Лекція 16. Заходи та засоби діагностики та відновлення психічного здоров’я учнів

Механізми та методи регуляції психічних станів. Методи діагностики та психолого-педагогічне забезпечення навчання як основа психічного здоров’я учнів. Заходи психолого-педагогічного забезпечення учнів; Аутогенне тренування як передумова подолання психічних захворювань.

Психічна саморегуляція станів може бути емоційною та вольовою. Емоційна забезпечує загальну мобілізацію всіх систем організму, яка не завжди є оптимальною, тому що зростання емоційного збудження вище певного рівня викликає протилежний ефект – дезорганізацію. Метою вольової регуляції є збереження або відновлення необхідної організації фізіологічних і психологічних функцій в екстремальних умовах ( Кириленко Т.С.,2003).

Психічна регуляція – це комплекс заходів, спрямованих на формування психічного стану, який забезпечує найбільш повну реалізацію потенційних можливостей особистості.

Виділяють три основні механізми регуляції психічних станів: уявлення, мязова релаксація, слово.Створення конкретного уявлення викликає збудження нервових центрів і діє як реальний досвід. Механізм уявлення може використовуватися для зниження тривожності, підвищення впевненості, відновлення після травм. Уявлення дії програмує мязи,так як емоції проявляються в певній зміні діяльності внутрішніх органів та мязового тонусу; відчуття переживання переходять у роботу мязів. Мязове розслаблення завжди призводить до нормалізації емоційного стану. Релаксація сприяє виникненню позитивних емоцій, зниженню тонусу гладенької мускулатури внутрішніх органів, зміни психічного стану. На фоні релаксації в результаті зниження тонусу кори легко фіксується самонавіювання. Чим розслабленіші мязи, тим менша кількість імпульсів йде від них у головний мозок, тому мозок починає заспокоюватись, занурюючись спочатку у пасивну бадьорість, а потім – у дрімоту. Сприймання слова на фоні зниженого тонусу кори головного мозку змінює психічний стан. Слово може викликати емоційні реакції, що супроводжуються зміною фізіологічних функцій, а також функціональні зміни в організмі.

На фоні зниженої коркової активації слово використовується для впливу на мимовільні функції організму, переживання та поведінку і лежить в основі навіювання та самонавіювання.

У регуляції самоактивності використання слова є самонавіюванням. Самонавіювання відбувається за допомогою формул оптимального стану, , що будуються на принципу зворотного звязку , що існує між словами і реальними фактами , які породили ці слова. Використання таких формул характеризує вищу психічну мобілізацію, що повязана з концентрацією і зосередженістю уваги.

Ці механізми становлять основу майже всіх методів психічної регуляції та саморегуляції. Різниця полягає лише у шляхах , які ведуть до досягнення певного психічного стану, та в засобах володіння ними, що передбачає знання характеристик індивідуальності особистості ( КириленкоТ.С., 2003).

Універсальними методами регуляції психічних станів є навіювання і самонавіювання, що спрямовують, регулюють та стимулюють психічну і фізичну активність людини (Кириленко Т.С.,2002 ).

Медитативні методи спрямовані на управління увагою з метою зміни психічних станів, для поліпшення самопочуття, збільшення енергетичного потенціалу.

Метод вимагає тихого місця для максимального відключення, зручної пози, концентрації уваги на слові, яке не активізує думки, наприклад, “заспокоїтись”; не вмішуватись у відчуття, пасивне ставлення до образів, що виникають, незастрявання на них.

Автором аутогенного тренування є Й. Шультц, в основу якого покладено наступні етапи: відчуття важкості в кінцівках; відчуття тепла в кінцівках; регуляція серцевої діяльності; регуляція дихання; відчуття тепла в області живота; охолодження лоба.

Прикладами вербальних стимулів є фрази : “моя права рука розслаблена”, ”моє серце бється спокійно”. Термін оволодіння – декілька місяців по 10-40 хвилин кожного дня.

Аутогенне тренування використовують для зняття напруги, оптимізації емоційного стану, мобілізаційної готовності до виконання певних дій.

Методика управління тонусом мязів для впливу на психічний стан запропонована Е.Джекобсоном. На його думку, мязова релаксація – це ефективний метод відновлення та контролю за емоціями. Тренування починається з тривалого стискування лівого кулака та глибокого вдиху. Потім необхідно швидко розслабитись. Цикли напруження і розслаблення практикуються і на інших частинах тіла, переходячи від однієї до іншої групи великих мязів, щоб навчитися відчувати напруження та знімати його. Досить значимим в процесі розслаблення є дихання, яке повинно іти не від грудної клітки, а від діафрагми.

Надзвичайно ефективним для регуляції емоційного стану є метод систематичної десенситизації, розроблений Дж. Вольпе у 1958 р. Він поєднує в собі ситуації, які викликають, наприклад, стан тривоги або страху з релаксацією мязів до тих пір, поки особистість не зможе ефективно справлятись із більшістю таких ситуацій.

Приклади вправ психічної саморегуляції

1. Уповільнені рухи.

Сісти зручно. Руки покласти на коліна долонями вверх. Закрити очі. Зосередитись на правій долоні. Дуже повільно, протягом 1 хвилини стискати пальці правої руки в кулак. Потім за 1 хвилину розжати пальці правої руки. Те ж саме зробити з лівою рукою. Запамятати свої відчуття. Ця вправа добре сприяє зняттю підвищеної тривоги.

2. Контраст.

Цю вправу виконують, коли необхідно зняти подразливість, роздратованість, знизити агресивність, мобілізуватись в ситуації невпевненості, розгубленості, сильного хвилювання.

Зручно сісти, стиснути праву руку в кулак. Стискати якомога сильніше. Міцно тримати 12 секунд. Швидко розжати кулак. Опустити руку на бедро із закритими очима прислухатись до своїх відчуттів.

Те саме зробити з лівою рукою.

Потім одночасно з правою і лівою руками, але - 1-2 хвилини.

3. Виявлення та усунення мязових зажимів.

Вправа спрямована на зняття емоційної напруги. Необхідно відчути область виникнення мязових зажимів, і не змінюючи пози , зусиллям волі пустити в цю область розслаблення.

4. Заспокійливе дихання.

Зробити вдих. Потім, затримавши дихання, уявити коло і повільно видихнути в нього. Потім знову вдихнути, уявити трикутник і видихнути в нього три рази. Потім два рази видихнути в квадрат.

5. Анти стрес.

Протягом 3 секунд необхідно плавно натискати точку під підборіддям, викликаючи при цьому приємні образи.

Поведінкові та когнітивні техніки

Релаксаційний тренінг. Релаксаційний тренінг може використовуватись для зниження гальмування і для боротьби зі специфічними страхами і тривожністю. Необхідний час – 30 хв. Учасникам надається така інструкція: “Сядьте в крісло, розслабтеся, руки покладіть на коліна, ноги зручно розставте. Очі закрийте. Два або три рази повільно і глибоко вдихніть, видихніть, звертаючи увагу на проходження повітря в легені, до діафрагми і назад. Тепер витягніть праву руку, міцно стисніть її в кулак. Відчуйте напругу в кулакові, коли стискаєте його. Після 5-10 сек. концентрації на напруженні розслабте руку. Розтисніть кулак і зосередьтеся на тому, як напруга відступає, а її місце займає відчуття розслабленості і комфорту. Зосередьтеся на різниці між напругою і релаксацією. Приблизно через 15-20 сек. Знову стисніть руку в кулак, 5-10 сек., вивчайте напругу, а потім розслабте руку. Відчуйте розслабленість і тепло. Через 15-20 сек. Повторіть процедуру з лівою рукою. Обов’язково зосередьтеся лише на групах м’язів, які напружуєте і розслаблюєте і намагайтесь в цей час не напружувати інші м’язи”.

Відведіть час для проведення тих же циклів “напруження – розслаблення” для різних частин тіла для того, щоб розслабити відповідні групи м’язів:

0. руки, згинаючи кожну, для напруження біцепсів;

1. руки, випрямляючи кожну, для напруження трицепсів;

2. плечі, згорбивши їх;

3. шию, нахиляючи голову вперед і схиливши підборіддя до грудей;

4. рот, відкриваючи його якнайширше;

5. язик, притискаючи його до піднебіння;

6. очі, замружуючи їх;

7. лоб, найвище піднімаючи брови;

8. спину, прогинаючи її і виставляючи груди вперед;

9. ягодиці, скорочуючи м’язи;

10. живіт, втягуючи його до хребта;

11. стегна, витягуючи ноги і піднімаючи їх на кілька сантиметрів над підлогою;

ікри, притискаючи пальці ніг до верху взуття.

Завершуючи вправу, необхідно зробити 2-3 глибоких вдихи і відчути, як розслабленість перебігає у вашому тілі від рук через плечі, груди, живіт до ніг. Коли відчуєте себе готовим відкрити очі повільно порахуйте у зворотньому порядку від 10 до 1. З кожною цифрою відчуйте себе все більш свіжим і бадьорим. Цикл “напруження – розслаблення” можна відпрацьовувати вдома. Досягнувши бездоганності, ви можете прискорити процедуру, розслаблюючи м’язи за бажанням без попереднього напруження.

Вправа Враження. В цій вправі учасники діляться своїми основними враженнями один про одного.

Сядьте по черзі перед кожним учасником і дивіться йому в очі. Якщо хочете, можете доторкнутися до нього. Коротко опишіть, як ви його сприймаєте, які почуття викликає його поведінка. Говоріть досить голосно, щоб вся група чула. Коли закінчите, наступний учасник групи повинен почати переміщуватись у колі, кожен раз обличчям до обличчя лише з однією людиною. Коли настане ваша черга слухати, не задавайте запитань, не сперечайтеся, не перебивайте, не влаштовуйте дискусій, а намагайтеся що-небудь дізнатися із отриманого зворотнього зв’язку.

Вправа “Поза фараона” характерна тим, що дає змогу виключити хід думок (в тому числі й невідчепних) на той час, поки ви активно, швидко й уважно виконуєте вправу.

Виконується вправа таким чином: сісти на край стільця, зігнути ноги у колінах, схрестивши стопи так, щоб було зручно спертися на пальці ніг (як під час піднімання на носки). Руки розведені в боки долонями вгору, пальці стиснуті в кулак. Після вдиху і затримки дихання (на 2-3 с.) необхідно одночасно і миттєво сильно притиснути пальці ніг до підлоги, напружуючи м’язи рук (стискаючи пальці в кулак). Витягуючи шию й опускаючи підборіддя (відбувається витяжка хребта) треба зосереджено дивитися вперед в одну точку. Після виконання пози слід відпочити 10-20 с., розслабивши всі м’язи тіла.

Якщо починають з’являтися думки, треба активно стежити за процесом дихання. Вправу рекомендується повторювати 2-3 рази підряд.

Вправа Дихання “по колу”. Ця вправа сприяє набуванню навичок довільного загального розслаблення м’язів, знімає надмірне нервово-психічне напруження, корегує емоційні стани.

Продовжений вдих йде ніби лівим боком тіла (від великого пальця лівої ноги вгору ніби по кістках ноги і голови), а тривалий видих – правим боком тіла, починаючи з голови, вниз по правій нозі до великого пальця правої ноги.

Як виконувати дихання “по колу”? Заплющити очі, щоб не було зайвих подразників. Дихайте із закритим ротом через обидві ніздрі. Образно уявіть, що вдих і видих виконуєте ніби через точку між бровами. Потім подихайте, подумки вимовляючи рахунок на 1, 2, 3, 4 – вдих і на 1, 2, 3, 4 – видих. При цьому образно уявіть, що вдих виконуєте по хребту вгору, а видих – від брів униз до пупка.

А тепер вдихніть (із заплющеними очима) повільно і безшумно, ніби від великого пальця лівої ноги вгору до брів, і видихніть, ніби від брів вниз правим боком тіла до пальців правої ноги. Так, дихайте 6-8-10 разів. Потім зверніть увагу на видих. Ви відчуєте, що під час видиху додатково розслабляються м’язи рук, шиї, тулуба і ніг. Після певного навику у вас під час видиху з’явиться приємне відчуття тепла, яке ніби хвилею тече по руках, а потім і по ногах. Зазначимо, що під час подовженого видиху необхідно подумки вимовляти: “Тепліють руки, тепліють ноги”.

Вправа спрямована на перетворення енергії негативної емоції.

Зручно лежачи на спині, розслабити м’язи, злегка замружитися, привести себе у стан утоми, зосередити думку на небажаній емоції.

