32 Роман сервантеса дон кіхот: жанрова своєрідність, тематика, персонажі роману.

Світову славу Сервантесу приніс його роман «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» (перша частина -1605 p., друга-1615 p.). «Дон Кіхот» є природним завершенням прозових жанрів іспанської літератури попереднього часу. Письменник задумав «Дон Кіхота» як пародію на рицарські романи, маючи на меті висміяти захоплення ними в Іспанії. У авторській передмові до першої частини твору визначається, що завдання роману - підірвати авторитет поширених у народі рицарських книг. Відповідно до задуму в «Дон Кіхоті» розповідається історія бідного ідальго з Ламанчі, який збожеволів через надмірне захоплення рицарськими романами. Уявивши себе мандрівним рицарем, він у всьому наслідує героя рицарського роману і виїздить на подвиги на честь Прекрасної дами, для захисту усіх скривджених і пригнічених. Озброївшись іржавими уламками старого обладунку, Дон Кіхот виїхав на жалюгідній шкапі, якій дав звучне ім'я - Росінант, за зброєносця узяв хитрого селянина Санчо Пансу, а дамою свого серця обрав селянку Альдонсу Лоренсо, уявивши її принцесою Дульсінеєю Тобоською.

Реальний світ Дон Кіхот сприймає в дусі фантазій та вигадок рицарського роману. Звичайні люди і речі здаються йому злими ворогами й чудовиськами, вітряки в його уяві - це велетні, брудні постоялі двори - розкішні замки; Дон Кіхот нападає на похоронну процесію, вступає в бій із стадом баранів. Тому всі вчинки і «подвиги» Дон Кіхота в ім'я захисту скривджених і поневолених не тільки сміховинні, а й шкідливі.

Наводячи приклади беззмістовних, заплутаних мовних зворотів з рицарських книжок, Сервантес запевняє, що «сам Арістотель, коли б він навмисне для цього воскрес, , не розплутав би їх і не зрозумів» У багатьох епізодах роману різні персонажі чинять суд і розправу над рицарськими романами за нескінченні описи «потворних дурниць» та неправдоподібних, бездарних вигадок

«Дон Кіхот» завдав нищівного удару рицарському роману і покінчив з його популярністю.

Великий твір Сервантеса - не тільки літературна пародія. Іспанський письменник далеко відійшов від свого початкового завдання - висміяти рицарські романи. Він створив новий тип роману, який поклав початок розвитку епічного жанру реалістичного роману в європейських літературах.

Великим і плідним за своїми наслідками художнім відкриттям роман Сервантеса вважав також І. Я. Франко: «Була це не тільки пародія рицарського роману, не тільки перший і найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення дійсного життя і дійсного народу, а поряд з ним і перший роман, в якому автор спробував глибше зондувати характер свого героя, поруч із смішними сторонами показати також і його симпатичні і навіть благородні риси і висловити устами цього героя або інших дійових осіб ряд критичних та позитивних думок про стан тодішнього суспільства, його потреби і прагнення. Одним словом, у «Дон Кіхоті» мусимо бачити перший роман новішого покрою, суспільно-психологічний твір...»

. В «Дон Kixoтi» зображено іспанську соціальну дійсність ХVІ - початку XVІІ ст., тобто періоду глибокої кризи, зумовленої політикою іспанського абсолютизму. Дон Кіхот і Санчо Панса блукають по Іспанії епохи Сервантеса, зустрічаються з людьми різних соціальних верств: ченцями й розбійниками, священиками й комедіантами, дворянами й купцями, пастухами й цирульниками, погоничами мулів і лакеями, відставними солдатами й каторжниками. В романі 669 персонажів - здебільшого живих неповторних характерів, величезна кількість епізодів, у яких розкривається повсякденне життя іспанської провінції та великих міст, герцогських замків і постоялих дворів. Уперше широким потоком в воман влилося, народне життя, постала цілісна картина суспільства, зображена в дусі засудження перешкод, що стоять на шляху до торжества ідеалів людяності й справедливості.

На цьому фоні національного життя височать дві постаті: бідного ідальго, що уявив себе мандрівним рицарем, захисником скривджених та пригнічених, та убогого селянина, котрий погодився стати його зброєносцем.Дон Кіхот і Санчо Панса - це і широкі узагальнення, і водночас своєрідні особистості.

Слід ураховувати й еволюцію образу Дон Кіхота в романі: у першій частині у ньому переважають пародійні риси «книжного рицаря», а в другій частині характер ускладнюється, на перший план висувається зображення несумісності гуманістичних ідеалів героя і оточуючої його дійсності -

Санчо Панса - лукаво простодушний, хазяйновитий і практичний, він дбає насамперед про себе, у всьому шукає зиску і мріє про багатство.. «Багатьма рисами свого характеру Санчо - цілковита протилежність Дон Кіхоту. Разом з тим внутрішньо вони подібні: обидва герої, правда, кожен по-своєму, добрі й людяні, обоє незадоволені дійсністю і обом їм вистачає енергії та живої уяви, щоб відправитись на пошуки кращої дійсності.

