Психогенії

Термін «психогенії» був уведений в 1894 p. німецьким психіатром К.Зоммером. Реактивні стани, або психогенні захворювання,— це психічні розлади, що виникають у зв'язку з переживанням несприятливих (негативних) ситуацій і обставин. При цьому мають значення не тільки зміст і характер зовнішніх обставин, а й склад особистості, преморбідні властивості хворого. Переживання, що травмують психіку, можуть бути пов'язані із втратою близьких і рідних, службовими і сімейними конфліктами, образами, кривдами, погрозами для життя і благополуччя.

Терміном «психогенія» спочатку позначались переважно невротичні форми психічних порушень, і клінічні межі психогеній довгий час залишались нечіткими, а їх диференційна діагностика була вкрай недосконалою через відсутність критеріїв для відмежування від інших захворювань. Ці критерії запропонував у 20-х роках XX ст. німецький психіатр К.Ясперс. Зводяться вони до трьох важливих умов: безпосередній зв'язок у часі психічних розладів з виникненням психотравмуючої ситуації; відтворення цієї ситуації в клінічній картині психогенії— зв'язок із ситуацією за змістом; одужання хворого в міру втрати актуальності психотравмуючої ситуації — зв'язок з ситуацією за перебігом .

У ході подальшого вивчення психогеній до цих критеріїв були внесені поправки, які і нині мають для діагностики важливе значення. Як показали спостереження, психогенна реакція може не співпадати в часі з психічною травмою, а формуватися дещо пізніше — запізнілі реакції; не завжди психічна травма знаходить своє відтворення у змісті переживань; хвороба інколи має затяжний перебіг, хоча психотравмуючі обставини вже минули.

Новий етап вивчення психогеній пов'язаний з дослідженнями І. П. Павлова з фізіології і вищої нервової діяльності. Відомі фізіологічні експерименти, в яких симптоми неврозів були відтворені і ліквідовані експериментально, дозволили обгрунтувати концепцію фізіологічних механізмів неврозів, відповідно до якої це захворювання слід розглядати як зрив вищої нервової діяльності внаслідок перенапруження подразливого, гальмівного процесів чи їх рухливості.

Важливе значення для розуміння неврозів у людини мало вчення про типи вищої нервової діяльності. Типологічні особливості значною мі­рою визначають форму неврозу. Істеричний невроз, наприклад, спостерігається переважно в осіб з рисами художнього типу, особливо якщо ці риси поєднуються зі слабкістю подразливого і гальмівного процесів, властивою слабкому загальному типу. Говорячи про нервові зриви у людини, слід завжди мати на увазі, що сила травмуючого психіку впливу полягає в його індивідуальному життєвому значенні для даної особистості.

Психогенії поділяють на неврози, невротичні реакції і реактивні психози. Для всіх них характерним є те, що психотравмуюча ситуація супроводжується неприємними емоціями з негативним фоном. А самі негативні емоції за певних умов призводять до хворобливих станів. Однією з таких умов є порушення вуглеводного обміну, порушення регуляції вегетативних функцій, а у випадках значної патології— дезорганізація холінрецептивних і адренрецептивних систем. Крім того, емоції мають відношення до центрів регуляції гомеостазу —таламогіпофізарної системи, у зв'язку з чим при тривозі і страхах змінюється кількість адреналіну в крові. Тобто чинник психологічний адресується до біологічних систем і стає, крім етіологічного, ще й патогенетичним чинником, що зумовлює клініку і перебіг захворювання.

У неврологічній клініці ці розлади відносять до функціональних, але це не відповідає сучасному стану вивчення психогеній. Адже сам термін «функціональний» передбачає зворотність симптоматики, що часто і буває. Але ще І. П. Павлов говорив, що неврози — це по суті свої органічні захворювання, бо зворотні зміни можуть стати незворотними і захворювання набуває затяжного характеру.