29.Особливості концепції адаптивних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу концепція адаптивних стратегій підприємств професорів шкіл менеджменту бізнесу в США Раймонда Майлса та Чарльза Сноу. Вони вважають, що для успішної взаємодії підприємства з його зовнішнім оточенням система управління має постійно розв’язувати три найголовніші завдання – підприємницького, інженерного та адміністративного характеру. Підприємницьке завдання полягає у виборі сфери діяльності, видів продукції. Інженерне визначає способи виготовлення продукції. Адміністративне завдання має якнайкраще організувати цю роботу і ефективно управляти нею. Метою діяльності підприємства, на думку вчених, є ефективний адаптивний цикл. Це означає, що підприємницьке, інженерне та адміністративне завдання розв’язуються узгодженими, взаємодоповнюючими способами, що дають змогу підприємству вижити.

Вчені виділили чотири типи адаптивних стратегій, які реалізуються підприємствами: оборонські, розвідницькі, аналітичні, реагуючі. В основі розвідницьких та аналітичних стратегій лежить освоєння нової продукції, послуг, ринків, що є мало характерним для сільськогосподарського виробництва. Тут частіш за все зустрічаються інші два типи. Використовуючи оборонські стратегії підприємства намагаються підтримати лідируюче становище на вузькому сегменті ринку, конкуруючи з іншими виробниками за якістю чи/та ціною для задоволення потреб певних споживачів. Оборонські підприємства схильні

концентруватися переважно на інженерному завданні, розв’язання якого є ключем до їх успіху.

Підприємства з реагуючими стратегіями мають нестійке становище, оскільки не змогли застосувати або втримати оборонську, розвідницьку чи аналітичну стратегії. Вони лише реагують на зміни й роблять це безґрунтовними й невідповідними способами, а тому й працюють погано, вагаються в тому, що робити далі Кризовий стан більшості сільськогосподарських підприємств став наслідком відсутності системних, виважених стратегічних планів й зосередженості менеджменту лише на оперативному управлінні. Застосовуючи реагуючі стратегії адаптації, такі виробники у своїй діяльності більше підкоряються умовам зовнішнього середовища, ніж враховують їх при коригуванні напрямів своєї роботи.

32. Девід Сільверман і антисистемна концепція організацій.

Девід Сільверман – відомий британський соціолог, дослідник проблем організаціонної поведінки, один з основоположників антисистемної концепції в соціологічній теорії організацій, у якій з позицій феноменології аналізуються процеси функціонування організаційних формувань.

Він стверджував, що домінуючому в теорії менеджменту підходу до вивчення організацій потрібна альтернатива в контексті теорії системи. Альтернатива, на його думку, полягає в тому, щоб розглядати організацію як результат мотивованих дій і взаємодій людей, що мають спільні інтереси.

Згідно з Сільверманом, більшість досліджень з проблем організацій базувалися на ряді промислових припущень. Головна з них – це уявлення про організації як системи, що можуть бути досліджені й абстрактно описані без звернення до проблем мотивації працюючих у них людей. .

Сільверман визначає три основні характеристики формальної організації. По-перше, організація виникає у певний момент часу, і її значно легше, ніж більшість інших соціально-родинних відносин, сприймати, як артефакт, або як штучне утворення. По-друге, родинні утворення менш бажані для тих членів організацій, що прагнуть до координації і контролю. По-третє, заплановані зміни в суспільних відносинах і правила «гри» є предметом для спільного обговорення.

Таким чино, ці характерні ознаки дають можливість, на думку дослідника, розглядати організації з точки зору соціально-родинних відносин, що складаються в них залежно від того, як «актори», тобто члени організації, розуміють організаційні відносини.

Він стверджує, що переважний теоретичний підхід базується на розгляді організацій як систем, пов’язаних із загальними моделями і пошуками подібностей, що існують між усіма організаціями, а не з точки зору їх індивідуальних дій. .

За такого підходу, на думку Сільвермана, організаційні структури розглядаються, як трансцендентальні, тобто як такі, що мають свою власну логіку і доступні для аналізу незалежно від людських дій і сприйняття їхнього внутрішнього змісту. В той же час Сльверман бачить ці організаційні структури, як іманентні, тобто як такі, що безперервноконтролюютьсяі реконструюються на основі людських дій і їхнього внутрішнього змісту.

Такі теоретичні конструкції і структури, на думку Сільвермана, можна знайти у двох варіантах теорії систем: у функціоналізмі, що введений із соціології, а також і в теорії соціотехнічних систем, ща має міждисциплінарний характер. Обидва варіанти теорії систем в основному розглядають наслідки, а не причини людської поведінки, які головним чином засновані на біологічній аналогії, внаслідок чого незадовільно описуютьі пояснюють дії і поведінку людини.

СІльверман вбачає ряд проблем із застосуванням іншого підходу до дослідження організацій, який він визначає як організаційно-психологічний. Цей підхід позбавлений основ для зайвої конкретизації. Головне в цьом підході – саме люди, їх поведінкові стратегії та дії.

У подальших своїх дослідженнях Сільверман порівняв організаційну взаємодію в с-мі відношень «фахівець-пацієнт» в клініках приватного і державного секторів. У держ клініках пацієнт закріплений за командою лікарів і може добре бачити різних фахівців під час послідовних консультацій. Взаємини тут неминуче сприймаються як переважно знеособлені. Пацієнти приватних клінік, навпаки, можуть організовувати взаємини так, щоб одержувати персональне обслуговування, тому що вони сприймаються лікарями як клієнти будь-якої платної сфери послуг. Вони більшою мірою. Ніж пацієнти держ клінік намагаються дізнатися про досвід і кваліфікацію персоналу, який їх лікує.

Таким чином, стверджує сільверман,все, що відбувається в організаціях є безперервним результатом дії мотивованих людей, і одночасно загальним принципом усього громадського життя.