§ 5. Транснаціональна кооперація Програмні питання
Семантика поняття транснаціонального бізнесу.
Суть, еволюція, організаційна структура і система управління транснаціональних компаній (ТНК).
Особливості природи транснаціональної компанії.
Особливості природи мультинаціональної компанії.
Особливості процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації діяльності фірм.
Основні риси ТНК.
Тенденції розвитку транснаціонального бізнесу.
Роль ТНК в розвитку країн метропольного базування і в розвитку економік країн, що розвиваються.
Наддержавне регулювання діяльності ТНК такими організаціями, як ООН і ОЕСР.
Основні поняття
Транснаціональний бізнес
Транснаціональна корпорація
Транснаціональна компанія
Глобальна компанія
Мультинаціональна компанія
Головна компанія
Філія
Дочірня компанія
Інтернаціоналізація діяльності фірми
Прибутки ТНК
Реінвестиції
Як і з багатьма іншими категоріями, в літературі про транснаціональний бізнес є певні розбіжності при визначення та назві фірм, які цим бізнесом займаються. А назви бувають такі: транснаціональна компанія (корпорація); багато- (або мульти-) національна корпорація; глобальна компанія; багатокраїнна компанія тощо.
Більш-менш принциповими тут виглядають два моменти: по-перше, не всі компанії бувають корпораціями (акціонерними товариствами), а тому, узагальнюючи, варто притримуватися терміну “компанія”; по-друге, у літературі, в більшості випадків, не робиться чіткого виділення різниці в термінах “транснаціональна”, “мультинаціональна”, “глобальна” і подаються вони як синоніми. У європейській літературі дещо частіше використовується термін “мультинаціональна компанія”, а в американській літературі, як, до речі, і в документах ООН, частіше користуються поняттям “транснаціональна корпорація”, але, напевно, за інерцією.
Якщо узагальнити підхід тих, хто вбачає різницю між транснаціональною компанією (ТНК) і мультинаціональною компанією (МНК), то слід виділити таке: під ТНК розуміється така компанія, головне підприємство (ГК) якої знаходиться в одній країні, а філії чи дочірні компанії (Ф) та їхні філії (внучаті компанії В) знаходяться, як у цій же країні, так і обов’язково інших країнах (рис. 8.2).
Рис. 8.2. Схематична суть транснаціональної компанії.
Під МНК розуміють компанію, яка є кооперативним об’єднанням невеликої кількості (двох чи трьох) головних компаній (ГК1 і ГК2) з такої ж кількості країн з широкою мережею філій і дочірніх компаній, які функціонують в різних країнах світу (рис. 8.3).
Рис. 8.3. Схематична суть мультинаціональної компанії.
Що стосується поняття “глобальна компанія”, то ним правомірно користуватися в тому випадку, коли компанія охоплює своєю мережею більше, ніж один континент. Щоб не тратити зусилля на визначення не завжди помітної різниці в поняттях, надалі будемо використовувати термін “транснаціональна компанія”.
Найбільш важливі фактори, які сприяють інтернаціоналізації діяльності фірм і створенню філій за кордоном:
насиченість внутрішнього ринку і зростання конкуренції на національному ринку;
поява нових ресурсних можливостей, пов’язаних з нижчою вартістю факторів виробництва в інших країнах;
сприятливість інвестиційного клімату в інших країнах;
розвиток інфраструктури міжнародного бізнесу та системи комунікацій;
заохочення з боку держави до вивезення капіталу;
бажання розділити ризик між великою кількістю продуктів та ринків.
Транснаціональні компанії характеризуються такими основними рисами:
інтернаціональні у сфері функціонування й застосування капіталу;
мають, як правило, величезний матеріальний і фінансовий потенціал;
виходячи з попередньої ознаки, мають можливість здійснювати значні відрахування на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (ТНК є носіями досягнень передової науки, передових технологій);
мають, як правило, тісні зв’язки з національними банківськими компаніями і національними банківськими системами, входять у фінансові угруповання;
як правило, це багатономенклатурні фірми, діяльність яких досить сильно диверсифікована;
їм притаманна відносна незалежність руху власного капіталу по відношенню до процесів, що відбуваються в національних межах.
