3.3.2 Контрольна функція у державному управління

Контроль у державному управлінні — це одна з найваж­ливіших функцій, яка дає змогу:

• порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимога­ми, які поставлені перед нею;

• виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх;

• попередити можливі помилки, суб'єктивні неправомірні дії та небажані результати в діяльності учасників управлін­ських відносин;

• оцінити відповідність здійснення інших функцій управ­ління завданням, що поставлені перед ним;

— виявити резерви та можливості удосконалення функціо­нування елементів державно-управлінської системи.

Як певний вид діяльності контроль можна розглядати як само­стійну дію або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.

Основна сутність контролю у сфері державного управління полягає у формуванні передумов, за яких органи влади діяли б відповідно до своїх повноважень і визначеного політичного курсу та забезпечували реалізацію поставлених перед ними за­вдань.

Контроль як тип відносин є ставленням суб'єкта до власної діяль­ності або до діяльності інших суб'єктів з погляду дотримання певних норм. За допомогою контролю суб'єкт управління отри­мує інформацію для коригування управлінської діяльності.

Процес контролю визначається як діяльність об'єднаних у певну структуру суб'єктів контролю, спрямована на досягнення управлінських цілей і заснована на використанні принципів, типів, методів і технологій контро­лю.

Суб'єктами контролю в державному управлінні виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відомчі органи, структурні підрозділи зазначених органів, гро­мадські організації, колективні та колегіальні органи управ­ління тощо. Об'єктами контролю є: цілі, стратегії, процеси, функції і за­вдання, параметри діяльності, управлінські рішення, органі­заційні формування, їх структурні підрозділи та окремі вико­навці.

Реалізація функції контролю в державному управлінні здій­снюється за такими основними етапами:

• визначення параметрів контролю — показників, кри­теріїв, норм, нормативів, стандартів функціонування управлін­ської системи;

• діагностика фактичного стану справ у функціонуванні та розвитку об'єкта управління;

• здійснення аналізу рівня відповідності фактичного стану керованих об'єктів встановленим параметрам їх функціону­вання та розвитку;

• встановлення напрямів і причин відхилень у розвитку об'єктів управління;

• розробка рекомендацій щодо удосконалення механіз­мів державного управління.

Ефективність контрольної діяльності в державному управ­лінні визначається оптимальним використанням і поєднанням різних видів контролю (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 – Класифікація видів контролю

Ознаки класифікації	Види контролю	Характеристика
1. З погляду організаційного взаємозв'язку контролюючого суб'єкта і контрольованого об'єкта	1.1. Зовнішній (надві­домчий)	здійснюється органами, які мають кон­трольні повноваження щодо організаційно непідпорядкованих об'єктів і в основному стосуються однієї зі сторін їх діяльності. Різновидами зовнішнього контролю є президентський, парла­ментський, органів виконавчої, судової влади, прокурорський нагляд.
	1.2. Внутрішній (внутрішньовідомчий)	спрямований на діяльність органів, які перебувають в адміністративній підпорядкованості, й на вирішення завдань, що стоять перед конкретним органом дер­жавного управління.
2. В залежності від предмету	2.1. Управлінський	процес спостереження і регу­лювання діяльності органів державної влади та органів місце­вого самоврядування, їх матеріальних придатків з метою по­легшення виконання організаційних завдань.
	2.2. Бюджетний	здійснюється у формі різного роду пе­ревірок з метою виявлення відповідності здійснюваних видат­ків попередньо затверджуваним кошторисам.
3. За етапами проведення	3.1. Попередній (превентивний)	мета попереднього контролю полягає в попередженні та профілактиці можливих порушень. Він починається до початку роботи і його зміст полягає у визначенні правил, процедур, ліній поведінки, тобто це контроль на вході.
	3.2. Поточний	відбувається безпосередньо у процесі роботи й передбачає регулювання поведінки підлеглих, обгово­рення проблем, що виникають, виявлення відхилень від планів, інструкцій тощо. Його мета полягає у з'ясуванні стану закон­ності й дисципліни, в оцінюванні дій об'єктів контролю. Здійснюється через систему зворотного зв'язку.
	3.3. Підсумковий	мета підсумкового контролю полягає у порівнянні одержа­них результатів із запланованими та перевірці виконання рі­шень, винесених контролюючими органами. Він є найбільш поширеним видом контролю, хоч і здійснюється з великим ін­тервалом між подією, що відбулась, і її наслідками.

