Література

1. Дубровина И.В. Школьная психологическая служба. –М.: Педагогіка, 1991. – С. 142-228.

2. Основи практичної психології / За ред. Панка В.Г., Титаренко Т.М., Чепелєвої Н.В. та ін. – К.: Либідь, 1999. – С. 337-402.

3. Наказ Міністра освіти та науки України від 14.08.2000 р. № 385. про “Типове положення про центри практичної психології і соціальної роботи”.

4. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: ВЛАДОС, 2001. – В 2-х томах.

5. Етичний кодекс психолога // Матеріали І Всеукраїнського з’їзду психологів України. – К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка. – С. 16-28.

6. Соціальна педагогіка / За ред. Л.Г. Коваль та ін. – К., 1997. – С. 75-201.

Розділ 2. Розлaди психічної діяльності та властивостей людей які є клієнтами психологічної служби Лекція 4. Психолого-педагогічне забезпечення учнів (студентів) з ендогенними психічними розладами

Порушення пізнавальної сфери особистості ( сприймання, увага, память, мислення). Розлади емоційно-вольової сфери та патопсихологія особистості. Етіопатогенез психічних захворювань. .

Психічну діяльність людини можна уявити як цілий ряд процесів з одночасним або послідовним перебігом. Психологія позначає їх такими термінами: відчуття сприймання, запам'ятовування, узнавання, згадки, уявлення, мислення, інтелект, мотиви, дії (воля).

Характерна особливість психіки—єдність цих процесів. Не можна собі уявити навіть найпростіше відчуття або сприймання (зорове, слухове та ін.) без одночасної участі в цьому акті пам'яті, уявлень, емоцій, мислення, тощо. Звичайно, перебіг вищих процесів, наприклад мислення, можливий без одночасного відчуття і сприймання, але лише за умови наявності слідів сприймання, тобто запасів пам'яті, яка зберігає всю інформацію й колись надійшла у мозок через зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові нервові апарати (аналізатори).

Наш мозок має величезні можливості для психічної діяльності. Під час денної активності (протягом дня тільки через органи зору і слуху в мозок надходить понад 16 тис. відчуттів (І. М. Сєченов). Вся ця маса відчуттів, що включає інформацію про предмети і явища зовнішнього середовища, приводить у дію асоціації, які грунтуються на попередніх знаннях, досвіді, звичках.

Перший ступінь пізнання складають відчуття і сприймання. Відчуття, чуттєве споглядання, відтворює окремі сторони, якості предметів: колір, розміри, консистенцію та ін.; сприймання ж відтворює сукупність якостей і сторін, тобто предмет чи явище в цілому. Сприймання не є лише сумою відчуттів. Це складний процес. Кожне сприймання базується на минулому досвіді, на практиці лю­дини. І. П. Павлов, коли говорив про фізіологічні основи відчуттів і сприймань, підкреслював: «Відчуття—це найпростіше суб'єктивне переживання, що дається якимось агентом, сприймання—це те, що утворюється в моєму мозку, коли це подразнення пов'яжеться з іншими подразненнями, з їхніми слідами. По цьому я уявляю зовнішній предмет».

Нейрофізіологічні дослідження засвідчують, що зовнішній об'єкт, діючи на наші органи відчуттів нервовими елементами (сітчатки, органа слуху, шкіри та ін.), перекодовується у нервові імпульси. Ці імпульси у закодованій формі, зберігаючи всі деталі, що відносяться до сприйнятого об'єкту, надходять через численні мінейрональні синапси у кору великого мозку. В клітинах кори відбувається розшифровка, розкодування нервових імпульсів початкового об'єкта і таким чином створюється суб'єктивний образ. Ця концепція підтверджена експериментальними дослідженнями. Вченим за допомогою електродів вдалося відвести від слухового нерва нервові імпульси звуку, а потім за допомогою спеціального пристрою перетворити його в звук, еквівалентний початковому.

Нейрофізіологічна теорія формування суб'єктивних) образів об'єктивного світу проливає світло на найскладнішу проблему сучасної фізіології і психології. Нейрофізіологічні категорії (подразнення, нервовий імпульс) категорії теорії інформації (код, розкодування) у процесі розшифровки нервових імпульсів роблять якісний стрибок, стають категоріями психологічними. Ці категорії, що позначаються вже знайомими термінами: мислення, пам'ять, емоції та ін., характеризують нормальну психічну діяльність людини, її суб'єктивний світ. Хвороба, патологічний процес в організмі і центральній нервовій системі на різних її рівнях порушує єдність психіки, відокремлює одні психічні функції від інших.

Таким чином, симптоми (ознаки) порушень психічної діяльності є не що інше, як вияв внутрішніх біологічних закономірностей: гіпнотичних фазових станів ( парадоксальної, ультра парадоксальної, наркотичної), застійного збудження і гальмування, порушення взаємної індукції головних нервових процесів, тощо.

Синдром -складне психопатологічне явище, що вміщує в собі декілька генетично споріднених симптомів. Принцип генетичної спорідненості не виключає, звичайно, наявності у структурі синдрому хворобливих симптомів, різних за своєю психопатологічною ознакою: порушення сприймання, пам'яті, мислення, інтелекту та ін. Переходячи до розгляду симптомів, слід підкреслити штучність їх виділення як ізольованих явищ. Робимо це, по-перше, для зручності вивчення, а по-друге, симптом часто є провідною ознакою синдрому і визначає його назву. Досить часто психічні порушення проявляються симптомами порушень сприймання.