2. 2. Господарство Німеччини в 1945 – 1960 рр.

Причини прискореного відродження німецької економіки:

1. Перехід Німеччини від післявоєнної розрухи, катастрофічної інфляції, голоду, карткової системи та “чорного ринку” до стабільного розвитку суспільства в першу чергу був пов’язаний з господарськими реформами професора Людвіга Ерхарда – директора Управління господарством об’єднаних західних зон окупації (1948р.), а згодом канцлера Германії (1963-1966 рр.). Опираючись на розроблену німецькими економістами теорію соціально-направленого ринкового господарства, метою якої було благополуччя для всіх громадян країни, враховуючи досвід гітлерівської командно-адміністративної економіки - Л. Ерхард провів грошову реформу, реформу цін та підприємств.

У червні 1948 р. гітлерівські рейхсмарки були об’явлені недійсними. Вводились нові дойчмарки. На перших порах кожний німецький громадянин одержав 40 нових марок. Заробітна плата і пенсії виплачувались у нових марках у співвідношенні 1:1. Половина грошей, що находились на руках у населення обмінювались по курсу: одна нова марка за десять гітлерівських. Друга половина була тимчасово заморожена і обмінювалась потім у співвідношенні 1:20. Підприємствам були видані необхідні суми для виплати співробітникам першої заробітної плати. В подальшому вони повинні були існувати за рахунок своїх прибутків. Був створений новий загальнодержавний емісійний банк – Банк німецьких земель. Він регулював відношення з приватними банками та визначав суми їх обов’язкових грошових резервів. Унаслідок реформи Ерхарда Німеччина подолала інфляцію, позбавившись від обезцінених гітлерівських грошей. Майже одночасно була проведена реформа цін.

На відміну від цінових реформ у Росії та Україні, де рівень цін не визначався і вони росли безконтрольно, в Німеччині був виданий закон проти волюнтаристського завищення цін.

У спеціально виданих каталогах вказувався перелік розумних для ситуації цін з урахуванням грошових можливостей покупців. У цих умовах перехід від вільних цін (що встановлювались приватним виробником) не викликав їх катастрофічного росту, як у країнах Східної Європи. Ціни підвищувались, але всього на декілька відсотків.

2. Фундаментальними основами німецьких реформ залишилась приватна власність та свобода підприємництва. На цій базі робилась ставка на малий і середній бізнес та його підтримку через кредитну і податкову системи. Водночас обмежувались права монополій. Реформи Л. Ерхарда сприяли стабілізації економічної ситуації, позитивно вплинули на ріст продуктивності праці та загальне відродження німецької економіки.

У 1949 р., на цій основі, за згодою США, Англії і Франції, на зайнятих ними територіях колишнього рейху була створена Федеративна Республіка Німеччина.

3. Крім названих причин, її подальший успішний розвиток певною мірою був забезпечений також прибутками, які отримали німецькі монополії в роки другої світової війни. Значна частина їх осіла в швейцарських банках і згодом була направлена на відбудову промисловості.

4. Успішному розвитку німецької економіки сприяв зрив західними країнами репарації, які повинні були одержати СРСР і Польща. Колишні союзники заявили, що репарації повинна платити не ФРН, а новостворена Німецька Демократична Республіка.

5. Однією з суттєвих причин прискореного розвитку господарства був наплив зарубіжного капіталу. Тільки за планом Маршала Німеччина одержала 3,5 млрд. доларів.

6. Позитивним фактором була також відсутність витрат на армію в перше п’ятиріччя існування ФРН.

7. Значну роль в економічному розвитку відіграла держава, що здійснювала перерозподіл коштів між окремими галузями.

8. Розвиток важкої промисловості стимулювала організація “Міждержавного Європейського об’єднання вугілля та сталі” (1951р.), керівне положення якого займали німецькі монополії.

9. Важливими факторами успішного розвитку господарства стала організованість, дисциплінованість та духовна культура німецького народу, розвиненість економічної науки і практики, високий рівень компетентності і відповідальності реформаторів (Л.Ерхарда та ін.).

