Порушення сприймання

Ілюзії (illusore — обманювати) — це викривлене, неправильне сприйняття реальних предметів чи явищ. Залежно від аналізатора ілюзії бувають зоровими, слуховими, смаковими. Ілюзії можуть бути і у здорових людей. Наприклад, рух сусіднього поїзда деякий час сприймається як поїзда, в якому ми перебуваємо; опущена у воду палиця здається переломаною. Але наше мислення швидко виправляє переломану палку, вносить корекцію у сприйняття руху поїздів.

Ілюзії можуть виникнути внаслідок дії надзвичайного подразника на той чи інший аналізатор. Ілюзії виникають при розладі психічної діяльності внаслідок інфекцій, інтоксикацій, травм. У випадку з ілюзіями на малюнках шпалер хворий бачить рух комах, птахів, дрібних гризунів; халат, що висить, здається людиною, що там заховалася. У хворого зі слуховими ілюзіями голоси людей, що його оточують, сприймаються як погрози на його адресу, вони виголошують його ім'я, роблять натяки на щось для нього небезпечне. У випадку нюхових ілюзій звичайні запахи речей чи харчових продуктів сприймаються як неприємні, незвичні, дуже огидні. При смакових ілюзіях хворий не сприймає їжу через «гидкий» смак. При патологічних ілюзіях ілюзорне сприйняття повністю зливається з реальним об'єктом і існує доти, доки існує цей об'єкт. Тому критичне ставлення до них зберігається лише при деяких захворюваннях: орга­нічних ураженнях мозку травматичного, вірусного походження, новоутвореннях.

Ілюзії часто бувають з галюцинаціями. Це більш складні розлади сприймання і спостерігаються вони значно частіше, ніж ілюзії. Близькими до ілюзій є псевдоіллюзії. Це викривлення сприймання, поєднане з фантазіями. Прості реальні малюнки чи фігури сприймаються у вигляді яскравих пейзажів, споруд з казковими контурами і деталями.

Галюцинації

Галюцинації (hallucinatio — помилка) — уявні, неправдиві сприймання, сприймання без об'єкта. Звичайно, це не означає, що неправильно сприйняті об'єкти взагалі реально не існують або не існували раніше. Але в даний момент у межах доступного для огляду простору цих об'єктів немає. Хворий з галюцинаціями не сумнівається в реальності того, що він сприймає. Навпаки, реальні речі, що є навколо нього, зникають, замінюються галюцинаторними образами. Галюцинації, так само як ілюзії, поділяються за органами відчуттів залежно від аналізатора, в якому вони виникають: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні, загального відчуття. Вони бувають елементарними і складними.

Елементарні галюцинації, наприклад, зорові, бувають у вигляді іскор, світлих плям (фотопсії), слухові — у вигляді тріску, шуму у вухах, окремих звуків (акоазми). Значно частіше спостерігаються складні галюцинації. Вони бувають у вигляді сцен, у яких задіяно багато людей, тварин, різних предметів тощо. Часом зорові образи поєднуються зі слуховими, нюховими, тактильними, що робить галюцинації дуже правдоподібими. Хворі при цьому поводяться то як глядачі, то як безпосередні учасники сцен.

Для складних слухових галюцинацій характерними є голоси багатьох людей — чоловіків, жінок. Вони можуть говорити між собою (індиферентні голоси), або, що буває частіше, мають відношення до хворого: кличуть його (оклики), коментують його дії (коментуючі галюцинації), наказують щось вчинити (імперативні галюцинації); лають, звинувачують у поганих звичках тощо. Справжні (істинні) галюцинації — це ті, що мають свою проекцію у навколишнє середовище: голоси вчуваються з певної частини простору, а видіння спостерігаються навколо хворого. Для справжніх галюцинацій характерною є наявність у об'єкта сприймання усіх властивостей реального: тілесності, яскравості, яскравої чуттєвості, тобто його сприймання супроводжується відповідними переживаннями.

