52

Тема 1 Суть , роль і методологічні основи менеджменту

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності.

2. Суть, зміст менеджменту та управління.

3. Менеджмент як система наукових знань та як мистецтво управління.

4. Менеджери та підприємці - ключові фігури ринкової економіки.

5. Рівні управління. Групи менеджерів.

6. Існуючі парадигми менеджменту.

7. Методи досліджень.

1.1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

Історія розвитку менеджменту нараховує вже кілька тисячоліть, якщо відлік почати із зачатків писемності в стародавньому Шумері. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства призвело до утворення особливого прошарку "жреців-бізнесменів", які були пов'язані з торговими операціями. Це була перша управлінська революція, яка одержала назву релігійно-комерційної.

Древні філософи вважали, що причиною зубожіння су­спільства, як правило, є відсутність належного управління або порушення старшинства між людьми. Питання про природу і принципи справедливого й ефективного управління складало предмет роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичного погляду на управління як на процес, який виникає із необхідності досягнення загальних цілей у ході сумісної життєдіяльності людей, були закладені ще в античності.

Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елемен­том системи життєзабезпечення суспільства. Мудре управ­ління повинно базуватися на розумних і загальних законах, але закони ці самі по собі дуже абстрактні та догматичні для того, щоб на їх основі можна було віднайти правильні рішення в кожній конкретній ситуації. У своєму практичному значенні управління суспільством - це вид мистецтва.

Другий великий мислитель - Арістотель - заклав основи вчення про домогосподарство, в рамках якого вказував на нео­бхідність розробки "панської науки", яка б навчала рабовласників поводження з рабами, тобто мистецтву управління ними.

На початкових етапах спільної діяльності людей, коли праця була досить простою, вона здійснювалася спільно з виробничою діяльністю. У міру зростання спільної діяльності та її ускладнен­ня, поглиблення спеціалізації та кооперації праці виникла потреба виділення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Директор, керівник - давня професія. Необхідність в управ­лінні з' явилась одночасно з формуванням людського суспільства, як тільки люди почали об' єднуватися в групи для сумісної праці.

Сучасний керівник підприємства - директор - з'явився не на голому місці. Йому передували тисячоліття праці, турботи про розумну її організацію, сміливий пошук кращих умів свого часу.

У Лівані, неподалік від Бейрута, є невеличке містечко Бааль-бек. Це місце відоме в усьому світі завдяки руїнам древнього хра­му, побудованого багато тисяч років тому. В основу храму покла­дені величезні плити, верхній ряд яких лежить на висоті 8 метрів. Це моноліти вагою 750 т. Поруч піднімаються 6 найбільших на землі полірованих колон вагою 45 т і довжиною близько 20 метрів кожна. До храму ведуть величаві східці шириною близько 40 мет­рів. Все це вражає уяву і сьогодні. Але найбільший подив викли­кає те, що частини колон і кам'яні блоки нічим не зв'язані між собою. Вони настільки підігнані одне до одного, що навіть лезо для гоління (товщина його 0,01 мм) не входить у зазор. Хто і як все це міг зробити? З'явилися припущення, що баальбекський храм - справа рук інопланетян. Між тим зроблене все це звичай­ними людьми. І про те, як велись такі роботи, розповідають висі­чені на камені малюнки, які збереглися на подібних спорудах ста­родавнього Єгипту. Висота найбільшої єгипетської піраміди скла­дає 146 м (це відповідає будинку в 48 поверхів).

Найважливішу роль у цих будівельних чудесах зіграло управ­ління. Судіть самі, щоб зрушити з місця оброблений тисячотонний блок у Баальбеці, потрібні зусилля 40-а тисяч людей. Як організу­вати їх роботу? Каміння для будівництва добували за багато со­тень кілометрів від будівельного майданчика, іноді за морем. По­трібно було спланувати, узгодити роботу із заготівлі каменю, його обробки, доставки. Це потребувало чіткої організації праці сотень тисяч людей, врахування природних умов, контролю за якістю праці, вміння впливати на людину - всього того, що ми сьогодні називаємо управлінням.

Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується по­глибленим розподілом праці. Звідси об'єктивна необхідність коорди­нації різних видів і різновидів праці в організованих соціально-ринкових системах. Управління має місце всюди, де необхідно впливати на об'єкт або на систему з метою упорядкування або пе­реведення її з одного стану в інший.

Процеси управління як особливий вид людської діяльності ви­никли з потреби забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей. Якщо окремий працівник сам управляє своєю пра­цею, то колектив працівників потребує майстра, тобто керівника, який здійснює функцію управління. Отже, управління виникло з потреб координації і погодження, розподіленої праці. Більшість вчених вважають, що в історичному плані управління як діяль­ність виникло в період другого великого суспільного поділу праці - відокремлення ремесла від землеробства.

Як уже говорилося вище, перша управлінська революція від­булася в стародавньому Шумері. За нею відбулися й інші.

Друга - належить до 1760 р. до н. е. і пов'язується з діяль­ністю царя Хаммурапі, який видав Кодекс законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення.

Третя революція відбулася за часів правління Навуходоносора II (682 - 605 рр. до н. е.). Вона була спрямована на поєднання держа­вних методів управління з контролем за діяльністю у сфері вироб­ництва та будівництва.

Четверта - датується 17-18 ст. н. е. і пов'язана із зародженням капіталізму.

П'ята управлінська революція мала місце в кінці XIX - на по­чатку XX ст. її часто називають бюрократичною, не дивлячись на велике значення революційних перетворень. Розвиток менеджме­нту - це в основному еволюційний процес. Він характеризується безперервністю і відображає ті зміни, які відбуваються в сус­пільстві, економіці, всій системі соціально-економічних відносин.

Форми і структури управління, які склалися в організаціях минулого, можна побачити і нині. Наприклад, організація сучас­них армій побудована за принципами, які діяли ще в легіонах Ста­родавнього Риму, а територіальна структура управління вперше була застосована Олександром Македонським.

Серед сучасних структур є також такі, що зародилися сотні років тому: наприклад, структура управління католицькою церк­вою, визначена засновниками християнства. Майже двадцять сто­літь ця структура не змінюється, тоді як за цей період виникло безліч організацій і структур, що згинули у мороці минулого. З розвитком виробництва та економічних зв'язків у суспільстві управління ускладнювалось. Однак до початку двадцятого століт­тя його функція лишалася досить універсальною. Управління ви­робництвом здійснювалося власником підприємства і невеликою групою його особливо довірених людей.

З виникненням капіталістичної ринкової економіки, яка базу­ється на приватній власності на засоби виробництва, природа управління стає двоякою:

• з одного боку, управління - це продуктивна праця, яка вини­кла в умовах комбінованого виробництва з високим рівнем спеці­алізації працівників;

• з іншого - управління - це діяльність за наглядом і контро­лем, в основі якої лежить протилежність між найманою працею як безпосереднім виробником і власником засобів виробництва.

Праця з управління обумовлює виконання як суспільне необ­хідних завдань із регулювання, організації, координації і контро­лю соціально-економічних функцій, так і з експлуатації живої праці.

Пізніше в ході процесів спеціалізації та професіоналізації управління відокремлюється від капіталістичної власності у ви­гляді самостійної функції.

В XX ст. в більшості країн світу відбувається концентрація капіталу, виникають великі підприємства, трести, концерни. Фун­кція управління дедалі більше розширюється і диференціюється на окремі різновидності управлінської праці, які в сукупності ста­ють „комбінованим управляючим", що об'єднує сотні й тисячі працівників сфери управління. В 70-ті роки XX ст. у всіх економічно розвинених країнах помітне різке розмежування функцій володіння і функцій управління капіталом: як правило, управління виробничо-господарською діяльністю більшості фірм здійснюють наймані висококваліфіковані фахівці-менеджери, які не є абсолютними власниками цих фірм, а одержують заробітну плату в прямій фор­мі або у вигляді частки прибутків фірми. Цей факт є підставою для оголошення XX ст. століттям „революції управлінців".

