- •Тема 1. Специфіка культурологічного знання
- •1. Предмет та методологічні основи курсу
- •2. Поняття, структура та функції культури
- •3. Сучасні культурологічні теорії
- •4. Культурна політика
- •Предмет і методологічні основи курсу
- •1.2. Поняття, структура та функції культури
- •1.3. Сучасні культурологічні теорії
- •1.4.Культурна політика
- •Сучасні культурологічні теорії.
- •Тестові завдання
- •Тема 2. Історична типологізація культури та характеристика її основних типів
- •Специфіка та основні завдання типології культури
- •Історична типологізація культури. Головні критерії
- •Типологія культури як наукова проблема
- •2.2. Історична типологія культури
- •Тема 3. Історико - культурні етапи
- •3.2. Антична культура східного і західного регіонів
- •3.3. Культура Візантії і Середніх віків
- •3.4. Культурний феномен Відродження
- •3.5. Культура Нового часу
- •3.6. Духовна культура епохи Просвітництва
- •3.7. Загальні риси розвитку культури хіх ст.
- •4. Тема Інформаційно – знакове розуміння культури
- •Інформаційно-семіотичне розуміння культури
- •4.3. Види знаків та символів
- •5. Тема Динаміка культури
- •1.Термін «культурна динаміка»
- •2.Типи культурної динаміки: фазовий,циклічний та інверсійний
- •Термін «культурна динаміка»
- •5.2.Типи культурної динаміки: фазовий,циклічний та інверсійний
- •Тестові завдання
- •6.Тема Сучасний етап і тенденції розвитку української культури
- •Оновлення української культури та перспективи розвитку
- •Національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури
- •Тема Особистість у світі культури. Культура особистості
- •7.1. Людина в світі культури
- •7.3.Постмодернізм
- •7.4. Молодіжна субкультура
- •Тема 8. Естетика як наука та її основні категорії
- •Предмет естетики та становлення проблематики науки
- •Сткруктура естетичної свідомості
- •Основні естетичні категорії: «гармонія»і «міра»,»прекрасне» та «потворне»,»піднесене», «героїчне» та «низьке», «трагічне» та «комічне»
- •8.1. Предмет естетики та становлення проблематики науки
- •Природа естетичної діяльності
- •Сткруктура естетичної свідомості
- •Елементи
- •8.3.Основні естетичні категорії Природа величного
- •9.Тема Художня культура
- •1.Зміст поняття художня культура
- •2.Походження та функції мистецтва
- •3.Види та жанри мистецтва (просторове та тимчасове)
- •9.1.Зміст поняття художня культура
- •9.2.Походження та функції мистецтва
- •Соціокультурні функції мистецтва
- •Функції мистецтва по відношенню до суспільства
- •Функції мистецтва стосовно культури
- •Функції мистецтва по відношенню до власних потреб
- •9.3.Види та жанри мистецтва (просторове та тимчасове)
- •10.Тема Етичний вимір культури
- •Моральні проблеми в контексті співвідношення національно-загальнолюдських цінностей
- •Моральні проблеми в контексті співвідношення національних і загальнолюдських цінностей
- •Структура моральної свідомості
- •Добро як визначальна ідея моральної свідомості
- •Моральне зло,його походження та сутність
- •Совість і обов”язок як категорії моральної свідомості
- •Моральна культура спілкування і її принципи: рівність, альтруїзм, повага, толерантність
- •11. Перелік семінарських занять
- •1.Інформаційно-семіотичне розуміння культури
- •2.Види знаків та символів
- •3.Термін «культурна динаміка»
- •1.Передумови та джерела формування української культури
- •3.Оновлення української культури та перспективи розвитку
- •4.Проблема визначення національного характеру
- •Предмет естетики та становлення проблематики науки
- •Естетика: Підручник / л. Т. Левчук, д. Ю. Кучерюк, в. І. Панченко; За загальною редакцією л. Т. Левчук. – к.: Вища школа, 1997. – с. 67-108.
- •Семінарське заняття № 7 Тема: Поняття і структура моральної свідомості
- •Література
- •Аболіна т.Г. Етика: Навчальний посібник. – к.: Либідь, 1992.
- •Технічних та інших навчально-наочних засобів, які використовуються в навчальному процесі
Моральна культура спілкування і її принципи: рівність, альтруїзм, повага, толерантність
Ми з”ясували, що метою спілкування є задоволення духовних потреб або в контактах з іншими людьми, або із самим собою, а не досягнення утилітарних цілей. Спілкування – це самоцінність. Тут реалізуються потреби особистості у доброзичливості, увазі, розумінні, довірі, співчутті, турботі. На основі яких же принципів реалізуються ці потреби? Для відповіді на це запитання слід з”ясувати смислове значення основних із зазначених в назві параграфу принципів, які забезпечують моральну культуру спілкування.
