2. Відбудова народного господарства в період неПу

Нова економічна політика сприймалась як тимчасовий відступ держави від спроб змінити ринковий механізм регулювання народного господарства директивним управлінням.

Вона базувалась відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів, її запровадження повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу.

Визначивши курс на економічне співробітництво з селянством, Х з’їзд РКП (б) у березні 1921 р. прийняв постанову “Про заміну розкладки натуральним податком”. Ця постанова свідчила про відмову від формування державного продовольчого фонду шляхом реквізиції. Виходячи з цього, закон про заміну продрозкладки продподатком, а Раднарком УСРР 24 травня 1921 р. видав декрет про його норми й розмір - загальна сума податку становила 126 млн. пудів зерна, замість 180 млн. пудів згідно з продрозкладкою. Продподаток визначався як частка від загальної кількості продукції, при цьому урахувався обсяг врожаю, майнове становище, кількість мешканців у сім'ї. У губерніях, які виконали план заготівель, відмінялась державна хлібна монополія і дозволялась торгівля хлібом та іншою продукцією сільського господарства. Продукцію, що становила надлишок, селянин міг продавати державі чи на ринку за вільними цінами. Все це стимулювало сільськогосподарське виробництво, збільшенню її державних заготівель. У 1921-1922 рр. держава отримала 233 млн. пудів хліба, у 1922-1923 рр. – 429,6, а у 1925-1926 рр. – 496 млн. пудів. У 1927 р. в Україні обробляли на 10 відсотків більше землі, ніж у 1913 р., а виробництво зерна досягло довоєнного рівня.

Велику увагу в ці роки приділяли розвитку кооперації. У січні 1923 р. Ленін продиктував статтю “Про кооперацію”. Він заявив, що суспільна власність на засоби виробництва у поєднанні з “Ладом цивілізованих кооператорів” утворюють соціалістичне суспільство. Кооперація почала відроджуватись як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталась діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.

В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об’єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Вона сприяла підвищенню продуктивності праці, заготівлі і збуту продукції, ефективному кредитуванню селянських господарств. До кінця відбудовчого періоду в Україні усіма видами кооперації було охоплено більше половини сільського населення України. Протягом 1921-1928 рр. сільськогосподарська кооперація республіки зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції сільського господарства до 37 відсотків планової заготівлі зерна і близько 50 відсотків технічних культур.

Інтенсивно розвивалась і промислова кооперація. У 1928 р. до 13 відсотків всього обсягу промислової продукції давали кооперативні підприємства.

Промисловість України в роки НЕПу переживала важкий період відбудови, реорганізації та пристосування до ринку.

Принципи НЕПу у промисловості визначалися “Наказом Ради Народних Комісарів про впровадження в життя початків нової економічної політики” від 9 серпня 1921 р., та постановою Ради Праці і Оборони (РПО) від 12 серпня 1921 р. “Основні положення про заходи по відбудові великої промисловості й піднесенню та розвитку виробництва”. В Україні відповідні законодавчі акти були прийняті РНК УСРР 30 серпня і 21 жовтня 1921р. Ці документи визначали основні положення перебудови державної промисловості. Вся промисловість ділилась на три групи підприємств. До першої зарахували ті, які держава залишила в своєму управлінні. Це було технічно оснащені, найбільш придатні до налагодження виробництва підприємства, а також ті, що були життєво необхідні державі. До другої групи належали підприємства, які позбавлялися державного постачання і здавалися в оренду кооперативним організаціям або приватним особам. Підприємства, які не входили до цих груп , закривалися.

Запровадження НЕПу у промисловості розпочалося з переведення державних підприємств на самофінансування та господарський розрахунок.

Кооперативи, товариства, фізичні особи набували права оренди державних підприємств. У 1921 році в Україні було здано в оренду половину наявного фонду ( 520 підприємств). До середини 20-х років на долю приватного сектора приходилось від 20 до 25 відсотків промислової продукції.

Основною формою управління виробництвом у державному секторі стали трести, тобто об’єднання однорідних чи взаємозалежних підприємств. Трести почали організовуватися з осені 1921 року. ВУкраїні виникли такі трести, як “Донвугілля”, “Південсталь”, “Хімвугілля”, “Коксобензол”. Трести наділялися широкими повноваженнями: вони самостійно вирішували, яку продукцію виготовляти, де її реалізовувати.

Одночасно з утворенням трестів почали виникати синдикати, тобто добровільне об'єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупку сировини, кредитування, регулювання торгових операцій.

Нова економічна політика сприяла швидкому відродженню продуктивних сил.

Основну частину ресурсів отримував Донбас. У 1925-1926 було видобуто 20 млн. т. вугілля (76% довоєнного рівня).

Особливу увагу приділяли відновленню металургії. У 1922-1926 рр. на розвиток чорної металургії України було виділено понад 60 відсотків усіх капіталовкладень у чорну металургію СРСР, внаслідок цього у 1925 році став до ладу Дніпровський металургійний завод.

За планом ГОЕЛРО розпочалося будівництво великих об'єктів електроенергетики – Штерівської, Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Виробництво електроенергії в республіці за 1921-1925 рр. зросло в 6 разів і перевищило довоєнний рівень.

У машинобудуванні інтенсивніше, ніж в інших промислових галузях відбувалася концентрація виробництва. Було організовано 32 великі заводи сільськогосподарського машинобудування.

У ряді галузей легкої та харчової промисловості 1925-1926 рр. було перевищено довоєнний рівень. Шкіряна промисловість давала продукцію в 1,5 рази більше, ніж до війни, текстильна – на 24%.

Досить швидко відроджувався транспорт і налагоджувалася його робота.

У 1925 році довоєнна залізнична мережа була відбудована. Студенти повинні звернути увагу на те, що важливе значення для відбудови та розвитку господарства, переведення економіки на ринкові засади мало створення стійкої грошової системи і стабілізації карбованця. Для цього в жовтні 1921 року був засновано Державний банк, який мав налагодити грошовий обіг, сприяти розвитку народного господарства, оволодіти внутрішнім ринком і торговельним оборотом.

У 1922 – 1924 рр. була проведена грошова реформа, суть якої полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 року були випущені десятикарбованцеві банкноти – червонці. Один червонець прирівнювався до 7,7 грам чистого золота, або 10 карбованців золотом дореволюційного карбування. Червонці випускались не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу. Крім червонця, в обіг були випущені казначейські білети вартістю 1,3 і 5 крб. Старі грошові знаки більше не випускались, а ті, що перебували ще в обігу, поступово були вилучені.

Внаслідок грошової реформи 1922 – 1924 рр. склалась грошова система.

Одночасно з грошовою реформою була проведена податкова реформа, мета якої була забезпечити надходження коштів до державного та місцевих бюджетів.

Важливим питанням трансформації радянської економіки в період НЕПу було співвідношення ринку з центральним планом. Перехід до ринку не розглядався як альтернатива централізованому плануванню, не відміняв плану й планування, однак план був не директивою, а орієнтиром, який показував напрямок господарського розвитку.

НЕП був першим досвідом управління економікою на основі взаємодії планових і ринкових начал. Вироблені тоді теоретичні положення мають виключно важливе значення для економічної науки і господарської практики в сучасних умовах: про взаємодію плану і ринку, концентрацію, про формування ринкових відносин і встановлення планової системи, ринкові відносини та їх державне регулювання, зв'язок планової роботи з аналізом ринку і народного господарства в цілому.