§ 9. Міжнародне агропромислове співробітництво Програмні питання

Визначення суті агропромислового співробітництва у світовому господарстві.

Міжнародні спеціалізація та кооперація світового агропромислового виробництва.

Картелізація світового аграрного виробництва.

Міжнародне співробітництво у сфері виробництва продовольства.

Координаційна роль Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) у розвитку світового агропромислового виробництва.

Основні поняття

Агропромислове співробітництво

Агросировина

Сільськогосподарська спеціалізація і кооперація

Картельна угода

Продовольство

Природні умови

Забезпеченість населення продовольчими товарами

Виділяючи міжнародне агропромислове співробітництво в окрему сферу міжнародних виробничих відносин, слід виходити з того, що тут не варто обмежуватися тільки рамками сільськогосподарського виробництва, а розглянути й міжнародний комплекс агропромислових стосунків загалом. Загально відомо, що більшість країн, що розвиваються, має явно виражену сільськогосподарську спеціалізацію. У той же час, розвинені країни випускають високоякісну з широкими можливостями техніку для сільськогосподарських робіт. На високому рівні в них побудована переробка агросировини на продовольчі товари чи технічну сировину.

Міжнародне агропромислове співробітництво – це система міжнародних коопераційних відносин на різних рівнях господарювання, пов’язане з виготовленням сільськогосподарських засобів праці, з аграрним виробництвом та з переробкою агросировини.

Корпоративні зв’язки між країнами виникають як у масштабах агропромислового комплексу (наприклад, в рамках Європейського Союзу), так і в межах його складових. При цьому рівномірна спеціалізація та кооперація здійснюються між розвиненими країнами і дещо однобока – між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Певна невигідність такої стабілізації заставляє країни, що розвиваються, як і в інших сферах виробництва, картелізуватися.

Щось подібне до картельної угоди існує між Малайзією, Індонезією, Таїландом і Шрі-Ланкою у виробництві каучуку; між Індією та Шрі-Ланкою у виробництві чаю; між Бразилією та Колумбією у виробництві кави; між центральноамериканськими країнами і Еквадором у виробництві бананів. Помітну роль у світі грає картельний зв’язок між Канадою, США та Австралією у виробництві зерна.

Та все ж, сільське господарство не є добротним ґрунтом для створення довготривалих міжнародних картелів. Справа в тому що більшість країн світу, до певної міри, має індивідуальне забезпечення основними продовольчими товарами. А країни Європейського Союзу, наприклад, створили такі економічні умови для розвитку національних сільських господарств, які перетворилися в експортерів навіть таких видів продукції, для виробництва яких у них немає природних умов.

При ООН діє спеціалізований заклад з питань аграрного співробітництва ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація – Food and Agricultural organization). Засновано ФАО у 1945 році.

Основні завдання і види діяльності ФАО:

• координація роботи міжурядових організацій з питань розвитку сільського господарства;

• координація індивідуальних і колективних дій з метою поліпшення забезпеченості населення продовольчими товарами;

• надання допомоги країнам, що розвиваються, в області аграрного виробництва, лісного і рибного господарства;

• пряме постачання продовольства з розвинених країн у ті, яким воно потрібне;

• сприяння в організації та здійсненні наукових досліджень і розробок, у підготовці кадрів для сільського господарства;

• направлення експертів;

• участь у заходах міжнародного та національного масштабів, вироблення рекомендацій, які сприяють прискореному розвитку сільського господарства;

• проведення науково-технічних, соціально-економічних досліджень з проблем удосконалення структури аграрного виробництва, забезпечення продовольством, поліпшення харчування й умов життя сільського населення;

• вивчення та забезпечення умов для розповсюдження передового досвіду в області виробництва, переробки і збуту агропродукції.

До складу ФАО входить 174 країни і одна організація – Європейський Союз. Штаб-квартира знаходиться в м. Римі.

Керівні органи ФАО:

• Генеральна конференція (вищий орган);

• Рада ФАО (виконавчий орган);

• Секретаріат на чолі з Генеральним директором.

ФАО має п’ять регіональних відділень: для Азіатсько-Тихоокеанського регіону (м. Бангкок /Таїланд/), для Африки (м. Аккра /Гана/), для Європи (м. Рим /Італія/), для Латинської Америки і Карибського басейну (м. Сантьяго /Чилі/), для Близького Сходу (м. Каїр /Єгипет/).

Джерела фінансування ФАО:

• внески країн-членів;

• трастові фонди членів;

• Програма розвитку ООН (ПРООН);

• надходження від Світового банку.

Отже, міжнародне співробітництво в аграрній сфері здійснюється одночасно з вирішенням проблем голоду в найбідніших країнах, що розвиваються. Проблема голоду – це одна з глобальних проблем і розглядатиметься окремо. Тут тільки слід підкреслити, що всієї продовольчої продукції, яка виробляється у світі, цілком достатньо, щоб добре годувати все населення нашої планети, але найскладнішою при цьому є проблема перерозподілу продовольства від тих, у кого надлишки, до тих, кому його не вистачає. Цю проблему можна розв’язати тільки шляхом міжнародного співробітництва.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає різниця між поняттями “міжнародне виробниче співробітництво”, “міжнародний бізнес”, “міжнародна виробнича кооперація”?

2. Розкрити суть міжнародного виробничого співробітництва як форми МЕВ?

3. Окреслити загальну структуру міжнародних виробничих відносин.

4. Як розуміти твердження про те, що міжнародна спеціалізація виробництва є формою міжнародного поділу праці?

5. Охарактеризувати основні показники міжнародної спеціалізації виробництва.