Для забезпечення ефективності контролю він має відпові­дати таким вимогам: об'єктивності; плановості; систематич­ності; комплексного підходу до оцінки стану справ; гласності; дієвості; особистої відповідальності керівника за стан і органі­зацію контролю.

Стан і поведінка об'єкта контролю визначається за допомо­гою методів контролю. Методи контролю у державному управ­лінні — сукупність способів практичної реалізації контрольної функції органів державної влади як складової механізму управ­ління певними об'єктами державного управління.

Серед методів контролю, що найбільш широко застосовуються органами державної влади у процесі здійснен­ня контрольної діяльності, можна виокремити: експертні оцін­ки; статистичні методи; методи аналізу-порівняння, узагальнен­ня; методи логічного осмислення розвитку об'єктів контролю.

Система контролю над державним апаратом і органами міс­цевого самоврядування включає:

• президентський контроль;

• державний контроль, який інституціалізований за гілками державної влади;

• громадський контроль.

1) Контрольні повноваження Президента України визначають Конституція та Закон України «Про Президента України» від 5 липня 1991 р. Вони поширюються на різні гілки влади. Так, Президент припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, підписує закони, прийняті Верховною Радою, а в разі незгоди з ними, за умов суперечності їх Конституції або міжнародним угодам, накладає на них вето з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Міністрів та акти Ради міністрів АРК, які не відповідають належним вимогам, утворює суди, утворює, реорганізує та ліквідує міністерства, інші центральні органи виконавчої влади тощо.

2) Контроль, інституціалізований за гілками державної влади, представлений: парламентським контролем; судовим (у тому числі консти­туційним) контролем; контролем органів виконавчої влади.

2.1. Здійснення парламентського контролю забезпечує Верхов­на Рада України. Цілями парламентського контролю є вирішення різноманіт­них проблем у різних сферах суспільного життя. Об'єктом пар­ламентського контролю виступає діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов, організацій різних форм власності.

Народні депутати України реалізують функції парламентсь­кого контролю безпосередньо на основі Конституції України та Закону України "Про статус народного депутата України", а та­кож через органи Верховної Ради України, до яких вони нале­жать, та за дорученням спеціальних суб'єктів парламентського контролю.

Основними повноваженнями народного депутата України, які безпосередньо пов'язані зі здійсненням Верховною Радою України функції парламентського контролю, є: право на запит і звернення, право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, стосовно яких є відомості про порушення ними чинного законодавства, про проведення парламентських слухань, депутатських розсліду­вань з будь-якого питання тощо. В межах здійснення контроль­них повноважень парламентарі реалізують своє право ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Ра­дою, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою. Належна реалізація функції парламентського контролю забезпечує фор­мування і вдосконалення законодавчої бази регулювання суспіль­них відносин, контроль щодо виконання законів, сприяє утвердженню законності.

2.2. Судовий контроль в Україні здійснює система судів загаль­ної і спеціальної юрисдикції. Мета судового контролю полягає в забезпеченні захисту пе­редбачених Конституцією прав та свобод людини і громадяни­на. Об'єктом судового контролю є всі правовідносини, що ви­никають у державі.

Суди загальної юрисдикції забезпечують контроль за до­триманням прав і свобод громадян шляхом розгляду цивіль­них, кримінальних, адміністративних та інших справ. Їх сис­тема будується за принципами територіальності та спеціалі­зації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Забезпечуючи реалізацію функції судового контролю, Вер­ховний Суд України:

• переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених зако­ном; у випадках, передбачених законом, розглядає інші спра­ви, пов'язані з винятковими обставинами;

• дає судам роз'яснення з питань застосування законодавс­тва на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики;

• дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зра­ди або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Пре­зидентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

• звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції, під час здійснення ними правосуддя, сумнівів щодо конституційності законів, ін­ших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Кон­ституції України та законів;

• веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосуван­ня законодавства;

• у межах своїх повноважень вирішує питання, що випли­вають з міжнародних договорів України; представляє суди за­гальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав;

• здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Конституційний контроль здійснює Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції Укра­їни як основного Закону держави на всій території України. Конституційний Суд України забезпечує контроль за:

• конституційністю законів та інших правових актів Вер­ховної Ради України, актів Президента України, актів Кабіне­ту Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим;

• відповідністю Конституції України до чинних міжнарод­них договорів України або тих міжнародних договорів, що вно­сяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

• додержанням конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в по­рядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

• відповідністю законопроектів про внесення змін до Конс­титуції України відповідним статтям Конституції;

• додержанням Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції і законів України у разі розгляду Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

2.3. Цілями контролю в системі виконавчої влади є забезпечен­ня законності функціонування органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, бюджетних установ і органі­зацій, суб'єктів господарювання всіх форм власності в різних галузях, сферах і видах діяльності.

