13. Кретьєн де Труа та його роль у розвитку європейського роману.

Творцем артурівського роману є видатний французький епік Кретьєн де Труа (друга половина XII ст.) Він створив новаторський у проблематичному і художньому відношенні тип роману, який найбільше задовольняв запити його часу. Відомо, що походив він з Шампані.Поет випробував себе в різних жанрах (лірика, поема, переробка творів Овідія),

але найбільш повно його обдарованість виявилась у жанрі роману. Твори Кретьєна де Труа належать до кращих зразків куртуазного епосу. Як поет і людина, він сповнений усвідомлення власної значущості, що було рідкістю у середньовіч-

ному мистецтві. Він має свою концепцію світу і людини, стильову манеру. Поета хвилювали головним чином морально-етичні проблеми. Провідний сюжет його творів можна визначити приблизно так: ≪молодий герой (=лицар) в пошуках

моральної гармонії≫ Події в його творах розгортаються в королівстві Артура, яке ніби займає значну частину Європи, але кордони його з іншими державами не уточнюються, час дії теж не визначений. Ясно тільки, що світ Артура існує давно, завжди. Автор протиставляє ідеальну країну Артура лицарському суспільству, далекому від його ідеалу. Проте фантастичний (часом ірреальний) світ романів Кретьєна співіснує з історично реальною дійсністю. Митець створює картину сучасного йому лицарського буття і розкриває його суттєві проблеми. Детально і точно зображуються будні і свята при дворах королів, у замках сеньйорів, містах; є також натяки на історичні події, згадуються назви відомих міст тощо.

Книги Кретьєна насичені кельтською фантастикою.

Точна дата написання романів невідома.Романи: «Ерек та Еніда», «Кліжес», «Ланселот, або Лицар Воза»,«Івейн, або Лицар Лева», «Персеваль, або Повість про Грааль»

Стиль романів Кретьєна має ряд особливостей. Порушуючи морально-етичні проблеми, він уникає відкритого дидактизму, вміло поєднує глибокий для того часу психологічний аналіз з динамікою дій. У рамках вигаданого артурівського

світу поет відтворює реальні взаємини і реальні картини життя, завдяки чому твір має чималу історико-пізнавальну цінність. Поет виробив нові прийоми віршування і створив зразок точного і гнучкого діалогу. Кретьєн де Труа — центральна фі-

гура в європейському куртуазному романі. Його ≪авантюрний≫ (і водночас виховний) роман виявився найбільш продуктивним взірцем у межах цього жанру. Високий моральний ідеал, важливі етичні проблеми, художня майстерність французького поета мали значний вплив на романістів наступних поколінь, викликавши величезну кількість наслідувань, перекладів у Франції та інших країнах.

14 Жанрова система міської літератури

Міська література на противагу захопленню військовою звитягою та куртуазною галантністю лицарів або аскетизмом святих, понад усе цінує розважливість, кмітливість, здоровий глузд, спритність та сміх — у всіх його проявах («Роман про Лиса», Франсуа Війон).

Література, яка створювалась у місті, відбивала світогляд і буття молодого третього стану. Зрозуміло, вона не могла бути ізольованою від інших сучасних їй напрямів (героїчного епосу, поезії вагантів, рицарської літератури). Міська література сприйняла і засвоїла певні їх риси, використала, відповідно перетворюючи, деякі жанри, але за тематикою, змістом, ідейною спрямованістю й поетикою становила новий, окремий напрям тогочасної літератури, її стиль відповідав потягу до реалістичного зображення дійсності. На противагу куртуазії рицарської літератури, міську літературу відзначає ≪приземленість≫, здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова її близька до народної, міської говірки.Міська література має свого позитивного героя, в якому підкреслюються такі риси, як працьовитість, енергійність, розсудливість, але цінуються також спритність, хитрість; місто не любить людей слабких, кволих душею — його сипатії на боці веселих, кмітливих, наполегливих, котрі знаходять вихід з будь-якого скрутного становища. Разом з тим подібні якості засуджуються, якщо вони служать користолюбству й утискам.

Жанри міської літератури Середньовіччя.Розвиток науки, університети. Лицарська література йде від реальності. На зміну їй приходить реалістична міська література. Міняються жанри й стиль. Фабліо - невеликі віршовані оповідання про кумедні й безглузді події з повсякденного життя. Найпростіші – нагадують анекдот. Деякі мають соціальну спрямованість. Також наявна сатира, викриття пороків. У центрі уваги - городяни. Багато сюжетів мають аналоги в переказах інших країн. Фабліо дали матеріал для новел Боккаччо й інших оповідачів, дещо – в романі Рабле. У Німеччині аналогічний жанр - шванки. Повість «Піп Аміс» - хитрий священик. «Фермер Хельмбрехт» - Австрія, невеликий роман зі шванку. До фабліо дуже близький французький «Роман про лиса». Його головний герой – лис Ренар, показано його витівки. Тридцять частин - відгалужень, складалася за три чверті століття з кінця 12 до середини 13, творило не менше 10 авторів. В основі не цільна фабула, а розрізнені перекази. Пряме джерело - казки про тварин, фольклор. При виникненні сатиричних цілей не було, але потім усе більше й більше – хитрий розбишакуватий лис втілює риси стану міщанства, що набирало сили. Це відповідає зміні свідомості городян. До середини 13 століття основна частина закінчена. Однак доповнення продовжують з'являтися. 1270 – «Коронування лиса». На основі цього твору створив свого «Рейнеке-лиса» Ґете.

Франція прославилась «Романом про троянду». Перша частина в 30-х роках 13 століття написана Гільомом де Лоррісом у куртуазних тонах. Через сорок років Жан де Мін змінив акценти: Природа й Розум – це головне. Лірика: ваганти або голіарди. Творили близько до народної поезії сатиричні й радісні пісні. Гюг Орлеанський, Архіпіїта писали вірші. Міська лірика – пастораль. Рютбеф - публицистична поезія, реалізм, злободенність.