Загальні поняття про онкологію.

Галузь медицини, що вивчає причини виникнення, перебіг пухлин, розробляє методи їх профілактики та лікування, називається онкологією (від грец. onkoc- пухлина і logos- наука). В свій час була пропозиція назвати вчення про пухлини канцерологією (лат. cancer – злоякісна пухлина). Інша назва – "рак" – зумовлена з особливостями росту злоякісних пухлин (інфільтративний ріст – подібно до щупалець і клешнів крабів, раків).

Пухлиною (tumor, новоутвір, хвороба Петрова та ін.) називається патологічний утвір, що розвивається без видимих причин шляхом неконтрольованого розмноження різних клітин організму, що відрізняються своєю будовою і особливістю росту.

На сьогодні найбільше визнання отримала поліетіологічна точка зору на виникнення пухлин: а) вплив канцерогенних речовин (куріння, алкоголь, недоброякісна їжа та ін.); б) генетичні фактори; в) онкогенні віруси.

Класифікація пухлин.

Залежно від росту і поширення клітин в організмі, розрізняють доброякісні та злоякісні пухлини.

За видом тканини вони можуть бути: епітеліальні, сполучнотканинні, м’язові, судинні, нервові та змішані.

За локалізацією – рак легень, шлунка, шкіри, печінки та ін.

Доброякісні пухлини характеризуються наявністю капсули, що відділяє їх від навколишніх тканин, повільним ростом. Залежно від локалізації така пухлина може існувати протягом всього життя хворого, не турбуючи його. Доброякісні пухлини не рецидивують після радикальних операцій, не дають метастазів, за своєю гістологічною природою мало відрізняються від тканин, з яких вони утворились. До них відносять пухлини з епітеліальної тканини – папілома, аденома, дермоїдні кісти та ін.

Папіломи – доброякісні сосочкові епітеліальні пухлини.

Дермоїдні кісти відносять до кістозних форм і виникають внаслідок проникнення в глибину тканин невеликих частин шкіри в період ембріонального розвитку. Вони мають щільну оболонку і наповнені масою, що складається з шкірного епітелію, жиру, волосся.

Аденома утворюється із залозистої тканини. Може переходити в залозистий рак. Аденоми трапляються в усіх частинах тіла, де є залозиста тканина (молочна, підшлункова, щитоподібна залоза, яєчник та ін.)

Фіброма – доброякісна пухлина із сполучної тканини. Трапляється в усіх ділянках організму.

Ліпома – доброякісна пухлина з жирової тканини.

Хондрома – доброякісна пухлина з хрящової тканини.

Остеома – пухлина з кісткової тканини, може перетворюватись у злоякісну остеосаркому.

Ангіома – судинна пухлина, що виходить з лімфатичних (лімфангіома) і кровоносних (гемангіома) судин.

Міома – пухлина м’язової тканини.

Невринома – пухлина зі шванівської оболонки нервового стовбура, локалізується у сідничному нерві, нервах верхніх кінцівок.

Гліома – пухлина з білої або сірої речовини головного чи спинного мозку.

Злоякісні пухлини характеризуються швидким інфільтративним ростом, руйнуванням тканин. Злоякісні клітини можуть відриватись і з течією крові, лімфи переноситись в інші органи, утворюючи нові пухлини – метастази. Бурхливий ріст злоякісних пухлин в організмі змінює обмін речовин, внаслідок чого накопичуються токсичні продукти, що погіршує стан хворого. На початок свого розвитку пухлина часто розвивається безсимптомно, тому пацієнти пізно звертаються до лікаря, що зумовлює запізнілу діагностику. Інфільтративний ріст злоякісних пухлин може створювати умови для їх проростання в сусідні органи. Після видалення таких пухлин часто настають рецидиви.

Злоякісні пухлини.

Рак (з епітеліальної тканини).

Саркома (з сполучної тканини).

Меланобластома (з пігментної тканини).

Гемобластома (з кровотворної тканини).

Рак – найпоширеніша злоякісна пухлина. Вона становить 90% від усіх злоякісних пухлин. Швидкий ріст пухлини і недостатнє її кровопостачання призводить до змертвіння, розпаду окремих ділянок пухлин, утворення порожнин і виразок.