0. Під час вдиху подумки повторювати: “Я свідомо засвоюю силу цієї емоції”.

1. Під час затримки дихання подумки повторювати: “Сила цієї емоції підпорядкована мені” й одночасно тричі випинати і втягувати живіт.

2. Під час видиху (через рот вузьким струменем) треба подумки 2-3 рази вимовити: “Я можу управляти своїми емоціями”. Вправу повторювати кілька разів підряд.

Потім, стоячи з розставленими ногами, виконати гармонійно повний вдих, повільно піднімаючи руки вгору. Залишаючись у цьому положенні, не дихати 3-4 сек. (пальці рук стиснуті в кулак). Потім швидко нахилитися вперед (ноги прямі) опустити руки вниз, розслаблюючи м’язи рук. Видихнути, вимовляючи “Ха”. Випрямитися, виконуючи вдих і піднімаючи руки вгору. Видихнути через ніс, опускаючи руки. Повторювати 3-4 рази.

Ефективність цієї вправи можна пояснити тим, що між емоціями і процесами зовнішнього дихання є рефлекторний взаємозв’язок (моторно-респіраторний). У цій вправі при повільному, гармонійно повному вдиху розкриваються всі альвеоли легенів і сигнали з легенів надходять у мозок, що розцінюється як охорона збудження, а словесна формула під час вдиху відіграє роль психодинамічного подразника, спрямованого на усвідомлення сили небажаної емоції, яку слід перетворити у позитивну енергію і таким чином нейтралізувати.

Вправа Довіряюче падіння. Учасники діляться на пари. Одна людина буде падати, а інша – ловити. Якщо ви ловите, станьте на коліна або трішки присядьте приблизно на 90 см позаду свого партнера, щоб встигнути перервати падіння до того, як він доторкнеться підлоги. Якщо ви падаєте, станьте спиною до свого партнера, закрийте очі, розслабтеся і падайте назад на руки партнера. Намагайтесь не підстраховувати себе під час падіння. Зверніть увагу на свої почуття, коли готуєтесь падати або ловити. Поміняйтесь з партнером місцями, щоб у кожного була можливість і падати, і ловити. Вправа дає прекрасну можливість для дослідження довіри.

Вправа Заспокійливе дихання. Сидячи, повільно вдихнути гармонійно повним типом дихання, уявляючи, як свіже повітря наповнює легеневі пухирці. Затримати дихання на рахунок 1-2. Повільно видихнути через рот вузьким струменем, розслаблюючи м’язи і під час видиху уявляти, що подовжений видих діє заспокійливо. Повторити 2-6 разів.

Вправа 2 призначається для зняття нервово-емоційного напруження і поліпшення живлення мозку. Сидячи на стільці із схрещеними ногами і не сутулячись, дихайте неглибоко через ніс; під час вдиху пальцем трохи піднімайте кінчик носа й одночасно ніби розжовуйте іриску. Видихніть вузьким струменем через рот. Такий спосіб дихання поліпшує засвоєння кисню кров’ю і діє заспокійливо. Повторіть дихальні цикли 6-8 разів. Потім кілька разів потягніться, напружуючи м’язи рук і ніг та розслаблюючи їх. Така зміна м’язового тонусу діє як гімнастика вегетативних центрів. Вправу закінчити виконанням такого завдання: сядьте на край стільця, знайдіть у ямці під підборіддям точку, зручну для опори і натискайте її подушечкою пальця перпендикулярно протягом 3 сек. Сила натискування 5-7-9 кг у залежності від ступеня нервово-емоційного стану. Потім кілька секунд посидьте і спокійно подихайте.

Вправа Підняття тіла. Учасник, що відчуває одинокість і потребує турботи і підтримки членів групи, лягає на підлогу з заплющеними очима. Члени групи створюють коло і дуже повільно починають піднімати його, м’яко погойдуючи вперед-назад. Потім повільно опускають на підлогу.

Вправа Розминка. Дихальні вправи використовуються для збільшення енергії учасників і розширення сфери усвідомлення тіла.

Групові дихальні вправи виконуються членами групи в унісон, енергійно і з ентузіазмом.

Встаньте і зробіть коло. Поставте ноги на ширині 90 см, перенесіть масу на пальці ніг. Коліна тримайте трошки зігнутими, дайте тілу розслабитися, а тазу – вільно провиснути. Покладіть руку собі на живіт і дивіться в очі учаснику, що стоїть напроти вас. Зробіть глибокий вдих через рот, пропускаючи повітря по шляху до живота. Зробіть глибокий видих, даючи вирватися звуку. Підтримуйте звучання стільки, скільки зможете без напруги. Повторіть 16 циклів глибоко дихання, вдихаючи і видихаючи повільно і глибоко. Не поспішайте, бо можете відчути головокружіння. Не стримуйте ніяких звуків, весь час дивіться один одному в очі. Усвідомлюйте будь-які перешкоди в процесі дихання. Відмічайте всі почуття, що виникають під час повного дихання і зберігайте тіло м’яким і розслабленим. Закінчивши вправу на спільне дихання, струсіть все тіло, звісивши руки з боків, згинаючи і випрямляючи коліна. Потім кілька разів підстрибніть для енергетизації частин тіла. Стрибайте повільно, ледве відриваючи ноги від підлоги. Продовжуйте ходити, доки не втомитесь. Потім відпочиньте, злегка зігнувши коліна, перемістивши вагу вперед і випрямивши спину.

Вправа Арка Лоуена. Встаньте, ноги поставте на ширині приблизно 45 см, трішки повернувши всередину, коліна зігніть наскільки це можливо зробити, не відриваючи п’ятки від підлоги, кулаки поставте на поясницю і прогніться назад. Дихайте животом, утримуйте позу протягом хвилини. Відмітьте області напруги у своєму тілі. Напруження може бути в поясниці або в передній частині стегон. Якщо ви утримуєте правильний прогин, продовжуєте дихати і стоїте розслаблено, ваші ноги повинні дрижати.

Вправа спрямована на розототожнювання (роз’єднання) із власною внутрішньою проблемою. Людиною володіє все те, з чим вона себе ототожнює. Ми можемо володіти тим і контролювати все те, з чим ми себе розототожнюємо.

1. необхідно детально розповісти, описати свою проблему;

2. треба похвалитись даною проблемою, підключивши міміку, пантоміміку, змінивши голос;

3. вихваляючись у розповіді про власну проблему необхідно довести її до абсурду;

4. обговорення результатів виконання вправи та власних відчуттів і переживань.

Вправа Вивільнення гніву. Встаньте обличчям до м’якого стільця, ноги на ширині 45 см, злегка зігніть коліна і нанесіть удари у об’єкт власними кулаками сильно, але розслаблено. Включіть в дію все тіло. Рот тримайте відкритим, дихайте глибоко, не стримуйте крику. Використовуйте будь-які слова, що виражають почуття гніву, наприклад “Ні” і т.д. Можете уявити людину, з якою у вас пов’язані незавершені емоції і спрямувати на неї свій гнів.

Вправа Брикання. Ляжте на спину на матрац. Вільно розкиньте ноги і повільно починайте брикатися, торкаючись матраца всією ногою. Чергуйте ноги і високо піднімайте їх. Постійно говоріть “Ні!” на кожен удар ногою, збільшуючи інтенсивність удару.

Або цю вправу можна зробити таким чином. Ляжте на матрац, зігніть коліна, імітуючи протестні дії маленької дитини, стукайте ногами, бийте матрац кулаками, крутіть головою зі сторони в сторону. Збільшуючи інтенсивність припадку гніву, фізичні рухи супроводжуйте голосними викриками “Ні!”, “Не буду!” Вправа використовується для розширення сенсорного усвідомлення і розвитку міжособистісної довіри. Потрібні пов’язки на очі. Необхідний час – 1 год. Групі дається така інструкція. Необхідно розділитися на пари так, щоб в якості партнера була найменш знайома людина. Одна людина в парі – ведуча, інша – та, яку ведуть, їй одягається пов’язка на очі. Через півгодини поміняйтесь ролями. Вправа виконується невербально.

Якщо ви в ролі ведучого, візьміть вашого партнера за кисть, руку або талію і водіть його для сенсорного дослідження простору. Мовчки керуйте ним.Приведіть вашого партнера в контакт з фактурою, що його цікавить, наприклад, листям, квітами, килимами. Намагайтесь заставити партнера відчути сонячне тепло чи холод, почути птахів чи віддалені розмови, ходити і бігати. Через 20-30 хв. Зупиніться і зніміть пов’язку з очей партнера. Потім поділіться своїми почуттями, що стосуються керівництва і відповідальності за благополуччя іншого. В якості веденого (того, кого ведуть) зверніть увагу на те, як ви себе почуваєте, коли змушені повністю довіряти іншій людині, що бере на себе відповідальність за ваш досвід і благополуччя. Сприймайте кожне нове відчуття. Поділіться своїми почуттями з партнером.

Вправа Репетиція поведінки (1.5-2 год.) Уявіть ситуацію, в якій ви хотіли б діяти з впевненістю в собі і запишіть її. Вірогідніше всього, ситуації будуть включати аспекти прохання або відмови, управління критикою або реалізації в спілкуванні позитивних або негативних почуттів. Потім поділіть групу на підгрупи по 5 чоловік. В кожній підгрупі учасники за власною ініціативою починають з короткого опису стресової ситуації, яку вони визначили для себе.

Структуруйте ситуацію і виберіть зі своєї підгрупи людину на роль партнера у взаємодії. Якщо ви доброволець, то впевнено передайте йому своє повідомлення, висловіть претензії. Через одну-дві хвилини зупиніться і нехай інші члени підгрупи дадуть вам специфічний позитивний зворотній зв’язок на вашу поведінку. Потім скажіть, що вам самому сподобалось у вашій поведінці і згадайте будь-які зміни або доповнення, які б ви хотіли зробити. Якщо вам важко, вислухайте пропозиції членів своєї підгрупи.

Потім інший учасник підгрупи стає партнером і відпрацювання взаємодії продовжується. Після 2-3 хв. репетиції з цим партнером зупиніться і знову дайте час для позитивного зворотнього зв’язку. Продовжуйте до тих пір, доки кожний член підгрупи не зіграє роль партнера у взаємодії.

Коли відбудеться покращання і почнете оволодівати ситуацією, партнер збільшить напруження зустрічі, проявляючи себе більш наполегливим і антагоністичним. Особливо важливо дати можливість тому, хто висловлює претензії перемагати в кожній зустрічі і отримувати задоволення від позитивного досвіду.

Когнітивні техніки

1.Метод ідентифікації. Психолог розповідає своєму клієнту про іншого клієнта з подібними проблемами. Клієнт ідентифікує себе з героєм розповіді, внаслідок чого у нього виникає зміна когнітивних установок.

2.В ситуації депресії доцільно заохотити прояв гетеро агресії, спрямований на інших людей. Це дає змогу клієнту сприймати себе позитивніше.

3.Метод відволікання використовується для зниження негативних емоцій, зменшення негативних роздумів і передбачає фізичну активність, соціальні контакти, захоплення та ін.

4.Метод розігрування ролей. Наприклад, депресивного клієнта психолог жорстко критикує його ж словами, останній починає усвідомлювати перегини власної критики.

5.Метод трьох колонок. В першій колонці описується ситуація, в другій – неадаптивні думки, в третій – відкореговані думки. Це дає змогу відслідковувати не адаптивні думки і формувати адаптивні.

6.Метод катарсису – заохочення клієнта до прояву власних переживань, вивільнення від негативних емоцій.

7.Порівняння клієнта з іншими людьми.

8.Метод виявлення логічних невідповідностей в системі переконань клієнта.

9.Заохочення та спонукання до перевірки не адаптивних думок клієнта в реальних діях.

10.Перевірка необґрунтованості думок клієнта з допомогою аналізу наслідків цих думок.

11.Реатрибуція. Заохочення клієнта до формулювання та перевірки інших причин подій.

12.Децентрація. Переключення уваги клієнта на інші аспекти та перевірка в реальності не адаптивних думок ( Бурлачук Л.Ф., Грабська І.А., Кочарян О.С..1999 ).

Методи нейро-лінгвістичного програмування.

Вправа спрямована на зміну ставлення до психотравмуючої події. Досліджуваному пропонують уявити картину психотравмуючої ситуації. Далі необхідно зупинити картину, позбавити її кольору, чіткості та виразності. Протилежні дії зробити з позитивною картиною.

