ІСТОРИЧНІ ФОРМИ СПІЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ — складаються у процесі розвитку і становлення людської цивілізації. До них належать: община — основний економічний осередок первіснообщинного ладу, це замкнене утворення, що базується на суспільній власності на засоби виробництва, на колективній праці з природною формою розподілу її між чоловіками й жінками, дорослими й дітьми і на спільному розподілі та споживанні виробленого продукту; рід — заснована на кровних зв’язках форма спільності людей, що виникла у первісних общинах на базі економічних відносин. Рід з самого початку існував у двох формах (матріархату і патріархату);.плем’я — і.ф.с.л., властива первіснообщинному ладу, в основі якої лежать родові відносини, що визначають роз’єднаність племен за територією, мовою, культурою. Належність до племені робила людину співвласником загальної власності, частки виробленого продукту, давала право участі в громадському житті; народність — і.ф.с.л., що виникає в ході витіснення родових відносин товарними, приватновласницькими. У процесі консолідації і злиття племен і формується народність, де кровнородинні зв’язки замінюються територіальною спільністю, єдиною мовою народу з діалектами, елементами спільної культури; нація — і.ф.с.л., що виникає в процесі становлення капіталістичних відносин. їй властива спільність території, економічного життя, мови та рис національної психології, що виявляються у своєрідності культури.

Роль особистості в історії

Питання типу „Хто є творцем історії?”, „Яка роль конкретної особистості в історії? ”, „Чи творить історію народ чи він є нездатним до цього, а лише Особистості, еліта?” і т.д. і т.п. вже давно хвилюють багатьох філософів, істориків, та і людей взагалі. Це не даремно, адже це є і важливим світоглядним питанням. І його вирішення має для людини немале значення.

Отже, особистість – система соціально значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Визначається певною системою суспільних відносин, культурою, обумовлена також і біологічними особливостями. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей (позитивних і негативних), що носять соціально значущий характер. Ця система динамічна, рухлива, але водночас і доволі стійка. І відіграє важливу роль у історії людства.

У міфології стародавніх народів постійно говориться про сильних особистостей, що керують або усім життям суспільства, або його окремими частинами. Це – боги, напівбоги, герої... Вони є головними, вони вирішують все. Це Енкі у Месопотамії, Зевс у греків, Юпітер у римлян. Крім богів творцями історії вважали царів, героїв. Їм поклонялися як богам. Це чітко видно у давніх єгиптян, греків. Наприклад, у деяких грецьких містах прославляли Гомера як героя, як бога; богом був і фараон Рамзес ІІ. Історичні праці присвячували переважно діянням великих людей, народ же розглядався як пасивна маса, не здатна ні на що без свого володаря. Хоча греки відрізнялися від більшості народів (демократія), але і для граків головну роль у історії відігравала все-таки особистість. Наприклад, афіняни рахували роки за іменами своїх архонтів-епонімів. А ними були такі постаті, як Солон.

Подібні погляди на особистість в історії перейшли і в європейську філософію - історія розглядалася як сфера діяльності великих людей. Головним ідеологом „культу героїв” у європейській філософії ХІХ ст. був англійський філософ Карлейль Томас. У своїх творах („On hero worship”, 1841р.) він намагався звести весь прогрес людства до особистостей окремих героїв, що наділені високими моральними якостями. Тобто вся його політична доктрина заснована на моральній проповіді.

У російській філософії велику увагу питанню особистості приділяв В. Соловйов. Він вважав, початком прогресу від вищого до нижчого у суспільстві є особистість в силу властивого їй необмеженого прагнення до кращого. Особистість – динамічний елемент, а дане суспільство – статистична сторона людського життя. Коли особистість відчуває обмеженість існуючого суспільства, то вона прагне його реформувати, тобто стає носієм вищої суспільної свідомості, що згодом стає панівною. Але є суттєва відмінність між злочинцем, що повстав проти суспільного порядку в силу своїх нищих пристрастей, і історичним героєм, що розуміє і створює новий порядок життя замість старого. Хоча між такими крайніми точками особистісної сили існують проміжні ланки, внаслідок чого корінні відмінності не дуже чітко уявляються сторонами. Так виникають трагічні моменти історії.

У марксизмі соціальною силою, що є здатною кардинально змінити соціальні відносини, а отже, і весь хід історії, визнається робітничий клас, пролетаріат взагалі...

Екзистенціоналісти кожну людину розглядали як особистість. Їй судилося побувати в історії, вона „закинута” в неї і не може прожити поза нею, поза суспільством. Але здатна з усією стійкістю витерпіти саму перспективу занепаду і кінця історії. На думку Сартра, історична ситуація реалізується лише шляхом людського вибору і дії. А феноменолог Хайдеггер розглядав кожну людину як історію.

Отже, існує дуже багато різноманітних поглядів на роль постаті в історії. Це й зрозуміло, бо скільки людей, стільки й думок. На мою думку, особистість дійсно відіграє важливу роль в історії. Приклад: з 1648 по 1676 роки тривала Національна революція українського народу. Почав її справді видатний син українського народу Богдан Хмельницький, і під його проводом українці здобули ряд яскравих перемог. Однак після його смерті у 1657 році ситуація змінилася - не знайшлося людини, яка б могла гідно продовжити справу Хмельницького. З іншого боку, Хмельницький діяв не сам - за ним стояв майже весь український народ. Отже, правий і Х. Ортега-і-Гассет, що наголошував на значенні мас в історії. Тому саме спільні дії сильних особистостей і народу зумовлюють прогрес людства.