Література

Баран В.К.,Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1945 – 80-ті рр.) Сер. Україна крізь віки. Т.13. – К.,1999.

Врублевський В. Владимир Щербицкий: правда и віміслі.. – К.,1993.

Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція у русі опору 1960 – 1980 рр. – К.,1995.

Лукяненко Л.Г. Сповідь у камері смертників. – К.,1991.

Сверстюк Є. Блудні сини України. – К.,1993.

Політична історія України. У 6 тт. Т. – К.,2004.

Змістовний модуль ш. Здобуття незалежності та сучасний розвиток української держави

Тема 12. Громадське життя в Україні у часи “перебудови” (квітень 1985 р. – серпень 1991 р.).

П л а н

1. Причини, чинники та рушійні сили перебудови в Україні.

2. Зростання громадської активності в Україні.

3. Поява багатопартійності. Народний рух України.

4. Наука і культура України в роки перебудови.

Методичні рекомендації до теми

На початку 80-х років дедалі очевиднішою стала необхідність позитивних зрушень в країні.цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Студентам потрібно показати, що у міжнародній сфері була реальне загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєння. Участь СРСР у війні в Афганістані вела до міжнародної ізоляції.

У політичній сфері: концентрація влади, обмеження демократичних засад, одержавлення громадських організацій, відчуження народу від владних структур, ігнорування принципу розподілу влади. У соціально-економічній сфері: падіння основних економічних показників, розростання бюрократичниго апарату, загострення протиріччя між регіонами, зрівнялівка в оплаті праці, фізичне і моральне старіння основних виробничих фоондів, низький рівень продуктивності праці, загострення екологічних проблем, ускладнення демографічної ситуації. У духовній сфері: посилення проценсу русифікації, пригнічення національної культури та національної свідомості, блокування розвитку релігії.

Розкриваючи друге питання потрібно відзначити, що процеси які відбулися під час перебудови можна умовно поділити на шість етапів. (квітень 1985- січень 1987р.) це революція “згори”- оголошення двох принципових лозунгів “гласність” та “широка демократизація”, визрівання політичного курсу перебулови. ІІ етап – (січень 1987 – літо 1988 р.) – усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. ІІІ етап (літо 1988 – травень 1989 р.) – зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз. ІV етап ( травень 1989 – лютий 1990 р.) – розмежування, консолідація та протистояння політичних сил. V етап (лютий – грудень 1990 р.)- радикалізація народних мас. VІ етап (грудень 1990 – серпень 1991 р.) – кінець перебудови. Коротко охарактеризувати особливості кожного етапу. Необхідно акцентувати увагу на результатах перебудови: ліквідація тоталітарного режиму, знищення гегемонії КПРС у політичному житті, розпад СРСР, виникнення незалежних держав, розвал планової економіки, створення реальних умов для формування ринкових відносин, створення багатопартійної системи, припинення “хололдної війни , зміна співвідношень сил у світі, ліквідація “світової соціалістичної системи”. Слід детально зупинитися на причинах та наслідках Чорнобильської аварії, подвигу пожежників та трагедію людей, що були відселені із зони відчуження.

Розглядаючи наступне питання необхідно відзначити, що в цей час різко зросла громадська активність суспільства. Масово почали виникати неформальні організації. Почав діяти Український народний рух за перебудову. Одним з перших неформальних обєднань виникло в Києві у серпні 1987 року – Укранський культурологічний клуб (УКК). У Львові заявило про своє існування товариство Лева. Перша неформальна організація республіканського маштабу постала у березні 1988 р. – Українська гельсенська спілка (УГС), Українська студентська спілка (УСС), Спілка незалежної української молоді та інші. Розпочалося релігійне відродження, активізувався національний рух, була сформована багатопартійна система.

Принципові зміни відбуваються в цей час в науково-освітянських колах. Важливим моментом розвитку наукового плюралізму, позбавлення вищої школи від ідеологічного диктату стає перегляд марксистсько-ленінських догматів в суспільних науках, альтернативність викладання історичних дисциплін у вузах та пошуки шляхів відносвлення національної історії.