3. Політико-ідеологічні орієнтації суб’єктів соціально-політичного маркетингу.

Найбільш значущі ідеології, що поділяються сучасними суб’єктами соціально-політичного маркетингу є консервативна, ліберальна і соціал-демократична.

В основі консерватизму лежить ідея недосконалості людської природи, що служить обґрунтуванням таких положень: невідворотність соціальної нерівності та ієрархічність суспільних відносин; потреба в підтримці моралі, релігії, традиції як регуляторів поведінки людини; розуміння соціального порядку як наслідування усталених моделей влади і традиційних зразків взаємовідносин; потреба в сильній державі, функція якої - захист власності і життя громадян, традиційних соціокультурних норм, а в цілому - соціального порядку й законності; пряма демократія недосконала; якостями лідера наділяються далеко не всі, тому тільки окремі можуть взяти на себе відповідальність щодо керівництва іншими. Порівняно з іншими ідеологіями, консерватизм на перше місце ставить соціальний порядок, надаючи перевагу йому перед свободою і рівністю. Не заперечуючи можливості соціальних змін, консерватори вважають, що вони можуть бути успішними, якщо будуть досягати цього еволюційним, а не революційним шляхом. Елементи консерватизму можна побачити в програмах багатьох європейських партій (наприклад, британська Консервативна партія), а в США - у заявах політиків-республіканців. В останні десятиліття класичний консерватизм трансформувався в неоконсерватизм, котрий, з одного боку, обстоює традиційні консервативні цінності (сім´я, релігія, мораль, порядок, законність), а з іншого - звертається до ліберальних цінностей (права людини, свобода особистості). Сучасний консерватизм повністю не заперечує й необхідності державного регулювання, водночас вважаючи, що держава не повинна заважати розвитку ринку й обмежувати конкуренцію.

У лібералізмі на першому місці стоїть принцип індивідуалізму: автономність особистості, вільний прояв особистої ініціативи. Як політична ідеологія, лібералізм включає в себе такі принципи: індивідуальна свобода, коріння якої лежать поза політикою - в приватному житті, у підприємництві; конституційний порядок, котрий закріплює й гарантує свободи особистості; народний суверенітет (уряд формується зі згоди народу, а кожен громадянин має право впливати на прийняття політичних рішень). Класичний лібералізм свободу особистості та рівність можливостей вважає більш пріоритетними, ніж соціальна рівність. Ринок і вільна конкуренція розглядаються як умови реалізації рівних можливостей в економічній сфері. Але в другій половині XX століття класична ліберальна ідеологія зазнала певних змін. Більш демократичний варіант лібералізму переглянув формулу класичного лібералізму «мінімум держави - максимум ринку» і не заперечує як необхідності державного регулювання економіки (регулювання монополій, ринку праці тощо), так і соціальних програм, покликаних пом´якшити крайнощі соціальної нерівності. В останні десятиліття на зміну соціальному лібералізму прийшов неолібералізм, який робить наголос не стільки на прямі програми допомоги, скільки на створення умов для його професійної підготовки й перепідготовки як реального втілення ідеї рівностей можливостей. Неоліберальна ідея «відповідальної держави» виходить з необхідності партнерства між урядами, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму, зміщення центру ваги із заборонних заходів на стимулювання, значних державних капіталовкладень в основні фонди невиробничої сфери (видатки на освіту, охорону здоров’я, підвищення кваліфікації персоналу).

Соціал-демократична ідеологія стверджує цінності свободи, справедливості (рівності) та солідарності. Принципи соціал-демократії (свобода, справедливість, солідарність) відрізняють її від ліберал-консервативних партій. Досягнення цих цінностей здійснюється через еволюційне перетворення капіталістичного суспільства у новий стан - демократичний соціалізм. Шлях до останнього лежить через утвердження політичної, економічної і соціальної демократії. Політична демократія передбачає розвиток правової держави, інститутів громадянського суспільства, місцевого самоуправління. Економічна демократія — це співучасть робітників в управлінні підприємствами, співіснування форм власності («змішана економіка», обмеження стихії ринку й великого приватного капіталу державним регулюванням та антимонопольним законодавством. Соціальна демократія розглядається як тенденція вирівнювання добробуту і статусів людей через механізм перерозподілу прибутків на користь малозабезпечених верств населення.