Що розуміють під рівністю, як принципом спілкування? На наш погляд, рівність – це така повнота людської сутності, яка виражається у безперешкодному, свобідному розвитку всіх без виключення людських відносин, в сенсі їх моральної орієнтації на всіх рівнях соціальної структури суспільства. Збереження принципу рівності – це збереження саме такого суспільного стану, яке є власне людським по своїй природі, тобто забезпечуючим спілкування, яке також є нормою людяності, тому що його сутність – це розуміння того, що кожна людина для іншої людини завжди є і межею і умовою власної людяності. Принцип рівності означає вміння бачити в іншій людині не тільки себе самого, але й рівного собі.
Зауважимо, що принцип рівності ніколи повністю не реалізувався як ідеал людських моральних відносин. Достатньо згадати різноманітні форми соціально-політичного гноблення чи нерівності людей у рабовласницьку епоху, добу середньовіччя або новітню історію з її людиноненависницькими класовими ідеологіями більшовизму або фашизму, нарешті потворні рисові і етнічні доктрини, які спричинили спалах конфронтації в Югославії, Нагірному Карабасі, Чечні, Північній Ірландії, Курдистані, Баскській провінції в Іспанії.
Як свідчить історія, будь-які обмеження принципу рівності (в сенсі їх соціально-економічного, політичного, юридичного регулювання) завжди спотворено відбиваються і на міжлюдському спілкуванні і поведінці людей. Вони відгороджують людину від людини, зводять між ними різноманітні обмеження, внаслідок чого з”являються різні форми соціального гноблення і залежності від заможних як в соціальному, так і в моральному відношенні. Саме на цій ниві з”являються запопадливість, улесливість, пихатість, бундючність, жорстокість та ін.
Тому будь-які спроби, спрямовані на подолання соціальних і суспільних обмежень, розцінюють як моральну спробу відновлення втраченої рівноваги у спілкуванні людей. Таким чином, вся сутність морального змісту поняття рівності як принципу спілкування полягає у можливості в особі однієї людини іншому побачити продовження власної людяності.
Разом з тим слід мати на увазі і те, що навіть вирішення проблеми рівності на рівні соціально-економічному ще не означає її вирішення повною мірою на всіх рівнях міжлюдських відносин, оскільки реальністю залишається нерівність людей як особистостей і як індивідуумів, що визначається приналежністю до статі, віку, професії, розумових здібностей і можливостей та ін. Ось чому і підхід до вирішення цієї проблеми повинен бути максимально моральним, в силу чого сама проблема рівності набуває морального забарвлення. Ця проблема реалізується у можливості побачити в іншій людині самого себе, і відповідно, у можливості спілкуватися з іншими як з рівним собі на тій підставі, що обидва є абсолютно свобідними людьми. При наявності такої моральної основи зберігається моральний паритет тих, хто спілкується, а разом з тим і їх фактична людська рівність як рівність двох людей, прихильних одне до одного і в інтелектуальному і в емоційному сенсі, тобто налаштованих на спільне бажання спілкуватися. Так зберігається людська гідність, умовою якої є спільне визнання їх власної всебічної людської рівності особистостей, які спілкуються на рівні їх різного віку, статі, професії та ін.
Таким чином, рівність в системі спілкування проявляється як моральний принцип – регулятор суспільних і особистісних відносин між людьми, тобто як принцип спілкування і як основна умова становлення людяності.
До моральних принципів, завдяки дотриманню яких спілкування як специфічна діяльність стає успішною і плідною, відносять і альтруїзм.
Смислове значення альтруїзму визначається тим, що суспільно корисна діяльність, турбота про благо інших виступає як вільна, усвідомлена, необхідна діяльність і стає внутрішньою потребою особистості. Сутність альтруїзму – в розширенні мети життя з межі власного “Я”, до людей.
Найяскравіше альтруїзм виявляється в безкорисливості, спроможності до усвідомленого пожертвування особистим в ім”я і для блага інших. Взаємодопомога, співчуття, солідарність, безкорислива турбота одне про одного аж до самопожертви є реалізацією людської сутності, наслідком взаємної залежності, яка змушує людину відчувати потребу в тому величезному багатстві, яким є інша людина.
Прогрес соціальних відносин невіддільний від розширення меж проявів альтруїзму від станових до загальнолюдських. Критерієм морального розвитку суспільства і перетворення альтруїзму із випадкових проявів окремих обраних особистостей до поширення його не тільки на “ближніх”, а і на суспільство в цілому.
Становлення альтруїстичних відносин не є прямим наслідком соціально-економічних умов. Спрямованість особистості на таку дію формується під впливом багатьох факторів усвідомлення єдності особистих і суспільних інтересів, соціального положення людини і її особистого життєвого досвіду та ін.
