Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні християнські заповіді.

2. Розкрийте християнське ставлення до економічної діяльності.

3. Які основні протиріччя застосування християнських заповідей в бізнесі.

4. Назвіть чотири основних підходи до рішення моральних проблем в етиці бізнесу.

5. Сформулюйте утилітаристське визначення етичної поведінки.

6. Назвіть основні проблеми теорії утилітаризму і їхнє можливе вирішення.

7. Дайте визначення етичності поводження згідно деонтичної теорії.

8. Основні положення теорії справедливості.

Основні поняття цієї теми:

Нормами християнської етики визнається тільки глибока особиста віра, що підтримує безперервну внутрішню боротьбу людини із самою собою. І основна мета цієї боротьби полягає не в досягненні життєвого успіху, а прагненні до Бога.

Деонтична етика (етика обов’язку) – напрям етики , в якій пріоритетними є внутрішні мотиви, а не наслідки дії. Дія оцінюється як морально виправдана , якщо причина, яка спричинила цю дію така, що її виконавець бажав би, щоб всі в тій самій ситуації вчинили би так само й стосовно нього.

Утилітарна етика - етика, що визначає моральність вчинку, виходячи із його наступних наслідків. При цьому будь-яка дія вважається корисною та правомірною тільки в разі, якщо ступінь ефективності його корисних наслідків переважає ступінь ефективності будь-яких можливих дій.

В етиці справедливості моральним обов'язком є підконтрольність закону, який має бути однаковим для всіх . Справедливість характеризує певне відношення до людини та міру дотримання її прав.

Литература:

• Бентам И. Введение в основание нравственности и законодательства. М., 1998 р.

• Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Избранные произведения. М., 1990 р.

• Гараджа М., Петрунин Ю. Трудно ли богатому войти в Царствие Небесное, или Православие и рынок // Наука и религия. 1993. № 2.

• Кант И. Критика практического разума // Кант И. Соч.: В 6 т. М., 1963—1966. Т. 4.

• МилльДж. С. Утилитарианизм. О свободе. СПб., 1990 р.

• Петрунин Ю.Ю. Этика бизнеса: Современные концепции // Общественные науки и современность. 1998. № 3.

• Ролз Дж. Теория справедливости. Новосибирск, 1995 р.

• Чъюнинг Р.К, Эби Дж.У., Роэлс Ш.Дж. Бизнес сквозь призму веры. М., 1993 р.

• Коваль Т. Этика труда православия // Общественные науки и современность. 1994. №6.

• Магун B.C. Трудовые ценности российского общества // Общественные науки и современность. 1996. 6.

Розділ 3

Соціальна відповідальність у бізнесі

3.1 Соціальна відповідаль­ність, як складова сучасної моделі бізнесу.

3.2 Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі

3.3 За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи

3.1 Соціальна відповідаль­ність, як складова сучасної моделі бізнесу.

З огляду на новий характер економічної діяльності, пов’язаний з ризикованими технологіями та виробництвом, наріжним каменем постає проблема відповідальності.

Соціальні й моральні зобов'язання компанії прийнято розглядати в па радигмі чотирьох рівнів відповідальності ділової організації:

Рівень економічної відповідальності відноситься до базової обов'язкової відповідальності, яку організація і її керівництво несуть перед власником (або власниками) і полягає в тім, щоб приносити прибуток, тобто виконувати своє основне призначення як інструмента бізнесу;

Рівень правової відповідальності – дотримання закону є обов'язком будь-якої організації, порушення якої спричиняє серйозні санкції з боку держави і його силових структур;

Рівень етичної відповідальності - полягає в погодженні моральних принципів суспільства й самої компанії. Погодженість відповідальності на цьому рівні – стає можливою якщо на неї не розповсюджується тверде формальне регулювання;

Рівень соціальної відповідальності - полягає в сприянні поліпшенню добробуту й підвищенню якості життя суспільства. Він перебуває на самій вершині піраміди відповідальності й не регулюється ніякими формальними або неформальними відносинами. Це - бажаний рівень відповідальності, що виправдовує соціальне існування організації

Соціальна відповідаль­ність притаманна сучасній моделі бізнесу:

1. Громадськість як головний замовник має разом із державними органами допомогти бізнесу усвідомити свою соціальну відповідальність та ефективно реалізувати її з використанням усього комплексу механізмів.

2. Держава на законодавчому рівні та на рівні місцевого самоврядування має створити такі прозорі та сприятливі організаційно-правові умови для бізнесу, які би реально стимулювали його соціальну відповідальність.

3. Бізнес має орієнтуватись на найбільш ефективні сучасні форми і методи реалізації соціальної відповідальності на внутрішньому, зовнішньому та суспільному напрямках через затвердження корпоративних етичних норм, впровадження систем управління якістю товарів і послуг, співпрацю із владою та громадськістю, наполегливе виховання власного персоналу.

Відповідальність бізнесу щодо вирішення соціальних проблем підтримують політичні і громадські інститути. Це те, що виходить за межі визначених законами вимог або надвимог. Серед останніх а аспекті соціальної відповідальності можна виділити основні :

• довгострокові перспективи в соціально зорієнтованому суспільстві;

• сприятливі умови для бізнесової діяльності, які сприяли б формуванню привабливого образу підприємця;

• зміна потреб. Пов'язані з бізнесом соціальні очікування сьогодні ра­дикально змінилися і залучення компаній до вирішення соціальних проблем стає вкрай необхідним;

• наявність важливих ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем;

• моральні норми соціальної поведінки підприємця. Як член суспільства він повинен керуватися нормами моралі.

Варто зазначити, що ідея соціальної відповідальності бізнесу оформилася лише у другій половині минулого століття, а у 1999 році на Всесвітньому економічному форумі у Давосі було презентовано концептуальний документ глобального масштабу – „Всесвітня відповідальність”.

Одним з визначень соціальної відповідальності бізнесу є, визначення, дане американським економістом Арчі Керроллом: «Соціальна відповідальність бізнесу – це здатність компанії відповідати економічним, правовим та етичним очікуванням суспільства” .

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:

1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.

4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.

5.Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності. Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соц. відповідальності звужує можливості успіху організацій.

Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.

В Україні Кредитна спілка „Перше кредитне товариство з 2006 року почала оприлюднювати свій соціальний звіт про втілення спілкою основних принципів етичного ведення бізнесу, соціальної та кадрової політики.