Соціал-демократичні партії розглядають соціальну державу як ступінь до своєї головної мети -- демократичного соціалізму. Державна влада, заявляють вони, покликана підготувати умови для переходу до соціальної демократії, при якій демократичні методи управління будуть застосовуватися в усіх сферах суспільного життя. Водночас соціальна політика є не послугою або милістю з боку держави, а її прямим обов'язком, що випливає з наданих громадянам соціальних прав.

4. Тенденції до змін у пріоритетах соціальної політики. Цей параметр пов'язаний із виділенням основних змін у визначенні мети й завдань соціальної політики сучасних соціальних держав в умовах глобалізації.

Соціально-політичний маркетинг у Великобританії.

1. Модель соціальної політики, її ідеологічні основи.

Класичну модель соціальної політики, що склалася у Великобританії, відносили до антиколективістської, залишкової або до умовно-ліберальної [332]. ЇЇ також часто пов’язують з іменем У.Беверіджа, котрий розробив концепцію британської соціальної політики. Цій моделі були властиві фінансування соціальних програм переважно за рахунок загальних державних податків, прагнення використати фонди для забезпечення членів суспільства, які не можуть себе самостійно забезпечити. Разом із тим ідея Беверіджа щодо «держави загального добробуту» привела до виникнення розвинутих соціальних програм.

Соціальна політика Великобританії характеризується політичною спрямованістю країни. Залежно від того, яка з політичних партій керує в уряді, визначаються і пріоритети економічного й соціального розвитку країни.

Так, з приходом до влади уряду М.Тетчер у Великобританії значно погіршився економічний і соціальний стан. Виявилися деградованими всі колишні варіанти державного регулювання, засновані на кейнсіанській теорії, а Британські острови перетворилися на свого роду полігон для випробувань ідейно-політичних установок правих консерваторів. За час перебування консерваторів біля влади (80-90-х років) значній ерозії піддалися багато традиційних цінностей та інститутів. Істотної зміни зазнала й модель соціально-економічного розвитку. Держава приступила до реформування відносин власності, її «розпилювання», до перетворення системи соціальних послуг: упровадження ринкових початків і конкуренції в «державі добробуту», створення «змішаної» державно-приватної системи охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпечення, поширення принципу свободи вибору в шкільній освіті. З приходом до влади лейбористської партії на чолі з Т.Блером соціальна політика зазнає невеликих змін: соціальні цінності старого лейборизму поєднуються з розвитком ринкової економіки [272].

Проголошений Т.Блером новий курс – «Третій шлях» - мав на меті відхід від традиційних лівих і правих поглядів. Ключовими словами курсу стали «сучасність, моральність, місцевий підхід». Як вважає Т.Семигіна, «сучасність» полягала в тому, що лейбористи враховували реалії глобалізації, гнучкі трудові відносини, фрагментованість ринку та його орієнтацію на послуги. Концепція моральності ґрунтувалася на сприянні активній участі громадян у колективній діяльності, на переосмисленні громадянства як забезпеченості належною роботою, встановленні взаємозв’язку між соціальними правами людини та їх зобов’язаннями [231]. Отже, «Третій шлях» убачав у державі силу, котра захищатиме ефективні громади та волонтерські організації, заохочуючи їхнє зростання з тим, щоб вони самі вирішували соціальні проблеми. Ідеологічним підґрунтям, «політичною філософією» нового курсу соціально-економіяного розвитку виступили ідеї Е.Гіденса: як прихильник громадянського суспільства, заснованого на бажанні людей брати участь у спільній діяльності, він вказує на те, що основна функція держави полягає в підсиленні сприйняття людиною її громадянських обов’язків [66].

На сьогодні до влади прийшла Консервативна партія, яка і буде визначати ідеологічні пріоритети соціальної політики Великобританії, але основною ідеєю залишається ідея розгляду держави не як інструменту, за допомогою якого можна вирішувати проблеми суспільства, а як засіб створення умов громадянам для самостійного розв’язання власних проблем. Тобто можна говорити про створення моделі соціальної держави як «держави можливостей».

2. Особливості соціального забезпечення й надання соціальних послуг.

Як і в більшості розвинених країн, у соціальній політиці Великобританії використовують різнопланові інструменти, котрі дають змогу підтримувати якість життя громадян на належному рівні: грошові виплати; надання послуг (із соціального обслуговування, працевлаштування тощо); надання кредитів та знижок в оплаті; залучення благодійних коштів; регулювання оплати праці.

