Психосенсорш розлади

Термін «психосенсорний» походить від латинського sensus— відчуття, почуття. Важливою умовою сприйняття й усвідомлення стану власного тіла, положення окремих його частин, сприйняття просторових і часових відносин є постійний синтез екстероцептивних, інтероцептивних і пропріоцептивних імпульсів. Вони беруть участь у саморегуляції і, як можна припустити, формують узагальнені образи фізичних і психічних якостей і особливостей, які представлені в структурі свідомості у кожний момент. Порушення синтезу сприйняття власного тіла, просторових і часових відносин одержало назву психо-сенсорних розладів. Ці розлади трохи подібні до ілюзій, оскільки тут також порушується сприйняття реально існуючих відносин і об'єктів. На відміну від ілюзій у хворих при деяких захворюваннях з психосенсорними розладами зберігається критичне сприйняття окремих симптомів. Порушення сприйняття власного тіла проявляється відчуттям невагомості або надзвичайної важкості, непомірного збільшення або зменшення голови, рук, ніг, викривлення тулуба, окремих частин тіла тощо. При цьому хворі можуть зберігати адекватність відчуттів справжньому положенню окремих частин тіла, перевіряючи пра­вильність химерних відчуттів. Вони обмацують голову, роблять спроби дотягтися до віддалених предметів, вимірюють кінцівки тощо. Розлади схеми тіла нерідко призводять до виникнення маячних ідей. Крім них, виділяють такі види психосенсорних розладів: симптом роздвоєння тіла, макропсії — коли предмети здаються незвичайно великими; мікропсії—предмети сприймаються у зменшених розмірах; поропсії — порушується сприйняття відстані до предметів; метаморфопсії — спотворення, перекручення форми предмета; дисмегалопсії — спотворення пропорцій у відчутті свого тіла.

До психосенсорних розладів слід також віднести розлади сприйняття часу, які проявляються відчуттям надзвичайного його прискорення, коли години здаються секундами, або ж уповільнення, коли хвилини здаються роками; дереалізацію — втрату відчуття реальності зовнішнього середовища (при цьому всі предмети, люди, події сприймаються як нереальні, безбарвні, чужі), і деперсоналізацію — втрату відчуття реальності власної особистості при збереженні усвідомлення власного Я. Власне тіло, голос, мова, уявлення здаються чужими, такими, що втратили зв'язок з особистістю. Деперсоналізація, як правило, поєднується з проявами дереалізації.

Психосенсорні розлади часто зустрічаються при органічних захворюван-нях головного мозку (енцефалітах, черепно-мозкових травмах, променевій хворобі, грипі, нейроревматизмі, інтоксикаціях та ін.). Деякі автори уявляють психосенсорні розлади як локальний «інтерпарієтальний» синдром на тій підставі, що деструктивні зміни часто локалізуються в інтерпарієтальній борозні.

Розлади пам'яті

Пам'ять — це властивість живих систем засвоювати і використовувати досвід, її функції: фіксація подразників, їх утримання (збереження), відтворення (репродукування) отриманої інформації. У загальній психології виділяють ще такі важливі функції пам'яті, як упізнавання і забування. Пам'ять ще називають вхідними воротами інтелекту. Пам'ять завжди спрямована у минуле, незалежно від того, було це враження останніх хвилин чи давно минулих років. Внутрішні механізми функцій пам'яті ще не досить вивчені. Існують психологічні теорії (утворення асоціативних зв'язків), фізіологічні (в основі лежать умовні рефлекси), біохімічні (носіями пам'яті є рибонуклеїнова і дезоксирибонуклеїнова кислоти). Із трьох названих функцій пам'яті найважливішою є фіксація подразників (запам'ятовування). Як показали нейрофізіологічні дослідження, психологічні експерименти і клінічні спостереження, запам'ятовування можуть бути миттєвими, короткочасними і довготривалими. Миттєве запам'ятовування має такий малий час збереження , що відтворення інформації стає неможливим. Короткочасні запам'ятовування характеризуються утри­манням слідів протягом короткого часу після сприйняття об'єкту, а потім сліди або зникають, або консолідуються, переходячи у довготривалу пам'ять. Третій вид запам'ятовування — тривале (протягом місяців і років) утримання слідів інформації.

