26. Добровільне представництво у суді.

Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення чи трудового договору. Воно може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій; уповноваженими організацій, яким надано право захищати права й інтереси інших осіб; співучасниками та іншими особами, які допущені судом до виконання процесуальних функцій представника. Найпоширенішим у судовій практиці є представництво, що здійснюється адвокатами. Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, ... Законом України «Про адвокатуру» від 17 грудня 1992 р. та іншими законодавчими актами. Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або їх представники - юрисконсульти, інші співробітники або, як зазначалось, адвокати. Професійні спілки мають право представляти і захищати інтереси робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств у сфері виробництва, побуту й культури (ст. 244 Кодексу законів про працю). Отже, уповноважений профспілки може здійснювати представництво в суді в усіх цивільних справах робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється профспілками (п. 2 ст. 112 ЦПК). Крім профспілок, правом представництва в цивільному процесі наділені й інші громадські організації, яким їх статутом чи положенням надано право захищати права й інтереси членів цих організацій (п. 3 ст. 112 ЦПК). Представниками в суді можуть бути також особи, допущені судом на прохання сторін та інших заінтересо-ваних осіб до участі в справі (наприклад, родичі, співробітники, знайомі) — п. 6 ст. 112 ЦПК.

27. Поняття та види судових витрат.

Судові витрати — це витрати по провадженню цивільної справи в суді, які покладаються законом, як правило, на заінтересованих у її розгляді осіб (сторони, заявників, третіх осіб та ін.). Стаття 63 ЦПК установлює два види судових витрат — державне мито і витрати, пов'язані з розглядом справи. Державне мито в цивільному процесі — це грошова сума, що сплачується громадянами й організаціями на користь держави за розгляд судом заяв чи скарг у порядку цивільного судочинства та в інших передбачених законом випадках. Воно сплачується за місцем розгляду заяви чи скарги в кредитній установі, ... зараховується до місцевого бюджету і використовується для часткового покриття витрат держави, пов'язаних із діяльністю судів щодо здійснення правосуддя. Розмір державного мита обчислюється згідно із ставками, встановленими законом, і залежить від характеру заявлених до суду вимог та ціни позову. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи,— це витрати сторін та інших заінтересованих осіб, а також суду у зв'язку з проведенням у справі експертизи, викликом до суду свідків, проведенням огляду на місці, розшуком відповідача та виконанням рішення суду. Цей вид витрат відрізняється від державного мита тим, що їх розмір залежить від фактичних грошових затрат у конкретній справі (сум, виплачених свідкам, експертам та ін.), порядком їх внесення та відшкодування. Обов'язок заінтересованих осіб нести судові витрати у зв'язку з розглядом цивільної справи встановлений законом з метою попередити пред'явлення в суд безпідставних вимог, стимулювати добровільне виконання сторонами своїх обов'язків.