Система соціального забезпечення у Великобританії об’єднує різні типи програм:

- соціальне страхування (забезпечення на випадок травми на виробництві);

- адресна соціальна допомога (податковий кредит працюючим сім’ям);

- універсальна система (допомога на дитину);

- подвійна система соціального страхування (пенсії, виплати у разі втрати працездатності тощо) [231].

Серед суттєвих особливостей слід відзначити універсальну систему медичного обслуговування та сприяння розвитку волонтерських і приватних соціальних служб [272]. Важливою особливістю британської системи соціального обслуговування є орієнтація на догляд у громаді, що передбачає надання комплексної допомоги вразливим групам населення за місцем проживання, зокрема, цілісної низки соціальних послуг за місцем проживання, організацію неформального догляду, активне залучення користувачів послуг.

3. Політико-ідеологічні орієнтації суб’єктів соціально-політичного маркетингу.

Сьогодні провідну роль у політичній системі Великобританії відіграють Лейбористська та Консервативна партії. Таке домінування двох партій у політичному житті Великобританії протягом тривалого часу пов'язане, з одного боку, політичними традиціями та консерватизмом британців, а з іншого — бажанням зберегти стабільність у суспільстві й державі. Ліберально-демократична партія, Соціал-демократична партія, партія Вільний Уельс, Шотландська національна партія та інші політичні партії Британії знаходяться на другорядних позиціях.

Головними пунктами програми консерваторів є скорочення зайвого фінансування соціальних програм та ролі держави в економіці, більш відповідальне витрачання державних коштів, заохочення приватної підприємницької ініціативи, захист традиційних сімейних цінностей, прийняття закону про обов'язкове винесення на референдум будь-якого рішення про передачу владних повноважень від Великобританії до Євросоюзу. Лейбористи виступають за збереження необхідної ролі держави в економіці, ліквідацію суспільної нерівності й підтримку соціальних програм у галузі освіти, охорони здоров'я та боротьби з безробіттям, наявність обмеженою економічними потребами імміграції, захист прав меншин та активну європейську інтеграцію.

4. Тенденції до змін у пріоритетах соціальної політики.

Сучасна модель соціальної політики у Великобританії відзначається еклектичністю, коли поєднуються політико-ідеологічні орієнтації консерваторів і лейбористів. Соціально-політичний маркетинг у цій країні спрямований на такі кроки:

- упровадження ринкових відносин у соціальній сфері, подальший розвиток приватних установ з надання соціальних послуг;

- формування суспільства заснованого на знаннях, розвиток освіти;

- організація соціальних програм у громаді;

- посилення ролі недержавних (некомерційних) організацій у соціальній сфері.

Соціально-політичний маркетинг у США.

1. Модель соціальної політики, її ідеологічні основи.

Модель соціальної політики США прийнято називати ліберальною чи навіть «ультра ліберальною», оскільки вона спирається на таку цінність як індивідуалізм, або «залишковою», тому що держава надає лише мінімальну допомогу [310]. При цьому ставлення до отримувачів допомоги є досить стигматичним, тобто принизливим. Британський фахівець із соціальної політики П.Спікер розцінює американську модель як «плюралістичну», позаяк вона поєднує різнопланові державні, місцеві, комерційні та благодійні соціальні програми.

Загалом США відносять до країн, орієнтованих на жорстко ринкову модель, при якій задоволення індивідуальних і суспільних соціальних потреб найбільшою мірою, порівняно з іншими країнами, здійснюється за допомогою механізму ринкових відносин, соціальні послуги (не тільки, скажімо, освіта або охорона здоров'я, але й матеріальне забезпечення у старості) переважно купуються на ринку та оплачуються самими користувачами тих або інших видів соціальних послуг. Модель США відносять до умовно-залишкової, при якій держава навмисно обмежує свої функції тільки тими (причому далеко не всіма), котрими не хочуть або не можуть забезпечити приватний капітал і ринок.

2. Особливості соціального забезпечення й надання соціальних послуг.

