1.2. Розвиток економіки сша в 1945 - 1960 рр.

У післявоєнні роки, коли провідні європейські держави відбудовували зруйноване господарство США, залишились основним торговим партнером Європи – постачальником сировини, продовольства, обладнання. Ринок збуту американських товарів розширився, торгові прибутки росли. Водночас поглибився внутрішній ринок США. Почалась демобілізація солдат і офіцерів. Виникали нові сім”Ї. Попит на промислові та сільськогосподарські товари зростав. Все це позитивно вплинуло на розвиток промисловості та сільського господарства. Водночас значним фактором економічного росту стало масове оновлення промислового обладнання за рахунок прибутків, одержаних у роки другої світової війни. Воно сприяло росту продуктивності праці, зниженню собівартості продукції та подальшому підвищенню її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Позиції монополій посилювались. Цьому сприяв також пільговий розпродаж 2500 підприємств державного сектора. В роки війни в США сформувався потужний військово-промисловий комплекс.

У 1950 р. Сполучені Штати розпочали війну в Кореї. У зв’язку з цим нові інвестиції в промисловість склали 30 млрд. дол.., а обсяг випуску промислової продукції зріс на 35 %.. Разом з тим, у післявоєнні роки прискорився процес поглиблення структурних змін в економіці. Підвищилась роль новітніх галузей; атомної промисловості, ракетобудування, електротехніки, виробництва пластмас та синтетичних матеріалів. Позитивні зміни мали місце і в сільському господарстві. Воно трансформувалося у високо розвинутий агропромисловий комплекс, що включав, крім сільськогосподарського сектора, виробництво сільськогосподарської техніки і знарядь, переробку і збут кінцевої продукції. Завершився процес електрифікації і механізації галузі.

У даний період суттєво розширилось і поглибилось державне регулювання економічного росту. В 1946 році був прийнятий закон про зайнятість, де зазначалось, що держава повинна забезпечувати високу зайнятість та покупну спроможність населення. Спеціально створена Рада економічних консультантів зобов’язана була слідкувати за економічним розвитком країни, аналізувати його та розробляти системи регулятивних мір. Держава брала на себе відповідальність за стан економіки. І коли в 1949 році намітився економічний спад, адміністрація Трумена запропонувала так званий “справедливий курс” – програму реформ, яка включала будівництво дешевого житла для бідних сімей, впровадження системи медичного страхування, підвищення мінімуму заробітної плати, фінансову підтримку фермерам і т.д.

У системі факторів, що сприяли покращанню економічної кон’юнктури і підвищенню економічної ролі держави, були Бреттон-Вудська валютна угода (1944) і “План Маршала”. Бреттон-Вудська міжнародна угода оголосила долар еквівалентом золоту. Він став також світовою грошовою одиницею. Був створений міжнародний фонд, що регулював валютні відносини розвинутих капіталістичних країн. Керівну роль у ньому відігравали Сполучені Штати

“План Маршала” , що діяв з 1948 до 1951 року, був програмою економічної допомоги європейським країнам. Обсяг цієї допомоги склав 17 млрд. дол.. Здійснення цього плану не тільки сприяло відродженню економіки західноєвропейських країн (особливо Німеччини, Англії, Франції), а певною мірою стимулювало і розвиток господарства США. Вони реалізували в Європі продовольство та неходові на їх внутрішньому ринку товари. Частина виручки від продажу цих товарів перераховувалась на спеціальний рахунок і була використана для закупки озброєння в Сполучених Штатах. Таким чином, у ході цієї операції стимулювався розвиток і американського військово-промислового комплексу. Крім того, західні країни отримували допомогу у формі звичайних кредитів, а також, так звану, “обумовлену допомогу”. Остання надавалась у формі поставок продовольства та сировини, але за певні уступки: розміщення військових баз на їх території, політичну підтримку спонсора і т. ін.

Початок науково-технічної революції в середині 50-их років став новим могутнім фактором техніко-економічного росту США. Широко розвернулась автоматизація виробництва, з’явились станки з числовим програмним управлінням та електронно-обчислювальні машини. Виробництво стало ще більш організованим та інтенсивним. У цих умовах валовий національний продукт (1961-1966 рр.) зростав у діапазоні 4-6 % на рік. Цьому сприяли високі прибутки монополій, що давали змогу направляти значну частину коштів на розширення та оновлення виробництва. В цих умовах адміністрація президента Джонсона почала здійснювати програму боротьби з бідністю (в 1963 р.). Програма включала: 1) видачу пільгових займів збіднілим фермерам; 2) підвищення освітнього рівня малозабезпеченої молоді; 3) професійну підготовку безробітних; 4) сприятливі умови медичної допомоги сім’ям з малими прибутками (за рахунок федерального бюджету). На фінансування цих заходів у 1964-1968 рр. було витрачено 10 млрд. дол.. Та в 60-ті роки в економіці вже чітко окреслились і негативні, протилежно направлені тенденції. Європейські країни відновили свій економічний потенціал. Їх конкуренція посилилась. Це почало звужувати зовнішньо-торговельні можливості США. В цьому ж напрямку діяв розпад колоніальної системи. Продовжувались протистояння з соціалістичним табором. У зв’язку з цим постійно росли витрати на озброєння. В 1965 р. розпочалась військова експансія у В’єтнамі. Мала місце інфляція. Уряд зменшив витрати на соціальні потреби та ввів 10 % надбавку до податку на прибутки.

У кінці 60-их років спостерігався спад промислового виробництва. Армія безробітних складала 5 млн. осіб. У подальшому ситуація ускладнилась у зв’язку з нафтовою кризою 1973 р. Країни експортери різко підвищили ціни на нафту. Внаслідок цього в США, які імпортували значну частину нафтопродуктів, суттєво зросла вартість енергоносіїв. Це негативно вплинуло на виробництво. Мав місце значний скачок на енергоносії і промислові товари. Поступово енергетична криза переросла в кризу перевиробництва (1973-1975 рр.). У зв’язку з цим спостерігався значний спад виробництва, розорення підприємств, збільшення кількості безробітних.