43. Загальна характеристика літературного процесу XVII ст.

Загальна характеристика літературного процесу XVII ст.

Література розвивається в тісній залежності від громадського життя країни. Природно що ті події, які відбулися на Русі в XVII столітті, відбилися й у літературі. Російська література стає більше світської, і народна творчість починає робити більше сильний вплив на книжкову літературу, особливо на неї мова

Із середини XVII століття з'являється більше, ніж раніше, кількість добутків, автори яких, відбиваючи громадське життя свого часу, використовують художній вимисел

Серед таких добутків одним з найбільш значних є «Повість про Гору-Злочастии». Повість ставить злободенну для того часу тему про батьків, які дотримуються старовини, і про дітей, що прагнуть жити по своїй волі

Повість написана віршем, близьким до билинного. На її мову помітний вплив зробила усна народна поезія

У подібних повістях ставиться нова тема: зображення долі людини середніх шарів суспільства, що шукає своїх шляхів у житті, хоче жити «своїм розумом», а не завітами батьків. Цінність таких добутків полягає в тім, що вони розкривають протиріччя епохи, зображують російський побут. У них робляться спроби показати, як формується характер людини в певних суспільних умовах, кожна діюча особа наділяється рисами, властивими тільки йому

Серед світських повістей особливе місце займають сатиричні добутки. Ці добутки створювалися в демократичному середовищі й були спрямовані проти богатих, проти духівництва, проти несправедливих суддів. Вони не тільки піддавали викриттю тих, проти кого були звернені своїм змістом, але висміювали й літературний стиль панівних класів, і ділову мову установ тої епохи. У цих добутках широко використані народно-поетичні мотиви й жанри, примовки, прислів'я й приказки, форма казок про тварин і т.п. Завдяки цим особливостям сатиричні добутки XVII століття є кроком уперед в історії розвитку літератури.

44.Класицизм як художня система. Філос основи. Естет засади. Представники

Класици́зм— напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда” (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму Безликі герої стали головною особливістю класицизму. Причому ця «безособовість» зовсім не припускає, що головний герой має бути позбавлений будь-якої індивідуальності, він просто стає узагальненою моделлю описуваного явища, виражаючи ідеали, прагнення і істини своєї епохи. Герой класицизму має бути ідеальний і вільний від людських пороків .Змінюється мова і склад класицизму: йдуть з моди просторічні вирази, на перший план виходять строгі, гармонійні розміри вірша. Висуваються, так само, нові вимоги до композиції, працює принцип «одна дія в одному місці і часу». Саме в епоху класицизму проводиться чітка межа між жанрами. Так, до «високим жанрам» зараховуються оди, трагедії, епічні твори, а «низькими» стають комедії і байки. Не допускалося так само змішення літературних жанрів.

Засновником поетики класицизму вважається француз Франсуа Малерб (1555-1628), який провів реформу французької мови і вірша і розробив поетичні канони. Провідними представниками класицизму в драматургії стали трагіки Корнель і Расін (1639-1699), основним предметом творчості яких був конфлікт між громадським обов'язком і особистими пристрастями. Високого розвитку досягли також «низькі» жанри - байка (Ж. Лафонтен), сатира (Буало), комедія (Мольєр 1622-1673).

Буало прославився на всю Європу як «законодавець Парнаса», найбільший теоретик класицизму, який висловив свої погляди у віршованому трактаті «Поетичне мистецтво».