6. Що криється за твердженням, нібито міжнародна виробнича кооперація як форма МПП є похідною формою міжнародної спеціалізації?

7. Які основні ознаки міжнародної виробничої кооперації?

8. Пояснити суть міжнародного спільного підприємництва.

9. Які особливості створення й функціонування міжнародного спільного підприємства?

10. Як класифікуються міжнародні спільні підприємства?

11. У чому полягає різниця між поняттями “транснаціональна компанія”, “мультинаціональна компанія”, “глобальна компанія”?

12. Яка роль транснаціональних компаній у розвитку світової економіки?

13. Окреслити позитивні та негативні сторони діяльності транснаціональних компаній в країнах, що розвиваються.

14. Розкрити суть міжнародного співробітництва в енергетичній сфері?

15. Показати основні напрямки розвитку науково-технічного прогресу в енергетичній сфері.

16. Яка роль ОПЕК у світовому нафтодобуванні?

17. Описати основні цілі та завдання діяльності МАГАТЕ.

18. Які структурні зміни відбуваються в міжнародному співробітництві у сфері сировинного виробництва?

19. Показати основні напрямки розвитку міжнародного співробітництва у сфері переробного виробництва.

20. Яка роль ЮНІДО в міжнародному виробничому співробітництві?

21. Розкрити особливості агропромислового міжнародного співробітництва.

22. Якими є основні завдання і види діяльності ФАО?

Література

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. - М.: ИВЦ “Маркетинг”, 1997. – 196 с.

2. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения: Учеб. пособие / Под ред. Н.Н. Ливенцева. – М: Финансы и статистика, 1996. – 160 с.

3. Ван дер Вее Г. История мировой экономики. 1945-1990 (пер. с фр.). ― М.: Наука, 1994.― 413 с.

4. Воронова Є.М. Міжнародні економічні відносини: Опорний конспект курсу лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 209 с.

5. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. — М.: Дело Лтд, 1994.― 784 с.

6. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. — Ч.І. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. – М.: Международные отношения, 1997. - 416 с.

7. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч.посібн.для студентів екон. спеціальностей. – Львів: Львівська політехніка, 1999. – 267 с.

8. Краткий внешнеэкономический словарь-справочник. — М.: Межд. отношения, 1996. - 200 с.

9. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: учебник для вузов. ― М.: Экономический факультет МГУ, ЮНИТИ, 1997. ― 799с.

10. Кузнецова Н.В. Регулирование внешне-экономической деятельности в Украине (практическое пособие).— К.: СПЛАЙН, 1998. - 220 с.

11. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей. — М.: Прогресс, 1992. ― 520 с.

12. Ломакин В.К. Мировая экономика: Учебник для вузов. – М: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 727 с.

13. Лук’яненко Д.Г., Поручник А.М., Циганкова Т.М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 73 с.

14. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. 2 т. — М.: Республика, 1992

15. Международные экономические отношения: Учебник/ Под общ. ред. В.Е.Рыбалкина. ― М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», Дипломатическая академия МИД РФ, 1998. ― 368 с.

16. Международные экономические отношения: Учеб. пособие/ Под ред. С.Ф.Сутырина, В.Н.Харламовой.― СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. ― 248 с.

17. Международное право: Учебник / Под ред. Г.И.Тункина. – М.: Юрид. лит., 1994. – 512 с.

18. Мельник Т.М. Міжнародне виробниче співробітництво: Конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 2000. – 52 с.

19. Мельник Т.М. Міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної діяльності: Конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 2000. – 32 с.

20. Міжнародні економічні відносини. Історія міжнародних економічних відносин / Керівник авт. кол. Філіпенко А.С. — К.: Либідь, 1992

21. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика: Учебник. – М.: МГУ, Дело и Сервис, 1998. – 272с.

22. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатова. – М.: Юристъ, 1999. – 734 с.

23. Новицький В. Актуальні проблеми розвитку міжнародних коопераційних зв’язків України //Економіка України, 1993, № 4

24. Овчинников Г.П. Международная экономика: Учебное пособие. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. – 390 с.

25. Основы внешнеэкономических знаний/ Под ред. И.П.Фаминского. — М.: Межд. отношения, 1994. - 480 с.

26. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения. — М.: Проогресс, Универс, 1994.― 496 с.

27. Покровская В.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 456 с.

28. Портер М. Международная конкуренция / Под ред. и с предисловием В.Д.Щетинина. — М.: Международные отношения, 1993

29. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч.посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн.І: Міжнародна торгівля: теорія і політика. – 320с.

30. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.

31. Сарычев В.Г. Международные экономические отношения: Учебное пособие. — Л.: ЛИСТ, 1991

32. Семенов К.А. Международные экономические отношения: Курс лекций. ― М.: Гардарика, 1998. ― 336 с.

33. Сергеев П.В. Мировая экономика: Вопросы и ответы. ― М.: Новый Юрист, 1998. ― 104 с.

34. Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб. пособие. ― М.: ИНФРА-М, 1998. ― 256 с.

35. Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина. — К.: Демос, 1995. - 354с.

36. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304с

37. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник/ Під заг. ред. А.І.Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 2002. – 552 с.

38. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини (система регулювання МЕВ). – К.: Либідь, 1994

39. Хойер В. Как делать бизнес в Европе. – М.: Прогресс, 1990. – 253 с.

40. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

41. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція. Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 1996.- 203 с.

42. Шреплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник / Пер. С.А.Тюпаева, И.Н.Фомичева. – М.: Междунар. Отношения, 1999. – 456с.

188