1.3. Розвиток економіки сша в 70 – 90 рр. Хх століття

Період 70-90 рр. характеризується нерівномірністю та ускладненням економічного розвитку США.

У 70-80 рр. середньорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту дещо знизились. У 1992-1999 рр. спостерігалось його суттєве підвищення. Разом з тим, питома вага США в світовому виробництві зменшилась з 45 % до 1/3. Та промисловий комплекс США залишився одним із найбільш розвинутих і конкурентоспроможних у сучасному світі. Ці переваги були забезпечені корінними позитивними змінами в його структурі і, в першу чергу, прискореним розвитком новітніх галузей науково-технічного прогресу; мікроелектроніки, робототехніки, лазерної, інформаційної, космічної техніки, біотехнологій, виробництва штучних матеріалів. Разом з тим спостерігалось певне відставання і навіть певний занепад старих галузей; металургії, металообробки, суднобудування та автобудування. Способом регулювання цих негативних процесів стали модернізація та реконструкція виробництва. Модернізація металургії дала можливість раціоналізувати старі технології. Здійснився перехід до киснево –конверторних способів виробництва сталі.

У цілому ж основний капітал американської промисловості в період 1965-1985 рр. зріс з 95 до 574 млрд. дол.. Особливо значним було зростання обладнання. В 1973-1978 рр. у металообробній промисловості воно збільшилось у 3,3 рази. Кількість ковальсько-пресового обладнання зросла в 8-11 разів. Парк роботів у 1981 році складав 4,7 тис. одиниць, а в 1989- 100 тис. одиниць. У 80-тих роках 20 % технологій були новими порівняно з 70-ми роками. Суттєві зміни мали місце і на рівні промислових підприємств як малого бізнесу, так і транснаціональних корпорацій. Від спорадичного застосування станків з програмовано-числовим управлінням у даний період перейшли спочатку до гнучких виробничих ланок, що об’єднували станки ЧПУ з комп’ютерами, а потім до гнучких виробничих систем, що включали електронно-обчислювальні машини, гнучкі виробничі ланки з гнучкими транспортними лініями та комп’ютеризованою системою управління. Це забезпечило прискорену переналадку виробництва та швидке освоєння нових видів продукції. В цих умовах стала можливою диверсифікація виробництва; паралельного випуску дуже різноманітних товарів. Це значно підвищило адаптацію підприємств до динаміки ринкового попиту. Прискорений перехід до випуску ходової продукції, як правило, збільшував прибутки компаній, сприяв росту інвестицій. У нових умовах невід”ємною частиною організації управління стало гнучке управління, планування та прогнозування виробництва. Більшість великих підприємств мали служби розвитку і соціальні служби. Вдосконалилась система стимулювання робітників. Вона включала надбавки, коефіцієнти доплат, участь у прибутках та управлінні підприємствами, розвивалась колективна форма власності. На початку ХХІ століття 10 млн. робітників працювали на підприємствах, що належали трудовим колективам. Широко розповсюджувались такі форми організації праці, як групи якості, бригади бездефектної праці. Практикувались суміщення робітником різних професій, розширення робочих функцій, постійне навчання. Разом з тим на підприємствах існувала система жорсткого контролю за робочими місцями за допомогою електронних датчиків. Основною формою стимулювання праці залишається заробітна плата. В період з 1967 до 1985 рр. реальна зарплата робітника збільшилась на 488 % при рості прибутків компаній на 590 %. Та паралельно зростали і вимоги до кваліфікації, загальної освіти та культури безпосереднього виробника. Його праця стала більш інтенсивною, інтелектуальною і виснажливою. Водночас мала місце протилежна тенденція. У цілому ряді виробництв автоматизація спрощувала трудові процеси. Ігнорувала інтелектуальні можливості робітника, поступово витісняла його з виробництва. З появою в наш час роботів-кіборгів з електронним мозком цей процес, треба думати, значно посилився.

