ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Тема1. Специфіка культурологічного знання...……………………….….….4

1.1. Предмет та методологічні основи курсу. …………………………………..4

1.2. Поняття,структура та функції культури . ...………………………………10

1.3. Сучасні культурологічні теорії ………………………..…………………..14

1.4. Культурна політика . ……………………………………………………….17

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ………………………………………………………….19

2. Тема2. Історична типологізація культури та характеристика її основних типів ……………………………………………………………….. …………...21

2.1.Специфіка та основні завдання типології культури………………………21

2.2.Історична типологізація культури. Головні критерії……………………...22

3. Тема3. Історико - культурні етапи…………….…………………………….23

3.1.Первісні форми культурної еволюції………………………………………24

3.2.Антична культура східного і західного регіонів……………………..........25

3.3.Культура Візантії і Середніх віків………………………………………….26

3.4.Культурний феномен Відродження………………………………………..27

3.5.Культура Нового часу……………………………………………………..28

3.6.Духовна культура епохи Просвітництва………………………………....29

3.7.Загальні риси розвитку культури ХІХ ст………………………………....30

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ………………………………………………………….31

4. Тема4. Інформаційно – знакове розуміння культури……………………...33

4.1.Культура – сукупність знакових систем…………………………………...34

4.2.Інформаційно-семіотичне розуміння культури…………………………...34

4.3.Види знаків та символів………………………………………………….….36

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ………………………………………………………….37

5. Тема5. Динаміка культури…………………………………………………..38

5..1.Термін «культурна динаміка»……………………………………….……..38

5.2.Типи культурної динаміки: фазовий,циклічний та інверсійний………...39

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ………………………………………………………….41

6. Тема6. Сучасний етап і тенденції розвитку української культури…….….42

6.1.Передумови та джерела формування української культури……………...42

6.2.Оновлення української культури та перспективи розвитку……………...44

6.3.Проблема визначення національного характеру…………………….…….48

7. Тема7. Особистість у світі культури. Культура особистості…….…....….53

7.1.Тріада культура - суспільство-особистість. Людина у світі культури ....53

7.2.Людина в українській і світовій культурах Новітнього часу………..56

7.3.Постмодернізм………………………………………………………………58

7.4.Риси молодіжної субкультури……………………………………………...59

8. Тема8. Естетика як наука та її основні категорії………………………....…61

8.1.Предмет естетики та становлення проблематики науки………………….61

8.2.Сткруктура естетичної свідомості………………………………………….63

8.3.Основніестетичні категорії: «гармонія»і«міра»,«прекрасне»та«потворне»,«піднесене», «героїчне» та «низьке»,«трагічне»та«комічне»………………………………………….……65

9. Тема9.Художня культура ……………………………………………….…..70

9.1.Зміст поняття художня культура…………………………………....…...71

9.2.Походження та функції мистецтв………………………………………..73

9.3.Види та жанри мистецтва(просторове та тимчасове)……….………….79

10. Тема10. Етичний вимір культури…………………….…………………….84

10.1.Етимологічний зміст основних термінів етики…………………………..84

10.2.Моральні проблеми в контексті співвідношення національних та загальнолюдських цінностей…………………………………………………...86

10.3.Структура моральної свідомості…………………………………………..88

10.4.Добро як визначальна ідея моральної свідомості………………………..90

10.5.Моральне зло,його походження та сутність……………………………...90

10.6.Совість і обов”язок як категорії моральної свідомості………………….91

10.7.Моральна культура спілкування і її принципи: рівність, альтруїзм, повага, толерантність……………………………………………………………93

11. Перелік семінарських занять……………………………………….……….99

12. Залікові питання………………………………………………………...….106

13. Література………………………………………………………….……….109

Вступ

Будь-яка національна культура стає по-справжньому значущою тільки тоді, коли переростає вузько локальні рамки, сприймається іншими націями. Цей природний процес неминуче об’єднує народи. Мистецтво, що проростає на рідному грунті , бере з народного джерела відтворену протягом віків філософську систему, ясність, мажорність, метафоричну зумовленість і на цих животворних засадах виявляє свою неповторну індивідуальність, утверджуючи національну самобутність у широкому світовому контексті.

Кожен розвинений індивід вивчає своє національне коріння, свою етнічну неповторність, заглиблюючись у культурні відносини своєї нації з іншими, такими ж неповторними і своєрідними. Етнос (а без нього немає жодної людини на землі) несе в собі не тільки відбиток навколишнього середовища, а й минуле, що формує певні стереотипи. Тільки пізнання один одного, повага до тих культурних і моральних цінностей, які створив кожний народ як своєрідний етнос, дасть можливість уникнути непотрібних, а ще гірше – трагічних катаклізмів.