Залежно від виду сприйняття виділяють зорову, слухову, смакову, нюхову і тактильну пам'ять. Феноменальна зорова пам'ять, наприклад, була у художників Левітана, Ге Доре. Вони могли запам'ятати бачене з найдрібнішими деталями і малювати картини по пам'яті. Властивість довго утримувати і яскраво відтворювати зорові образи називається ейдетизмом, а власників яскравої зорової пам'яті називають ейдетиками. Виключну слухову пам'ять мав Моцарт, який безпомилково записував по пам'яті почуту мелодію.

Тривалість запам'ятовування залежить також від значущості змісту інформації для суб'єкта, від його емоційного ставлення до неї, від загального стану організму: самопочуття, тонусу, віку.

Розлади пам'яті — найчастіший симптом при органічних захворюваннях головного мозку різного походження. Зниження пам'яті спостерігається в похилому віці. Французький вчений Т. Рібо (1881) встановив закономірність, властиву віковому зниженню пам'яті: спочатку виникає послаблення фіксації нових, останніх, сприйнять, тоді як спогади про події далекого минулого зберігаються.

Розлади пам'яті умовно поділяються на такі групи: дисмнезії, або гіпомнезії, амнезії, гіпермнезії, парамнезії.

При гіпомнезії утруднюється фіксація чи відтворення, тобто пам'ять послаблюється.

Амнезія—це відсутність пам'яті. Амнезії розрізняють відносно часу: а) ретроградна амнезія—відсутність пам'яті на події, що передували гострому виникненню хвороби чи травмуванню головного мозку;

б) антероградна амнезія — виникає після закінчення розладів психіки чи непритомного стану; в) ретроантероградна амнезія — поєднання перших двох видів; г) ретроградна (відставлена) амнезія — втрата пам'яті на більш віддалений час після непритомного стану.

За динамікою амнезії можна поділити на три групи: а) загальна прогресуюча; б) стаціонарна; в) регресуюча. Прогресуюча амнезія починається з гіпомнезії, має безперервний перебіг і може закінчитись корсаковським синдромом (про нього нижче). Стаціонарна амнезія характеризується незмінним перебігом. Регресуюча амнезія поступово зменшується у своїй вираженості.

Окремо слід виділити фіксаційну амнезію, що є складовою частиною вже названого корсаковського амнестичного синдрому. Характерною для неї є неможливість утримати в пам'яті поточні події.

Гіпермнезії—явище посилення пам'яті, що часто спостерігається при маніакальних синдромах. Хворі згадують найдрібніші, давно забуті подробиці, які стосуються минулого, а в запам'ятовуванні теперішніх, поточних подій змін не спостерігається.

Парамнезіями прийнято називати помилкові згадки. Розрізняють псевдоремінісценції — зміщення в часі (неправильне віднесення) подій, що сталися або могли статися у житті хворого; конфабуляції — надумані фантастичні спогади, змістом яких є події, факти, яких не було і не могло бути у житті хворого (патологічні вигадки); - криптомнезії — змішування в спогадах реальних і надуманих подій; екмнезії— «життя в минулому», коли з пам'яті випадають події кількох десятків років, а спогади далекої юності залишаються, і людина поводиться як у тому віці, спогади про який залишились. Окремим ви­дом розладів пам'яті є анекфорія — відтворення тих чи інших фактів при підказуванні.

Патогенетичні механізми розладів пам'яті неоднозначні. Велике значення має зниження тонусу кори великого мозку, внаслідок чого сліди вражень стають нестійкими, легко гальмуються.