42.Особливості розвитку і розм-ня галузей основної хімії Укр.

Основна хімічна промисловість виробляє соду,  сірчану кис-ту й мінеральні добрива.Содове вир-во переважно  сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов‘янськ),який має великі запаси  кухонної солі. Необхідні для вир-ва соди вапняки виготовлюють безпосередньо  поблизу содових заводів. Крупне вир-во соди є і на Кримському содорвому заводі  в місті Червоноперекопському, що працює на солях Сивашських озер. Вир-во  сірчаної кис-ти зосереджено переважно у цнтрах переробки фосфатів – у  Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виробляють у Горлівці  (“Стирол”), Дніпродзержинську (“Азот”), коксохімічних заводах Донбасу і  Придніпров‘я. Виробництво мінеральних добрив є провідною галуззю  хімі-чної промисловості України, яка виробляє азотні, калійні, фо-сфорні і  комбіновані гранульовані добрива з домішками мік-роелементів. У структурі  виробництва мінеральних добрив пе-реважає випуск азотних добрив, що наближений  до центрів коксу та переробки природного газу.Фосфорні добрива на базі  привізних апатитів Кольського пів­острова виробляють на Він-ницькому й  Костянтинівському хіміч­них заводах, Сумському ВО "Хімпром" та  Одеському суперфос­фатному заводі. Певну роль у цьому відіграють руди  Кролевецько-го (Сумська обл.), Ізюмського (Харківська обл.) та Придністров­ських  родовищ фосфоритів.Азотно-тукова промисловість виникла поблизу коксохімічних  підприємств, використовує коксовий газ для одержання аміаку. Кардинальні зміни  в географії цієї промис-ловості відбулися вна­слідок переходу на економічнішу  сиро-вину — природний газ. Роз­галужена система газопроводів ум-ожливила  наближення її підпри­ємств до районів споживання. Азотно-тукова промисловість  Украї­ни випускає азотні добри-ва: сульфат амонію, аміачну селітру, кар­бамід  тощо. Основні центри — Дніпродзержинськ, Горлів-ка, Лисичанськ, Алчев-ськ,  Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне.Калійні добри-ва виробляють у Калуші  на ВО "Оріана" і Стеб-никівському калійному заводі, тобто в районі  залягання калійних солей. Виробництво фосфатних добрив нала­годжено на основі  при-візних (кольських) апатитів і пів­нічно-африканських фосфор-итів у Вінниці,  Одесі, Сумах, Костянтинівці

43.Лісова промисловість України : її значення, райони розміщення і проблеми раціонального використання і охорони лісів .

Лісопромисловий комплекс (ЛПК)  України — це су­купність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою  (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять:  лісове господарст­во, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової про­мисловості  по механічній і хіміко-механічній та хімічній переробці дере­вини, а також  гідролізна і дубильно-екстракційна про­мисловість, обслуговуючі виробництва,  заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей, підприєм­ства  матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого  обслуговування.Продукція ЛПК використовується в маши­нобудуванні, легкій  промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві.  Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них  і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території.  Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону),  Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник  становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей нале­жать  Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і  Чернівецька.  У Карпатах і на Поліссі заготовляють понад 90% всього  лісу України. Це становить щорічно близько 14,5 млн.куб.м. деревини.  Для лісового господарства  України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю  деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової  лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності  поліпшення породного складу та якості лісів.  Забезпечення ЛПК сировиною  здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального  використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення  сиро­винної проблеми в перспективі можна віднести:  — поліпшення структури  споживання деревини і лісоматеріалів;  — залучення до промислової  переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної,  дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;  — удосконалення діючих,  впровадження нових ресурсозбері­гаючих і маловідходних технологій та процесів,  здатних забезпе­чити зниження витрат деревини;  — розширення сфери застосування  ефективних замінників лі­соматеріалів;  — збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісо­користування,  створення високопродуктивних плантаційних лісо­насаджень.