Немає однакових людей – немає однакових культур. Тому, щоб пізнати чужу культуру, необхідно досконало вивчити культуру свого народу – українського. А для цього необхідно заглянути в коріння української національної культури, побачити і зрозуміти її завжди суперечливий розвиток. Прагнення осмислити місце своєї культури в системі споріднених культур – це здорове національне почуття, утверджувати яке покликана українська інтелігенція.

Дослідженням культури і найбільш загальними проблемами культури займається наука культурологія, або теорія культури. Наука ця порівняно молода, виникла вона в кінці ХVІІІ ст. - поч. ХІХ ст.., як автономна дисципліна в межах німецького просвітництва і німецького романтизму. Основний категоріальний апарат теорії культури склався в працях американського культуролога Леслі Уайта (1900 – 1975 ), який утвердив науку культурологію.

Тема 1. Специфіка культурологічного знання

1. Предмет та методологічні основи курсу

2. Поняття, структура та функції культури

3. Сучасні культурологічні теорії

4. Культурна політика

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Предмет і методологічні основи курсу

Культурологія - це цілісна система знань, яка розкриває сутність, структуру й функції культури як складного су­спільного феномена. Культура дає можливість людині під­нятися від повсякденності до широких творчих узагальнень почуттів і думок, нагадати про гармонії, недосяжні системному аналізу, стати трампліном для усвідомлення істини, виникнення нової ідеї. У культурології поєднуються гуманітарні, при­родничі, соціологічні науки. Навчальний курс інтегрує знання зі сфери таких дисциплін як філософія, етика, естетика, історія, антропологія, етнографія, археологія, літературознавство, мовознавство, релігієзнавство, музикознавство, які спрямовані на вивчення процесів діяльності людини і функціонування суспільства як окремих комплексів, так і цілісного феномена в бутті землян.

Як наукова дисципліна "Культурологія" своїми витоками сягає античності. Але сам термін "культурологія" ввів у науковий обіг при аналізі проблем культури американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975), який розробив теорію культури та обгрунтував її об'єктивність.

Культура як термін, як поняття походить від лат. cultura - обробіток, освіта, розвиток.

У широкому розумінні культура - це все, що створено людиною, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні - ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, в фізичному та моральному вихованні.

Поняття "культура" - це стиль і рівень досконалості, що досягаються в опануванні тією чи іншою галуззю знання чи діяльності, вміння (культура праці, культура мови, культура поведінки тощо), сам процес творення і розподілу матеріальних та духовних цінностей, їх використання.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну, проте межі між ними часто умовні, штучні, рухливі.

Матеріальна культура - це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх розподіл та споживання чи використання - це рівень розв'язання екологічних проблем і виживання людства на землі.

Духовна культура пов'язана зі словом "дух" - філо­софським поняттям, що означає нематеріальне начало, на відміну від матеріального начала світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії - що з них первинне, а що вторинне, похідне - основне питання філософії, яке до цього часу не має чіткого, обґрунтованого тлумачення і визначає рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства, індивідуума, його душі, совісті, свідомості, почуття, інтуїції тощо. У класовому суспільстві духовна культура неминуче стає класовою, тенденційною. Духовна культура, її оцінка криється у здатності клітин нашого організму сприймати прекрасне, на якому грунтується дуалізм добра і зла.

Матеріальна культура покликана задовольняти наші фізіологічні потреби, дати людям насамперед їжу, одяг, житло, полегшити їх зв'язок і спілкування, тоді як духовна культура через органи чуттів впливає на наші почуття, думки, свідомість, волю, інтуїцію, настрій, психіку тощо.

Водночас між ними існує тісний діалектичний зв'язок і взаємообумовленість. Буття визначає свідомість, а висока свідомість спонукає людину зробити кращим буття, викликає прагнення до ідеалу в усьому: в організації харчування, відпочинку, у будівництві житла, виготовленні одягу, людських взаєминах тощо.

Види культури

За носієм культура поділяється на: міську, сільську, молодіжну, окремої людини, сім'ї.

За різновидом діяльності культуру поділяють на матеріальну, духовну і фізичну.

Матеріальна культура — це світ вироблених речей, культура праці і матеріального виробництва, культура побуту, культура житла, міста, села,культура ставлення до власного тіла.

Види матеріальної культури:

1) породи тварин, носії породи — самці і самиці;

2) сорти рослин — кількість культурних сортів постійно зростає;

3) культура ґрунтів — ґрунт — складний компонент — співвідношення живого і неживого, тому ставитися до нього слід дбайливо;

4) будинки і споруди — наочні елементи матеріальної культури (нерухомість, яка має бути збережена);

5) інструменти й устаткування — категорія, яка забезпечує всі види

фізичної і розумової праці;

6) шляхи сполучення і транспортні засоби — єдиний комплекс, є ознаки

нерухомості як у споруди і рухомості;

7) зв 'язок і його засоби — галузь матеріальної культури, яка охоплює

пошту, телеграф, радіо, телезв'язок, телефон;

8) технології— мистецтво праці в усіх галузях діяльності. Культура

технології виявляється в усіх видах матеріальної культури;

9) засоби нападу і захисту;

10) засоби масової комунікації',

11) засоби освоєння космосу;12)одяг.

