’язані із земельними наділами.

У 1816 р. закон встановив, що ті, хто одержав у спадок земельні наділи, повинні уступити своєму феодалу землі, яку вони обробляють, а ті, хто не одержав у спадок – ½.

Закон 1821 р. надав селянам право викупляти свої повинності шляхом сплати 25-кратної суми річних рентних платежів

Внаслідок цієї реформи велике юнкерське землеволодіння різко зросло. До середини ХІХ ст. у руках юнкерства опинилися 60% всієї землі.

Дрібні господарства (їх було 70% від загальної кількості усіх господарств) володіли всього лише 9% землі, яка оброблялася.

Відбувається диференціація селянства – безземельні та заможні.

Закон 1850 р. про фермерство завершив аграрну реформу. Він дозволив викупляти феодальні платежі не тільки заможним селянам, а й іншим категоріям.

Викуп феодальних платежів дав у руки юнкерам величезні кошти для розвитку великого капіталістичного господарства із застосуванням найманої праці.

Аграрна реформа дала поштовх розвиткові капіталістичного господарства у німецькому селі. Із обезземелених селян утворилася численна армія сільськогосподарських та промислових робітників. А викупні селянські платежі стали важливим джерелом капіталістичного накопичення в Німеччині, а також посилюється економічна й політична міць прусського юнкерства. Така модель розвитку капіталізму в сільському господарстві називається в історії “Прусським шляхом”. Він відрізняється тим, що феодальні відносини у сільському господарстві не ліквідуються зразу, а повільно пристосовуються до капіталізму, який надовго зберігає напівфеодальні риси. Кріпосне, поміщицьке господарство повільно переростає у буржуазне, юнкерське, засуджуюче селян на довгий період експлуатації, із відокремленням невеликої меншості “гросбауерів” (великих селянських господарств).

Експлуатація батраків юнкерами була закріплена прусським законодавством. За законом 1854 року за спробу батраків влаштувати страйк їм загрожувало 3 роки ув’язнення.

Але незважаючи на половинчатість аграрних реформ, сільське господарство Німеччини із середини ХІХ ст. почало розвиватися. Було ліквідовано трипілля із примусовою зміною, розширювалася площа посівів, розвивалося племінне тваринництво.

Інтенсивно розвивалася агрохімія, почали застосовуватись штучні добрива (кісткове борошно, суперфосфат, калійні солі та ін), використовувалися сільськогосподарські машини. Вирощувалися зернові, технічні культури.

Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі за кількістю збору картоплі та цукрового буряка. Розвиваються харчова промисловість – цукроваріння, виробництво крохмалю, спиртова промисловість.

Однак розвиток капіталізму в німецькому селі, що йшов прусським шляхом, мав найнегативніші наслідки для соціально-економічного розвитку країни.

Зберігши економічний потенціал, юнкерство зберігало і свої паливні позиції у політичній системі країни (державний апарат, монархія, армія, офіцерський корпус). Німецький капіталізм тому мав яскраво виражений монополістичний характер, що особливо яскраво проявилося в епоху монополістичного капіталістичного капіталізму.