У вправі вибух досліджуваний уявляє психотравмуючу ситуацію, мисленнєво роздуває її як повітряну кулю до тих пір, поки вона не лопне . Внаслідок цього змінюється значимість даної ситуації.

Наступна техніка часто використовується для позбавлення негативних звичок, вирішення особистісних проблем. Так, наприклад, при лікуванні тютюнової залежності, клієнт повинен зручно сісти, і мисленно уявити собі максимальне задоволення від куріння. Психолог в момент найвищого задоволення клієнта ( визначається на основі вербальних реакцій) робить дотик рукою до коліна або руки досліджуваного (накладається якір). Далі уявляється ситуація, коли були негативні емоції від куріння і в цей момент симетрично здійснюється дотик до іншого коліна чи руки. Наступним етапом є уявлення клієнтом першої картини, в процесі якого психолог одночасно робить два дотики (два якоря).Відбувається зшибка.

Вправа “рефрейминг” дає змогу, змінюючи психотравмуючий фактор, змінити емоційну реакцію клієнта на стресову ситуацію. Так, при спогаді психотравмуючої події основному винуватцю доцільно надати комічний вигляд. Значимим є тривалий час спостерігати заданою картиною.

Умови навчальної діяльності учнів вимагають від вчених пошуку більш ефективних психологічних заходів, підвищення, збереження й відновлення їх працездатності. Для чого ми пропонуємо використовувати елементи комплексного психологічного забезпечення: аутогенне тренування; психологічну допомогу; спеціальні фізичні вправи окремо або поєднано.

Аутогенне тренування (від лат. àutos -сам, genos - походження) - психотерапевтичний метод, який передбачає навчання пацієнтів м’язовій релаксації, самонавіюванню, розвитку концентрації уваги і сили уявлень, вмінню контролювати недовільну, розумову активність з метою підвищення ефективності значимої для суб’єкта діяльності (А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський, 1990).

Володіння своїми емоціями, тренування волі, пам’яті, концентрації уваги, створення гнучкої рухливої та стійкої вищої нервової діяльності, звичка до самонагляду та самовіддачі - це ті якості, яких потребує кожний спеціаліст - оператор. Застосування методу аутогенного тренування з метою підвищення ефективності професійної діяльності на різних етапах праці - є одним із найважливіших напрямків нашого дослідження.

Головною частиною аутогенного тренування є щоденна психологічна гімнастика. Однак, для опанування нею та постійного її застосування з мінімальною затратою часу на початку потрібно твердо вивчати підготовчі вправи - розслаблення скелетних м’язів, вміння викликати відповідну вагу тіла і тепло у кінцівках, дихальну гімнастику. Психічною саморегуляцією оволодівають у процесі систематичних занять, тому, аутогенне тренування є типово «тренуванням» за способом навчання і «тренуючим» за кінцевим результатом дії на організм.

Аутотренінг - ефективний засіб зміцнення психіки, який дозволяє підготувати людину до знаходження у особливих умовах зв’язаних з військовою професійною діяльністю. За допомогою аутотренінгу швидко та успішно знижуються негативні емоції, які заважають працювати у напружених ситуаціях, покращують умови адаптування до факторів професійної діяльності. Щоденне застосування методу аутогенного тренування значно підвищує працездатність (М.С. Корольчук, М.В.Корнієнко, 1991).

Загально визнаним родоначальником методу аутогенного тренування є німецький вчений Іоганес Генріх Шульц, який, ще у 1932 році запропонував його для зняття зайвої напруги, впливу на психічні процеси, відновлення психічного здоров’я людей. Йому ж належить сам термін «аутогенне тренування». Даний метод отримує широкого розповсюдження у різноманітних сферах життєдіяльності людей: у медичній практиці; у спорті; у військовій сфері та ін (Schultz I.H. 1968; В.С.Лобзін, М.М. Решетніков, 1986).

Вченими доведено, що аутогенне тренування створює позитивний вплив на процеси відновлення працездатності, підвищення ефективності професійної діяльності. Корегуючий вплив методу на індивідуально-психологічні особливості особистості привернув увагу багатьох вчених для його використання здоровими людьми у різних галузях діяльності. Особливо широкого розповсюдження для регуляції функціонального стану організму при допомозі аутогенного тренування отримано у спорті (А.В. Алексеєв, 1978). Видана у 1982 році під редакцією А.Т.Філатова книга «Эмоционально-волевая подготовка спортсменов» показує, що аутогенне тренування активно використовується у підготовці легкоатлетів, борців, боксерів, футболістів, парашутистів та ін. Найбільш широкого розповсюдження у спортивній практиці отримало «психорегулююче тренування» під назвою «психом’язове тренування» (А.В.Алексеєв, 1979) та «емоційно-вольова підготовка» спортсменів (А.Т.Філатов, 1975). Особливістю методики є те, що у обох випадках навчання проводиться у формі гетеротренінга під керівництвом психолога, або лікаря чи тренера. В основі курсу лежать вправи тренованої м’язової релаксації, які викликають фазові стани у корі головного мозку. У подальшому засвоюються вправи, спрямовані на загальне заспокоєння; цілеспрямовано розвивається здібність до сенсорної репродукції; використовуються прийоми, спрямовані на підвищення здібностей до самонавіювання і активної реалізації формул самонаказів.

Застосування аутотренінгу у спорті передбачає «психом’я-зове тренування» (А.В.Алексеєв, 1978). В основі психом’язового тренування лежать чотири компоненти: вміння розслабляти м’язи; здатність максимально чітко уявляти зміст формул самонавіювання; вміння утримувати увагу на вибраному об’єкті; вміння впливати на самого себе необхідними словесними формулами. Широкого розповсюдження набуло застосування аутотренінгу для психокорекції невротичних реакцій (Б.Д. Карвасарський, 1980; А.М.Свядощ, 1982 та ін.).

В середині 80-х років застосування аутогенного тренування набуває професійно-прикладного значення. Серед багаточисельних факторів, які впливають на працездатність і можуть сприяти розвитку психоневрологічної патології виділяють три основні групи: підвищена нервово-емоційна напруга; гіпокінезія і сенсорна деривація; хронобіологічні фактори (В.С.Лобзін, М.М. Решетніков, 1986).

Багато вчених звернули увагу на стан спеціалістів, діяльність яких пов’язана з підвищеною нервово-емоційною напругою, високою відповідальністю і впливом екстремальних факторів праці: спеціалістів - операторів (Ф.П.Космолинський, 1979; Е.М. Іванова, 1987; М.В.Макаренко, 1996), - водолазів (А.М. Свядощ, 1982; Ю.Б.Шумілов), парашутистів (Л.П.Гримак, Л.С. Хачатурьянц, 1981; О.А.Блінов, 1997), космонавтів (В.І. Лебедев, 1989), корабельних спеціалістів (М.С. Корольчук, 1996).

Спостереження багатьох авторів показали, що застосування аутогенного тренування у різних спеціалістів сприяє розвитку навичок до самоконтролю, до самоспостереження за зовнішніми проявами емоцій, вмінню, самостійно переборювати емоційну напругу, самостійно організовувати такі самопочуття і поведінку, які найбільш раціональні у кожному випадку. Це сприяло покращенню соціально-психологічного клімату, підвищенню згуртованості, мотивації і внутрішньогрупової взаємодії, деякому зниженню професійних захворювань, підвищенню ефективності професійної діяльності; у тому числі в особливих умовах (А.М. Свядощ, 1982; М.М.Решетніков, 1981; Б.Ф. Ломов, Ю.М. Забродин, 1985). Окрім відмічених соціально-психологічних ефектів, спостереження показали, що аутогенне тренування істотно впливає на психічний стан людини, підвищує здатність до концентрації уваги, швидкості простих й складних реакцій, об’єму короткочасної та довготривалої пам’яті; покращує самопочуття, активність, настрій спеціалістів (М.С.Корольчук, М.В. Корнієнко, 199!).

В останні роки аутогенне тренування знайшло своє застосування при гіпокінезії і сенсорній депривації, які стали, професійно шкідливими для різних спеціальностей (водіїв автотранспорту, водіїв тепловозів, космонавтів, корабельних спеціалістів та ін.).

Дослідження показали, що у здорових людей під впливом недостатньої рухової активності спостерігаються порушення ритму сну, емоційної сфери: астенія, невротичні зриви та інші відхилення (В.С.Лобзін, А.А.Михайленко, А.Г.Панов, 1979; М.С. Корольчук, 1990, 1993).

Наші дослідження підтвердили ефективність аутогенного тренування з метою підвищення працездатності корабельних спеціалістів у тривалому плаванні. Так у моряків які регулярно займалися аутотренінгом, не відмічалось істотних порушень сну і відхилень у емоційній сфері, покращувалось самопочуття, активність, настрій, а також діяльність психічних процесів та прямих показників працездатності на 20-22% підвищились показники професійної діяльності у порівнянні з контрольною групою.

Багато робіт присвячено вивченню впливу аутогенного тренування на профілактику десинхрозу. Це явище стало звичним для спеціалістів які приймають участь у трансконтинентальних перельотах, збільшенні тривалості технологічних процесів на виробництві, а також у тривалих плаваннях на сучасних кораблях та інших технічних об’єктах, де умови праці істотно підвищують значення заходів, спрямованих на підтримку оптимальної працездатності й профілактику негативних змін психологічних станів людини, що наступають внаслідок розбіжностей між геофізичними, біологічними, соціально-психологічними ритмами.

У ряді досліджень показано зв’язок між окремими фазами добової активності організму і частоти захворювань та травматизму. Встановлено, що праця по змінам супроводжується зниженням самопочуття, порушенням сну, розумової діяльності та інших психічних процесів. (Б.С.Алякринський, 1975; В.А.Доскін, М.Л.Лаврентьєв, 1974; М.С.Корольчук, 1986; Dubois K. 1991). Постійні заняття аутотренінгом дозволяють долати ці явища в умовах тривалого плавання.

Аутотренінг - цінна підмога у системі підготовки командирів, операторів пультів управління, радистів, радіометристів, гідроакустиків, сигнальників та інших спеціалістів. Кожному військовослужбовцю дуже важливо навчатися швидко засипати у незвичайній обстановці й прокидатися у заданий час, чи за умовними сигналами, максимально концентрувати увагу на потрібному завданні, знижувати неприємні відчуття і навіть біль. Військовому спеціалісту необхідно вміти швидко перебудовувати добовий ритм організму під час професійної діяльності. Саме на це й спрямоване аутогенне тренування.

Єдина, але абсолютно необхідна умова засвоєння цієї методики - послідовність та напір у заняттях. Обов’язкові щоденні тренування центральної нервової системи впродовж 5-10 хвилин на добу повинно стати щоденним й обов’язковим.

Методика аутогенного тренування.

Психологічна та психофізіологічна основа аутогенного тренування (АТ)спрямована на:

• досягнення загального спокою, розслаблення (відпочинку) клітин головного мозку за рахунок значного зменшення постійно рухаючих сигналів при розслабленні м’язів тіла;

• можливість нашого мозку викликати зворотну реакцію, у тому числі у м’язах та органах, не тільки відповідною дією подразника (наприклад, тепла), але й на основі уявного відчуття тепла з мисленою промовою про себе слова «тепло». Слово є таким же реальним подразником, як і сама дія й володіє заспокоюючою, тонізуючою, обезболюючою властивістю.

Деякі загальні наголошення перед початком самонавчання АТ.

1. Кому дається легко аутотренінг? Тому - хто:

• постійно впевнений (не дивлячись на труднощі) у тому, що оволодіє АТ;

• має ціль, причину (або декілька їх - близьку й далеку) для того, щоб вміти володіти собою (наприклад, кинути палити чи швидко засипати);

• оволодіє поступово і послідовно основними вправами АТ, не забігаючи вперед.

Потрібно пам’ятати, що віра та послідовність значно збільшують сили на можливості людини.

1. Час для занять кожен вибирає сам, але ранкові (в момент просинання) і вечірні часи (відхід до сну) потрібно рахувати обов’язковими. Вони найбільше продуктівні. Це зв’язано з особливою стадією стану кори головного мозку. У ці часи легше «проходять» словесні, мисленні дії. Такий же «просоночний» стан надходить після їжі. Разом з тим для занять дозволено використовувати будь-який вільний час (перед вахтою чи після неї, перерву у заняттях).

2. Тривалість тренування. До освоєння основних вправ - 25-30 хв., кожне тренування 2-3 рази у день. Після освоєння основ АТ досить 3-4 рази у день.