Об'єктами контролю органів виконавчої влади є матеріаль­ні, трудові, фінансові ресурси, господарська діяльність, творча діяльність, управлінські рішення.

В Україні створюється складна система органів контролю, які мають різну організаційну форму та правове становище системі органів виконавчої влади. В її складі міністерства, які в основному здійснюють внутрішньовідомчий контроль за діяльніс­тю підпорядкованих підрозділів, або контроль у сфері реаліза­ції, закріплених за ними функцій.

Центральне місце у здійсненні позавідомчого контролю на­лежить державним комітетам та центральним органам вико­навчої влади зі спеціальним статусом. Для них характерний контроль з окремих функцій і щодо непідпорядкованих в ад­міністративному порядку органів і організацій. Вони мають право приймати у межах своєї компетенції обов'язкові для міністерств, відомств, підприємств і організацій акти, давати обов'язкові для виконання вказівки.

3) Громадський контроль — один з видів соціального контролю, який здійснюється об'єднаннями громадян та самими громадянами. Він є важливою формою ре­алізації демократії і способом залучення населення до управ­ління суспільством та державою.

Згідно зі ст. 38 Конституції України "громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування". Така конституційна норма передбачає як у теоретичному, так і в практичному контексті громадський кон­троль за органами державного управління і місцевого самовря­дування.

Суб'єктами громадського контролю є громадські об'єднання і політичні партії, професійні спілки, молодіжні та інші гро­мадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також ок­ремі громадяни.

Громадський контроль як засіб забезпечення законності в діяльності органів державної влади та органів місцевого само­врядування суттєво відрізняється від інших видів контролю: всі суб'єкти гро­мадського контролю виступають від імені громадськості, а не держави. Їх контрольні повноваження зазвичай не мають юри­дично владного змісту, а рішення за результатами перевірок мають, як правило, рекомендаційний характер.

Характерною рисою громадського контролю є запобігання порушенням у сфері державного управління за допомогою за­собів суспільного впливу.

Об'єктом громадського контролю є діяльність органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також поведінка окремих громадян.

Своє право контролю над державними інституціями грома­дяни реалізують через різноманітні громадські об'єднання, що створюються на основі Закону України "Про об'єднання грома­дян".

Об'єднанням громадян є добровільне громадське форму­вання, створене на основі єдності інтересів для спільної реалі­зації громадянами своїх прав і свобод. Незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) об'єднання грома­дян відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" визнається політичною партією або громадською організацією.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

• виступати учасником цивільно-правових відносин, набу­вати майнових і немайнових прав;

• представляти і захищати свої законні інтереси та інтере­си своїх членів у державних та громадських органах;

• брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

• одержувати від органів державної влади та органів місце­вого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

• вносити пропозиції до органів влади й управління;

• розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

• засновувати засоби масової інформації.

У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право:

• брати участь у виробленні державної політики;

• брати участь у формуванні органів влади, представниц­тва в їх складі;

• доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.

Використовуючи зазначені права, об'єднання громадян здій­снюють контроль за діяльністю органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування і використовують для цього такі форми, як вибори, референдуми, загальнонародні обгово­рення тощо.

Основним методом громадського контролю є перевірка вико­нання вимог чинного законодавства та прийнятих рішень на підконтрольних об'єктах. Вона може здійснюватись як само­стійно, так і разом з органами державного контролю. За резуль­татами перевірок на підставі складених при цьому протоколів та актів громадські організації інформують відповідні держав­ні органи про виявлені порушення, вносять пропозиції щодо притягнення правопорушників до відповідальності тощо.

Розвиток дієвої системи громадського контролю за владою є принциповим фактором, здатним застерегти суспільство від розвитку авторитарних тенденцій.