Засадничими рисами американської моделі соціальної політики можна вважати такі:

- відсутність уніфікованої системи соціального забезпечення, мінімалістський підхід до розв’язання соціальних проблем;

- реалізація федеральних програм на рівні штатів із подвійним фінансуванням із бюджетів обох рівнів;

- обов’язкове солідарне соціальне страхування, за рахунок якого виплачують пенсії, допомогу в разі малозабезпеченості тощо, а також оплачують медичне обслуговування людей літнього віку;

- використання перевірки матеріального становища й засобів до існування — в усіх програмах соціальної допомоги;

- розгалужена мережа добровільного медичного страхування, частково регульованого державою;

- існування приватних (прибуткових і неприбуткових) закладів із наданням платних соціальних та медико-соціальних послуг;

- активна діяльність благодійних організацій, розвиток волонтерства;

- суттєвий вплив на соціальні програми корпоративних інтересів [231; 310].

У цілому американські федеральні програми соціального забезпечення поділяють на три групи: соціальне страхування, державна допомога та охорона материнства й дитинства. Окрім інструментів соціальної політики, притаманних європейським моделям, у США до соціального забезпечення зараховують допомогу з харчування та медичне забезпечення уразливих груп населення.

3. Політико-ідеологічні орієнтації суб’єктів соціально-політичного маркетингу.

Основними суб’єктами соціально-політичного маркетингу в США виступають Республіканська та Демократична партія. Влада почергово переходить від демократичної (більш ліберальної) до республіканської (більш консервативної) партії, а потім навпаки. Незважаючи на деякі розходження в реалізації конкретних соціально-політичних завдань, обидва політичних утворення обстоюють ідею політики державного невтручання в економіку, і відмінність між передвиборчими програмами партій полягає здебільшого у ставленні до фінансування соціальних програм за рахунок податків.

Реалізація згаданими суб’єктами ідеологічних принципів неолібералізму привела до зміщення акцентів від обов’язків держави щодо підтримання найбідніших громадян до «особистої відповідальності» за пошук роботи, заохочення створення повних сімей. Таким чином, не тільки республіканська партія, традиційно зорієнтована на ліберальні цінності в соціальній політиці, але й демократи виступають за скорочення ролі держави в соціальному забезпеченні.

4. Тенденції до змін в пріоритетах соціальної політики.

Хоча в моделі соціальної політики США й не відбулося надто радикальних змін, як це спостерігають в інших країнах, а лише поглиблення її «залишковості», проте американські вчені не беруться прогнозувати розвиток соціальних програм на найближчу перспективу, особливо в нинішній ситуації світової економічної кризи.

Отже, майбутнє американської моделі розв’язання соціальних проблем багато в чому залежатиме і від економічного становища, і від політичного клімату в державі, і від ідеологічних перипетій. Сьогодні країна та її соціальні програми стають дедалі більш неоднорідними, диверсифікованими й децентралізованими, орієнтованими на «особисту відповідальність» та взаємодопомогу.

Соціально-політичний маркетинг у Швеції.

1. Модель соціальної політики, її ідеологічні основи.

Кожна соціально-економічна модель переслідує і створена для певної мети. У шведській моделі першорядну роль відіграє соціальна політика, яка покликана створювати більш менш нормальні умови відтворення робочої сили (переважно висококваліфікованої). Ця обставина виняткової важливості для Швеції, якщо мати на увазі специфіку її розвитку й місце в міжнародному розподілі праці, і є інструментом ослаблення соціальної напруженості, нейтралізації класового протистояння та конфліктів.

У шведській моделі соціальна політика сприяє перетворенню суспільних відносин у дусі соціальної справедливості, зрівнюванню прибутків, згладжуванню класових нерівностей і як результат — у побудові нового демократичного суспільства на базі державного добробуту.

Шведська модель визначається через особливості економічної політики в країні, в якій виділяються дві провідні мети: повна зайнятість і вирівнювання прибутків. Активна політика зосереджена на високорозвиненому ринку праці й винятково великому державному секторі, котрий займається накопиченням і перерозподілом значних грошових коштів на соціальні та економічні цілі, що розглядаються як результати цієї політики.

Шведська модель соціальної політики стійко асоціюється з повною зайнятістю, активною політикою ринку праці, солідарною системою оплати праці, універсалізмом у наданні соціальних послуг та соціальної допомоги. Як зазначає Г.Еспінг-Андерсен, класична скандинавська модель передбачає активну роль держави в соціальному забезпеченні, наданні соціальних послуг і проведенні політики зайнятості. На його думку, особливість шведської моделі полягає в її здатності забезпечувати продуктивність ринку з превентивною соціальною політикою [311]. Така стратегія передбачає сильну інтервенціоністську політику держави, засновану на високих податках, стимулюванні середнього класу до участі у трудовому процесі, на значних державних витратах на соціальну сферу та великій кількості працівників державних, зокрема соціальних служб.

