Розлади уваги

Увага — це зосередження психічної діяльності на певних об'єктах. Увага відіграє значну роль як у пізнанні людиною навколишнього світу, так і в щоденній практичній роботі. Процес уваги має декілька складових:

напрямок, або вибірність, зосередженість, активність.

Увага буває активною і пасивною. Активна увага, як прояв вольової діяльності, передбачає спрямовану зосередженість на вибраному об'єкті. При пасивній увазі зосередженість на об'єкті зумовлюється випадковою зовнішньою подією — стуком, криком, яскравим світлом і т. ін. Фізіологічною основою уваги є споріднена діяльність кори мозку і підкіркових центрів. Активність уваги визначається тонусом нервових клітин. Його послаблення, зниження оптимальної збудженості нервових клітин при втомі, виснаженні внаслідок хвороби призводить до зниження активності уваги.

Зустрічаються такі види патології уваги: слабкість активної уваги, підвищена зосередженість уваги, відвертання уваги.

Слабкість чи виснаженість уваги — характерний симптом грубих органічних уражень головного мозку, астенічних станів. Досить помітно це при виконанні хворим простого тесту — віднімання від 100 по 7 чи 13. Вже після перших 2—3 правильних відповідей хворий починає помилятися, а після короткого відпочинку може знову давати вірні відповіді.

Підвищена зосередженість уваги (застрявання, приковування) спостерігається при депресіях, коли увага хворих зосереджена на невеликій кількості уявлень, як правило, неприємного змісту; при соматичних захворюваннях; при іпохондричних неврозах, епілепсії, що пояснюється малою рухливістю (інертністю) нервових процесів при цих недугах. Відвертання уваги —характерний симптом маніакальних станів. При цьому порушується процес зосередження, що лежить в основі активної уваги. При цьому переважає пасивна увага, об'єктом якої бувають другорядні предмети і явища.

Одним з найвірогідніших патофізіологічних механізмів відвертання уваги слід вважати слабкість внутрішнього гальмування.

Розлади емоцій

Емоції (від лат. emocere — збуджувати, хвилювати) прийнято визначати як переживання нашого ставлення до зовнішнього середовища і до самого себе. Емоції належать до філогенетичне найбільш ранніх форм відбиття об'єктивної реальності в структурах мозку і в свідомості. Одним із перших емоційних проявів було відчуття болю. Відчуття болю у тваринному світі відігравало роль сигналу. У процесі еволюції біль-емоція набувала якісно нового змісту. У людини ми вже бачимо абстраговані суб'єктивні переживання (страждання-задоволення), що являють собою форму вищої психічної діяльності.

Психічні процеси, практична діяльність, міжлюдські відносини неодмінно включать переживання, що виявляють суб'єктивний, особистісний бік процесу відбиття. Різнобічності діяльності людини в усіх її сферах відповідає розмаїтість емоцій і почуттів. На відміну від емоцій, почуття включають у себе переважно переживання між-особистісних і більш широких зв'язків і стосунків людини, її суб'єктивні оцінки в галузі науки, мистецтва, літератури, політичні та філософські погляди тощо. Деякі автори називають такі почуття вищими.

Суттєвою особливістю емоцій є їх безпосереднє відношення до гомеостазу, до центрів вегетативної та ендокринної регуляції, процесів обміну, в тому числі біогенних амінів (адреналін, норадреналін), які відіграють значну роль у механізмі емоцій тривоги, страху, люті.

Дослідження за допомогою електронних приладів і стереотаксичного методу підтвердили важливу роль у формуванні емоцій гіпоталамуса та інших підкіркових Центрів лімбічної системи. Виявлено якісну різницю емоцій при подразненні деяких центрів: негативні (гнів, страх, злість) — при подразненні гіпоталамуса, позитивні — при подразненні миндалевидного ядра, перегородки, вентромедіального гіпоталамуса. Участю підкіркових утворень зумовлена зовнішня виразність емоцій у вигляді мімічних реакцій, вегетативно-судинних феноменів:

порушення частоти пульсу, дихання, артеріального тиску тощо. Звичайно, емоційні стани можуть виникати і внаслідок кіркових стимулів Адже корі великого мозку належить головна функція координування діяльності підкіркових структур і усвідомлення всіх тих емоційних станів, що формуються в цих структурах і під впливом стимулів, які безпосередньо подразнюють їх. Крім змісту, емоції мають ще іншу важливу якість — інтенсивність. Залежно від інтенсивності емоцій виділяють настрій і афект.

Настрій — відносно стійкий емоційний стан. Він формується під впливом різних сприйнять, вражень, інтероцептивних сигналів і складає головний емоційний фон. Настрій може коливатись у бік підвищення чи зниження. Відповідно до цього визначають і розлади настрою: ейфорія—підвищений настрій з відтінком благодушності, задоволення, радощів, що не відповідає ситуації і обставинам особистого життя хворого; дисфорія — стан похмурого, тужливо-злостивого настрою з відтінком невдоволення, роздратованості, що виникає часто несподівано, без зовнішньої причини і продовжується від декількох хвилин до багатьох днів; депресія — пригнічений, туж­ливий настрій, що може спостерігатися багато днів і місяців; емоційна лабільність—коливання настрою, легкі переходи від благодушності до гнівливого чи пригніченого стану.

Афект — інтенсивний, короткочасний емоційний стан. Для нього характерні швидкий, бурхливий початок, виразні вегетативні симптоми. Афекти властиві всім людям. За певних умов (сумна звістка, нещастя, радісна подія) адекватні подіям афекти (сум, відчай, бурхлива радість) вважаються нормальними емоційними реакціями. До розладів афектів відносять патологічний афект, страх і тривогу. Патологічним вважають афект, що виникає без достатньої зовнішньої причини, перебігає з ознаками порушення свідомості, значними вегетативними проявами без цілеспрямованої діяльності і амнезією своєї поведінки після закінчення афекту.

Страх — стан тривожного боязливого напруження, що виникає невмотивовано (нічний страх при неврозах, страх у хворих на шизофренію, судинні психози, при гіпертонічних кризах). Тривога — стан немотивованого неспокою, хоча хворі намагаються пояснити свій стан і поведінку різними психологічно зрозумілими причинами. Спостерігаються й інші розлади емоцій. Серед них слід виділити слабодухість, неадекватність емоцій та апатію.

Слабодухість — підвищена виснажливість емоцій, їх нетримання. Досить якого-небудь незначного подразника, щоб з'явилось почуття розчулення зі слізьми. Часто це трапляється в транспорті, театрі, на вулиці. Розуміння недоречності такої поведінки не стримує хворих від надмірної слізливості.

Під неадекватністю емоцій розуміють парадоксальність емоційних реакцій: при сумних подіях спостерігається радісний настрій, а при радісних — тужливий. Такі розлади бувають у хворих на шизофренію.

Апатія—хвороблива байдужість, відсутність емоцій. При цьому емоційні реакції або не виникають, або слабовиражені. Апатія поєднується звичайно зі втратою активності, ініціативи, повною бездіяльністю.

Патофізіологічні механізми емоційних розладів неоднакові. В основі слабодухості, наприклад, лежить зниження тонусу клітин кори великого мозку через недостатність кровопостачання та інші причини, які призводять до підвищеного виснаження, нестійкості подразливого процесу. Таким же чином виникає й емоційна лабільність. В основі ейфорії лежить позитивна індукція клітин кори півкуль із підкіркових утворень, які перебувають у стані подразливого збудження. Патологічний афект та інші гострі емоційні розлади виникають внаслі­док позамежного гальмування кори півкуль і вивільнення з-під її регулюючого впливу підкіркових центрів.