3. Вихід із аутогенного тренування. Після проведення психогігієнічного самовпливу необхідно вийти з нього для застереження засипання і набуття бадьорості та свіжості. Техніка цієї вправи: різко стиснути пальці кисті у кулак, зігнути руки у ліктьових суглобах, зробити глибокий продовжений вдих і різко видихнути, зробивши звук, як при опусканні сокири при рубці дров, розслабити всі м’язи і відкрити очі, у думках сказати: «Я свіжий та вільний. Мені радісно. Я щасливий».

УРОК ПЕРШИЙ.

Розслаблення всіх м’язів, прийняття пози відпочинку (розслаблення).

Ціль: Розслаблення всіх м’язових груп за контрастом з напруженням для регуляції самопочуття, зняття напруги.

Кінцевий результат. Надійне розслаблення різних груп м’язів за своїм завданням (згідно мисленому самонаказу).

Техніка. Прийняти одну із поз відпочинку з віддачею 5-6 разів мисленої самодії словами: «Я спокійний, я абсолютно спокійний, я відпочиваю».

У положенні лежачи на спині - на низькій подушці чи без неї, ноги витягнуті без напруги, руки ледь зігнуті у ліктьових суглобах, вільно лежать повздовж тулубу, максимально розслаблені, голова вільно лежить на подушці, зуби розжаті, очі закриті.

У положенні сидячи на стільці - руки вільно лежать на стегнах долонями вверх, пальці розжаті, спина зігнута, ноги розставлені на ширину плеч, розслаблені, голова лежить підборіддям на груді, всі м’язи лиця розслаблені, очі закриті, мислений погляд очей на кисті рук, язик легко лежить на передніх зубах, щоки звисають (маска релаксації).

У положенні напівлежачи у кріслі - проводиться все, що у положенні сидячи, крім того, що тулуб і голова вільно відкидається на спинку крісла.

У положенні стоячи - голова і лице, як і у положенні сидячи, ноги розслабленні, як у стійці «вільно». Вибір положення (пози відпочинку) для проведення АТ залежить від місця його проведення. Так, у положенні лежачи - перед сном, перед пробудженням, у положенні сидячи - у час відпочинку і на вахті.

Вивчення поз відпочинку (розслаблення) - невід’ємна умова успіху послідуючого самонавчання. На це потрібно не менш 2 неділь щоденних тренувань. Про успішність освоєння свідчать:

• здатність розслабляти й напружувати окремі групи м’язів (лиця, ніг, рук) у любій із поз (стоячи, сидячи, лежачи);

• здатність відключатися (не чути незначних шумів, розмов), слухати тільки внутрішній голос;

• виділення слини у роті.

УРОК ДРУГИЙ.

Ціль: Виклик почуття ваги і тепла у руках і ногах.

Кінцевий результат. Впевнене володіння саморегуляцією судинного тонусу, температурою тіла.

Техніка:

• прийняти позу відпочинку, розслабити м’язи лиця, розкріпити м’язи потилиці, шиї, плечового поясу і рук;

• розслабити м’язи передньої черевної стінки - зробити живіт м’якшим і безформним (як у жаби);

• розслабити м’язи ягодин і ніг - окремо стегон, гомілок і ступ, потім кисті, передпліч і т.ін. Для цього необхідно у спокою почути відповідну групу м’язів, мисленно представити собі її розслабленою, теплою. Щоб не дати собі відволікатися від цієї задачі, потрібно сформулювати свої бажання словами і мисленно повторити про себе, як самонаказ:

«Я дуже хочу, щоб мої руки і ноги стали важкими і теплими».

«Дуже хочу, щоб мої руки і ноги стали важкими і теплими».

«Хочу, щоб мої руки і ноги стали важкими і теплими».

«Мої руки і ноги стали важкими і теплими».

«Мої руки і ноги стали важкими і теплими».

«Руки і ноги стали важкими і теплими».

Під час повторення словесних наказів необхідно емоційне, насичення їх переживанням (наприклад, уявити себе перебуваючим у вогні, під променями сонця і т.ін.). На виконання вправ потрібно 4-5 хв.

На початку самонавчання рекомендується викликати почуття тепла і свіжості у одній руці (правої - у правців, лівої - у лівців), потім другої, разом рук, по черзі ніг і т. ін.

При цьому мислений погляд (увага) рухається за названими частинами тіла.

Успіх виконання вправ «вага і тепло» контролюється появою почуття пульсації у кистях чи в окремих пальцях кисті чи ступ.

У кінці третьої неділі тренування словесну формулу «Мої руки важкі і теплі» потрібно доповнити «Пульсують мої кисті» чи «Пульсують великі пальці обох кистей», «Пульсують, пульсують, пульсують окремі пальці» і т.ін. Якщо є спроможність виміряти температуру шкіри електротермометром - після тренування вона буде вищою на 0,5 і більше у залежності від досягнених успіхів в освоєнні цієї вправи.

УРОК ТРЕТІЙ.

Дихальна гімнастика («дихання»),

Ціль: Грунтовне володіння технікою ритмічного черевного дихання.

Кінцевий результат. Виправлення емоційного стану, масаж органів черевної порожнини.

Техніка: Дихальна гімнастика складається в освоєнні ритмічного черевного дихання під мислений рахунок тренуючого. Під час вправи необхідно контролювати рукою рух передньої черевної стінки і регулювати продовження вдиху та видиху. При вдиху через ніс передня черевна стінка піднімається (витягується), при видиху через трохи відкритий рот опускається (втягується). При цьому діє мислений самонаказ «Моє дихання черевне, рівне» - 5-6 разів.

При ранковому прискореному варіанті дихальної гімнастики проводиться вдих більш продовжений (4-10 сек), а видох - різко (2-3 сек), з паузою між ними 4-8 сек.

При вечірньому (заспокоюючому) варіанті - вдих швидше (2-4 сек) і після паузи повільний видох (6-12 сек).

Для оволодіння дихальною гімнастикою потрібно 2-3 неділі. Військовими спеціалістам особливо необхідна ця вправа, тому, що вона сприяє масажу внутрішніх органів черевної порожнини за рахунок піднесеної (при вдиху) і опущеної (при видиху) діафрагми і відповідно профілактиці запорів.

УРОК ЧЕТВЕРТИЙ.

Регуляція серцевої діяльності («серце»).

Ціль: Управління частотою і силою сердечної діяльності.

Кінцевий результат: Зняття серцебиття і білю у області серця.

Техніка:

• прийняти одну із поз відпочинку, визвати розслаблення, важкість і тепло у кінцівках (РВТ);

• доповнити попередні формули мисленими словами «Моя грудина тепла, кров по судинам приливає до серця, серце б’ється рівно, спокійно» (5-6 разів). Для підводників з пониженим тиском останні слова формули слідуючи: «Серце б’ється рівно і міцно».

Для зняття болій у серці після виконання всієї вправи:

• робиться глибокий вдих по черевному типу дихання (живіт вип’ячується);

• після максимальної затримки дихання - поступовий видох (живіт втягується); вправа повторюється до заняття неприємного відчуття у області серця.

Успішне освоєння цієї вправи (через 2-3 неділі тренувань) контролюється:

• зменшенням частоти пульсу по відношенню до початкового рівня;

• зняття болі в області серця.

УРОК П’ЯТИЙ.

Регуляція діяльності органів травлення («живіт»).

Ціль: Управління діяльністю органів черевної порожнини.

Кінцевий результат: Зняття болі, метеоризму, запобігання запорів.

Техніка:

• розслаблення, вага, тепло (РВТ) - дихальна гімнастика у спокійному ритмі;

• впровадження нових формул самодії, проголошення на видиху: «Мій живіт м’який, теплий, має сонячне сплетіння випромінює тепло» - 5-6 разів.

Оцінка успіху освоєння вправ:

• «урчання» у животі та спокійне відходження газів;

• самостійне зняття болі.

УРОК ШОСТИЙ.

Відчуття прохолоді й легкості в області лоба.

Ціль: Навчити визвати почуття прохолоди й легкості в області лоба.

Кінцевий результат: Зняття головного болю і зменшення важкості у голові.

Техніка:

• РВТ при мисленому повторенні всіх попередніх формул 1-2 рази кожної;

• введення нової самодії: «Мій лоб приємно прохолодний, я дихаю носом через сніжний ком» - 5-6 разів.

Цей урок вивчається підводниками, які відмічають під час плавання головну біль. Успіх вивчення контролюється зняттям головного болю без прийняття ліків після 2-3 неділь тренувань.

2. Щоденна психогігієнічна гімнастика.

Щоденна психогігієнічна гімнастика обов’язково проводиться вранці (після пробудження від сну), ввечері (перед відходом до сну) і на протязі робочого дня. Вона є основною частиною тренування з володіння собою, і до неї треба приступати після вивчення підготовчих вправ (уроки 1, 2, 3).

Ранкове заняття (зразу ж після пробудження).

Ціллю гімнастики є побудова урівноваженого психологічного настрою на день («встати з тієї ноги»).

Для заняття використовують натуральний перехідний стан від сну до бадьорості зразу ж при пробудженні. Складаються заняття із трьох частин (повний об’єм).

Перша частина.

Ціль: Підвищення емоційного спокою.

Техніка: Лежачи на спині з закритими очима, одноразово, повільно і настирно мисленно провірити повноту м’язового розслаблення у всьому тілі. Потім образно і можливо більш яскраво виразити почуття тепла і ваги у руках і ногах, усьому тілі, використовуючи такі формули: «Мої права і ліва рука дуже теплі і важкі». Вони наливаються свинцем. Важкість (вага) розливається по всьому тілі. Все тіло стало дуже розслабленим. З’являється приємне почуття тепла у правій (лівій) руці. Тепло розбігається по всьому тілі. Я захоплений теплом, як у теплій ванні. Легка прохолода провіває лоб».

Продовження способу при задовільному практичному освоєнні підготовчих вправ біля однієї хвилини.

Друга частина.

Ціль: Набуття емоційної рівноваги, цілеспрямованості, вміння концентрувати увагу.

Техніка: Дихання у «ранковому варіанті» (продовжений вдих і енергійний видох). Використовують формули: «Я веселий та спокійний, всміхаючись (емоційний спогад радісної події). Дихання вільне, рівне і глибоке. Заряджуюсь собою без насилля. Попереду плодотворний день. Воля зібрана як пружина. М’язи напружились. Увага. «Піднятись!» Довжина прийому 2 хвилини.

Третя частина.

Ціль: Тренування рухливості нервових процесів, психічної гнучкості, вмінню швидко витискувати негативні емоції. Головне у цій частині - тренування самоволодіння, вміння швидко розслаблятися і, навпаки, мобілізуватися.

Техніка: Встати з постелі та приступити до звичайних фізичних вправ, у процесі яких після напруження м’язів виконати різке і повне їх розслаблення і навпаки. Ранкові вправи можуть бути при необхідності скороченими, виконуються у цьому разі тільки дві останні частини.

З особами, пробудження яких утруднено, перша частина не проводиться.

Вечірні заняття (перед сном).

Ціль: Навчання регулювання функції сну (швидке засипання).

Техніка: Положення тіла у постелі і - звична для засипання поза, з закритими очима і розслабленими м’язами. Провести вправу першої частини ранкових занять, звертаючи увагу на максимальне розслаблення м’язів з появою ясного почуття тепла у кінцівках та по всьому тілі. Після цього увага концентрується на так званому «вечірньому диханні». З цією ціллю потрібно провести декілька вдихів і видихів, напружено старатися знайти рівний, нешвидкий і злегка поглиблений тип дихання, зосередити увагу на розслабленому і продовженому видиху. Вправа продовжується до приходу глибокого сну. Цілеспрямовано перед засипанням мисленно сказати собі 2-3 рази: «Прокинусь у ... годин» і у залежності від реальних обставин.

3. Аутогенне тренування у продовж робочого дня.

Після грунтовного вивчення способів аутогенних тренувань, окремі елементи її можна з успіхом використовувати у продовж робочого дня у таких ситуаціях.

Для підвищення концентрації уваги.

Показання: Заступлення на вахту гідроакустиків, радіотелеграфістів та інших спеціалістів.

Техніка: Сидячи, стоячи домагатися стану розслаблення м’язів, визвати почуття тепла і важкості у кінцівках, домагатися спокійного ритму дихання. Заступив на вахту, спеціаліст може «націлити» себе за допомогою такої схеми:

Задати собі питання: Що зробити:

1. Чи немає несвідомого напруження? 1.Розслабити м’язи рук, ніг.