Слід підкреслити все ж, що вже в цей період у промисловості США провідну роль відігравала не жива безпосередня праця робітника, а минула інтелектуальна праця високого науково-технічного рівня, втілена в обладнання, технології, наукові розробки, управління. У зв’язку з цим у виробництві суттєво зросла роль науки та освіти. Для обслуговування потреб промисловості в США створена потужна широко розгалужена інфраструктура наукових центрів, лабораторій, університетів, технополісів, технопарків. У 1984 році вийшов закон про кооперацію у дослідженнях, що надавав компаніям право створювати науково-дослідні консорціуми і забезпечував, таким чином, їх безпосередній зв’язок з науково-дослідними установами та прискорював рішення актуальних міждисциплінарних проблем. Паралельно цьому особливо значні багатовитратні дослідження здійснювали державні дослідницькі центри. Авансування досліджень у США збільшувалось з кожним роком. У 1999 році його обсяг складав 75 млрд. дол.. а в 2000 році – 264 млрд. дол. На розвиток освіти направлялось 20 % витрат державного бюджету. Освоєння Сполученими Штатами космічних просторів (Марса та інших планет) стало ще одним загальним стимулятором розвитку науки й освіти та їх інтеграції з виробництвом. Сільське господарство США являло собою високорозвинутий, найбільш потужний у світі аграрно-індустріальний комплекс. Головними напрямками спеціалізації було зернове господарство. Загальна площа сільськогосподарських земель складала 125 млн. га. Структура посівів відрізнялась раціональністю і врахуванням потреб тваринництва. Під кукурудзою - млн. га., під пшеницею – 25 млн. га. Соя займала 24 млн. га, а осінні трави – 26. Фермери використовують науково-обґрунтовані технології для кожної культури. Існує розгалужена мережа забезпечення сільського господарства хімікатами, насінням, обладнанням, сільськогосподарськими машинами. Широко впроваджується хімізація. Процес електрифікації та механізації сільського господарства завершився ще в післявоєнні роки. Значно підвищилась енергозабезпеченість праці. Тепер сільське господарство вступило в період біологізації; штучного стимулювання росту рослин, виведення нових сортів та видів сільськогосподарських тварин, клонування і т. ін. І в цій галузі наука та освіта відіграють все більшу роль. Затрати на науку ростуть. Це стимулює об”єднання середніх і дрібних фермерів у потужні господарські структури. В результаті урожайність зернових систематично зростає. Один фермер своєю працею може утримувати 129 осіб. Разом з тим у галузі існує цілий ряд невирішених негативних проблем; нестабільність фермерських прибутків, занепад дрібних ферм (у 80-их рр.. –108 тис.)., ріст заборгованості банкам, загроза деградації земель. У США один кілограм зерна коштує 10 кг ґрунту. Щорічно втрачається 4 млрд. тн. родючої землі.

У цілому розглянутий період характеризується загальним ускладненням економічного розвитку США. Воно викликане нашаруваннями та перехресною дією цілого ряду зовнішніх і внутрішніх причин. Найбільш важливим з них являються такі:

1. Ріст конкуренції з боку Японії, країн Європейського Союзу, а в галузі сільського господарства Австралії, Аргентини, Канади.

2. Ріст військових витрат (війна у В’єтнамі – 128 млн. дол.. програма космічної оборони – 1 трлн. дол.) У США в 80-рр. нараховувалось – 2315 носіїв ядерної зброї, 32 тис. танків, 856 кораблів, 9 тис. літаків. Усі ці види озброєнь кожні 5 – 6 років оновлюються. Між іншим їх собівартість зростає. В 90-і роки тільки вартість одного літака ВІВ склала 283 млн. дол., а моделі В2Н – 1 млрд. 150 млн. дол.. Колосальні затрати на оновлення військового арсеналу та карні операції проти інших країн суттєво обтяжують бюджет США, стають однією з головних причин його дефіциту.

3. Позиції США ускладнює також сировинна криза. Багаті родовища руди та вугілля поступово вичерпуються. Виробничі затрати ростуть. Крім того, в США відсутні такі метали, як хром, марганець, вольфрам, платина, ртуть та інш. З цих причин імпортується 50 % потрібних матеріалів, між іншим ціни на сировину на міжнародному ринку ростуть. Разом з ними ростуть і витрати США.

4. США залежать від міжнародного нафтового ринку. Ріст цін на нафту на початку 70-х років викликав значне подорожчання електроенергії, поглибив енергетичну кризу. В структуру американської енергетики входили теплові, атомні станції та гідростанції. Енергетичний баланс країни став досить напружений, а побудова нових енергетичних об’єктів стала неможливою з екологічних причин. У цій ситуації американці вимушені були шукати нові джерела енергії. Сьогодні там розробляються програми акумуляції (на великих висотах) енергії сонця, перетворення її в електричну та передачі на землю, використання у цих же цілях температурного перепаду нижніх та верхніх шарів океанських вод та ін.