При рості ракова пухлина руйнує сусідні тканини, проростаючи в них. Раковий процес часто, особливо в термінальних стадіях, супроводжується кахексією – різким виснаженням організму.

Саркома – одна із найбільш злоякісних пухлин. Вона супроводжується бурхливим інфільтративним ростом, метастазами і швидко призводить до смерті хворого.

Клінічні ознаки пухлин: Доброякісні пухлини не викликають ніяких скарг і досить часто виявляються випадково. Ріст їх повільний, загальний стан хворого не змінюється. Перебіг злоякісних пухлин на початку свого розвитку безсимптомний, потім виникають ознаки дискомфорту: втрачається інтерес до роботи, виникає апатія. З ростом і збільшенням пухлин біль стає інтенсивним. Великі пухлини починають розпадатись, продукти їх розпаду, всмоктуючись в організм, призводять до інтоксикації, прогресивного схуднення, виснаження.

Проводячи обстеження хворого з підозрою на пухлину, медичний працівник повинен дати відповідь на три питання: 1) чи є у даного хворого справжня пухлина, чи це запальний інфільтрат, який є ознакою іншого захворювання? 2) яка це пухлина – доброякісна чи злоякісна; якщо злоякісна, то чи є метастази? 3) якому лікуванню підлягає дана пухлина?

Додаткові методи дослідження: 1) ендоскопічне дослідження (гастродуоденоскопія (ГДС), колоноскопія, бронхоскопія, цистоскопія); 2) біопсія, цитологічне дослідження; 3) ехографія; 4) комп’ютерна томографія і ін. При вирішенні питання про лікування хворого із злоякісною пухлиною необхідно знати стадію захворювання і клінічну групу.

Розрізняють чотири стадії злоякісних новоутворів: І стадія – пухлина займає обмежену ділянку органа, не проростає в сусідні органи, не дає метастазів; ІІ стадія – пухлина великих розмірів, може проростати в стінку органа, але не виходять за його межі, можливі поодинокі метастази в регіонарні лімфатичні вузли першого порядку; ІІІ стадія – пухлина великих розмірів, виходить за межі ураженого органа, проростає в навколишні тканини, дає множинні метастази в регіонарні лімфатичні вузли другого порядку; ІV стадія - метастази пухлини у віддалені органи і лімфатичні вузли.

Усіх хворих з пухлинами поділяють на такі клінічні групи:

Іа – хворі з підозрою на онкологічне захворювання;

Іб – хворі з передпухлинними захворюваннями або доброякісними пухлинами (хронічний гастрит, виразкова хвороба шлунка, мастопатія і ін.);

ІІ – хворі зі злоякісними пухлинами, які підлягають різним методам спеціального лікування (хіміотерапії, променевої терапії та ін.);

ІІа – хворі, які підлягають радикальному (хірургічному) лікуванню, успіх якого цілком імовірний;

ІІІ – хворі на злоякісні пухлини після радикальних операцій без рецидивів (практично здорові);

IV – хворі із запущеними злоякісними пухлинами, метастазами у віддалені органи і лімфатичні вузли, що потребують симптоматичного лікування або паліативної операції.

Для кращого розуміння характеру росту ракових пухлин онкологами різних країн запропонована Міжнародна класифікація пухлин, яка включає чотири показники: T,N,M,P:

Т – tumor, характеризує розмір первинної пухлини.

N – nodula, характеризує ураження лімфатичних вузлів.

M – metastasis, вказує на наявність віддалених метастазів.

P – гістологічні критерії проростання стінки порожнистого органа.

Важливе значення має онкологічна настороженість. Завдання молодших медичних працівників, які проводять профілактичні огляди або огляд хворого, запідозривши пухлину, терміново направити його до лікаря.

Передракові стани – різні процеси і стани, які можуть передувати і переходити в злоякісні пухлини. До них відносять вади розвитку, в тому числі дермоїдні кісти, хронічні запальні процеси, доброякісні пухлини.