61. Мирова угода сторін. Стаття 175. Мирова угода сторін

1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок.

Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

Сторони можуть укласти мирову угоду як в суді, так і поза судом. Сторони зобов‘язані повідомити суд про укладення мирової угоди, зробивши спільну заяву, тобто заяву, яка підписана обома сторонами. Ця заява приєднується до справи.

Мирова угода укладається з урахуванням загальних правил вчинення правочинів у письмовій формі. В мировій угоді доцільно зазначити: найменування документа “Мирова угода”, місце та дата її укладення, найменування та місце знаходження сторін, їх представників, цивільну справу, за якою укладається мирова угода, конкретні умови мирової угоди, точний розмір грошових сум, що повинні бути виплачені за мировою угодою, строки виконання зобов‘язань, підписи сторін.

4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

62. Засоби усунення недоліків рішення судом, який його постановив.

Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам змінити або скасувати це рішення (ч. 1 ст. 213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, в результаті яких воно стає незаконним і необґрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в касаційному порядку (ст. 311—314 ЦПК), в по-рядку нагляду (ст. 337, 338 ЦПК), за нововиявлених обставин (ст. 343 ЦПК). Деякі недоліки судового рішення можуть бути, в точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним із трьох способів: виправленням описки і явної арифметичної помилки; постановленням додаткового рішення; роз'ясненням рішення (ст. 213—215 ЦПК).Суд може з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, розпочати розгляд питання про виправлення описок і арифметичних помилок. Опискою є зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилка — це неправильність у діях і висновках, наприклад неточне визначення суми, яка підлягає стягненню, внаслідок помилкових арифметичних розрахунків. Постановлениям додаткового рішення (ст. 214 ЦПК) здійснюється виправлення порушень вимоги вичерпності,, якій має задовольняти судове рішення. Відповідно до п. 1 ст. 214 ЦПК додаткове рішення може бути постановлено тоді, коли відносно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення. Роз'яснення судового рішення (ст. 215 ЦПК) стає необхідним тоді, коли його зміст викладений нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення утруднюється чи унеможливлюється. Право на порушення процесу про роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, й органи виконання судового рішення (ст. 215 ЦПК).