Разом з тим енергетична криза викликала скорочення потенціалу енергоємких галузей, особливо металургії. Одночасно почалось освоєння менш енергоємкої продукції та енергозберігаючих технологій.

5. Мав місце дефіцит торгового балансу США (імпорт товарів перевищував експорт). Із середини 70-х років розвинуті країни знизили тарифи на промислові товари від 40% до 4%. Більш вільним від обмежень став рух капіталу і робочої сили. В цій ситуації активність конкурентів американських монополій суттєво зросла. Особливо активно проникають на їх внутрішній ринок японські фірми. Напливу зарубіжних товарів сприяло також заключення договорів про свободу торгівлі з Мексикою та Канадою (1994р.). Однією з суттєвих причин торгового дефіциту було подорожчання американського долара. Його наслідком стало зростання цін на американські товари. В цій ситуації внутрішній споживач віддавав перевагу більш дешевим зарубіжним виробам.

6. Дефіцит торгового балансу, в свою чергу, став причиною платіжного дефіциту. США вимушені були більше платити і менше отримувати.

7. Великий зовнішньоторговельний і платіжний дефіцит сприяли скороченню внутрішніх інвестицій та росту державного боргу. Загальна заборгованість держави корпораціям та населенню збільшилась з 2 трл. дол. в 1972 р. до 6 трл. дол. в 1987 р.

8. На економіку негативно впливала також повзуча інфляція.

9. Американський бюджет суттєво переобтяжувався великими сумами соціальних витрат. В 1981 р. армія безробітних складала 8 млн. осіб. Кожен з них отримував щомісячно протягом півроку 800 дол. Фінансову а допомогу одержували 71 млн. сімей. У 1998 р. сума допомоги сім’ям з низьким щорічним прибутком склала 392 млрд. дол.. Суттєвим фактором протидії розглянутим негативним тенденціям став наплив зарубіжного капіталу. В кінці 90-х років його сума склала 6,5 трл. дол. Доля внутрішніх американських інвестицій була незначною (25%). Таким чином, економічний ріст США в останні десятиліття забезпечувався в основному зарубіжними інвестиціями. Ускладнення розвитку значно посилило процеси державного регулювання економіки. Держава здійснювала загальне управління економічним ростом. У структуру її регулятивних інструментів входили:

   1. Стимулювання експорту товарів.

   2. Перерозподіл бюджету.

   3. Розвиток інфраструктури, і в першу чергу, освіти, науки, охорони здоров’я.

   4. Підтримка збіднілих прошарків населення та фермерів.

   5. Регулювання розвитку окремих галузей.

   6. Фінансування розробки складної техніки та особливо дорогих технологій.

   7. Розробка спеціальних комплексних програм економічного розвитку. Останні, як правило, пов’язують з періодом влади кожного наступного президента.

”Програма Рейгана”, що була прийнята на початку 80-х років, сприяла економічному підйому, і включала такі основні положення:

1) завершення структурної перебудови економіки;

2) стабілізація курсу долара;

3) скорочення державних витрат на соціальні потреби;

4) податкові пільги монополіям;

5) зменшення державного регулювання економіки;

6) ріст військових витрат;

7) зниження податків з корпорації;

8) жорстка кредитно-грошова політика для пересилення інфляції.

У результаті виконання більшості цих завдань економічний розвиток США в 1983- 1989 рр. прискорився. Та дефіцит бюджету не був ліквідований і склав 152 млрд. дол.. У 90-х роках , у період президентства Клінтона, зниження бюджетного дефіциту залишалося однією з головних задач. Крім того, на порядок дня були поставлені:

1) посилення ролі держави у вирішенні соціальних проблем;

2) пільги для приватних інвесторів;

3) розвиток системи освіти, включаючи перепідготовку кадрів;

4) перехід від монетарної до податкової системи регулювання економічного розвитку;

5) підтримка наукових досліджень та малого бізнесу.

Результатом виконання цієї програми стали: прискорення темпів економічного росту, високий рівень зайнятості населення, низькі темпи інфляції. В 1998 році був ліквідований бюджетний дефіцит.