Тема 1.3. Психологія особистості

Тема 1.3.2. Індивідуальні психологічні особливості особистості

1.Темперамент. Типи темпераменту.

2. Характер, його структура та формування.

3. Здібності і задатки.Можливості розвитку і саморозвитку особистості.

Ключові поняття: темперемент, характер, здібності, задатки, воля, вольові якості особистості

Література:

1. Загальна психологія: Підручник \ О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська та ін. – К.: Либідь, 2005. – 464с.;

2. Максименко С.Д., Соловієнко в.О. Загальна психологія. – Підруч. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 704 с.;

3. Русинка І.І. Психологія: Навч. Посібник – К. : Знання 2007 . -367 с.

1.Темперамент. Типи темпераменту.

Уявіть собі дві річки: одну спокійну, а іншу — стрімку гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, у неї немає сплесків, завихрень, водоспадів. Течія другої — проти­лежність. Річка швидко несе свої води, вода в ній клекоче, розбивається об каміння, перетво­рюючись на піну.

Як ви вважаєте, від чого залежать особливості течії цих річок?

Саме так, особливості течії річки залежать від природних умов. Щось схоже можна спосте­рігати в особливостях поведінки людей. Одні люди зовні завжди врівноважені, спокійні, навіть сповільнені. Вони рідко сміються, погляд завж­ди холодний, рухи скупі. Потрапляючи у складні обставини або смішне становище, ці люди за­лишаються зовні спокійними, їхня міміка і же­сти скупі, мова спокійна і розсудлива. Психічна діяльність таких людей рівномірна. А в інших — стрибкоподібна. Такі люди, навпаки, дуже рух­ливі, завжди жваві. їхня вимова уривчаста швид­ка й запальна, рухи хаотичні, міміка багата і ви­разна, жестикуляція надмірна. Нерідко навіть у звичайній розмові така людина пристукує но­гою, перебирає пальцями.

Різниця між цими людьми зумовлена при­родними, притаманними їм від народження психічними властивостями, які визначають ди­наміку психічної діяльності людини. Сукупність цих властивостей людини називають її темпераментом.

Існує чимало пояснень того, чому в різних людей різні типи темпераменту. Відомі лікарі стародавнього світу Гіппократ і Гален вважали, що темперамент визначаєть­ся наявністю в організмі людини різних рідин і жит­тєвих соків та їх співвідно­шенням.

Найдавніша теорія темпераменту була розроблена Гіппократом (470-377 до н. е.), який пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором— співставленням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі, — це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існує чотири типи темпераменту — за­лежно від домінування в організмі людини тієї чи іншої речовини

Т ак, при сангвінічному темпераменті в організмі переважає кров, при холеричному — жовч, при меланхолічному — чорна жовч, а при флег­матичному— флегма.

Пізніше виникла теза, згідно з якою темперамент людини залежить від будо­ви її організму та співвідно­шення окремих органів. Проте науково це обґрунтував лише видатний російсь­кий учений І.Павлов (1849— 1936). Він експериментально довів, що індивідуальні особливості психіки зумовлені виявом і співвідношенням двох головних нервових процесів — гальмування і збудження.

Залежно від співвідношення цих процесів, виділяють чотири типи темпераменту: сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний. Багато з вас читали роман А.Дюма «Три мушкетери». Згадайте його героїв (Д'Артаньян, Араміс, Атос і Портос). Всі вони сміливі лицарі; і водночас усі відрізняються один від одного: один — жвавий і енергійний, інший — запальний і гарячкуватий, третій — мовчазний і стриманий, четвертий — чутливий і м'який. Справді, Д'Артаньян — типовий сангвінік, Араміс — холерик, Портос — флегматик, Атос — меланхолік.

У чистому вигляді темперамент зустрічаєть­ся дуже рідко, більшість людей має змішаний тип темпераменту. Такий, наприклад, як холе­рично-сангвінічний, сангвінічно-флегматичний або холерично-меланхолійний.

Хоча темперамент суттєво виявляється в зов­нішності особистості, він не визначає її соціаль­ної значущості, а саме: темперамент не впливає на інтелектуальні особливості людини, її таланти і здібності. Темперамент – індивідуальні психологічні особливості людини, які зумовлюють динаміку перебігу її психічних процесів та поведінки.

Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вчення якого здійснюється вже протягом двох тисячоліть. Ця категорія ґрунтовно досліджується в працях І. П. Павлова, Б. М. Тепло­ва, В. Д. Небиліцина, В. М. Русалова, Б. Й. Цуканова та ін. Розглянемо поняття темпераменту, з якого у психології традиційно починається ана­ліз індивідуально-психологічних властивостей особистості.

Темперамент (лат. Temperamentum — відповідне співставлення рис) характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В. Д. Небиліциним, виділити три головних його компоненти, які виявляються в загальній активності ін­дивіда, його моториці та емоційності.

Загальна активність індивіда полягає в тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої дійсності.

Слід виділити такі ознаки м'язового руху, як швидкість, сила, різ­кість, ритм, амплітуда.

Емоційність як компонент темпераменту являє собою комплекс властивостей, що характеризує особливості виникнення, перебігу і зга­сання різних почуттів, афектів, настроїв.