Сучасний американський соціолог Д. Белл вважає, що реальне розмежування в сучасному суспільстві проходить не між тими, кому належать засоби виробництва, і тими, кого називають "про­летарями". Воно коріниться в системі бюрократичних і владних відносин: між тими, хто має право прийняття рішень, і тими, хто такого права не має.

У світі бізнесу існують два основні типи прийняття рішень: через ринок і через ієрархію.

Перший - більш ефективний, але й другий поширений у вели­ких корпораціях. За своєю природою ринковий метод - руйнівник бюрократії, тому слід шукати засоби впровадження ринкової мо­делі прийняття рішень в ієрархію влади.

Американський історик менеджменту Д. Рен підкреслює орга­нічний зв'язок капіталістичного типу управління з існуванням ри­нкової економіки. Виникнення та удосконалення ринкової еконо­міки викликало до життя потреби в більш творчих управлінцях, краще поінформованих про те, як найкращим чином керувати ор­ганізаціями. Зіткнувшись з конкурентним, мінливим зовнішнім середовищем, управлінці розвивали систему знань про те, як кра­ще використати ресурси. Люди почали думати про власну вигоду і пристосовуватися до будь-якої раціональної адміністративної сис­теми.

У системі суспільного виробництва управління багатолике і здійснюється в різних видах:

1. Технічне управління різного роду природними та техноло­гічними процесами: рух автомобіля, літака, подача електроенергії, обробка деталей, управління розвитком рослин і тварин і багато ін.

2. Державне управління соціально-економічними процесами в суспільстві через різні інститути - правову систему, міністерства, відомства, місцеві органи влади тощо.

3. Ідеологічне управління. Воно полягає в тому, щоб довести до свідомості членів суспільства, різних організацій певні концепції їх розвитку.

4. Господарське управління виробничою та економічною діяльністю різних організацій, які функціонують у системі ринко­вих відносин, враховує складність і стохастичність соціально-ринкових систем, різнобічність факторів, які впливають на їх ор­ганізацію, здатність до самоудосконалення, підвищення організа­ційного рівня.

Виникнення сучасного менеджменту ґрунтується на раціона­льних засобах прийняття рішень. Організації більше не могли працювати у відповідності до примх декількох осіб.

Зрілий, сформований ринок, який передбачає поширення рин­кових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову та умову капіталістичного управління. Менеджменту, який функціонує у відповідності до законів ринку, притаманна відома об'єктивність і незалежність як перед користо­любством власників засобів виробництва, так і перед авторитар­ною волею правлячих чиновників. Притаманні ринковим операціям ризик і невизначеність наштовхують на розвиток у менеджерів якостей самостійності та відповідальності за свої кроки. З іншого боку, нестабільність рівноваги ринкової кон' юнктури стимулює постійний пошук організаційно-управлінських і науково-технологічних новацій.

У цілому, свобода дій капіталістів та їхніх менеджерів - це свобода, обумовлена законами конкуренції.

Учасники економіки ринкового господарства хочуть досягти оптимального результату - максимального задоволення своїх по­треб - через відношення товарообміну із своїми контрагентами. У цих відношеннях успіх кожного учасника ринкового процесу за­лежить не тільки від результатів його праці, а й від інших осіб, які беруть участь у товарообміні. В цьому і полягає феномен вільної конкуренції: чим більше учасників у ринковому господарстві, тим менший вплив кожного з них.

Поряд з ринком слід розглянути ще одне не менш важливе джерело формування менеджменту як управління особливого ро­ду - індустріальний спосіб організації виробництва.

Вивчаючи процеси виникнення індустріального способу орга­нізації виробництва, англійський історик А. Тойнбі зазначав, що метод індустріальної системи полягає в забезпеченні максимуму продуктивних можливостей шляхом безперервного випуску таких продуктів, які можуть виготовлятися з сировини за допомогою механічно скоординованої роботи певної кількості людей.

Будь-яке управління - це не тільки управління своїм часом, а й управління процесами часу. Знаменита формула Б. Франкліна "час-гроші" за багато десятиліть стала девізом капіталістичного господарювання і діловитості.