Загальні положення

Величезних людських втрат, збитків економіці і навколишньому середовищу завдають стихійні лиха, аварії і катастрофи у мирний час. На території України розміщена велика кількість потенційно-небезпечних об’єктів. До них відносяться підприємства радіоелектронної, машинобудівної, нафтової, газової та хімічної промисловостей, підприємства, які застосовують і виготовляють радіоактивні, сильнодіючі ядучі, пожежо- і вибухонебезпечні речовини.

У сучасному світі накопичені величезні арсенали озброєнь, до яких відноситься зброя масового ураження (ядерна, хімічна, бактеріологічна) і звичайні озброєння.

Як показує вітчизняний і зарубіжний досвід, уміння розробляти необхідні заходи щодо попередження надзвичайних ситуацій (НС), умілі дії щодо їх локалізації і ліквідації наслідків разом з іншими діями по захисту населення є надійною запорукою безпеки. Цим пояснюється актуальність вивчення цивільної оборони як навчальної дисципліни.

На кожне заняття студенти повинні приходити підготовленими і уміти відповідати на контрольні питання відповідно до заданого матеріалу. Кожний студент повинен мати свій робочий конспект. Під час занять і самостійної роботи студентами вивчається теоретичний матеріал і виконуються контрольні завдання розрахунково-аналітичного характеру. Тематика та кількість завдань визначається викладачем.

Усі заняття студентам необхідно відпрацювати, а контрольні завдання виконати, що є необхідною умовою допуску до здачі заліку.

1 Цивільна оборона україни – основа безпеки в надзвичайних ситуаціях

1.1 Основні положення міжнародного права з питань захисту людей

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть стосовно ворога. Ці норми викладені головним чином у чотирьох Женевських Конвенціях від 12.08.49 р. і Додаткових протоколах до них від 8.06.77 р. Вони є законодавчими актами, тобто мають силу закону, і мають виконуватися всіма країнами, що їх підписали.

Перша Конвенція - “Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях”. Друга - “Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію”. Третя - “Про поводження з військовополоненими”. Четверта - “Про захист цивільного населення під час війни”.

Перша й друга Женевські Конвенції забезпечують захист поранених, хворих й осіб, які потерпіли корабельну аварію. Забороняється зазіхати на їхнє життя, заподіювати їм яку-небудь шкоду. Їх повинні підбирати, гуманно до них ставитись, надавати їм своєчасну й необхідну медичну допомогу. Жодне тіло померлого не може бути віддане землі, морю або спалено без належного впізнання й констатації смерті.

Цивільним особам дозволяється підбирати поранених і доглядати за ними. При цьому неприпустимі їхні покарання й переслідування. Особливий статус перша й друга Конвенції надають медичному й духовному персоналу, що повинен доглядати за хворими й пораненими, у тому числі в полоні.

Третя Женевська Конвенція визначає статус комбатантів (військовослужбовців армій, що борються) і військовополонених. Вона вимагає з усіма військовополоненими обходитися однаково. Виключення може бути викликано станом здоров'я й кваліфікацією. Військовополонені на допиті зобов'язані назвати своє ім'я, прізвище, вік, військове звання й особистий номер. Не можна змушувати їх давати яку-небудь іншу інформацію.

Утримуюча держава має забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і необхідною медичною допомогою.

Військовополонені можуть направлятися на виконання робіт (у тому числі за винагороду), але в умовах не гірших, ніж для своїх громадян. Їх не можна залучати до участі в бойових діях або змушувати виконувати роботу, що загрожує здоров'ю, життю або принижує гідність людини. Військовополонені мають право через Міжнародний Червоний Хрест у найкоротші строки повідомити рідних і близьких про свою долю.

Військовополонені, визнані важкохворими, підлягають негайній депортації. Після закінчення воєнних дій всі військовополонені повинні бути негайно звільнені.

Четверта Конвенція особливу увагу приділяє цивільним особам, що знаходяться під владою ворога:

• цивільні особи в країні ворога;

• населення на окупованій території.