Добре відомі розлади сприймання, для яких характерною є не зовнішня, а внутрішня проекція голосів чи образів: у самій голові, в животі чи в іншому органі. Такі розлади називають псевдогалюцинаціями, або несправжніми галюцинаціями. Природно, що, не маючи зовнішньої проекції, образи при псевдогалюцинаціях не мають тілесності та інших якостей реальних об'єктів. Псевдогалюцинації, за визначенням В. X. Кандинського, який першим їх описав, «позбавлені характеру об'єктивності». Зорові псевдогалюцинації — це ніби бачення внутрішнім зором. Слухові псевдогалюцинації хворий часто сприймає то як звучання власних думок, які внаслідок цього стали доступними для інших людей, то голосів, що «вкладені» у голову хворого за допомогою приладів чи навіювання, щоб «мислити його мозком», «говорити його язиком». Інколи хворі можуть визначити, з якого боку голови чуються голоси, але частіше встановити їх локалізацію неможливо. Слухові псевдогалюцинації найкращим чином засвідчують штучність виділення їх як ізольованого психопатологічного симптому, бо такі явища, як звучання власних думок чи їх коментарі, дозволяють припустити, що ці обмани сприймання є одночасно і проявом розладів мислення.

Важливе значення у клінічній практиці мають уже названі імперативні галюцинації. Слід пам'ятати, що під впливом наказів хворі можуть виявляти агресію до людей чи до самих себе, здійснювати інші суспільно небезпечні вчинки.

Хворі не завжди розповідають про свої переживання. Інколи про них можна судити лише за поведінкою хворих. Так, при слухових галюцинаціях хворий закриває вуха, говорить сам до себе, відповідаючи своїм галюцинаторним образам; при тактильних—знімає зі шкіри комах чи ріже шкіру, щоб видалити з-під неї комах; при зорових — пильно придивляється до чого-небудь, вдивляється кудись.

Найбільш інтенсивними галюцинації бувають увечері і вночі, хоча можуть з'являтися і протягом доби. На початку психічних захворювань, особливо при інфекціях чи інтоксикаціях, першим симптомом можуть бути галюцинації, що з'являються у момент засинання, тобто в період переходу зі стану бадьорості до стану сну. Такі галюцинації дістали назву гіпнагогічних. Вони бувають різного змісту. Інколи це страхітливі, дивовижні тварини, чудовиська. В інших випадках видіння нагадують кінофільм побутового змісту. Для гіпнагогічних галюцинацій характерним є те, що при відкритих -очах вони зникають, а при спробі хворого заснути з'являються знову. Відомі також галюцинації, що виникають у момент пробудження. За своїм механізмом вони, мабуть, подібні до гіпнагогічних і мають назву гіпнопомнічних.

Галюцинації загального відчуття, їх змістом є відчуття ненормального стану внутрішніх органів чи інших частин тіла:

кінцівок, хребта, черепа тощо. Їх розподіляють на такі групи: а) вісцеральні—коли хворий відчуває в своєму організмі якісь сторонні тіла; б) ендоскопічні—коли хворий «бачить» свої внутрішні органи;

в) моторні, або кінестетичні,—коли хворий відчуває скорочення своїх м'язів, хоча об'єктивно цього не відбувається; г) вестибулярні — коли хворий відчуває в собі здатність проникати через тверді перепони (наприклад, пройти крізь стіну).

Тактильні галюцинації (галюцинації дотику). Розрізняють такі групи цих галюцинацій: а) гігричні — коли у хворого є відчуття стікання рідини по шкірі; б) температурні—відчуття жару, вогню (частіше) чи холоду;

в) гаптичні — коли у хворого є відчуття, що його хтось або щось хапає.

Описані галюцинації слід відрізняти від сенестопатій — безпредметних патологічних відчуттів, що йдуть від внутрішніх органів, м'язів, суглобів тощо (пекучість, свербіж, поколювання).

