§ 6. Міжнародне енергетичне співробітництво Програмні питання
Особливості сучасного етапу розвитку світового паливно-енергетичного співробітництва.
Основні напрямки розвитку НТП в енергетичній сфері.
Структура світового споживання паливно-енергетичних носіїв.
Міжнародні організації в розвитку світового ринку нафти і газу.
Організація країн-експортерів нафти.
Міжнародне агентство з атомної енергії.
Основні поняття Паливно-енергетичні ресурси
Енергетичні джерела
Енергетичні запаси
Альтернативна енергія
Міжнародне енергетичне співробітництво
Нафтодобувні країни
Розвідані запаси нафти
“Нафтовий картель”
Мирне використання атомної енергії
Обмеженість паливних ресурсів помітно впливає на розвиток міжнародного співробітництва у сфері енергетики. Багаті країни на паливно-енергетичні ресурси, з одного боку, і бідні на ці ресурси країни, з іншого боку, завжди пов’язані між собою таким співробітництвом, яке має різні варіанти й напрямки.
Не завжди країни, які мають паливно-енергетичні ресурси, бувають високорозвиненими (наприклад, Нігерія чи Конго), а в той же час Японія, будучи бідною на мінеральні ресурси, є загально високорозвиненою країною. Тож не дивно, що розвинені країни допомагають добувати природні ресурси тим, у кого вони є, але не має змоги самотужки їх добувати.
Щоправда, варто зауважити, що у багатьох випадках природні ресурси, а серед них і паливні, належать великим транснаціональним компаніям індустріально розвинених країн або повністю ними контролюються. Це також є міжнародним співробітництвом, але з позицій місцевих інтересів не зовсім рівноправним.
З одного боку, країна, у якій ТНК видобувають нафту, має певне забезпечення робочими місцями, індустріально розвивається, отримує тверду валюту від ТНК у вигляді заробітної плати місцевим працівникам і податків, а, з іншого боку, частина прибутку від використання ресурсів переказується за кордон. ТНК може б реінвестували більші частини прибутків у місцеві економіки, але в слаборозвинених країнах існують умови підвищеного ризику.
І все ж, найгірше в міжнародному поділі праці загалом і в міжнародному виробничому співробітництві зокрема почувають себе малорозвинені країни, які, до того ж, не мають власних паливно-енергетичних ресурсів. Щоб добувати інші природні ресурси, які в них все-таки є, цим країнам потрібна енергетика, а її немає за що придбати, тобто вони нібито знаходяться в “зачарованому колі”. ТНК купують у таких країн родовища природних ресурсів і самостійно видобувають їх. Тому державам і народам таких країн небагато перепадає.
До основних паливно-енергетичних ресурсів відносять: нафту, природний газ, вугілля, уран. Окрім рідкості та обмеженості ці ресурси ще мають таку спільну рису, як невідновлюваність, а тому покладати перспективи тільки на розвиток добувної промисловості не є розумно, через що науковці світу працюють над проблемами пошуку нових енергетичних джерел.
Магістральними напрямками розвитку науково-технічного прогресу в енергетичній сфері можна назвати такі:
відкриття і використання нових джерел і видів енергії;
автоматизація і підвищення енергоозброєності світової економіки;
розширення застосування електронно-обчислювальних машин у розвідуванні, добуванні та первинній обробці палива;
добування палива у важкодоступних регіонах;
розробка і застосування в області споживання різного роду енергозберігаючих устаткувань і технологічних схем, які зорієнтовано на економні витрати енергії.
Структура світового споживання паливно-енергетичних носіїв може бути представлена у вигляді діаграми (рис. 8.4).
Слід зауважити, що у світі помітно збільшується частка споживання газу, нафти, електроенергії, у той час, як частка споживання вугілля спадає. За останні 10 років частка нафти у світовому споживанні паливно-енергетичних ресурсів зросла з 39% до 40%, газу – з 22% до 25%, електроенергії (яку виробляють на гідроелектростанціях і атомних електростанціях разом) – з 5% до 6%, а частка вугілля при цьому зменшилась з 33% до 28%.
Це пояснюється двома причинами: з одного боку, об’ємна одиниця вугілля віддає завжди менше енергії, ніж такий об’єм нафти чи газу, а, з іншого боку, вугілля з кожним роком стає усе важче і затратніше видобувати – до нових пластів приходиться опускатися усе глибше і витрачати енергії та обладнання усе більше.
Рис. 8. 4. Структура світового споживання паливно-енергетичних носіїв.
Співробітництво у сфері енергетики привело, як і в інших сферах виробництва, до створення міжнародних організацій та об’єднань. А такі, як Європейське об’єднання вугілля і сталі та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) послужили основою для створення Європейського Союзу. Найпомітнішими у світі є Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) та Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).
Організація країн-експортерів нафти (Organization of the Petroleum Exporting Countries) заснована в 1960 році і є глобальною організацією, тобто охоплює країни з різних частин світу.
До ОПЕК входять такі країни: Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія.
Мета створення:
захист інтересів основних нафтодобувних країн Азії, Африки і Латинської Америки в конкурентних змаганнях з нафтовими монополіями;
координація добування та експорту нафти, а також узгодження цін.