І. Кант (1724-1804) був прибічником гуморальної теорії тем­пераменту. Він вважав органічною основою типів темпераменту якіс­ні особливості крові. До речі, І. Кант уперше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру людини.

П.Лесгафт (1837-1909) розробив оригінальну теорію, згідно з якою в основі проявів темпераменту лежать властивості системи крово­обігу, зокрема товщина стінок кровоносних судин, діаметр їхнього про­світу, побудова і форма серця тощо.

Великий вплив має теорія темпераменту Е. Кречмера (1888-1964), який спробував визначити типи темпераменту через типи морфологічної конституції тіла людини. Він виділив два основних типи конституції — астенічний та пікнічний.

Астенічному типу конституції тіла властиві довга і вузька грудна кліт­ка, довгі кінцівки, видовжене обличчя, слабкі м'язи. Цьому типу конститу­ції відповідає шизоїдний (шизотемічний) темперамент, якому притаманні індивідуальні особливості — від надмірної афективності та подразливості до безчуттєвої холодності й тупої байдужості, а також замкненість.

Для пікнічного типу конституції тіла характерні широка грудина, кремезна фігура, кругла голова, випнутий живіт. Цьому типу відповідає циклоїдний (циклотомічний) темперамент з індивідуальними особливос­тями, розташованими впродовж «дієтетичної» шкали — від постійного підвищеного, веселого настрою у маніакальних суб'єктів до постійного зниженого, сумного, похмурого стану у депресивних індивідів.

Відомий американський психолог В. Шелдон (нар. 1898) також за­пропонував морфологічну теорію темпераменту, за якою виділяються три основні типи соматичної конституції («соматотипи»): ендо-, мезо-і ектоморфний.

Для ендоморфного типу темпераменту характерні м'якість та округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової та м'язової системи — йому відповідає вісцеротонічний темперамент із схильністю до комфорту, з чуттєвим потягом, розслабленістю та повільною реакцією.

Метаморфічному типу властиві жорстка і різка поведінка з пе­реважанням кістково-м'язової системи, атлетичність і сила. З цим пов'язаний соматотонічний темперамент, якому притаманні любов до пригод, схильність до ризику, жадання м'язових дій, активність смі­ливість, агресивність.

Екзоморфний тип конституції характеризується витонченістю і тен­дітністю тіла, відсутністю виразної мускулатури. Цьому соматотипові відповідає церебротонічний темперамент, якому властиві слабко виявле­на товариськість, схильність до усамітнення, підвищена реактивність.

Наукова основа теорії побудови темпераменту була розроблена_ш І. Павловим (1849-1936) у його вченні про типологічні властивості нер­вової системи тварин та людей. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи — силу, врівноваженість і рухливість збу­джувального та гальмівного нервових процесів. За його даними, з мож­ливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності. Ці комбінації збігаються з античною класифікацією темпераменту.

Так, тип нервової системи розглядався І. П. Павловим як відповідний темпераменту

сильний, врівноважений, рухливий - темпераментусангвініка;

сильний, врівно­важений, інертний — темпераменту флегматика;

сильний, неврівноважений — темпераменту холерика;

слабкий — темпераменту меланхоліка.

У працях психологів Б. М. Теплова (1896-1965), В.Д. Небиліцина (1930-1972) та інших було показано, що структура властивостей нер­вової системи є складнішою, а число основних комбінацій цих власти­востей значно більше, ніж це вважалося раніше.

Так, для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика можуть закріпитися нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоціогенних умовах.

Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервова психіч­на активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, айого рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості.

Меланхолійний темперамент пов'язується з низьким рівнем нер­вово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики й мовлення, значною емоційною реактивністю, глибиною і стійкістю по­чуттів при слабкому зовнішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емо­ційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких вну­трішніх переживань, які не відповідають об'єктивній дійсності.

Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, по­вільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настрою. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутись такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.

Зазначені психологічні характеристики діяльності й поведінки влас­тиві людям з так званим «чистим» типом темпераменту. Вони можуть бути замасковані рисами характеру, які відповідають вимогам соціаль­ного оточення та діяльності й не завжди збігаються з «детермінованим» типом темпераменту динамічними рисами поведінки. З іншого боку, при­таманні людям якості можуть не збігатися з «чистими» типами, а роз­поділятись у певному континуумі проміжних типологічних позицій.

До рис темпераменту відносяться такі психічні властивості:

• сенситивність — виникнення психічної реакції на зовнішній подразник найменшої сили;

• реактивність — сила емоційної реакції на зовнішні чи внутрішні подразники;

• активність, що показує наскільки активна людина в своїх діях, вчинках, доланні перешкод;

• темп реакцій — швидкість протікання психічних процесів і реакцій;

• лабільність – швидкість виникнення та перебігу збудження і гальмування

• пластичність — гнучкість, легкість, адаптивність до нових умов

• ригідність ---- інертність, важкість в пристосуванні до змін;

• екстровертність — спрямованість особистості зовні, на отчуючих людей, предмети, події;

• інтровертність — спрямованість особистості на себе, власні переживання та думки;

• емоційна збудливість – характеризується тим, якої сили потрібен впли, щоб викликати емоційну реакцію;