2. Особливості соціального забезпечення й надання соціальних послуг.

До найбільш поширених у Швеції інструментів соціальної політики можна віднести регулювання оплати праці, встановлення високих податків і спеціальних соціальних стягнень, грошові виплати, зокрема пенсійні, надання послуг (з соціального обслуговування, працевлаштування тощо).

Нині соціальні програми у Швеції перебувають у стані трансформації. Було затверджено основні напрями пенсійної реформи, орієнтованої на поступовий перехід від універсальної системи пенсій до пенсії, залежної від заробітку, та обов’язкових приватних пенсійних рахунків. Згідно з новою системою, внески застрахованої особи та роботодавця розподіляються між компонентом, залежним від заробітку (солідарна система), та приватним рахунком.

Соціальне страхування - основний елемент шведської політики добробуту. Мета системи соціального забезпечення у Швеції - забезпечити людину економічним захистом у разі хвороби, при наданні медичної допомоги, народженні дитини й через старість (загальне страхування), у зв'язку з нещасним випадком і хворобами з виробничої причини (страхування від нещасних випадків на виробництві) та безробіття (страхування по безробіттю й допомога від ринку праці готівкою). Остаточною гарантією незалежно від причини звернення вважається допомога готівкою, відома як страхова допомога.

Система страхування здоров'я є насамперед інструментом створення більшої соціально-економічної рівності. Вона дає можливість неплатоспроможним людям, котрі потребують медичної допомоги, одержати медичні послуги на основі рівності з іншими. Більше того, система страхування функціонує як фінансовий інструмент та інструмент державного управління. Система соціального страхування фінансується з державних та місцевих податків, податків з підприємців, трудящих і працюючих не за наймом, прибутків за відсотками й вирахувань із капіталу з різних фондів. Головне джерело (понад 40%) - внески з підприємців, що обчислюються з суми фонду заробітної платні.

Швеція, обравши принцип загального добробуту, розширила державний сектор економіки до такого розміру, що робить країну унікальною і в цій сфері: третина населення зайнята в державному секторі, що знаходить своє віддзеркалення у виключно високих ставках оподаткування. Сумарні державні витрати, що включають як витрати на державний сектор, так і трансфертні платежі, складають понад 60% ВВП Швеції, і це ставить її на перше місце у світі [131].

На сьогодні в умовах європейської інтеграції та світової глобалізації, хвилі світової фінансової кризи, Швеція не могла залишитися осторонь від процесів, що відбуваються. Уряд країни зацікавлений залишити специфічні риси шведської моделі. Збереження в майбутньому двох основних цілей шведської моделі - повної зайнятості та рівності, вимагає нових методів, які нині мають відповідати умовам ринку.

3. Політико-ідеологічні орієнтації суб’єктів соціально-політичного маркетингу.

Основними суб’єктами соціально-політичного маркетингу у Швеції виступають соціал-демократична робітнича партія Швеції, консервативна партія, ліберальна партія. Попри те, що впродовж двох останніх десятиліть соціал-демократи залишалися при владі (за винятком кількох років), соціальна політика в цілому (й система соціального забезпечення) стала менш універсальною, ніж вона була після Другої світової війни, і більш орієнтованою на трудовий внесок/стаж людини. У країні залишається сильним політичний рух за збереження:

- універсальності соціальних програм;

- високого ступеня колективної безпеки;

- високого рівня витрат на базові державні програми, фінансовані за рахунок податків;

- обмеження адресних програм.

4. Тенденції до змін у пріоритетах соціальної політики.

Соціальне забезпечення поступово стає залежним від рівня прибутку й орієнтується на систему соціального страхування, яка призначена стимулювати зайнятість (корпоративістська модель соціальної політики). Серед нових тенденцій можна відзначити підтримку власного бізнесу, підтримку зайнятості молоді, стратегію «якісної» зайнятості. Таким чином, соціальна політика Швеції, хоча і здійснювана далі соціал-демократичним урядом та орієнтована на майже повну зайнятість дорослого населення, інкорпорує в собі інструменти й заходи, властиві країнам з іншими моделями (ліберальною та корпоративістською) соціального забезпечення. Відбувається, нехай і не надто популярний серед населення, але економічно зумовлений перехід до соціального страхування, у тому числі приватних рахунків, виплат, залежних від трудового стажу, та заміна частини універсальних програм соціальної допомоги адресними.