Духовна культура — складна багатофункціональна система, яка об'єднує в собі всю сферу духовної діяльності людини: науку, філософію, літературу, право, мораль, звичаї, традиції, спосіб мислення, відносини між людьми,групами, народами, ставлення до самого себе.

За змістом і впливом культуру поділяють на прогресивну і реакційну:культура як явище, що формує людину, може виховувати особистість як

моральну, так і аморальну.

Є ще поділ за організаційними формами існування культури. До таких форм належать держава, школа, церква. Існує поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи.

До культури ми звертаємося тому, що вона виконує, насамперед, людинотворчі функції. Сучасна епоха порушує перед громадянами нашої держави в цілому і перед молоддю зокрема актуальні завдання щодо здійснення перебудови нашого суспільства в рамках незалежної демократичної України. Нове політичне й моральне мислення має увібрати в себе прогресивну думку і досвід усіх передових людей і народів, забезпечити їх духовне збагачення. І тут набуває чинності закон наявності загальнолюдського, національного, класового, конкретно-історичного у філософії культури, їх співвідношення. Не можна бути патріотом свого народу, не поважаючи інших народів.

Світова культура - це вікова сукупність культур цілісного світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні якісного і кількісного характеру, акумулює, відсорбовує і розвиває найкращі риси національних культур.

Класифікуючи історичні періоди розвитку світової культури, слід усвідомлювати, що все в природі має свій початок, розквіт і згасання. Так, між культурами первісного, рабовласницького, капіталістичного і сучасного, індустріаль­ного суспільства не має провалля. Елементи частини попередніх епох впліталися в наступні, всмоктувалися ними. Сучасна культура не може обійтися без надбання попередніх епох.

Крім загальної є ще культура певного регіону, наприклад європейсько-північно-американська, далекосхідна, індійська, арабо-мусульманська, тропічно-африканська та латиноаме­риканська. Вони, в свою чергу, мають свої внутрішньо-регіональні культурно-конфесійні особливості, архітектоніку, що характеризується за місцем проживання основної маси її носіїв, географічним положенням, традиціями, патріотизмом тощо.

Виділяються, хоча й не чітко окреслюються своїми рубежами, культурні епохи Стародавнього світу, Середньовіччя. Відродження, Нового часу і сучасності, хронологічні рамки яких розпливчасті.

Національна культура тісно пов'язана з поняттями "нація", "етнос" і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Українська культура бере свій початок з часів легендарного суспільного Трипілля, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українським народом на терені України та за її межами (діаспорою) протягом усієї його історії.

Світова культура має цікавити як викладача, так і студента насамперед лише в межах взаємодії і взаємовпливу її на вітчизняну, які розвивались поряд і були найближче одна до одної, тобто під рубрикою "українська та зарубіжна культура".

Світочі культури високо цінували українську народну творчість, літературу та мистецтво, усю культуру взагалі за їх неперевершений демократичний гуманізм, художню виразність, народність. За їхнім визнанням, українська музика та поезія є найбільш розкішною, найбільш запашною з усіх гілок навіть світової народної творчості. Мінорна за змістом, сумна навіть у своєму веселому пориві, українська пісня ставиться всіма знавцями на перше місце у музиці всіх народів.

Українські думи, що через століття передавалися гомерами України - кобзарями, світять своїми фарбами, почуттями, лицарством у любові і ворожнечі, розмахом козацької відваги та філософською вдумливістю. І зрозуміло, що ця величезна і рідкісна духовна обдарованість народу України не могла не дати своїх творців-професіоналів, таких як Маруся Чурай, Г. Ско­ворода, І. Котляревський, Т. Шевченко. Останній став пла­нетарним учителем почуттів, предтечею і поборником великої визвольної боротьби за справжню свободу, рівність і братерство народів у "сім'ї вольній, новій".

Царський уряд не міг терпіти того, що на Україні ще в середині XVII ст. майже все населення уміло читати й писати, що хлопчики й дівчатка вчилися разом, вивчали математику, природничі науки, натурфілософію, риторику, піїтику. І як не шаленіли царські посіпаки, але не можна було спинити потяг народу до знань, до культури, великої та всеосяжної. Переписи 1740 і 1748 років свідчили, що в семи полках Полтавської та Чернігівської губерній на 1094 села припадало 866 шкіл, в яких викладали українською мовою, на 746 чоловік існувала одна школа. Однак у 1804 р. було видано указ про заборону навчати українською мовою. Відтоді писемних ставало дедалі менше і врешті-решт звелося до 10-13 % на 100 чоловік у 1897р., переважно російськомовних дворян.