Як бачимо, мистецтво спілкування обумовлюється спроможністю особистості до співпереживання, співчуття, уміння слухати і чути іншого, поділяти з ним його думки і почуття, умінням обмежувати себе у чомусь заради іншого. Відсутність цих якостей, які проявляються у байдужості до турбот інших людей, неповаги до них, індиферентному відношенні до суспільних інтересів, свідчать про егоїстичну орієнтованість людини, яка не тільки ускладнює спілкування, але є і основою моральних відхилень.
Особливої уваги заслуговує і такий принцип визнання людської гідності і честі як повага. Про його роль в житті людей свідчить той факт, що заради ствердження власної гідності, збереження честі люди спроможні пожертвувати життям. Повага виражає визнання цінності кожної людини, рівність всіх людей у моральному відношенні. Вона безпосередньо пов”язана із особистісним началом у людині. Характеризуючи особистість як індивідуальність, яка засвоїла певну ієрархію цінностей культури, можна говорити, що визнання цінності особистості є її повага. Повага в моралі співвідносна не зі страхом перед величчю чогось непізнаного або перед кимсь могутнішим. Це позитивне, доброзичливе відношення, яке передбачає переконання у свобідній людській волі, віру у творче розкриття її людської сутності. В цьому сенсі принцип поваги повинен бути зверненим не тільки на іншу людину, але рівною мірою стверджувати повагу і до себе, покладати на людину відповідальність за збереження власної людської гідності. Визнання людської гідності, з одного боку, є результатом об”єктивних історичних змін сіспільстві і моральності. З іншого боку, цей процес є кожного разу чимось конкретним, таким явищем, яке весь час стверджується, оскільки він функціонує у безперервній життєдіяльності людей, у сфері особистісного вибору і взаємодії. Перехід від поваги як загального принципу моральності, яке застосовується рівною мірою до всіх членів суспільства, до поваги, якої одні люди гідні, а інші – ні, найяскравіше проявляється у спілкуванні. Зазначимо, що визнання абсолютної цінності особистості, яке фіксується принципом поваги, є суттєвою передумовою морального спілкування.
Повага у спілкуванні проявляється амбівалентно. Будучи вихідною установкою, вона пов”язана із доброзичливим ставленням до партнера, яке може розвинутися у різних нпрямках. Знайшовши в іншому однодумця, повага сприяє виникненню глибокого почуття приязні, дружби. Коли один із партнерів відноситься до іншого як до авторитету, повага співвідноситься із певною дистанцією, вираження якої знаками поваги і ввічливість свідчить про визначення неоднакової соціальної значимості особистості, але не уражає самоповаги тих, хто визнає авторитетність інших. Особливу увагу слід звернути на те, що спілкування, дозволяючи кожній особистості реалізувати і захищати певні цінності, є неминуче конфліктним. Уважне і доброзичливе до переконань, поглядів, смаків, толерантність у спілкуванні, пом”якшують напругу конфліктних ситуацій, які виникають у самореалізації особистості. Отже, якщо культура спілкування практично неможлива без реалізації принципу толерантності то цілком закономірною є потреба у з”ясуванні його смислового значення.
У спілкування вступають люди, які наділені індивідуальними властивостями темпераменту і характеру, із різним рівнем професійної і загальної культури. Партнерам по спілкуванню можуть бути властиві уявлення про сенс і мету життя, які не співпадають за змістом, суттєво можуть не збігати моральні орієнтації. Зрештою, у кожного із нас є побутові звички, а у деяких людей і фізичні недоліки, які можуть не подобатись оточуючим або навіть бути неприйнятними для них. Пам”ятаймо, що обидві сторони, які залучаються у процес спілкування, мають виявитися безпорадним або навіть зруйнованим, якщо одна із сторін є схильною до абсолютизації цієї відносної самостійності або до протиставлення її самостійності іншої сторони. Коротко кажучи, обміну інформацією і діяльністю із необхідністю є супутнім обмін не тільки позитивним, але й негативними емоціями.
Ще більш складним виявляється спілкування соціальних груп, в якому нерідко вступають у протиборство множинність характерів воль, цілей.
Толеранція (терпимість, привітність, тактовність, взаємозалежність), виступаючи принципом культури спілкування, дозволяє досягнути оптимальності у взаємовідносинах тих, хто спілкується. Цьому сприяє багатоаспектність якості зміни толеранції.
Насамперед зазначимо, що толеранція протистоїть абсолютній нетерпимості як фактору, що дестабілізує процес спілкування.
Пам”ятаймо, що будь-яке протиставлення однобічне у своїй сутності. Тому нетерпимість не просто заперечується толеранцією, але діалектичне знімається нею. Толеранція грунтується на розуміючому співпереживанні. Розуміння дає можливість поглянути на себе очима партнера по спілкуванню і одночасно передбачає необхідність побачити парнера його очима.
