1. Богослужбовий жанр - пісні, молитви, гімни й літургійна поезія. Тут уперше з'являється рима. Бурхлива творчість пов'язане з тим, що не існує церковних канонів (до 16 століття). Кожна церква могла прикрашати свою службу власними вставками. На зразок цих віршів виникає безліч повчальних творів. «Плач Богоматері біля хреста», «Плач Рахілі про чад».

2. Агіографія - житія святих. Зразок повчального читання для віруючих. До нас дійшло багато, два різновиди: а) житіє грішника-язичника, що пізнав істину й перетворився – «Житіє Марії Єгипетської». До нього сходять коріння авантюрного роману. б) житіє християнина із самого народження. Чітка схема: описувалася недитяча серйозність, перші подвиги, дарунок передбачення, зречення від світу, мученицька смерть, чудеса після смерті. З 12 століття широке поширення здобуває розважальна тенденція - оповідання про чудеса. Утворилися цілі збірники начебто «Чудеса діви Марії». Жанру чудес близький жанр бачень - провидіння. Алегорична поезія.

3. Проповідь. Збірник «Римські діяння».

4. Літописний жанр, жанр хроніки. «Хроніка Саксона Граматика». Паралельно із цим існувала сміхова, несерйозна література (пародіа сакра) - її створювали школярі й нижчі клірики. Незвичайна вченість авторів. «Вечеря Кіпряни» («Каэна Купріана»). Пародійна форма: на вечір збираються всі герої Біблії, в усіх є пародійна риса. Дуже часто таку літературу санкціонувала сама церква. Створювалися особливі «свята дурнів», де знімалися окови церкви.

5. Літургійна драма. Пов'язана з літургією, на зміну античній драмі. Сценки з Біблії, поступовий розвиток із читання по ролях. 

Латинською мовою писалась світська література, яка була притаманна періодам Каролінського та Оттонівського відродження. Також до неї відносять поезію вагантів та латинські історичні хроніки.

Каролінське Відродження. Тривало за Карла Великого (768- 814). За наказом Карла у спеціальних майстернях - скрепторіях - переписувались і розмножувались античні рукописи, вивезені з Італії. На державну службу до себе він запрошував з усіх кінців Європи відомих своєю вченістю й талантами духовних та світських осіб - учених, письменників, будівельників, дипломатів та ін. Так, деякий час в Ахені жили відомий учений з Північної Італії Павло Діакон, автор знаменитої «Історії лангобардів»; талановитий педагог, автор підручників англосакс Алкуїн; прекрасний знавець латинської мови франк Егінхард, який написав цікавий у багатьох відношеннях «Життєпис Карла Великого».Державною мовою і мовою культури в різноплеменній імперії Карла Великого була латинь. Для поновлення латинської писемності багато зробили вчені-поети. При дворі Карла з учених, найкращих учнів, сановників було створене своєрідне об'єднання вчених, поетів, любителів поезії, відоме під назвою «Академія Карла Великого». Тут читались лекції, обговорювались богословські питання, тлумачились твори різних авторів; на диспутах змагались у вченості та дотепності, на банкетах - у вишуканих компліментарних віршах славили Карла, його походи і перемоги, його родину. Однією зі значних середньовічних пам'яток є поема «Вальтарій», приклад створення книжкового латинського епосу на матеріалі народних сказань. Більшість дослідників вважає, що поема виникла в середині IX ст. і автор її належить до «третього покоління» поетів каролінгського Відродження. Ім'я його, можливо, Геральд (так він називає себе в тексті).

Оттонівське Відродження. Тривало в період правління Оттона І і Оттона ІІ (Х – ХІ ст..) – творчість черниці Хросвіти, що писала релігійні гімни.

Латинські хроніки. Найбільш значними історичними працями раннього середньовіччя є «Історія готів» Іордана (VI ст.), «Історія франків» Григорія Турського (VI ст.), «Церковна історія народу англів» Беди Високоповажного (VIII ст.), «Історія датчан» Саксона Граматика (XII ст.) та ін.

3. Тематика та поетика ірландських саг. Образ Кухуліна.

Ірландський епос створювався в період з II по XII ст. на основі родових місцевих переказів. Спочатку охоронцями поетичних переказів були старійшини роду. Згодом до літературної творчості стали причетні друїди (жерці-заклиначі), а також барди і філіди. Барди - це поети, співці, музиканти. Школи бардів існували в Ірландії до XVIII ст., в них на громадські кошти навчалась частина населення. Філіди були законознавцями, вченими і радниками при княжих дворах; водночас вони були оповідачами, поетами і авторами міфологічних і героїчних сказань.

Епічні сказання ірландців - скели - деякими рисами подібні до ісландських саг, тому їх також почали називати сагами. Відомо близько 280 ірландських саг, рукописи, що збереглися, належать до XI-XII ст. У сагах відбилися особливості як доби їх виникнення, так і тієї епохи, коли вони були записані. Але архаїчна основа переважає: саги відтворюють побут, вірування і уявлення ще язичницької Ірландії. Якщо героїчний епос багатьох народів був переважно віршований, то ірландські саги з самого початку складалися прозою. Саги дуже різноманітні за змістом. В героїчних сагах основна увага зосереджена на зображенні військової доблесті героя, в ній розповідається про битви, походи, змагання. Досить багато місця в них займає фантастика. Значне місце в фантастичних сагах займає тема мореплавства. Тема кохання в них часто поєднується з трагічною ситуацією, в яку потрапляють герої.

Найдавнішими сагами ірландського епосу є саги уладського циклу, що виникли на півночі Ірландії при дворі уладських королів в ті часи, коли Улад був однією з найбільших і наймогутніших частин Ірландії. Збереглося більше ста текстів. Спочатку головним героєм творів був король уладів Конхобар, згодом основна увага переноситься на його племінника - молодого, непереможного богатиря Кухуліна. Хроніки відносять життя Конхобара і Кухуліна до початку нашої ери. Таким чином, частково ці саги історично достовірні.

Кожна із саг циклу є завершеним твором, і водночас вони становлять єдність, розгортаючи на фоні родового побуту фантастично-яскраву і життєво складну долю Кухуліна. Він - син бога світла й ремесла Луга та сестри короля уладів Конхобара. В семирічному віці, одержавши зброю, Кухулін став непереможним воїном. Краса і відвага юнака так хвилювали серця дівчат і жінок, що "мужі Ірландії вирішили якнайшвидше одружити його. Батько красуні Емер («Сватання Емер»), не бажаючи розлучатися з дочкою, поставив перед женихом важкі умови. Виконуючи їх, Кухулін побував у Шотландії, у королеви Скатах, де оволодівав секретами військового мистецтва. Тут він переміг богатирку Айфе, вона народила йому сина. У майбутньому Кухулін вб'є його на поєдинку - батько і син при зустрічі не пізнають один одного (це дуже поширений мотив в народно-героїчному епосі Заходу і Сходу).

Значне місце у поетичній біографії Кухуліна займає сага «Хвороба Кухуліна», в якій розповідається про любов Кухуліна до фантастичної істоти - сіди Фанд. Велична сага «Смерть Кухуліна» присвячена героїчній загибелі богатиря.

Образ Кухуліна: Кухулін героїзований передусім як захисник племені від ворожих йому сил. У його образі втілений героїчний та етичний ідеал усієї стародавньої Ірландії. Народному герою властиві незламна міць, військова доблесть, почуття високого патріотизму; він вірний слову, друзям, законам гостинності, чуйний до чужої біди.