33-34. Формування іспанської національної драми. Лопе Де Вега.

Останнє тридцятиліття в іспанській літературі XVI ст. позначене інтенсивним розвитком драматургії. Частина іспанських письменників зосередила свої зусилля на утвердженні класицистської драми. Але розвиток такого типу драми був короткочасним, не задовольняв запитів і уподобань широких кіл глядачів. Для них створювався інший, національний театр, формувалася інша, національна драма.

Найвище досягнення іспанської літератури Відродження — творчість Сервантеса і Лопе де Веги. Зі ≪Зруйнуванням Нумансії≫ в іспанську драматургію увійшов,.новий жанр —національно-героїчна трагедія.

Іспанський театр неодноразово відроджував ≪Зруйнування Нумансії≫ на сцені в моменти великих національних випробувань. На початку XIX ст. її ставили в обложеній військами Наполеона Сарагосі. У драматургії Лопе де Веги розробляються в основному проблеми соціально-політичні, переважно на історичному матеріалі, і приватно-побутові.Важливу групу соціально-політичних п'єс становлять народно-героїчні драми, найвищим зразком яких є ≪Фуенте Овехуна≫ (≪Овеча криниця≫), написана 1613 р. В основу її сюжету покладено історичний факт — повстання селян Фуенте Овехуни у 1476 р. проти жорстокого й свавільного феоцала, командора ордену Калатрави Фернана Гомеса де Гусмана. Лопе де Вега використав і матеріали хроніки, і фольклорні переспіви цієї події, але весь матеріал інтерпретував згідно з власним задумом.

Провідну роль у драмі відіграє зображення тиранії командора, поступового назрівання народного гніву, картин бунту і королівського суду над селянами. Вже в перших народних сценах п'єси показано, що селяни ненавидять феодала за його жорстокість і сваволю. Лавренсія, донька алькальда Естевана,бажає командору, який пішов у похід на Сьюдад Реаль, щоб він ніколи не повернувся. Та командор приїхав з перемогою, продовжує грабувати село, безчестить жінок, знущається над людською гідністю селян. Переслідує він і красуню Лавренсію. Одного разу закоханий в Лавренсію селянський юнак Фрондосо, захищаючи дівчину, підняв зброю на командора і змусив його відступити. Той загрожує Фрондосо смертю, але помсти своєї здійснити не встиг, бо виступив у похід проти королівських військ. Повернувшись, він застав у селі весілля

Лавренсії і Фрондосо. Розлючений військовою поразкою і непокірністю селян,командор розганяє весілля, б'є алькальда, за законами — особу недоторкану,а Лавренсію і Фрондосо ув'язнює в замку.Селяни, котрі так довго й терпляче зносили знущання феодала, не можуть стерпіти такої сваволі. Вони збираються на раду і шукають виходу з нестерпного тяжкого становища, Думки висловлюються різні:__ тями, а в кінці п'єси це вже героїчна постать, натхненниця народної боротьби.

Героїчна драма Лопе де Веги характеризується динамічністю й різноманітністю дії. В ній співіснує трагічне і веселе, високогероїчне й повсякденне.У драматичну дію органічно входять живі сцени народного побуту і звичаїв,

музика, пісні. Різноманітністю відзначаються вірші, мова п'єси, мова окремого персонажа.Широко використовує Лопе де Вега багатство народної мови — прислів'я,афоризми, дотепи, скоромовки, гру слів.

Конфлікт між селянином і феодалом лежить в основі багатьох драм Лопе де Веги (≪Періваньєс і командор Оканьї≫, ≪Саламейський алькальд≫ та ін.).І всюди показано, що простим людям властиві почуття честі й справедливості,що простий народ своїми моральними рисами стоїть вище за феодалів.Численними в драматургії Лопе де Веги є приватно-побутові п'єси на теми кохання, так звані комедії ≪плаща і шпаги≫.В комедіях ≪плаща і шпаги≫ зображується побут дворянського суспільства і звичайно йдеться про те, як закохані герої, подолавши ієрархічні перепони і стару мораль, поєднуються в шлюбі

(≪Собака на сіні≫, ≪Дівчина з глечиком≫, ≪Учитель танців≫, ≪Мадрідська сталь≫,≪Валенсіанська вдова≫). Дія будується на зіткненні кохання і тих моральних норм та забобонів, котрі утвердились у дворянському середовищі і протистоять праву людини на вільний прояв природного почуття. Лопе критично ставиться до таких моральних устоїв, показує, що вони суперечать здоровому глуздові.Звичайно герої комедій, захищаючи своє кохання, обходять норми дворянської моралі обманом, хитруваннями. При цьому вони намагаються не втратити честі,не заплямувати власну репутацію і все ж здобути щастя.