Відомі галюцинації, що з'являються лише за наявності реального зовнішнього подразника: стукіт, шум, дзюркотіння, музичні мелодії. Хворі чують голоси у шумі вентилятора, дзюркотінні води, звуках працюючого двигуна чи різних мелодій, що долинають з радіо і телеві­зора. Коли реальні подразники зникають, пропадають і голоси. Такі галюцинації мають назву функціональних. На відміну від ілюзій при функціональних галюцинаціях образ співіснує з реальним подразником, не зливаючись з ним.

Останнім часом увагу дослідників привертають галюцинації, що виникають у людини на фоні психічного напруження, наприклад, при ізоляції у замкнутій системі (батискаф, космічний корабель, сурдокамера) або у стані напруженого чекання вирішення значущих для особистості проблем (винесення судового вироку, порушення життєвих планів і т. ін.). Такі галюцинації мають назву реактивних, або психогенних. Вони полягають у тому, що згадки минулого набувають домінуючого значення і, маючи проекцію назовні, сприймаються як сторонні.

Галюцинації мають важливе діагностичне значення. По-перше, їх поява завжди свідчить про наявність психічних розладів. По-друге, за видом галюцинацій вдається орієнтовно визначити причини і характер хворобливого процесу. Так, справжні зорові галюцинації характерні для інтоксикацій, інфекцій, черепно-мозкових травм, тобто для екзогенних впливів на організм і центральну нервову систему. Те саме можна сказати і про справжні слухові й тактильні галюцинації. Слухові ж і зорові псевдогалюцинації є симптомами так званих ендогенних психозів, зокрема шизофренії.

Патогенез галюцинацій. Патогенетичні механізми галюцинацій складні і до кінця не з'ясовані. Периферійна теорія, за якою причиною галюцинацій є ураження периферійних рецепторів (зорового, слухового та ін.), була відкинута, оскільки слухові галюцинації спостерігаються і у хворих з повним руйнуванням слухового нерва, а зорові — і у сліпих. Наприкінці XIX ст. було запропоновано «центральну теорію», яка пояснювала галюцинації місцевим подразненням окремих ділянок кори великого мозку. Ця теорія, хоча й грунтувалась на експериментальних даних (елементарні галюцинації спричиняються подразненням різних ділянок кори мозку слабким електричним струмом), також була відхилена, бо не вносила ясності у розуміння механізму галюцинацій.

В. X. Кандинський вважав, що справжні галюцинації можуть виникати або внаслідок підвищеного збудження кори великого мозку, або, навпаки, внаслідок патологічного виснаження кори. Цей погляд, що був припущенням наприкінці XIX ст., пізніше підтвердили дослідження школи І. П. Павлова. Він пояснював галюцинації явищами патологічної інертності подразнювального процесу у клітинах головного мозку. Найчастіше причиною цього є парадоксальна фаза, і залежно від її локалізації (на рівні першої чи другої сигнальної систем) виникають ті чи інші галюцинації. Якщо парадоксальна фаза локалізується у корковій частині, то виникають псевдогалюцинації.

Досягнення хімії відкрили ширші можливості для досліджень природи галюцинацій за допомогою галюциногенів — хімічних речовин (мескаліну, діетиламіду лізер-гінової кислоти), які, діючи на ензими чи медіатори, спричинюють .галюцинації, їх моделювання сприяє глибшому розумінню інтимних біохімічних механізмів цього явища і, крім того, допомагає розробляти методи раціональної терапії. Спроби обгрунтувати біохімічну теорію порушень відчуттів ні в якому разі не вступають у протиріччя з павловською патофізіологічною теорією. І. П. Павлов стверджував, що «справжню теорію всіх нервових явищ може дати нам тільки вивчення фізико-хімічного процесу, який перебігає у нервовій тканині». Більше того, І. П. Павлов припускав, що фази цього фізико-хімічного процесу складають основу зовнішніх проявів нервової діяльності, їх послідовності і зв'язків.