2. Як я сиджу? Яка міміка? 2.Розслабити м’язи спини,

шиї, лиця, грудини.

3. Як я дихаю? 3.Зробити 2-3 глибоких вдиха.

Встановити спокійний ритм

дихання.

Для стримання негативних емоцій і напруги.

Показання: Подавлення гніву, незадовільності собою, підлеглими та начальниками, виключення грубості, швидких рішень і т.ін.

Техніка: Сидячи, стоячи, лежачи викликати стан РВТ. Провести дихальну гімнастику (глибокий, спокійний ритм дихання), протягом 1-2 хв. Подумки говорити формули переконання: «Серце б’ється рівно і міцно. Дихання спокійне і рівне. Голова ясна. Я спокійний. Повністю спокійний. Дихати спокійно» і т. ін. (у залежності від ситуації).

Для короткочасного відпочинку.

Показання: Після великої фізичної, психічної роботи, у перерві її для підвищення ефективності короткочасного відпочинку.

Техніка: Сидячи викликати стан РВТ протягом 3-5 хвилин. Зробити другу частину гігієнічної гімнастики.

Для активізації організму.

Показання: Почуття сонливості, апатія, необхідність швидкої психологічної мобілізації (виступ перед особовим складом, доповідь командуванню).

Техніка: Сидячи, стоячи викликати максимальне розслаблення м’язів, після чого визвати мисленно уяву, зв’язану з активною діяльністю («стрибок у воду», «старт на біговій стежці», «боксерська стійка») і т.ін.

Великий вражаючий ефект стримується при виклику почуття легкого охолодження до появи «гусячої шкіри» (мислене надходження під холодним душем у мерзлій воді).

Швидко мобілізує організм образна уява «захист від нападу» з викликом супутніх їм м’язових прояв (м’язи напружуються, руки стискуються у кулаки). Для активації проводиться дихальна гімнастика у «ранковому варіанті» (енергійний випадок).

Для регуляції харчування.

Показання: Попередження непотрібного збільшення ваги тіла.

Техніка: Перед їжею викликати стан РВТ з добавкою мислених самодій: «Жирна, солодка, мучна страва мені все рівно» - 5-6 разів. Під час їжі: «Жую повільно, спокійно і малими порціями"»- 5-6 разів.

Для підвищення фізичної активності.

Показання: Активізація фізичної рухомості.

Техніка: Рекомендується формула: «Я люблю рух і спорт»; «Мені подобається легкій біг».

4. Активізація організму за тривогами.

Показання: Сигнали бойової, аварійної і других тривог.

Техніка: Зайняти місце згідно розпису, проробити енергійну дихальну гімнастику у «ранковому варіанті». Подумки «програвати» (представляти) свої дії по сигналу відповідної тривоги. У основі «програвання» повинні бути бойові інструкції, знання яких на пам’ять бойової інструкції. При цьому передбачається ціль дії, результат, шляхи досягнення як при типовім варіанті, так і при можливих відхиленнях від нього - відповідно з видом тривоги. У всіх випадках потрібно добитися: спочатку - думати, потім - робити. Подумки дії повинні випереджати їх фактичному здійсненню. Але це не виключає автоматичних дій (маніпуляцій) при виконанні ряду операцій по управлінню зброєю і технікою, що досягається тренуваннями на бойових місцях. Перелік цих автоматичних дій, як правило, оцінюється наявними нормативами за спеціальністю. Виконання ряду маніпуляцій автоматично позволяє глибше обдумати у цей час діяльність по тривозі відносно існуючої ситуації.

5. Методичні рекомендації для складання і

осмислювання своїх формул самодії.

Чіткість і стабільність викладення мети, по можливості у віршованій чи речовій формі. Позитивність мети у формулі досягається відсутністю негативних стверджень («не буду», «не хочу» і т.ін.). Мислений переказ 6-10 разів і більше формули після аутогенного занурення (виконання вправ РВТ) на продовженому видиху.

Емоційне представлення осмисленої формули.

Поставити мету оволодіти аутогенним тренуванням, не потрібно боятися її уявних складностей. Оволодіти методикою потрібно послідовно. Спочатку навчатися швидко виконувати підготовчі вправи, а потім елементи психологічної гімнастики.

Вивчивши один урок, потрібно взятися за другий. Кожен день повторити вже визначений урок і оволодівати новим.

Вивчивши всі уроки, щоденно займатися психологічною гімнастикою. Це забезпечить вміння володіти собою ...

Література:

1. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. К: Здоровье, 1986.-- 260 с.

2. Диагностика и експертиза при психических расстройствах у лиц допризывных и призывных возрастов. Методическое пособие.( Ред. Корсаков Л.И. -М.: Министерство обороны СССР, 1986. - 194 с.

3. Завілянський І.Я. Методика психіатричного дослідження (ко­роткий посібник для курсантів та лікарів).К. держ. мед. вид-во УРСР\ 1988.

4. -128 с.

5. Зейгарник Б.В. Патопсихология. -Изд-во 2-е, перер. и доп.-М.: Изд-во МГУ, 1986.- 288 с.

6. Зейгарник Б.В. Очерки по психологии аномального развития личности . Изд-во МГУ, І980. - 57с.

7. Корольчук М. С.,Крайнюк В.М., Косенко А.Ф., Кочергіна Т.І. Психологічне забезпечення психічного та фізичного здоровя особистості. - К: Інкос, 2002.- 272 с.

8. Кузнєцов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. К.: Здоровя, 1993.- 344 с.

9. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства.- /Руководство для врачей/.- М.:”Медицина” 1993. - 400 с.

10. Братусь B.C. Аномалия личности. - М.: Мысль, I989. - 303с.

11. Диагностика и експертиза при психических расстройствах у лиц допризывных и призывных возрастов. Методическое посо­бие / ред. Корсаков Л.И. - М.: Министерство обороны СССР, 1936. - 194 с.

12. Завілянський І.Я. Методика психіатричного дослідження / корот­кий посібник для курсантів та лікарів/.- К. : Медичне видавництво УРСР, 1958.-128 с.

13. Клиническая психиатрия /под ред. Н.Е. Бачерикова, - К. Здоровье, 1989.- 512 с.

14. Корольчук М. С.,Крайнюк В.М., Косенко А.Ф., Кочергіна Т.І. Психологічне забезпечення психічного та фізичного здоровя особистості.- К: Інкос, 2002.- 272 с.

15. Кузнєцов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія.- К., Здоровя,1993.-344 с.

16. Личко А. И. Психопатии и акцентуации характера у подростков.-Изд-во 2-е, доп. и перер. -Л., Медицина, 1983.- 255 с.

17. Случевский И. Психиатрия. -Л.,Медгиз,1957.- 442 с.

18. Справочник по психиатрии / под ред. А.В.Снежневского.-2-е изд., перераб. и доп./ -Л.:Медицина,1985. - 416 с.

Лекція 17. Методи формування стресостійкості у студентської молоді

Життєдіяльність студентської молоді пов’язана з впливом на психіку та психічні стани різнобічних зовнішніх і внутрішніх чинників, які відображаються на якості навчальної діяльності, психічному і фізичному здоров’ї особистості, у проявах внутрішньоособистісних та міжособистісних конфліктів, різних видів стресу, та ін. [1]. Де проблема стресу є досить значимою і вимагає постійного пошуку шляхів його подолання. Адже стрес – це напруга, яка помітним чином знижує активність людини. Під стресом Г. Сельє (1979) розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи присто­сування організму до труднощів.

Виникнення і переживання стресу зале­жить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором, за термінологією Г. Сельє. При цьому не мають значення зміст самої ситуації та ступінь її об'єктивної загрози. Важливим є саме суб'єктивне ставлення до неї. Певна ситуація (скажімо, отримання "двійки") одними студентами може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе жодних емоцій.

Тому закономірним є пошук методів формування стресостійкості студентської молоді під час навчання у вузі, що і є метою нашого дослідження.

Проблема стресостійкості має величезне практичне значення, адже сама стресостійкість оберігає особистість від дезінтеграції і різноманітних розладів, створює основу для внутрішньої гармонії, повноцінного психічного здоров’я, високої працездатності [2].

Стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв'язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров'я.

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов'язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Під ресурсами розуміються внутрішні і зовнішні змінні, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях.

Е.Фромм виділив три психологічні ресурси, що допомагають людині в подоланні важких життєвих ситуацій .

1. Надія — психологічна категорія, що сприяє життю і зростан­ню. Це активне очікування і готовність зустрітися з тим, що може з'явитися.

2. Раціональна віра — переконаність в тому, що існує велика кількість реальних можливостей і потрібно вчасно виявити ці можливості. Віра – раціональна інтерпретація теперішнього часу.

3. Душевна сила — мужність. Душевна сила — здатність чинити опір, не піддавати небезпеці надію і віру, не зруйнувати їх, пере­творюючи на «голий оптимізм» або ірраціональну віру.

Отже, соціальна підтримка — важливий ресурс збереження психо­логічної стійкості особистості в стресових ситуаціях. Багато авторів відзначають, що позитивне соціальне оточення (сім'я, друзі, колеги) також може бути одним з найважливіших чинників збереження стресостійкості особистості. У зв'язку з цим соціальне оточення може розглядатися як соціально-психологічний ресурс подолання стресу [3 ].

В сучасні психологічній літературі знайшли своє відображення багато різних підходів боротьби з стресом і формування стресостійкості Г. Сельє [2], Й. Шульц [9 ], Б. Колодзін [6 ], та ін.

Отже, розглянемо методи формування стресостійкості детальніше. Аутогенне тренування (від лат. аutos - сам, genos - походження) — психотерапевтичний метод, який передбачає навчання пацієнтів м’язовій релаксації, самонавіюванню, розвитку концентрації уваги й сили уявлень, вмінню контролювати недовільну увагу, розумову активність з метою підвищення ефективності значущої для суб’єкта діяльності.

Володіння своїми емоціями, тренування волі, пам’яті, концентрації уваги, створення гнучкої рухливої та стійкої вищої нервової діяльності, звичка до самонагляду та самовіддачі - це ті якості, яких потребує кожний студент. Головною часткою аутогенного тренування є щоденна психологічна гімнастика. Однак для опанування нею та постійного її застосування з мінімальною витратою часу на початку потрібно вивчати підготовчі вправи — розслаблення скелетних м’язів, вміння викликати відповідну вагу тіла і тепло у кінцівках, дихальну гімнастику. Психічною саморегуляцією оволодівають у процесі систематичних занять, тому аутогенне тренування є типово «тренуванням» за способом навчання і «тренуючим» за кінцевим результатом дії на організм.

Аутотренінг — ефективний засіб зміцнення психіки, який дозволяє підготувати людину до знаходження в особливих умовах, пов’язаних з військово-професійною діяльністю. За допомогою аутотренінгу швидко та успішно знижуються негативні емоції, які заважають працювати в напружених ситуаціях, покращують умови адаптування до факторів професійної діяльності. Щоденне застосування методу аутогенного тренування значно підвищує працездатність студентів [8].

Загальновизнаним родоначальником методу аутогенного тренування є німецький вчений Іоганес Генріх Шульц, який ще у 1932 році запропонував його для зняття зайвої напруги, впливу на психічні процеси, відновлення психічного здоров’я людей. Йому ж належить сам термін «аутогенне тренування». Даний метод широко розповсюджений в різноманітних сферах життєдіяльності людей: в медичній практиці, в спорті, у військовій сфері та ін.

Медитація як самостійний психокоригувальний метод досить поширена. Трансцендентальна медитація, чакра йога, риндзай-дзэн, мудра йога, суфізм, дзэн-медитація і сото-дзэн — приклади різних її шкіл. Засоби медитації нагадують прийоми аутогіпнозу, а варіант, який описав американський дослідник Шрі Раджнеш, використовує концентрацію погляду на очах візаві, що надзвичайно схоже з прийомами фасцинації – одного з найпоширеніших способів гіпнотизації [9].

Усі варіанти медитативних психотехнік за своєю суттю ділять на два типи: інсайт-медитація та концентраційна медитація. Об'єктом зосередження у медитації сото-дзэн є загальний зовнішній об'єкт (наприклад, квіти заспокійливого ландшафту). Тибетські буддисти використовують для цієї мети мандалу — геометричну фігуру, в яку вписані інші геометричні форми, важливі з духовного і філософського погляду. Використовують як об'єкти зосередження і звуки: чигрома барабанного бою – надам, тихо повторювані слова – мантри.