Методологічні принципи полягають у тому, щоб через великий обсяг конкретного матеріалу показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть, враховуючи специфіку національних моделей цієї культури. Саме тому у програмі курсу мають бути виділені науково-методичні, світоглядні аспекти. Ознайомлення з ними дає можливість виробити певні типологічні принципи, що, в свою чергу, сприятиме фор­муванню у студентів навичок самостійної орієнтації в проблемах духовної культури, в тому числі і сучасної. Можуть бути використані діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослі­дження історії української та зарубіжної культури, а також запозичені з інших наук, таких як соціологія, психологія, антропологія, біологія, кібернетика, семіотика, етнографія.

Велике значення має психологічний підхід на основі принципу історичного матеріалізму. До речі, національна психологія в офіційній політиці, ідеології раніше ігнорувалася. Проте відомо, що одним з елементів соціальної психології є проблема самосвідомості, етнічної, соціальної (класова самосвідомість трудящих навіть у підході до прекрасного), групової (самосвідомість будь-якої групи, суспільства) та індивідуальної (самосвідомість особистості).

В умовах значного зростання інтересу до проблеми розвитку культури надзвичайно важливим і конче необхідним є розкриття специфіки цих недостатньо вивчених принципів.

Наприклад, виділяючи такий принцип, як взаємозв'язок між суспільним виробництвом та культурою, треба вміти бачити складний та суперечливий характер цього зв'язку, адже культура, маючи самостійний характер, не прямо відображає зміни у матеріальному виробництві. Високий рівень розвитку культури дореволюційної України не відповідав тому низькому рівню соціально-економічних відносин, які характеризували економіку тодішньої південної російської частини імперії.

Лише в остаточній формі закономірності розвитку куль­тури визначаються рівнем матеріального базису суспільства.

При аналізі розвитку культури не можна обійтися без одного з основних принципів філософії - принципу історизму, тобто об'єктивного дослідження витоків художнього витвору чи навіть мистецької течії, всеохоплюючої духовності, їх місця в суспільстві, їх впливу на суспільне життя.

Наприклад, злочином проти історії культури українського народу слід вважати тенденційне, кон'юнктурне карамзіно-погодінське невіглаське викреслення або замовчування історії українського народу, зокрема материкової Наддніпрянської частини, майже на два століття після походу Батия на Україну у 1240 р. І це робилося на підставі вигаданого суцільного погрому і спустошення благословенної апостолом Андрієм Первозванним Землі. В дійсності такої гіпертрагічної руйнації тоді не було. Світ не мав би феноменального козацтва з усім його розвоєм великої цивілізації, якби його зародки і першооснова не існували ще в Київській Русі і вони не були успадковані наступним поколінням й епохою.

До конкретних методів дослідження слід віднести порів­няльно-історичний метод, до якого входять діахронічний, що застосовується при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, наприклад билин, дум та літописів, і синхронічний, коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні. Так, можливе зіставлення Євро­пейського Ренесансу з національним Відродженням у народів Центральної та Південно-Східної Європи в другій половині ХVII- середині XIX ст. та епохою так званого Східного Ренесансу XII—XIII ст. у країнах Середньої Азії та Закавказзя.

На думку сучасних філософів, у вивченні культури слід застосовувати метод структурно-функціонального аналізу, коли об'єкт, що вивчається, немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи і виведення певних парадигм (стійких визначаючих модулів).

Важливим методом дослідження і вивчення історії куль­тури є метод системного аналізу, коли всі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

Системний метод нерозривно пов'язаний з типологічним підходом до явищ культури, коли незалежно від хронологічних рамок виділяються такі особливості культури, які притаманні, хоча і не збігаються у часі, різним регіонам (той самий Західний Ренесанс XVI ст. і Східний Ренесанс ХІІ-ХІП ст. в його гуманістичній, антиклерикальній спрямованості).

У дослідженні явищ культури широко застосовуються методи конкретних наук - семіотики, соціології, демографії, психології, антропології, біології, математики тощо.

Один з них найпоширеніших методично-структурних варіантів і напрямів вивчення культури, навіть класичний, є історично послідовний підхід. За епохами, періодами, сто­літтями, датами: мова, освіта, наука, література, театр, живопис, архітектура, скульптура, музика, усна народна творчість, звичаї, обрядовість, мораль тощо.

Можна піти галузевим, жанровим шляхом, розглядаючи окремо освіту, літературу, живопис, обрядовість від першо-початку і до наших днів, аналізуючи при цьому те, як певна духовність зароджувалася, розвивалася і якою стала тепер. Обидва ці шляхи прийнятні.