25. Гурток Маргарити Наварської, його роль у французькій літературі Відродження.

Маргарита Наваррська (1492-1549), сестра короля Франціска І, була одним із активних діячів гуманістичного руху.При її дворі у Наваррі групувалися вчені-гуманісти, художники, письменники, тут вони знаходили матеріальну підтримку, нерідко захист від переслідувань церковної реакції, а найважливіше - необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Наваррська була талановитою письменницею, вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором - і дійсно значним - є прозова збірка новел «Гептамерон». Одним із найбільш значних представників гуртка Маргарити Наваррської був Клеман Маро (1496- 1544) - талановитий поетМаро писав поеми, балади, рондо, послання, еклоги, елегії, похвальні пісні, епіграми; він перший у Франції наслідував петрарківський сонет. Найкраще удавалися йому твори малих форм. У поезіях Маро йдеться про повсякденні пригоди, інтриги й урочисті події при королівському дворі, про кохання й розчарування, трапляються меланхолійні міркування про смерть. Другий учасник гуртка Маргарити Наваррської - Бонавентюр Депер'є (1510-1544) увійшов у французьку літературу як видатний сатирик. Він захоплювався Маро і писав вірші в дусі його поезій. Створив збірку оповідань «Нові забави і веселі розмови», сатиричні діалоги «Кімвал світу». У збірці 92 новели, які є правдивими картинками реальної дійсності. Вони побудовані на матеріалі спостережень письменника над французьким життям під час подорожей по країні. У них торжествують мирський погляд на світ, людський розум і здорові природні почуття, прославляється радість життя. Головний удар автор спрямовує проти схоластів, священиків, ченців. «Кімвал світу» (1538) складається з чотирьох сатиричних діалогів, написаних на зразок творів Лукіана. Книжка вийшла анонімно, її паризького видавця ув'язнили, а книгу визнали шкідливою і знищили. У «Кімвалі світу» Депер'є виразив світогляд тих французьких гуманістів, які розуміли, що релігійні спори загрожують Франції величезним лихом. Він спрямовував свою книгу головним чином проти християнської релігії та релігійних ворожнеч.Депер'є не тільки висміював богословів і сектантів, а й заперечував релігію взагалі. «Кімвал світу» пройнято духом сміливого вільнодумства і критики, що робить цю книгу особливо цінною.

26. Франсуа Рабле та його роман «Гаргантюа і Пантагрюель.

Творчість Франсуа Рабле (1494-1553) становить вершину французької літератури Відродження. Великий письменник був типовим зразком ренесансної людини - діяльним, допитливим, всебічно освіченим. Світову літературну славу Рабле здобув своїм романом «Гаргантюа і Пантагрюель», над яким працював з 1532 р. до кінця життя. Перша частина твору була опублікована 1532 p., а остання, п'ята, з'явилася в світ вже після смерті автора - у 1564 р. «Гаргантюа і Пантагрюель» - найвидатніший твір французького Відродження. Форма твору - казка-сатира. У 1532 р. Було видано народну книгу під назвою «Великі й неоціненні хроніки великого велетня Гаргантюа». В ній у дусі пародії на лицарський роман розповідається казкова історія, як у сім'ї велетнів. Грангузьє і Галамель народився Гаргантюа, як його викохували, як він потім здійснював свої подвиги. Під впливом цієї книги Рабле й задумав написати роман, який повинен був стати її продовженням.

Рабле запозичив з «Хроніки» основну сюжетну лінію, імена, багато найважливіших епізодів. Проте весь цей матеріал, переосмислений письменником у світлі своїх завдань, доповнений його вигадкою, набув нового, оригінального змісту. Розповідаючи

про народження, виховання та оточення велетнів Гаргантюа і Пантагрюеля, описуючи смішні історії, незвичайні фантастичні пригоди та подвиги своїх героїв, Рабле створює широку картину реального життя, нещадно висміює феодальний світ, середньовічний світогляд і протиставляє їм продуману систему гуманістичного сприйняття світу. Письменник постійно намагається допомогти читачеві орієнтуватися в його книгах.

Глибокою є проблематика першої книги (за часом написання - другої). Особливого значення набуває розповідь про виховання й навчання розумного й обдарованого від природи Гаргантюа схоластом, ученим-богословом Тубалом Олоферном. Згідно з його педагогічною системою, Гаргантюа навчався за старими, нікому не потрібними книжками середньовічної школи, довгі роки заучував безглузді наукові трактати, відстоював щодня у церкві від двадцяти шести до тридцяти мес, грав у карти, випивав і поглинав неймовірну кількість різноманітної їжі. Король Грангузьє побачив, що така наука не тільки не пішла його синові на користь, а й зробила Гаргантюа дурнішим, тупішим і безтолковішим. Король прогнав вчителя-схоласта і доручив виховання сина гуманісту Понократу. Середньовічній науці, схоластичному методу в педагогіці, що, як показано у творі, калічить людину, Рабле протиставив новий, гуманістичний метод виховання. За системою Понократа, Гаргантюа не марнував жодної години, а весь час витрачав на те, щоб набувати корисні знання й розвиватися фізично. Він вивчав різні науки й мистецтво, властивості природи, ознайомлювався з різними видами ремесла, професіями, відвідував публічні лекції, диспути і змагання в мистецтві риторики. У процесі навчання обов'язковими були безпосередні спостереження, практичний досвід. Інтелектуальний розвиток поєднувався з розвитком фізичним. Внаслідок всього Гаргантюа здобув широкі уявлення про світ, став всебічно розвинутою людиною.Зображуючи гуманістичне виховання, Рабле не тільки заперечує схоластику і утверджує ідеал гармонійно розвинутої людини Ренесансу, а й надає цьому певного політичного смислу. Адже йдеться не просто про виховання кожної людини, а про формування особи ідеального монарха. Зразково вихований Гаргантюа стає добрим і розумним королем, який піклується про долю своїх підданих, захищає батьківщину, підтримує книгодрукування і розвиток науки в країні.