Обидві категорії осіб мають право на повагу честі, гідності, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів і т. п. До них також повинні ставитись гуманно, не допускаючи насильства.

Не можна змушувати працювати осіб молодше 18 років. Також не можна залучати населення до участі в бойових діях.

Сторона, що окупує, зобов'язана піклуватися про дітей, стежити за постачанням населенню продуктів харчування, одягу, роботою служб гігієни і т.д.

Цивільні особи в стані ворога мають право покинути територію, якщо це не заважає їхній безпеці. Відношення до них має бути таким же, як і до інших іноземців.

У Додаткових протоколах також містяться вимоги різного характеру щодо захисту цивільних осіб й об'єктів. В них забороняється:

• здійснювати ворожі акції проти історичних пам'ятників, творів мистецтва і т.д.;

• нападати на об'єкти, необхідні для життєдіяльності цивільного населення;

• використовувати голод як метод ведення війни;

• використовувати такі методи ведення війни, які шкодять здоров'ю населення, природному середовищу й об'єктам підвищеної небезпеки (дамбам, атомним електростанціям і т.п.);

• нападати на невійськові об'єкти;

• нападати на цивільне населення (у тому числі з метою репресій);

• нападати на незахищені місцевості й демілітаризовані зони. При цьому одна зі сторін може оголосити незахищеною місцевістю той або інший населений пункт, що перебуває в зоні можливого зіткнення. Демілітаризовані зони оголошуються після угоди між конфліктуючими сторонами в усній або письмовій формі безпосередньо або через посередників (країн або гуманітарних організацій).

Стаття 63 передбачає діяльність цивільної оборони (ЦО) на окупованих територіях:

• цивільні організації ЦО одержують від влади (сторони, що окупує) сприяння. Їх не можна використовувати для виконання невластивих завдань та інших дій, що шкодять цивільному населенню;

• сторона, що окупує, може роззброїти персонал ЦО з метою безпеки.

Окремо в Додаткових протоколах (ст.76 й 77) розглядаються права жінок і дітей, про забезпечення їхнього захисту від насильства, схилення до проституції і т.д.

На вагітних жінок, жінок з малолітніми (залежними від них) дітьми, а також на осіб до 15 років не поширюється страта.

У випадку евакуації дітей потрібна письмова згода батьків. Під час евакуації має тривати безперервне навчання дітей з урахуванням релігійного й морального виховання. При евакуації дітей в іншу країну на кожну дитину заводиться анкета із вказівкою прізвища, імені, статі, місця й дати народження, даних батьків, стану здоров'я і т.д. Ця анкета направляється в Центральне довідкове агентство Міжнародного Червоного Хреста.

На окупованій території в районах бойових дій персонал цивільної оборони розрізняється за допомогою спеціального розпізнавального знака ЦО й посвідчення, що підтверджує її статус. Таким знаком є рівносторонній блакитний трикутник на жовтогарячому тлі.

Для розпізнавання особливо небезпечних споруджень конфліктуючі сторони повинні (мають право) позначати їх спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл жовтогарячого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі.

Крім того, у Додаткових протоколах дається визначення ЦО, сфера її використання та завдання:

• оповіщення;

• евакуація;

• надання сховищ та їх обладнання;

• проведення заходів щодо світломаскування;

• рятувальні роботи;

• медичне обслуговування, включаючи первинну допомогу, а також релігійну допомогу;

• боротьба з пожежами;

• виявлення й визначення небезпечних районів;

• знезаражування й інші подібні міри захисту;

• термінове надання житла й постачання;

• термінова допомога у встановленні і підтриманні порядку в районах лиха;

• термінове поновлення необхідних комунальних служб;

• термінове поховання трупів;

• допомога в збереженні об'єктів, суттєво необхідних для виживання;

• додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вищенаведених завдань, а також планування й організація їх виконання і т.д.