Люди, які практикують медитацію, краще долають стрес, а їх автономна нервова система більш стабільна. Під час перегляду фільмів про нещасливі випадки серцебиття людей, що практикують медитацію, ставало нормальним швидше ніж у тих, хто не займався медитацією .

Прогресивна релаксація спочатку була призначена для пацієнтів лікарень, що відчували напругу. Її іноді називають нейром'язовою (тому що саме нервова система відповідає за напругу м'язів) чи якобсоніанською релаксацією. E. Jacobson звернув увагу на те, що напружені пацієнти не можуть швидко і повною мірою розслабитися. Прогресивна релаксація допомагає при головних болях, наприклад, мігренях. Наслідки спазмів і нераціональної м'язової напруги можуть бути нівельовані чи, принаймні, знижені за допомогою регулярних занять прогресивною релаксацією. Доведено, що вона сприяє позитивному уявленню про себе у осіб із негативною “Я-концепцією”. Більше того, депресію, тривогу та безсоння можна успішно лікувати за допомогою цього методу. Тому ця техніка рекомендована насамперед тривожним особистостям.

Біологічний зворотний зв'язок – це процес, у результаті якого людина вчиться впливати на фізіологічні реакції двох видів: ті, які непідвласні довільному контролю, і ті, які можна легко регулювати, але процес регуляції порушений в наслідок травми чи захворювання. Наприклад, людина здатна змінювати ритм серця, діаметр кровоносних судин і хвильову активність мозку. Об'єктом маніпуляції є суб'єктивні відчуття, фокус уваги та розумовий процес. Біологічний зворотний зв’язок має три фази:

вимір фізіологічного параметра;

подання результатів виміру у зрозумілій формі;

зворотний зв'язок — передача інформації людині, що вчиться контролювати процеси у своєму організмі.

Фобії, тривога, страх виступати перед публікою, безсоння, алкоголізм, наркоманія, депресія та гіперактивність у дітей досить успішно коригують за допомогою біологічного зворотного зв'язку. Сексуальні розлади і заїкуватість також можна коригувати за допомогою цього методу.

Повторення молитви. Кардіолог Герберт Бенсон дійшов висновку, що повторювана молитва породжує реакцію релаксації. Бенсон назвав це “фактором віри”. Зафіксовані зміни функціонального стану головного мозку, а саме частотної структури електроенцефалограми під час християнської молитви .

Усвідомлення — це фокусування уваги на реальному моменті, бутті тут і зараз. Протилежний стан — несвідомість — це ігнорування сьогодення, тому що увага спрямована на мету, а не на поточні переживання. Найбільш поширений варіант цієї техніки – концентрація на диханні (свідоме дихання). Усвідомлення застосовують під час лікування хронічного болю, псоріазу, тривоги. Зрозуміло, що у цьому випадку буде зруйнована домінанта, яка ґрунтується на переживаннях, пов'язаних із минулим (відчуття провини, жалю, сорому) чи страхом перед майбутнім.

Музика. Звук впливає на фізіологічний і психологічний стани. “Білий шум”, звуки природи використовують у релаксаційних техніках для усунення сторонніх звукових подразників. Іншою формою впливу є музика. Музика допомагає знизити артеріальний тиск, зняти депресію, підвищити самооцінку. На фізіологічному рівні вона сприяє насиченню киснем тканин, більш швидкому росту клітин.

Фізичні вправи. Показано, що інтенсивні фізичні вправи (наприклад, йога, тай-дзи) приводять до редукції небажаних станів, наприклад, тривоги завдяки гальмуванню когнітивної та соматичної активності у корі головного мозку. Фізичні вправи, таким чином, ефективно впливають на психологічний стан. Вони підвищують життєвий тонус і, завдяки цьому, – самооцінку. Це дозволяє людині більш ефективно керувати власним життям, у результаті чого зникають ознаки стресу, прояви депресивних станів і знижується тривога. Крім цього, втома додатково зменшує ступінь прояву цих небажаних станів.

Таким чином, практика застосування зазначених методів формування стресостійкості дозволить значно підвищити функціональні можливості організму під час навчання у вузі, сприятиме покращенню засвоєння навчального матеріалу, стану здоров’я, тощо. Під час корекції стресостійкості чільне місце займатимуть методи регуляції, що спрямовані на зниження рівня нервово-емоційної напруги, тривожності, емоційної нестабільності.

Література:

1. Тімченко О.В. Синдром посттравматичних стресових порушень: концептуалізація, діагностика, корекція та прогнозування. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 268 с.

2. Селье Г. Стресс без дистресса. – М.: Прогресс, 1979. – 253 с.

3. Черепанова Е.М. Саморегуляция и самопомощь при работе в экстремальных условиях. - М. ,1995. – 187 с.

4. Колодзин Б. Как жить после психической травмы. – М., 1992. – 192 с.

5. Гринберг Д. Управление стрессом. - Санкт-Петербург: Питер, 2002. – 495 с.

6. Гуревич К.М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы. - М.: Наука, 1970. – 261 с.

7. Дворяшина М.Д. Некоторые результаты применения факторного анализа к изучению стрессовых ситуаций // Теоретическая и прикладная психология. - Л.: ЛГУ. - 1969. – С. 21-23.

8. Долгополов С.В. Проблемы психологической коррекции постстрессовых состояний. - Материалы семинара "Психологическая диагностика и коррекция постстрессовых состояний". - М.:Академия МВД России, 1997. - С. 50-54.

9. Schultz I.H. Das autogene training. 12 Aufl - Stuttgart, 1968. -256p.

10. Психология. Словарь/Под ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского,-2-е изд.,испр. и доп.-М.:Политиздат,1990.-494с.

Лекція 19.Теоретичні основи психологічного тренінгу.

Психологічний тренінг як один із активних методів навчання, розвитку, психотерапії активно застосовують в різних галузях. У вітчизняній література накопичено певний досвід теоретичних та практичних досліджень цієї проблеми. Навіть невеликий огляд наукової літератури по цій темі (Богомолова Н.Н., 1977; Емельянов Ю.Н., 1985; Захаров В.П., 1989, Захаров В.П., Хрящева Н.Ю., 1989; Исаков В.В., Макаров Ю.В., 1995; Ковалев Г.А., 1980; Маршаков С.И., Хрящева Н.Ю., 1993; тощо) показує багатоманітність підходів.

В психологічній роботі з військовослужбовцями психологічний тренінг знайшов широке застосування, кінцевий результат якого – боєготовність та боєздатність військового підрозділу, сформованість психологічного образу сучасного бою та дій кожного військовослужбовця підрозділу (Кораблін В.О., Яковенко Т.М., Мірошніченко О.І., 1996). Психологічний тренінг не сприймається учасниками як директивна форма навчання, тим самим прийняття ситуації тренінгу, рольової поведінки осіб, що приймають участь в ньому, відбувається як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. Це важливо для підготовки військовослужбовців до діяльності в екстремальних умовах, які сприяють руйнуванню сформованих когнітивних утворень і на перший план виходять підсвідома поведінка та автоматизм професійних вмінь та навиків. Соціально-психологічний тренінг продукує умови для створення групових та індивідуальних схем, які може використати підрозділ чи кожна людина в нових екстремальних умовах.

Класифікація психологічних тренінгів. В психотерапії тренінг – це сукупність психотерапевтичних, психокорекційних та навчаючих методів, спрямованих на розвиток навиків, самопізнання та саморегуляції, спілкування та міжперсональної взаємодії, комунікативних та професійних умінь.

Термін “тренінг” (від англ. train – тренуватися) в сучасній науці використовується для визначення широкого кола методик, що базуються на різних теоретичних принципах. В педагогічній та психологічній науках тренінг визначається як комплекс активних методів соціально-психологічної підготовки (Н.Н.Богомолова), як метод розвитку особистості (В.П.Захаров), як вид групової психологічної роботи (Г.С.Сатран).

Єдиної класифікації тренінгів не існує. Виділяють тренінги, що спрямовані на розвиток навиків саморегуляції, комунікативні тренінги, тренінгові підходи, що стимулюють особистісний ріст, навчальні тренінги.

До групи тренінгів саморегуляції відносять аутогенне тренування в різних варіантах; тренінг біологічного зворотного зв’язку. Дані методи спрямовані на розвиток здатності контролю та управлінні психофізіологічними функціями, на оптимізація емоційного стану та зниження психологічного напруження.

До групи комунікативних тренінгів або тренінгів комунікативних вмінь відносяться переважно групові варіанти поведінкового та соціально-психологічного тренінгу. Вони проводяться з метою формування та удосконалення загальної комунікативної готовності особистості (наприклад, для осіб, які відчувають життєві труднощі, що пов’язані із спілкуванням). Відмінності між поведінковим та соціально-психологічним тренінгом умовні. Відомим критерієм для розмежуванням цих близьких технологій удосконалення навиків комунікації можуть бути їх різні цільові установки. Загалом для роботи в психіатричних клініках для корекції особистісних порушень типу обмеженої поведінки із затяжними неврозами та невротичним розвитком виправдано застосування термін “поведінковий тренінг” як той, що відображає терапевтичну спрямованість комунікативної корекції. Термін “соціально-психологічний тренінг” більш доцільний при роботі із здоровими людьми з метою формування або розвитку комунікативних навиків. Методика проведення вказаних тренінгів може бути різною, але обов’язково включає в себе два компоненти: рольову гру та групову дискусію. Соціально-психологічний тренінг складають блоки різних комунікативних вмінь (уміння, що необхідні на початку спілкування – при вступі в контакт; для припинення спілкування; вміння та навики психологічного аргументування; активного слухання, виявлення скритого наміру партнера по спілкуванню тощо). Методика проведення поведінкового тренінгу будується також на принципах відтворення суб’єктивно складних для учасників групи ситуацій через розігрування рольових ігор та групову дискусію.

Одне з основних вимог до учасників групи тренінгів є необхідний рівень мотивації для участі в тренінгу. В групі одночасно можуть займатися 8 – 12 чоловік, однак склад її учасників не регламентується жорстко і може коливатися від 3 до 18 - 20. Практично більш виправдано створення відкритої групи поведінкового тренінгу, оскільки основна її орієнтація на формування моделі більш адаптивної поведінки не вимагає урахування динаміки малої групи і навіть навпаки, залишення пацієнтами, що подолали поведінкові труднощі, групи і поява нових надає учасникам можливість більш точного формулювання власної мети, створює образ психотерапевтичної перспективи.

Заняття починається з розминки, що включає вправи комунікативної, поведінкової та емоційної направленості. Потім проводиться групова дискусія для визначення мети заняття. Із запропонованих учасниками ролевих ситуацій вибирається одна або дві, найбільш значимих для всіх учасників групи. Після групової дискусії психотерапевт (тренер, ведучий) пропонує рольову ситуацію, яка розігрується учасниками по черзі. В кінці заняття проводиться групова дискусія з метою рефлексії ефективності участі членів групи в рольовій ситуації. Можливо повторення найбільш складної ситуації та дискусії. Питання про завершення занять в групі вирішується індивідуально кожним членом спільно з психотерапевтом.

Проведення тренінгу, як видно із описаної методики, при всій зовнішній простоті вимагає великого досвіду роботи з групами, навиків організації комунікативного тренінгу, психотерапевтичних занять, оскільки не зважаючи на поведінкову орієнтацію цього тренінгу, можливі загострення невротичного стану.

До групи тренінгів особистісного зростання, відносяться тренінгові заняття, що мають різні теоретичні основи та спрямовані переважно на розвиток окремих сторін особистості учасників тренінгу (самопізнання, навики соціальної перцепції, усвідомлення сенсів, розвиток стратегії особистісного розвитку тощо). Зважаючи на значні відмінності в концепціях особистості, поняття особистісного росту не можна визначити однозначно. Тренінг особистісного росту – це збірне поняття, що означає розвиток особистості з точки зору різних концепцій. Кожний сучасний тренінговий метод, що має особистісну орієнтацію, характеризується власною методологією розвитку особистості. Загалом розрізняють тренінги особистісного росту наступних орієнтацій: динамічної (психодраматичні групи); гуманістичної (групи зустрічі Роджерса, групи гештальторієнтації Перлса, групи екзистенційного тренінгу, соціально-психологічний тренінг, спрямований на розвиток соціальної перецепції (базується на теоретичних підходах відчизняної соціальної психології [Петровська Л.А., 1989]);

0. когнітивної ( спрямований на розвиток передусім когнітивного компоненту самопізнання, усвідомлення неадаптивних стереотипів поведінки; велике значення має робота з мовою учасників, для чого використовується відеозворотний зв’язок та інші технічні прийоми).