Соціально-політичний маркетинг у Німеччині.

1. Модель соціальної політики, її ідеологічні основи.

У межах різних наукових і політичних класифікацій модель соціальної політики Німеччини вважають корпоративістською моделлю, моделлю Бісмарка, моделлю соціального страхування, пов’язаного із заробітком, континентальною моделлю [311].

Основними рисами соціальної політики Німеччини є такі:

1) обов’язкове солідарне соціальне страхування, яке становить дві третини соціальних витрат, адмініструється неприбутковими, формально незалежними фондами, котрі мають певний ступінь автономії та відповідають за свій бюджет;

2) активна діяльність «соціальних партнерів» (асоціацій роботодавців і численних профспілок, які представляють інтереси працюючих) та укладання колективних трудових угод;

3) система координацій, переговорів і домовленості між корпоративними суб’єктами: між соціальними партнерами, чия автономія гарантована Конституцією, та фондами, які виплачують допомогу в разі тимчасової втрати працездатності;

4) надання індивідуальних соціальних послуг переважно волонтерськими організаціями [231].

Отже, соціальне забезпечення в Німеччині було й залишається змішаним, об’єднуючи державні, професійні, волонтерські та приватні інституції. Основною ідеологічною домінантою є прив’язаність до трудового стажу людини, концепція «чоловіка-годувальника» (адже соціальне страхування поширюється на залежних членів родини), а також соціально-ринкова економіка.

2. Особливості соціального забезпечення й надання соціальних послуг.

Основу соціальних програм становлять грошова допомога та послуги, які фінансуються переважно за рахунок внесків соціального страхування та місцевих податків. Більшість німецьких програм соціального забезпечення (забезпечення у старості, за інвалідністю та в разі втрати годувальника, забезпечення на випадок хвороби та народження дитини, забезпечення у разі травми на виробництві, забезпечення на випадок безробіття) належить до системи солідарного соціального страхування, а допомога сім’ям з дітьми є універсальною соціальною програмою.

Одна з цілей соціальної політики Німеччини - пом'якшення соціальної нерівності в суспільстві. Розв'язується вона як характером оподаткування, так і трансфертами з бюджету сім'ям, що мають потребу в матеріальній допомозі. З середини 70-х років до сьогодні на меті соціального забезпечення — 46-47% всіх витрат держбюджету, включаючи фонд соціального страхування й соціального забезпечення. Відносно висока питома вага видатків на соціальні цілі пояснюється прямою зацікавленістю держави у відтворенні кваліфікованої робочої сили [141].

Ці витрати в основному представляються у вигляді соціальної допомоги особам, які її потребують. Чинна в Німеччині система соціальної допомоги склалася на матеріальній базі, створеній «економічним дивом» 50-70 років, коли всього було вдосталь - робочих місць, прибутків, податкових надходжень до бюджету, а відтак і можливостей для соціальної допомоги. Соціальна допомога виплачується управлінням із соціального забезпечення («соціаламт»). Сюди не входять безробітні, які пропрацювали менше півроку, оскільки допомогу з безробіття виплачує відомство «арбайтсамт» (управління з працевлаштування). Окрім того, соціальна допомога не видається безпритульним. Не маючи реєстрації за місцем проживання, вони не входять до сфери піклування територіальних соцзабезів і можуть розраховувати лише на приватну й громадську благодійність [141].

У Німеччині зберігається орієнтація на соціальне страхування та соціальне партнерство. У регулюванні багатьох аспектів соціальної політики залишається значною роль профспілок. Водночас у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального страхування допускаються приватні структури.

3. Політико-ідеологічні орієнтації суб’єктів соціально-політичного маркетингу.

