53. Англійська література 17ст

Эпохи Кромвеля и Реставрації

Поезія поступилася місцем прозі. Жорстока політична боротьба привела до зникнення літератури для розваги і дала поштовх розвитку літератури політичної. Письменники і мислителі епохи Кромвеля (правив до 1658 року) і Реставрації - Джон Мільтон (1608-1674), Томас Гоббс (1578-1679), Джон Локк (1632-1704) - ставили найважливіші проблеми народовладдя, церкви, виховання, свободи друку, віротерпимість і т. д. Саме це просвітницьке рух справила в наступному столітті могутній вплив на французьких філософів, звідки поширилося по всій Європі. Мільтон захищав революцію проти монархії .. У своїй поемі «Втрачений рай» він з'явився представником пуританських ідеалів, розповів про початок світу, про боротьбу бога і сатани, про вигнання з раю перших людей, знову відтворюючи таким чином біблійні оповіді, перетворюючи їх згідно з уявленнями епохи Відродження. Після 1688, із встановленням конституції, тон задає літературі буржуазія, вплив якої ясно відчувається і в романах і на сцені. Новий споживач вимагає своєї літератури, зображення сімейних чеснот, чесних купців, чутливості, природи і т. д. Його не чіпають оповіді про класичні героїв, про подвиги аристократичних предків придворного суспільства. Йому потрібна сатира на розпущене світські звичаї. Виникають повчально-сатиричні журнали - з талановитими побутовими нарисами, обличающими розкіш, порожнечу, суєтність, невігластво та інші пороки тодішнього суспільства . Дидактичний, сатиричний і моральний характер носить зразкова класична поезія Попа [1688-1744], автора «Досвіду про людину». Англія дала поштовх не тільки визвольним ідеям французьких енциклопедистів, але і поклала початок повчальною сентиментальної літератури, тому роману моралі, який поширився по всій Європі. Самюель Річардсон [1689-1761], автор «Памели», «Кларісси» і «Грандіссона» виводить доброчесних міщанських дівчат і протиставляє їх розпущеним аристократкам, ідеалізує міщанські чесноти і змушує виправлятися розбещених представників жуїр золотої молоді.

54 Джон донн і метафізична поезія

Джон Донн 12 лютого 1572, Лондон — † 31 березня 1631) — англійський поет, найбільший представник метафізичного напряму. Автор низки любовних віршів, елегій, сонетів, епіграм, а також релігійних проповідей.

Для лірики Донна характерні витонченість, ускладнений синтаксис, образність, гра на контрастах, багатозначність. Його вірші адресовані підготовленому читачеві, здатному вчинити певну інтелектуальне зусилля для їх розуміння. Він не перший в поезії використав Кончетта, але зробив його важливим прийомом своєї лірики, - несподівана асоціація приходила на допомогу автору у виразі руху думки.

Першими творами Донна стали сатиричні вірші на сучасне англійське суспільство. Сатира I датується 1593 роком. П'ять сатир мали ходіння в рукописних списках під найменуванням «Книга сатир Донна». Донн відкинув традицію високого поетичного стилю, навмисно знижуючи стиль він зближує свої твори з сатирою Ренесансу. Віршовані твори створені в новаторської для поезії того періоду формі драматичного монологу.

З точки зору вивчення еволюції переконань Донна цікава Сатира III (1593 або 94), присвячена питанням релігії. Ліричний герой сатири не знаходить істини в жодній із земних церков. На думку біографів, вже в 90-і роки Донн сумнівався в положеннях католицької доктрини.

Любовні елегії Донна багато в чому полемізують з творами сучасних йому поетів-петраркистов, що знаходилися в полоні відпрацьованих шаблонів. Пародіюючи, Донн в той же час переосмислює традиції Петрарки, створюючи свій власний варіант петраркізм. За звичаєм того часу Донн багато писав на замовлення для своїх друзів і покровителів. Такі дві поеми «Перша річниця» або «Анатомія світу» (An Anatomy of the World, 1611) та «Друга річниця» (1612)прозаНезважаючи на те, що Донн відомий передусім як поет, більшу частину його літературної спадщини становлять проповіді.