Одним із підходів до реалізації особистого росту в процесі тренінгу є проведення тематичного тренінгу, тобто фокусування уваги на якійсь темі, яка проходить через весь цикл занять. Методика проведення такого варіанту когнітивного тренінгу особистого росту нагадує тематичну дискусію. Теми можуть стосуватися профорієнтації (для підлітків або безробітних), національної самосвідомості, професійних особливостей та інтересів, сенсу життя тощо.

Навчаючі тренінги також представляють собою збірну групу і спрямовані на удосконалення в першу чергу навиків, що необхідні для професій, де визначаючим фактором є ефективність спілкування. Програма таких тренінгів формується у відповідності з запитом конкретної групи. Це може бути, наприклад, лабораторний тренінг для психотерапевтів, спрямований на відпрацювання навиків роботи з пацієнтами, методичний тренінг для професіоналів, що працюють з групами (методичний тренінг для тренерів, що працюють з групами соціально-психологічного тренінгу; методичний тренінг для групових психотерапевтів тощо). Спрямованість такого варіанту тренінгів може бути і тематичною: тренінг переговорного процесу, тренінг для управлінського персоналу тощо.

При всій різноманітності тренінгів та відмінностей теоретичної бази можна виділити деякі основі прийоми, або процедури: основні методичні прийоми рольової гри та групової дискусії можуть бути доповнені різними варіантами вправ на саморегуляцію, невербальної комунікації, вправами для роботи з мовою, тренуванням певних навиків, відеозворотним зв’язком тощо.

Особливості психологічного впливу на особистість в ситуації тренінгу. В рамках психологічної роботи з військовослужбовцями тренінг розуміється як комплекс активних групових методів і як процесу, що має перетворюючий (трансформуючий) вплив на особистість. В цьому трактуванні чітко висвітлюється головна системотворча компонента психологічного тренінгу – психологічний вплив на особистість.

Під психологічним впливом розуміється вплив одного індивіда на психіку іншого індивіда (групи), яке в своїй довільній формі виходить з певного мотиву і переслідує мету зміни або зміцнення поглядів, думок, відношень, установок та інших психологічних явищ (В.Н.Куликов). Тобто за своєю суттю психологічний вплив є начебто “проникнення” однієї особистості (групи) в психологію особистості (групи) іншої. Перебудова психіки через психологічний вплив може бути:

0. парціальною – коли, наприклад, силою психологічного впливу офіцер може змінити відношення солдата до якогось одного виду воєнної підготовки (кросу, азбуки морзе тощо);

1. глобальною – коли перебудовується ціла група психічних явищ, наприклад, емоційна сфера особистості військовослужбовця.

Психологічний вплив розрізняють:

0. за критерієм стійкості зміни психіки (тимчасова - минає; стійка - постійна);

1. за критерієм усвідомленості (навмисний; ненавмисний);

2. за критерієм спрямованості (позитивним; негативним).

Психологічний вплив є важливим елементом в структурі спілкування і визначається змістом діяльності, ролевою структурою, конкретними цілями спілкування, а також індивідуально-психологічними особливостями партнерів по спілкуванню.

До способів психологічного впливу відносяться: зараження, навіювання, переконання, наслідування. Всі перераховані феномени є добре дослідженими категоріями соціальної психології. Форма психологічного впливу може бути: вербальною (словесною); невербальною (жести, міміка, пози тощо).

Співвідношення вербальних та невербальних засобів психологічного впливу може бути різною в залежності від цілей впливу. В одних випадках вони можуть співпадати, підсилюючи один одного, в інших – не співпадати та суперечити один одному. Уміння розшифровувати засоби впливу – важливий показник професійної майстерності психолога, психотренера, вихователя, педагога.

Центральною фігурою будь-якої форми впливу є його суб’єкт. Від нього в великій мірі залежить ефективність впливу. Суб'єктом може бути окрема людина або група людей. В роботах В.М.Бехтерева, А.Г.Ковальова, Н.В.Колбановського показано, що група має більшу силу впливу ніж окремий індивід. Принцип активного використання групи з метою вирішення різних психологічних та психотерапевтичних задач є одним із основних в тренінговій практиці.

Крім суб’єкту слід розрізняти і об’єкт психологічного впливу. Він також може бути індивідуальним та груповим. Якщо для особистості об’єктом впливу виступають її особливості, то для групи цими особливостями будуть виступати групова свідомість та ряд психічних явищ.

Таким чином, маючи суб’єкт та об’єкт впливу, можна виділити дві системи відношень: “суб’єкт – об’єктні” – суб’єкту відводиться роль маніпулятора; така система відношень найбільш типова для традиційної системи освіти: роль учня зведена до відтворення сказаного вчителем; “суб’єкт – суб’єктні” – встановлюється рівність психологічних позицій; така система відношень характерна для багатьох тренінгових груп, коли між тренером та членами групи встановлюються відношення партнерства, співучасті, співпереживання.

Особистість ведучого - один із важливих факторів психологічного впливу на тренінгову групу. В теоретичному плані ця проблема пов’язана з проблемою “керівництва” та “лідерства” в соціальній психології (Г.А.Андреєва, І.П.Волков, А.Г.Ковальов, Л.І.Уманський, В.М.Міхеєва тощо).

Поняття “лідер” та “керівник” в соціально-психологічній літературі розведені в змістовному плані. Найбільш повно це питання висвітлено Б.Д.Паригіним (1973), який вважає, що спільне полягає у тому, що і лідер і керівник призвані націлювати групу на вирішення певних задач; відмінності ж наступні: лідерство виникає стихійно; керівника призначають; явище лідерства менш стабільне, ніж керівництво; санкції лідера та керівника різні: у лідера тільки моральні; у керівника – посадові; лідер здійснює тільки функцію регулювання неофіційних відношень в групі; керівник – офіційних; лідер свої функції здійснює в рамках групи, керівник підтримує зв’язок із “зовнішнім середовищем”.

Психологічний вплив ведучого тренінгової групи має наступні особливості:

ведучий задається групі “ззовні”, а не висувається групою; ведучий веде групу на протязі всього тренінгу, тобто постійно (виключаючи лише той випадок, коли ведучий як один із прийомів пропонує групі висунути нового ведучого, а сам стає учасником групи, однак такий прийом використовується рідко); у ведучого крім санкцій чисто морального плану є право усунути від участі будь-якого члена групи; ведучий підтримує режим та розпорядок дня під час тренінгу.

Отже, ми можемо зробити висновок, що ведучий в групі виступає передусім як її керівник. За результатами успішності проведеного тренінгу можна судити чи став він лідером – якщо тренінг проведено успішно, значить це той випадок, коли в особі ведучого поєднались дві ролі: керівника та лідера; якщо ні, то ведучий залишився лише керівником.

Щодо того які якості повинен мати ведучий існують різні точки зору, зокрема, одна з ним представлена в роботі В.П.Захарова та Н.Ю.Хрящева (1989), які виділяють наступні якості: порядність; відповідальність; самовладання; терпіння у досягненні поставленої мети; адекватність самооцінки; тактовність та відчуття міри; гнучкість, рухливість реакцій, вміння перестроїти свою поведінку в залежності від конкретних дій учасників; уміння створювати умови для розвитку та корекції особистості або для формування комунікативних вмінь на навиків; знання техніки та прийомів партнерського спілкування; уміння правильно зробити психологічний аналіз; знання прийомів психотерапевтичного впливу.

Як ми бачимо, із 11 якостей сім можна віднести до особистісних, а 4 до професійних.

В процесі взаємодії з групою ведучий грає не тільки ролі керівника, лідера, але і інші, зокрема “експерта”, “дирижера”, “каталізатора”, “зразкового учасника групи” [Н.Рудестам, 1990].

Роль експерта – ця роль є найбільш традиційною; суть її зводить до того, що ведучий бере на себе право давати оцінку смислу відношень трансакцій учасників групи. Ці коментарії допомагають членам групи оцінити свою поведінку у відношенні інших. Однак ведучий не повинен надто захоплюватися своєю роллю, пам’ятаючи про рівність психологічних позицій учасників, що виникли як результат партнерських, довірчих відношень.

Роль “каталізатора”. В цій ролі ведучий спонукає групу до дії, акцентуючи увагу на задачах, що стоять перед групою. Велике значення для ефективного виконання цієї ролі має стиль та манера спонукання. Якщо це докір комусь, то він повинен бути виконаний в м’якій, дружній формі.

Роль “диригента”. Ведучий бере на себе цю роль, коли групі не вдається добитися ефективного вирішення проблеми із-за розбіжностей, що виникли в групі. Мистецтво “диригента” полягає в тому, щоб звести в єдиний вузол позиції, що важко співставити без нанесення морального збитку протилежним сторонам.

Роль “зразка учасника групи”. Ведучий задає певну модель поведінки для членів тренінгової групи. Це може здійснюватися як свідомо, так і ненавмисно. В першому випадку можна говорити про деякі елементи маніпулятивності з боку ведучого.

Професійно-особистісні якості ведучого проявляються через стиль керівництва, зокрема:

Директивний стиль – ведучий активно та безпосередньо керує групою: пропонується жорсткий план проведення процедур тренінгу; ведучий спонукає, підтримує, критикує, пояснює, підштовхує членів тренінгової групи до взаємодії, граючи в основному роль “експерта”. Найбільш характерний такий стиль керівництва при проведенні тренінгів біхевіоральної орієнтації.

Головний недолік директивного стилю – подавлення ініціативи у членів групи, їх самостійності та відповідальності за власну поведінку.

Стиль “відстороненої позиції”. Цей стиль протилежний директивному: ведучий стоїть начебто збоку від того, що відбувається в групі. Участь в керівництві групою мінімально і стосується тільки найнеобхідніших дій. Ведучому в більшій мірі властива тут роль “каталізатора”. Даний стиль характерний для проведення тренінгів в рамках “груп зустрічей”.

Стиль “ситуативного керівництва”. Ведучий вибирає тактику керівництва групою в залежності від ситуації та процесів групової динаміки. Змінюються і ролі: ”експерт”, “каталізатор”, “диригент”. Характерно для “груп зустрічей”.

Стиль “рівного партнерства”. Ведучий з перших хвилин проведення тренінгу задає модель поведінки на рівноправне партнерство. Це виражається не тільки в тому, що він приймає участь безпосередньо у всіх тренінгових процедурах, але і в його відкритості для групи, в готовності співпереживати з усіма із приводу того, що відбувається в групі. Найбільш яскраво виражена роль “зразка учасника групи”. Характерно для тренінгів гуманістичної орієнтації.

Техніки, методи, прийоми психотренінгу. Ведучий, впливаючи на групу, використовує різні методи, прийоми, техніки. Вибір їх залежить передусім від цілей та задач, що вирішуються в тренінгу, а також від особистості ведучого, його теоретичних поглядів, зокрема Т.С.Яценко (1985) перераховує наступні: групові дискусії; розігрування ролевих ситуацій; психодрама; психорисунок; психогімнастика.

Ю.І.Емельянов (1985) активні методи навчання об’єднує в три основні блоки: дискусивні методи (групова дискусія, розбір казусів на практиці, аналіз ситуацій морального вибору тощо); ігрові методи (дидактичні та творчі ігри; ролеві ігри – поведінкове навчання, ігрова психотерапія, психодраматична корекція; контргра – трансактний метод усвідомлення комунікативної поведінки); сенситивний тренінг (тренування міжособистісної чутливості та сприйняття себе як психофізіологічної єдності).

Виходячи із викладеного вся різноманітність методів, прийомів, технік, що використовуються в психологічних тренінгах, можна класифікувати наступним чином: дискусійні методи (групові дискусії, мозковий штурм, аналіз конкретних поведінкових ситуацій тощо); ігрові методи (рольові та ділові ігри, психодрама, трансактний аналіз тощо); релаксаційні методи (техніка релаксації та медитації); психогімнастичні вправи.

Дискусійні методи. Виникнення особливого інтересу психологів до феномену дискусій відноситься до 30-х років ХХ століття; це пов’язано з появою робіт швейцарського психолога Ж.Піаже, який в своїх дослідженнях встановив, що завдяки дискусії дитина відходить від рис егоцентричного мислення і стає на точку зору іншого. Подальше вивчення та використання методу групової дискусії в різних сферах людській діяльності (управлінській, навчальній, психотерапевтичній) доказало його ефективність.

