3. Політичні погляди та ідеї в Україні в хіх ст.

На початок ХІХ ст. Українські землі були поділені між двома імперіями – Російською та Австрійською.

На українських землях, що були в складі самодержавної Російської імперії українська політична ідея переживала період занепаду, а політичні ідеї були присутні лише в програмних документах таємних товариств і творах анонімних авторів, що було спричинено наявністю цензури і переслідуванням інакомислячих з боку царської влади.

Важливою віхою в розвитку української політичної думки того часу стала діяльність Кирило – Мефодіївського братства, яке виникло наприкінці 1845 на початку 1846 років. До складу цього братства входили М. Гулак, М. Костомаров, В. Білозерський, дещо пізніше до них приєднались Т.Шевченко, П.Куліш та інші. Основною метою своєї діяльності братство ставило об’єднання всіх слов’янських народів в єдину федеративну республіку, обстоювало ідеали свободи рівності і братерства усіх слов’янських народів, виступало проти самодержавства та кріпосного права.

Автором програмного документу Кирило – Мефодіївського братства під назвою “Закон Божий”(Книга буття українського народу) був Микола Костомаров (1817 – 1885). Головною ідеєю цього твору є ідея українського месіанізму, згідно з якою Україна має виконувати волю Божу – рятувати слов’янство. Істинний українець повинен любити не царя, не пана, а лише Бога. Тому розпочавши боротьбу за власне визволення й не прагнучи до панування над іншими, він сприятиме звільненню всіх народів від будь – яких форм гноблення і встановлення таких форм співжиття, які будуть базуватися на християнських принципах.

В своїх поглядах на форму державного устрою М. Костомаров виступаючи проти самодержавства одночасно вказував і на недоліки республіканської форми правління. Тому ідеалом його держави є слов’янська федерація в якій мають бути виборні органи влади. Ним обстоювалась ідея згідно з якою кожна слов’янська держава має бути самостійною, але в них має існувати спільний виборний орган для вирішення загальнодержавних справ. В суб’єктах федерації мали бути впроваджені однакові закони, єдина грошова система, єдина центральна влада, яка мала керувати збройними силами та вирішувати зовнішньополітичні цілі, але водночас суб’єкти федерації повинні мати повну автономію щодо місцевого управління, освіти, судочинства.

Величезний вплив на формування політичних поглядів членів Кирило – Мефодіївського братства відіграв Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861). Незважаючи, що в творах Т.Шевченка відсутня цілісна політична концепція ним було сформульовано політичні погляди на певні проблеми державності, соціально – економічні відносини, суспільний лад в цілому.

Причини рабського становища українського народу поет вбачав не лише в впливі зовнішніх сил та наявності внутрішніх протиріч в українському суспільстві, а і в невідповідності української правлячої еліти – гетьманів та старшини тим завданням, що стояли перед нею на конкретному історичному етапі розвитку України. Таке ставлення поета до цієї верстви українського суспільства зумовлено тим, що вони не шукаючи опори в власному українському народові шукали зовнішніх покровителів. Неоднозначно поет ставився і до Б. Хмельницького, віддаючи належне його державотворчій діяльності, він засуджував гетьмана за його союз з Росією. Виступаючи проти кріпаччини, самодержавної форми правління, проповідуючи ідею соціального визволення Т. Г. Шевченко закликав до повалення самодержавства шляхом революційного повстання. Віддаючи перевагу буржуазній республіці, поет, однак не розглядав її як ідеальну форму державного правління, бо в ній також існує соціальна нерівність. Тому політичним ідеалом Т. Г. Шевченка була демократична республіка в якій реально буде існувати самоврядування народу, колегіальна реалізація влади. Вирішальну роль в такому суспільстві мали відіграти селяни – трудівники.

Демократичні традиції Кирило – Мефодіївського братства продовжив та розвинув Михайло Драгоманов (1841 – 1895). На формування політичних поглядів М.Драгоманова вплинули поширені в тогочасній Європі ліберальні та соціалістичні ідеї. Однак ним не поділялась марксистська теза про визначальну роль матеріального виробництва. М. Драгоманов вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини, тоді як існують і інші не менш важливі потреби. Люди прагнуть до спілкування та об’єднання, основними формами яких є громада й товариство. Поняття “Громада” стало провідним в політичних поглядах М. Драгоманова. Громада є первинною ланкою організації суспільного життя. Взаємовідносини між громадами мають формуватись на федеративних засадах, які можливі лише в результаті децентралізації влади. В той же час громади як вільні й самостійні утворення створюють федерацію низхідним шляхом, а ж до всесвітньої федерації. М. Драгоманов обґрунтовував необхідність наявності сильних обласних органів влади, які повинні мати незалежність від центральних органів держави. Посадові особи мали бути підзвітними за свою діяльність органам місцевого самоврядування.

Основну причину поділу суспільства на багатих та бідних М. Драгоманов вбачав в наявності приватної власності, тому покінчити з злиденністю та гнобленням можна лише за умови колективної власності громади на знаряддя праці та землю, але цього досягати потрібно шляхом проведення реформ , а мне революційними методами. Підтримуючи лібералізм за відстоювання ним прав і свобод громадян М. Драгоманов водночас вважав, що саме лібералізм має служити засобом боротьби за соціалізм, тому що наявність поділу влади, парламентаризм, широкі демократичні права і свободи, які притаманні лібералізму повинні бути і притаманні соціалізму.

Принцип федералізму був визначальним в поглядах М. Драгоманова на національне питання. Ним заперечувалась ідея національної державності, а політичною формою організації суспільного життя має бути федерація, що складається із самоврядних громад.

Значний внесок в формування суспільно – політичних ідей України зробив і Іван Франко (1856 – 1916). Політичні погляди І. Франка еволюціонували від громадівського соціалізму і захопленням ідеями марксизму до позиції націонал-демократії й критики марксизму. Соціалістичне суспільство І. Франко уявляв як співдружність людей праці, яка заснована на господарській рівності, повній громадянській і політичній свободі, несумісній з державою. Суть політичної свободи полягала в тому, що має бути відсутнім тиск з боку держави як органу примусу. Головними осередками влади мали бути громади, які виконуватимуть функції управління суспільством. Віддаючи перевагу безпосередній демократії І. Франко не заперечував і діяльності органів представницької демократії. Щодо шляхів переходу до соціалізму, то І. Франко не мав щодо цього питання єдиної точки зору. В одних працях він обстоював необхідність застосування трудящими радикальних засобів боротьби, щоб добитись звільнення від експлуатації і здобути свободу, в інших – схиляється до мирних форм політичної боротьби. На відміну від марксистів – рушійною силою цієї боротьби мали бути різні категорії трудівників, а не лише пролетаріат. На відміну від марксистів І. Франко прагнув, щоб соціалізм опирався на загальнолюдські, а не на класові цінності, тобто це мав бути самоврядний, недержавний соціалізм.

Важливу увагу І. Франко приділяв вирішенню соціального питання, закликаючи інтелігенцію сприяти формуванню української нації. Але незалежність на його думку не передбачала обов’язкового відокремлення всіх націй від Російської імперії тому, що формою політичної незалежності може бути також і демократична автономія в складі федерації.