Розуміюче співпереживання веде до засвоєння цілей спілкування, позиції партнера і його аогумантації, існуюча незгода в подібних випадках конфліктних ситуацій, а передбачає спільну участь в усуненні неприйнятних моментів діяльності, пошук бажаних для обох сторін шляхів і зрештою – узгодженість цілей і діяльності у їх реалізації.
Толеранція, основою якої є розуміння, вимагає вилучити вплив на спілкування поччаткових зовнішніх вражень, обумовлених певними вадами партнерів. Більше того, терпимість до непринципових недоліків людини – характерна ознака толеранції, яка суттєво полегшує початковий етап спілкування, а тактовність – якість, супутня поглибленому розумінню того із ким ми спілкуємося.
Нарешті, підкреслимо, що спеціального розгляду заслуговує питання діалектики співвідношення толеранції і нетерпимості. Тут слід чітко усвідомити, із чим ми можемо миритися без збитків для прогресивного розвитку суспільства, а з чим примирення є неможливим. Толеранція, знімаючи неузгодженість поглядів, моральних оцінок у спілкуванні, мета якого відповідає інтересам суспільства, передбачає нетерпимість до якостей, рис і дій особистості або соціальної групи, які по суті своїй є аморальними. Непримиренність з такого роду явищами передбачає об”єднання багатьох людей, досягнення узгодженості поглядів, оцінок і дій.
Значення толеранції як важливого принципу моральної культури спілкування між народами особливо зросло в кінці ХХ ст.
Альтернатива конфронтації, розброду, розгубленості одна – налагодження конструктивної, будівничої взаємодії держав і народів цілого Європейського регіону і світу. Усвідомлення невідкладності і всезагальності цього завдання, до нашої честі, демонструє світу активна дипломатія України. З повагою і прихильністю світова спільнота поставилася до пропозицій України щодо узгодження дій і засобів на шляху вирішення балканської кризи, які вимагають від конфліктуючих сторін вбачливої терпимості до складного комплексу друго- і третьоступеневих розбіжностей, які внесли гостре відчуження у відносини народів і держав як балканського регіону, так і далеко за його межами.
Толеранція як основа спілкування між людьми, державами і громадськими діячами, без сумніву сприятиме налагодженню взаєморозуміння, узгодженості дій у подоланні проблем спілкування і вирішенні конфліктів цивілізованими засобами.
Питання для самоконтролю
Поясність смислове значення понять “етика”, “мораль”, “моральність”.
Визначте прикметні ознаки моралі.
Визначте специфіку етики як науки.
Які основні функції виконує етика?
Що є предметом у сучасної етики?
Як проявляється зв”язок моральних норм з реальною практикою людського життя?
Визначте сутнісні ознаки моральних принципів.
Що ми маємо покласти в основу моральної оцінки людської дії – її мотив чи результат?
Що є сутністю ціннісних орієнтацій? Які типи цінностей розрізняє моральна свідомість?
Чому добро вважається осердям моральності? Поясніть зміст ідеї добра.
Охарактеризуйте види морального зла. Які концепції зла Ви знаєте, що є їх спільною основою?
Звідки постає проблема сенсу життя людини? Які способи осмислення людського буття Ви знаєте?
Чому смерть вважається чинником сучасного людського життя?
Поясніть смислове значення категорій “обов”язок” і “совість”.
Які чинники щастя, на Ваш погляд, є найважливішими? Аргументуйте відповідь.
Виявіть специфічну відмінність діяльності і спілкування.
Чому сутністю спілкування вважається духовний контакт людей?
Що таке моральне спілкування?
В чому полягає соціальна цінність морального спілкування?
В чому проявляється специфіка моральної культури спілкування?
Охарактеризуйте основні типи спілкування, які передбачають наявність моральної культури.
Охарактеризуйте сутність рівності як принципу моральної культури спілкування.
Охарактеризуйте сутність і специфіку альтруїзму як принципу культури спілкування.
Визначте смислове значення поваги як принципу культури спілкування.
Що утворює основу толерантності у спілкуванні?
Як проявляється зв”язок моральних норм з реальною практикою людського життя?
Визначте сутнісні ознаки моральних принципів.
Що ми маємо покласти в основу моральної оцінки людської дії – її мотив чи результат?
Що є сутністю ціннісних орієнтацій? Які типи цінностей розрізняє моральна свідомість?
Чому добро вважається осердям моральності? Поясніть зміст ідеї добра.
Охарактеризуйте види морального зла. Які концепції зла Ви знаєте, що є їх спільною основою?
Звідки постає проблема сенсу життя людини? Які способи осмислення людського буття Ви знаєте?
Чому смерть вважається чинником сучасного людського життя?
Поясніть смислове значення категорій “обов”язок” і “совість”.
Які чинники щастя, на Ваш погляд, є найважливішими? Аргументуйте відповідь.