Ігрові методи. Гра як специфічний вид діяльності людині відома давно. Спробу систематичного вивчення гри першим зробив наприкінці ХІХ століття німецький вчений К.Гросс, пізніше Хейзинг Й. У вітчизняній психології теорію гри розробляли Л.С.Висоцький, А.В.Запорожець,, А.Н.Леонт’єв, Д.Б.Ельконін тощо. Поняття “гра” досить багатозначне. Можна говорити про дитячі ігри, про гру актора, про воєнні ігри тощо. В даному випадку гра розглядається як один із важливих методів впливу – індивідуального та групового. Розрізняють операційні (ділові, управлінські) ігри та рольові. В першому випадку більш підкреслюється аспект інструментального навчання, тобто рішення конкретної задачі, пов’язаної з імітацією господарчої, виробничої, військової чи будь-якої іншої діяльності. В другому випадку на перше місце виступають міжособистісні стосунки, вони стають об’єктом моделювання. Різновидністю рольової гри виступає сюжетно-рольова – така форма ігрової діяльності, яка найбільш близька до театрально-драматичної імітації на задану тему.

Релаксаційні методи – методи використання різних форм розслаблення з метою психологічного впливу. Сюди відносяться методи аутогенного тренування, гіпнотичні прийоми, техніка медитації тощо.

Психогімнастичні вправи. В наш час немає в науковій літературі чіткого визначення цього поняття В першому систематизованому виданні “Психогімнастика в тренінгу” автори [Макшаров С.И., Хрящева Н.Ю., 1989, 1996] відмічають: “Ми усвідомлюємо деяку умовність поняття “психогімнастика”. Цим поняттям позначають дуже широке коло вправ (письмових та усних, вербальних та невербальних), які можуть виконуватися в невеликих групах (2-3 чоловіки) чи всією групою. Головне їх призначення – формувати певні психологічні вміння та навики. Проводяться вони, як правило, в ігровій формі, емоційно начищені та служать для того, щоб зняти емоційне напруження в групі. Отже, психогімнастична вправа – це прийом, процедура, що спрямована на напрацювання певних психологічних вмінь та навиків і проводиться в ігровій формі”.

Тренінгова група як об’єкт та суб’єкт психологічного впливу. Тренінгова група це група, в якій проводиться тренінг будь-якої певної орієнтації або групова психотерапія; її склад, особливості процесів, що в ній відбуваються, цілі та методика роботи залежать від теоретичної позиції, принципів та критеріїв виділення окремих теоретичних категорій.

Тренінгова група є однією з різновидів малої групи. “Під малою групою розуміється малочисельна за складом група, члени якої об’єднані загальною соціальною діяльністю та знаходяться в безпосередньому особистісному спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відношень, групових норм та групових процесів” [Андреева Г.М., 1980]. Питання діяльності малих груп представлені в роботах Г.М.Андреєвої, І.П.Волкова, А.І.Донцова, Я.Л.Коломінського, Р.Л.Крячевського, Р.С.Немова, Н.Н.Обозова, В.Н.Панферова, А.Л.Свенцицького, Р.Х.Шакурова та ін.

Щодо типології тренінгових груп у вітчизняній та західній літературі існують різні підходи, зокрема А.Г.Ковальова (1989) дає наступну класифікацію:

1. Тренінг-групи (Т-групи). Руху Т-груп поклали початок дослідження К.Левіна. Основним для цього типу груп є навчання процесам, що відбуваються в групі в процесі її розвитку та зміни. По суті, саме Т-групи стали попередниками більшості видів психологічної роботи з групами, які поєднуються у нас з поняттям “соціально-психологічний тренінг. Метою Т-груп є: підвищення здатності учасників усвідомлювати ситуацію; заохочення дослідницького відношення до дійсності; створення атмосфери розкутості та свободи для того, щоб можна було щиро та правдиво виражати свої почуття; зосередження уваги на принципі “тут і зараз”.

2. Групи навчання (С-групи) сформувались як альтернатива досвіду Т-груп, хоча цілі у них спільні – вивчення моделей індивідуальної та групової поведінки в ситуації “тут і зараз”. Головна відмінність цих груп від Т-груп в основному зводиться до стилю та методів ведення груп. В С-групах робиться акцент на рівності та взаємозалежності її учасників. Це положення признається вирішальним; вважається, що манера ведення тренером групи повинна носити демократичний характер.

3. Групи зустрічей (Є-групи). Перше використання терміну “зустріч” приписується Д.Морено, засновнику психодрами. Сучасне визначення поняттю “зустріч” дано Уїльямом Шутцем.

Е-групи та Т-групи мають багато спільного. Відмінність полягає лише в тому, що Є-групи більш орієнтовані на вирішення питань людського буття та існування, тобто мають чітко екзистенційну спрямованість.

Виходячи із викладеного можна зробити висновок, тип тренігової групи обумовлює і певний стиль, форму впливу на неї ведучого. Однак тренінгова група може розглядатися як суб’єкт психологічного впливу як на окремих членів групи, так і на ведучого. Основним засобами тут виступають: групові норми, групова підтримка, зворотній зв’язок, групові очікування.

Групові норми. Норми – це певні групові правили, які виробляються групою, приймаються нею і яким повинна підкорятися поведінка її членів, щоб їх сумісна діяльність була можливою [Андреева Г.М., 1980]. Підпорядкованість груповим нормам – необхідна умова підтримання порядку, досягнення групових цілей, ефективної взаємодії. В кожній тренінговій групі можуть встановлюватися свої норми, але є і загальні, універсальні для більшості тренінгових груп:

Активність – припускається як реальна включеність індивіда в групу, тобто активне слухання, відчування та вивчення самого себе, партнера, група в цілому. Як показує досвід, зробити це, особливо на початку тренінгу складно. Одержання нових знань про себе викликає болючі переживання та спробу замкнутися в собі.

Відкритість – вимагає відкритості та щирості учасників при описування свої почуттів. Довірливе спілкування – одна із основних норм поведінки в тренінговій групі. Практичний крок в цьому відношенні робиться на початку тренінгу, коли ведучий пропонує називати одне одного на “ти”, тим самим урівнюючи позиції всіх учасників тренінгу. Трудніше всього це дається дорослим, особливо жінкам.

Конфіденційність – суть цієї норми зводиться до того, щоб не виносити за межі групи те, що в ній відбувається. Завдяки цьому виникає почуття безпеки, знижується рівень психологічного захисту.

Персоніфікація висловлювань – суть цієї норми зводиться до відмови від безликих мовних форм, таких як “деякі вважають”, “звичайно говорять” тощо. Вони замінюються особистими формами: “я вважаю”, “на мою думку”. Подібна конкретизація суджень дозволяє інтенсифікувати аналіз процесів, що відбуваються в групі.

Крім перерахованих виділяють також наступні норми групової поведінки учасників тренінгу [Иваков В.В., Макаров: Ю.В., 1995]:

Принцип “Тут і зараз”. Все, що відбувається під час тренінгу саморегуляції відноситься тільки до ситуації тренінгу і не повинно виноситися за межі занять (наприклад, недопустимі взаємні нагадування про поведінку під час тренінгу за межами занять).

Обов’язкова присутність на кожному занятті. У випадку небажання продовжувати заняття в тренінговій групі учасник повинен заявити про це.

Наявність зворотного зв’язку. Зворотній відкритий зв’язок припускає необхідність висловлювання в групі свого відношення до того, що відбувається, своїх відчуттів, думок та почуттів, що виникають в процесі виконання завдань тренінгу. Основні вимоги: невідстроченість, по можливості уникнення оцінок, уникнення висловлювань з приводу поведінки учасників.

Доброзичливість. Емоційна підтримка один одного. Доброзичливе відношення в групі, щирість та довіра.

Обов’язкове виконання завдань. Людина в середньому запам’ятовує: 10% того, що чує, 30% того, що бачить, 50% того, що бачить та чує і 80% того, що робить сам. Крім того, знати та вміти – далеко не одне і теж. З іншого боку, невиконання завдання одного з учасників відволікає увагу інших від виконання завдання і тим самим заважає їм у засвоєнні певних навиків, особливо це стосується вправ, що основані на релаксаційному стані.

В групах соціально-психологічного тренінгу можуть виникати і такі норми, як: захист невдалого члена; захист молодого члена; підкорення керівнику, якого обрали самі учасники із складу групи; прагнення будь-якою ціною обходитися без допомоги інших тощо [Сидоренко Е.В., 1992].

Групова підтримка є дійовим механізмом впливу на групу. Вона показує стабілізуючий, позитивний вплив на самооцінку, підвищує ступінь поваги до себе, має коригуючий вплив на саморозкриття в групі. Особливо необхідна групова підтримка в кризових ситуаціях, коли учасник групи зважується на якийсь ризикованих крок.

Зворотний зв’язок – завдяки зворотному зв’язку учасник одержує уявлення про те, які емоційні реакції у членів групи викликає його поведінка. Для ефективного навчання спілкуванню дуже важливо навчитися адекватно приймати та відображати цей зв’язок.

Групові очікування є важливим компонентом у положенні індивіда в групі. Цей феномен полягає у тому, що всякий член групи не тільки виконує в ній свої функції, але і обов’язково сприймається, оцінюється іншими. Від нього очікують певних моделей поведінки у відповідності з роллю, яку він грає в групі. В ряді випадків виникає неузгодженість між очікуваннями, які має група відносно якогось члена, та його реальною поведінкою.

Підсумовуючи сказане, можна сформулювати основні положення з приводу того, що дає тренінгова група кожному її учаснику:набуття навиків саморегуляції;

0. уміння та навики спілкування: вміння вислуховувати співрозмовника, зрозуміти його, встановити з ним контакт; розвиток здатності адекватно оцінювати себе та інших; розвиток здатності до усвідомлення особистісного та групового досвіду; корекція власних установок; набуття професійних навиків, формування моделі майбутньої діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г.С. Практикум по психологическому консультированию. – Екатеринбург: Деловая книга, М.: ACADEMIA, 1995. – 128 с.

2. Александровский Ю.А. Пограничные психические расстройства: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1993. – 400с.

3. Ассафисали Р. Психосинтез: теория и практика. – М.: REFL - book,1994.– 314 с.

4. Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. – К.: Здоров’я, 1986. – 280с.

5. Братусь Б.С. Аномалия личности. – М.: Мысль, 1988. – 303с.

6. Гроф С. Путешествие в поисках себя: Пер. с англ. Н.Л.Папуш и М.Н.Папуша. – М.: Изд-во Трансперсонального института, 1994. – 342 с.

7. Диагностика и экспертиза при психических расстройствах у лиц допризывных и призывных возрастов. Методическое пособие / Под ред. Корсакова Л.И. – М.: Министерство обороны СССР, 1986. – 194с.

8. Зейгарник Б.В., Братусь Б.С. Очерки по психологии аномального развития личности. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 157с.

9. Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я. – К.: ІНКОС, 2002. – 272 с.

10. Криворучко П.П. Психологічне забезпечення професійної діяльності корабельних спеціалістів у тривалому плаванні. Дис. канд. н. – К., КВГІ., 1998. – 263 с.

11. Криворучко П.П. Степанченко В.І. Порадник військовому психологу. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 89 с.

12. Леонгард К. Акцентуированные личности. Пер. с нем. –2-е изд. – К.: Вища школа, 1989. – 375с.

13. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Изд. 2-е, доп. и перераб. – Л.: Медицина, 1983. – 255с.

14. Мей Р. Искусство психологического консультирования: Пер. с англ. Т.К.Кругловой. – М.: Независимая Фирма “Класс”, 1994. – 144 с.

15. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. – К.: Академпрес, 1994. – 191 с.

16. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.

17. Петров Н.И. Аутогенная тренировка для вас: Практическое пособие (с примечанием для инструкторов). – М.: Центр психологии и психотерапии, 1990. – 32 с.

18. Соснин В.А., Лунев Н.А. Учимся общению: взаимопонимание, взаимодействие, переговоры, тренинг. – М.: Ин-тут психологии РАН, 1993. – 156 с.

19. Фрейд З. Толкование сновидений. – К.: Здоровье, 1991. – 384 с.

20. Хрестоматия по телесно-ориентированной психотерапии и психотехнике / Редактор-составитель В.Ю.Баскаков. – 2-е изд. – М.: Смысл, 1997. – 159 с.

21. Шульц И. Г. Аутогенная тренировка: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1985 – 32с.