За останні десятиліття соціальна політика Німеччини зазнала трансформацій, викликаних кризою 90-х років ХХ століття. Тоді країна потерпала від високого рівня безробіття, зокрема структурного, наплив мігрантів, постаріння населення, реалізації економічного курсу Рейгана-Тетчер, спрямованого на лібералізацію світової торгівлі та мінімізацію соціальних видатків. Тоді жодна з впливових німецьких партій офіційно не оголошувала про перехід до нової моделі. І Християнсько-демократичний союз (консервативне політичне утворення), і Соціал-демократична партія, і профспілки вважали і вважають себе й досі прибічниками «держави загального добробуту». Але сьогодні слід відзначити про поступовий курс суб’єктів соціально-політичного маркетингу на неоліберальні підходи в соціальній політиці.

4. Тенденції до змін в пріоритетах соціальної політики.

Ситуація в соціальній політиці Німеччини стрімко змінюється. Принаймні структурні реформи, зумовлені глобальними економічними та демографічними процесами, вагомо вплинули на традиційну корпоративістську модель соціальної політики, що ґрунтувалася на соціальному страхуванні й активній участі соціальних партнерів. Ідеї впровадження приватного пенсійного страхування та медичного обслуговування свідчать про відхід від традиційної соціальної ринкової держави.

Слід відзначити, що конкретна модель соціальної політики визначається і впроваджується суб’єктами соціально-політичного маркетингу конкретної політико-ідеологічної орієнтації. Так, перевага політичних сил ліберальної та консервативної орієнтації визначає ліберальну й неоліберальну модель соціальної політики. Соціал-демократична основа соціальної політики пов’язується насамперед із домінуванням ідеології соціал-демократичного та соціалістичного спрямування.

У таблиці 3.2 наведено порівняльний аналіз соціально-політичного маркетингу залежно від різних моделей соціальної політики сучасних західних держав добробуту.

Таблиця 3.2

Порівняльний аналіз соціально-політичного маркетингу в різних моделях соціальної політики

	Великобританія	США	Швеція	Німеччина
Модель соціальної політики	Ліберальна модель	Ліберальна (неоліберальна модель)	Соціал-демократична модель	Корпоративістська модель
Особливості соціального забезпечення	Адресна соціальна допомога. Універсальна система. Подвійна система соціального страхування.	Відсутність уніфікованої системи соціального забезпечення. Мінімалістський підхід до розв’язання соціальних проблем. Обов’язкове солідарне соціальне страхування. Існування приватних закладів надання соціальних послуг.	Універсальна система соціального забезпечення. Високий рівень витрат на базові державні програми, фінансовані за рахунок податків.	Обов’язкове солідарне соціальне страхування. Основною ідеологічною домінантою соціальної політики є прив’язаність до трудового стажу людини. Наявність деяких універсальних соціальних програм.
Політико-ідеологічні орієнтації суб’єктів соціально-політичного маркетингу	Консервативні орієнтації. Ліберально-демократичні орієнтації.	Консервативні орієнтації. Ліберальні орієнтації.	Соціал-демократичні орієнтації.	Соціал-демократичні орієнтації. Консервативно-ліберальні орієнтації.
Тенденції до змін у пріоритетах соціальної політики	Посилення ролі недержавних (комерційних і некомерційних) організацій у соціальній сфері. Тенденція до неолібералізму	Посилення мінімальної ролі держави в соціальному забезпеченні. Неолібералізм	Орієнтація на систему соціального страхування. Упровадження корпоративіст- ської моделі	Впровадження приватного пенсійного страхування та медичного обслуговування. Лібералізація системи соціального забезпечення

У сучасних умовах глобалізованого світу (особливо у сфері соціально-економічних стосунків) спроби інтеграції країн як в економічному, так і в політичному аспектах (яскравий приклад – створення Європейського союзу як геополітичного утворення) сприяють трансформації традиційних моделей не тільки соціальної політики, але й принципів функціонування сучасних соціальних держав. Подальша лібералізація світової економіки, зменшення ролі держави в регулюванні економіки, перегляд чинних універсальних соціальних програм (особливо цей процес відбувається в країнах соціал-демократичного та корпоративістського спрямування) веде до більш ліберального підходу і в соціальній політиці.

Серед основних тенденцій у моделях соціальної політики слід відзначити посилення приватного сектора в соціальній сфері в державах скандинавської моделі та в Німеччині. І цей процес лише поглиблюється в соціал-демократичних і корпоративістських моделях. Що ж до країн з ліберальною моделлю соціальної політики, то існує досить відчутна тенденція до впровадження неоліберальної соціальної політики (у випадку США цей процес можна навіть назвати «ультралібералізацією» соціально-економічної сфери).