Тема: "Десмургія".

План лекції.

1. Поняття про пов’язку та перев’язку.

2. Види пов’язок.

3. Основні перев’язувальні засоби.

4. Загальні поняття про лікування ран.

Питання до лекції.

1. Яку пов’язку накладають при переломі ключиці?

2. Дайте рекомендації хворому щодо застосування еластичних панчох.

3. Які показання до накладання бандажа.

Домашнє завдання: .

Література:

О.М.Кіт "Медсестринство в хірургії" Укрмедкнига, 2002р.,с.210-230.

Десмургія.

Поняття про пов’язку та перев’язку.

Вчення про пов’язки, показання до їх застосування та правила накладання називають десмургією. Розрізняють поняття про пов’язку і перев’язку.

Під пов’язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з лікувальною метою. Пов’язка складається з перев’язувального матеріалу, що накладається безпосередньо на рану, та різних додаткових засобів (клеол, лейкопластир, бинт і ін.), що укріпляють і утримують перев’язувальний матеріал у відповідному положенні. Перев’язкою називають процес накладання пов’язки. Залежно від характеру ушкодження, визначають тактику і вид пов’язки (закріплювальна, іммобілізуюча, стискальна та ін.).

Класифікація пов’язок.

1. За типом використаного матеріалу пов’язки поділяють на 2 групи: а) м’які (клейові, бинтові, косинкові та ін.); б) тверді, або жорсткі (шинні, крохмальні, гіпсові пов’язки).

2. Залежно від мети накладання, пов’язки можуть бути: 1) закріплювальні, тобто ті, які утримують перев’язувальний матеріал на рані або на ураженій поверхні; 2) іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої частини тіла. Ці пов’язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухового апарату для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах – для утримання в правильному положенні відламків кісток після репозиції або після операцій на кістках; 3) або екстензійні -–пов’язки з витягненням. З цією метою використовують апарати для витягнення (Г.Н.Ілізаров, О.М.Єдинак й ін.), які забезпечують достатні рухи в здорових відділах кінцівки при одночасному збереженні нерухомості ушкодженої частини кінцівки.

Закріплювальні пов’язки за способом фіксації перев’язувального матеріалу поділяються на: а) бинтові; б) липкопластирні; в) клейові (колоїдні, клеонові); г) косинкові; д) пращоподібні; е) Т-подібні.

Іммобілізуючі або нерухомі поділяють на 2 групи: а) шинні; б) тверднучі (гіпс, пластмаса, крохмаль і ін.). Шинні пов’язки бувають простими (фіксаційні або транспортні) і екстензійними (лікувальні шини або апарати для скелетного витягнення).

У загальнохірургічній практиці найчастіше використовують м’які бинтові пов’язки, які попереджують висихання рани, вторинне інфікування її, сприяють зупинці кровотечі.

Основні перев’язувальні матеріали.

Перев’язувальний матеріал, який використовують при операціях і перев’язках, повинен відповідати таким вимогам: мати добру капілярність, бути гігроскопічним, тобто бути хімічно і механічно інертним, піддаватися стерилізації без порушення його якості.

Серветки – це квадратні шматки марлі різної величини, складені в декілька шарів із загорнутими всередину краями, щоб у рану не попадали нитки.

Тампони – різної довжини і ширини смужки марлі, загорнуті всередину краями. Їх використовують в основному для зупинки кровотечі.

Турунди, які менші розмірами від тампонів, використовують для дренування невеликих за розмірами порожнин.

Марлеві кульки – невеликі шматки марлі, складені у вигляді чотири або трикутних пластинок. Їх застосовують для висушування рани. Іноді з цією метою використовують кульки гігроскопічної вати, загорнуті в марлю (ватно-марлеві кульки).

Бинти – це різної довжини (2-3 м) і ширини (2,5-20 см) смужки марлі, скручені в бабіну. Їх використовують для закріплення пов’язок та для фіксації іммобілізуючих пов’язок. В останній час набувають поширення трубчасті бинти. Їхня перевага в тому, що вони завдяки еластичності добре моделюють конфігурацію тіла і надійно фіксують перев’язувальний матеріал.

Цінними перев’язувальним матеріалом є вата. Вона буває двох видів – проста (незжирена) і гігроскопічна. Остання має велику всмоктувальну здатність.

Види пов’язок.

Розрізняють:

1. Укріплювальні пов’язки.

2. Клейові пов’язки.

3. Косинкові пов’язки.

4. Бинтові пов’язки.

Правила бинтування. Для того, щоб пов’язка лежала правильно і надійно фіксувала уражена ділянку необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, залежно від того, на яку частину тіла накладають пов’язку. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови – 6-8 см, для китиці і пальців – 4-6 см.

1. Перед бинтуванням хворий повинен зайняти зручне для нього положення, а ділянка, яка підлягає бинтуванню, повинна бути легкодоступною.

2. Обов’язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виключенням невеликих пошкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непритомність, шок).

3. Для зручності пошкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев’язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Необхідно завжди дотримуватись такого правила: пов’язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на тривалий час.

5. Накладання пов’язки і сама пов’язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки – після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6. Бинтування складається із трьох етапів: 1) накладання початкової частини пов’язки; 2) накладання власне турів пов’язки; 3) фіксація пов’язки.

7. Бинтування починають з периферійних відділів, поступово накриваючи турами бинта центральну ділянку. Бинт потрібно накладати так, щоб не утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишені. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (голівку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) – в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з найтоншої частини тіла, поступово просуваючись до товстішої (на кінцівках, як правило, від китиці або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожен наступний частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його.

9. Закріплення пов’язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямку, кінці його перехрещують і зав’язують. Слід зауважити, що ні перехрест, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню. Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов’язка накладена правильно, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не викликаючи порушень кровообігу і не обмежує активних рухів.

Якщо пов’язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно переробити.

Тип пов’язки залежить від тієї частини тіла, на яку її накладають.

Розрізняють такі типи пов’язок:

• колова, або циркулярна;

• спіралеподібна;

• повзуча, або змієподібна;

• хрестоподібна;

• колосоподібна і черепахоподібна пов’язки.

Слід зазначити, що майже завжди складні пов’язки можна замінити простими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх 8-подібними перехресними турами.

Іммобілізуючі пов’язки використовують для утримання в тому чи іншому положенні якоїсь частини тіла, передусім кінцівок.

Вони поділяються на два види: 1) тимчасові; 2) постійні.

Інші види пов’язок.

На сьогодні, окрім звичайних марлевих бинтів, використовують еластичні сітчасто-трубчасті бинти.

Суспензорій – це спеціальна пов’язка, яку застосовують для фіксації калитки після оперативних втручань на яєчках та придатках.

Бандаж. Спеціальне пристосування, виготовлене з тканини та шкіри і призначене для укріплення слабких ділянок черевної порожнини. Бандажі, як правило, застосовують при черевних грижах у тих випадках, коли хворого з тих чи інших причин не можна оперувати.