Система названих факторів та процесів у сукупності забезпечила в 1956 р. подвійний рівень випуску промислової продукції порівняно з довоєнним періодом. Були відроджені також сільське господарство, транспорт, торгівля. Правда сільське господарство розвивалось значно нижчими темпами. Обсяг його продукції в 1958 р. збільшився всього на 25%. Земельна реформа 1947-1946 рр. скоротила число юнкерських господарств та покращила в деякій мірі положення фермерства, збільшивши його земельні наділи. Та питома вага дрібних ферм (від 0,5 до 5 га.) залишилась значною. Недостатньо розвиненою була і кормова база тваринництва. З цих причин 50 % продовольчих товарів ввозились у ФРН з інших країн.

У 1961р. ФРН зайняла перше місце у Європі по виробництву сталі, вугілля, основних хімічних продуктів.

Значно посилилась концентрація виробництва. В залізорудній промисловості 10 монополій концентрували 99,9 % всього виробництва. В нафтовій промисловості 96 % підприємств належало 5 великим монополіям. У цілому монополістичний капітал не тільки відродився, а зайняв провідні позиції в економіці. Відомі в минулому сім’ї Тіссенів, Фліків, Стіннесів, Крупів були як і раніше володарями провідних корпорацій, що визначали напрям руху німецької економіки. Концерн Маннесмана давав 80 % стальних труб, Сіменс і АЕГ виробляли 50% всієї енергії і т. д.

У структурі промислового виробництва найбільш успішно розвивались: машинобудування, приладобудування, хімічна промисловість, оптика. Різко виросло виробництво товарів широкого попиту. Прискореними темпами йшло будівництво житла: тисячі сімей біженців і корінних жителів Західної Німеччини вирішили свої квартирні проблеми. Суттєвим фактором розвитку економіки в 60-ті роки стає наука. Якщо раніше підприємства ФРН в основному закупляли нові технології та техніку за кордоном, то в цей час витрати на науку зростають у 5 разів, а німецькі компанії стають загальноєвропейськими творцями нових технологій і обладнання.

Під впливом цільових капіталовкладень структура промисловості стає більш раціональною. На перше місце виходять галузі зовнішньоекономічної орієнтації. Внаслідок цього зовнішня торгівля стала ще одним позитивним фактором економічного росту. Паралельно значно посилюється роль держави. Вона надає фінансову підтримку монополіям, фінансує ключові дослідження, субсидує експорт, надає податкові та кредитні пільги, визначає граничний ріст заробітної плати. Держава стимулює вхід країни в Спільний ринок. Ліквідація в його рамках митних тарифів буде найбільш вигідною ФРН. Позитивним фактором розвитку стало також використання державного сектора економіки в інтересах всього суспільства. В структуру сектора входив залізничний та повітряний транспорт, зв’язок, 71 % виробництва алюмінію, 43 % - автомобілів ,70 % виробництва електроенергії. Одним з визначних напрямків урядового регулювання економічного росту став “Закон про стабілізацію кон’юнктури і сприяння економічного росту”, виданий у 1967 році. Згідно з законом був створений фонд вирівнювання кон’юнктури. Він передбачав ріст податків з підприємств в період буму та стимулюючі пільги в період спаду. Збільшились суми кредитів для уряду. Компаніям були надані амортизаційні пільги. Уряд брав на себе обов’язок систематично аналізувати процес розвитку господарства країни та розробляти його прогноз. Впроваджувались довгострокове фінансове планування та концентрація фінансів у руках уряду. Був прийнятий чотирьох річний фінансовий план. Негативним фактором періоду став ріст військових витрат (250 млрд. марок 1972 р./150 атомних бомб).

Загальним наслідком внутрішньо економічного розвитку і державного регулювання був вихід ФРН на третє місце в світовому промисловому виробництві і на перше місце в світовій торгівлі готовою продукцією.