Транснаціональний бізнес у своєму розвитку на сучасному етапі набуває наступних тенденцій:
відбувається помітна втрата беззастережного і неподільного панування на вищих сходинках світового рейтингу американських ТНК і посилення японських та західноєвропейських ТНК;
відбувається ще більше переплетіння економічних зв’язків та інтересів розвинених країн, поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва, посилення взаємозалежності;
набирають сили нові індустріальні країни зі швидкоростучими новими ТНК, а відповідно посилюється конкурентна боротьба у світі транснаціонального бізнесу.
Важливу роль грають ТНК розвинених країн в розвитку економіки країн, що розвиваються. Насамперед варто відзначити, що ТНК не тільки сприяють розвитку, а й безпосередньо розвивають промисловість цих країн, супроводжуючи це наданням доступу до фінансових ресурсів ТНК, до нових технологій, якими вони володіють. Через ТНК з’являється можливість просування національної продукції країн, що розвиваються на зовнішній ринок. Важливе значення має підготовка національних кадрів з допомогою ТНК.
Попри наведені позитивні сторони діяльності ТНК на теренах країн, що розвиваються, існують і хиби в такій діяльності. Дуже часто економіка цих країн під впливом ТНК розвивається однобоко, спеціалізуються вони в основному на добуванні сировини, що робить їх сировинним придатком ТРК. Останні отримують прибутки від своєї діяльності і це було би нормально, якби ті прибутки не вивозились у країну головної компанії, а залишалися б в економіці країни, що розвивається, тобто реінвестувались.
Буває, що ТНК вивозять в країни, що розвиваються, екологічно шкідливе виробництво, а це псує там довкілля. Тому й не дивно, що ті країни, вірніше, їхні держави, стараються використовувати різноманітні форми здійснення контролю за діяльністю ТНК на їхніх теренах. Допомагає їм в цьому і ООН.
У 1972 році при Економічній і Соціальній Раді ООН було створено групу з числа провідних економістів, яка з часом перетворилася в Комісію ООН з транснаціональних корпорацій. Завданням цієї групи було: вивчити вплив діяльності ТНК на розвиток світової економіки та на міжнародні відносини. На базі досліджень Комісія розробила проект Кодексу поведінки ТНК. Щоправда, розбіжності в розумінні місії ТНК з боку країн, що розвиваються, і розвинених країн так і не дозволили цей кодекс прийняти.
Зате Організація економічного співробітництва і розвитку паралельно до Комісії ООН з транснаціональних корпорацій створила в 1975 році Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій, робота якого в 1976 році увінчалася прийняттям “Декларації ОЕСР про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації” та укладанням Угоди про ТНК країн-членів ОЕСР.
Основним принципом діяльності сторін, на якому ґрунтується ця Угода, є принцип національного режиму: країни-члени ОЕСР зобов’язані застосовувати до компаній з інших країн не менш сприятливі закони, нормативи та адміністративні заходи, ніж до національних компаній.
Не менш важливим принципом Угоди є принцип транспарентності дій держави, спрямованих на стимулювання чи стримування припливу прямих іноземних інвестицій. В угоді зазначено, що країни-учасниці, запроваджуючи будь-які обмежувальні заходи щодо іноземних інвестицій у тих чи інших галузях економіки, мають завчасно повідомити про це інших членів ОЕСР. При цьому такі заходи не повинні бути дискримінаційними щодо національної належності інвестицій і мають поширюватися на всі ТНК.
У 2000 році умови угоди прийняті в новій редакції, де серед інших нововведень передбачаються жорсткіші екологічні вимоги до діяльності закордонних філій, підвищення відкритості їхніх операцій і взаємовідносин з державними структурами приймаючих країн.