Значна увага в першій книзі приділяється викриттю феодальних воєн. Письменник рішуче заперечує ще існуючий у Франції першої половини XVI ст. середньовічний погляд, ніби найпростішим і нормальним засобом створення держави є завоювання. Втіленням завойовницької, грабіжницької моралі середньовічного феодала є король Пікрохоль. Докладно розповідається у творі, як Пікрохоль разом зі своїми улесливими нікчемами-придворними, такими ж руйнівниками і грабіжниками, як він сам, розробляє маячні плани завоювання світу. Знайшовши привід, Пікрохоль розпочинає вже давно задуману війну проти Грангузьє. Війна Пікрохоля - це розбій, а його воїни - бандити, насильники й злодіїПікрохолю протиставляється ідеальний монарх Грангузьє. Він переконаний в безглуздості війни і рішуче засуджує її.

Друга книга роману за сюжетом і проблематикою багато в чому подібна до першої. В ній розповідається про виховання і життя Пантагрюеля, сина Гаргантюа. У Пантагрюеля життя відразу склалося розумно, йому не довелося вчитися у схоластів. Спочатку він пройшов школу в Пуатьє, потім продовжував навчання в різних університетах країни. Довелося й Пантагрюелю воювати проти загарбника. На країну Гаргантюа - Утопію (назву взято у Томаса Мора) - напав король дипсодів Анарх. Пантагрюель разом зі своїми товаришами розбиває завойовника. Події у цій книзі розгортаються швидко: один за одним змінюються численні епізоди й людські постаті, часто безпосередньо взяті з реальної дійсності, і загалом постає досить широка картина соціального життя. Рабле прославляє гуманістичні ідеї, висміює схоластику, старі форми середньовічного життя.Одним із найгостріших епізодів твору є розповідь про пекло (кн. II, гл. 30). Рабле вільно переробив у комедійному плані популярний у середньовічній літературі сюжетний мотив, щоб висміяти папство і «священні» істини. У пеклі, яке зображує Рабле, порядки й поняття прямо протилежні земним. Ті, хто на землі були багатими, знатними й славними, на тому світі живуть у зневазі і злигоднях, а ті, хто бідував на цьому світі, стали великими панами в пеклі. На тому світі Олександр Великий латає старі штани, Клеопатра торгує цибулею, а Ромул – сіллю.

Третя книга роману - «Героїчні діяння і промови благородного Пантагрюеля»- набуває вже іншого характеру. Вона з'явилася тільки через 12 років після другої, у 1546 р. За цей час в житті країни сталися значні зміни, зумовлені наступом реакції. Цим і пояснюються тривале мовчання Рабле та поява нових рис у його творі: сатира стає злішою, посилюється саркастичний тон, не показується більше торжество гуманістичних ідеалів.

У третій книзі описується життя Пантагрюеля, оточеного веселою компанією друзів, людей дотепних, які люблять життя, ненавидять аскетизм, не визнають жодного відступу від здорового глузду і природи. В ході подій на перше місце висувається Панург, який уже в другій книзі був найбільш значним після Пантагрюеля персонажем. Панурга мучать сумніви - одружуватися йому чи ні. Вся компанія Пантагрюеля займається розв'язанням цього питання. Панург шукає відповіді і в інших людей різних занять. Жодна відповідь не задовольняє його, і тоді, за порадою блазня, виникає рішення звернутися до оракула Божественної Пляшки. З цією метою вся компанія на чолі з Пантагрюелем збирається в кінці книги у далеку, небезпечну подорож.

Четверта частина роману надрукована в 1548 p., а над п'ятою письменник продовжував працювати всі останні роки життя. У цих двох книгах розповідається про подорож героїв до оракула Божественної Пляшки, про населені химерними істотами, незвичайні, чудернацькі країни, острови, що зустрічаються на їхньому шляху. Опис їх і становить основний зміст книг. Завершується історія розмовою мандрівників з оракулом Божественної Пляшки. У четвертій частині роману вирішуються філософські питання, особливо широко розгортається критика боротьби різних релігійних напрямів і релігійного фанатизму.

Нищівною є сатира на середньовічний суд, з його системою хабарництва і продажністю суддів в описі острова Катівні, де панують Пухнасті Коти - страшні тварини, що пожирають маленьких дітей. Ерцгерцог Пухнастих Котів, насильник над законом і правдою - «найогидніший з усіх будь-ким описаних чудовиськ» (кн. V, гл. 11). Він навіть компанію Пантагрюеля замкнув у себе в барлозі і приголомшив дикою загрозливою промовою, в якій після кожного слова вимагав хабарів і запевняв, що людині краще опинитися в кігтях Люцифера, ніж на його острові, де закони - це та павутина, в якій заплутуються мушки та метелики, тимчасом як сліпні вільно розривають її.

У Рабле система образності і комізму будується в основному за гротесковим принципом, на сполученні взаємовиключаючих начал, реального і фантастичного, високого і низького. В образах велетнів суміщається торжество плоті і висока духовність,Своїх фантастичних героїв Рабле поміщає в умови сучасної письменникові дійсності, проявляючи абсолютну байдужість до правдоподібності у співвідношенні розмірів. Гаргантюа, прогулюючись вулицями Парижа, може запросто сісти на вежу Нотр-Дам, але живе у звичайному будинку; Пантагрюель своїм язиком прикриває від зливи цілу армію, у його роті розташовані два міста, а подорожує він на звичайному кораблі, сидить за звичайним столом і розмовляє з своїми друзями - звичайними людьми.