Відомі запаси нафти у цих країнах складають приблизно 69% від усіх розвіданих запасів світу. Найбільше запасів нафти належить таким трьом країнам: Саудівська Аравія, Кувейт і Іран, де знаходиться близько 43% від світових запасів або 62,6% від запасів усієї ОПЕК.
ОПЕК за багатьма ознаками відповідає картелю, а тому в західній літературі цю організацію називають “нафтовим картелем”. Саме певна згуртованість країн ОПЕК дозволила їм виграти у 1973 році двобій з нафтовими транснаціональними компаніями (насамперед – американськими) і помітно потрясти економіку розвинених країн (зокрема – економіку США).
Але ОПЕК не є картелем класичного типу, котрий мав би бути групою фірм з різних країн. Це є об’єднання країн, а відповідно тут об’єднані політики, а не бізнесмени. Щоправда, ОПЕК встановлює об’єднану й оптимально використовувану цінову структуру, а також виробляє офіційні правила про кількість продукції, яку повинна виробляти і продавати кожна країна-член цієї організації.
Та все ж, країни ОПЕК настільки розкидані по світу та різні за соціально-економічною будовою національних економічних систем, що їм ніяк не вдається однаково вдало домовлятись щодо узгодженої політики в усіх напрямках своєї діяльності. До того ж, вони, навіть домовившись, порушують узгоджені та встановлені правила. Між деякими з цих країн у різний час відбувались тривалі військові конфлікти (наприклад, Іран-Ірак, Іран-Кувейт).
Вищим органом ОПЕК є конференція країн-учасниць, яка скликається двічі на рік. При цьому рішення там приймаються на основі консенсусу. Виконавчим органом ОПЕК є Рада директорів. Кожна країна-учасниця назначає директора на два роки, котрий затверджується конференцією. Безпосередньо виконавчим органом ОПЕК є Секретаріат. Штаб-квартира знаходиться у Відні (Австрія).
Відомо, що деякі розвинені країни надзвичайно сильно залежать від імпорту нафти. Ось як, наприклад, виглядає залежність від імпорту нафти (в тому числі й з ОПЕК) чотирьох з них:
Японія – на 99,7%
Франція – на 95,8%
ФРН – на 95,4%
США – на 39,4%
Тому не дивно, що країнам-імпортерам доводиться розробляти рівні програми створення альтернативних джерел енергії для зменшення залежності від імпорту енергоносіїв. А це, в свою чергу, бентежить ОПЕК. Учасники цієї організації почали схилятися до консервації власних ресурсів, обмеживши цим добування, щоб не втратити частину ринку через високі ціни на нафту.
Регулювання цін на нафту ОПЕК здійснює в основному за допомогою встановлення для своїх членів квот на добування нафти, але таке квотування не завжди дозволяє досягти бажаного результату, оскільки запроваджені квоти недостатні для впливу на ціни, а також у зв’язку з уже наведеними причинами, а саме тому, що члени ОПЕК порушують досягнуті домовленості.
Слід зазначити, що на світовому ринку посилюються роль таких нових експортерів нафти, як Мексика, Велика Британія, Норвегія, Єгипет, Росія, котрі не входять в ОПЕК.
Найпомітнішою організацію в царині світового енергетичного ринку є Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). Це – міжнародна міжурядова організація, яка входить у систему ООН на правах автономного органу. Створено МАГАТЕ в 1957 році. Членами уже стали 123 країни .
Основні цілі та завдання МАГАТЕ:
розвиток міжнародного співробітництва в області мирного використання атомної енергії;
запобігання розповсюдженню ядерної зброї;
обмеження гонки ядерних озброєнь;
контроль за виконанням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;
обмін і розповсюдження науково-технічної інформації;
допомога в дослідженнях в області атомної енергії та її застосуванні;
підготовка національних кадрів для країн, що розвиваються;
розробка норм і правил забезпечення радіаційної безпеки;
підвищення безпеки ядерного устаткування;
підвищення безпеки ядерної енергетики;
створення системи оперативного оголошення й надання на випадок аварії чи неполадок на атомній електростанції;
забезпечення найшвидшого надання взаємодопомоги при виникненні небезпечних ситуацій.
Штаб-квартира МАГАТЕ знаходиться у Відні, а керівні органи мають такий склад:
Генеральна конференція представників усіх держав-членів;
Рада управляючих;
Секретаріат.
Про функції Секретаріату можна судити з назв відділів, що входять до його складу:
відділ гарантій;
відділ ядерної енергії та безпеки;
відділ наукових досліджень та ізотопів;
відділ технічного співробітництва;
відділ адміністрацій.
На регіональному рівні найвагомішими були Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) /створене у 1951 році з метою сприяння і модернізації добування вугілля, руди, виробництва металу в країнах Західної Європи/ та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) /створене в 1957 році тими ж країнами з метою об’єднання ресурсів атомної енергії, атомної промисловості і науков-технічного потенціалу в області ядерної фізики та енергетики/. Одною з найважливіших цілей створення Євратому була координація національних програм з розвитку ядерної енергетики. Саме ЄОВС і Євратом послужили основою створення Європейського Союзу.