47 Творчість расіна. Особливості трагічного конфлікту

Жан Бати́ст Расі́н 21 грудня 1639 — †21 квітня 1699) — французький драматург, один із «Великої Трійці» драматургів Франції XVII століття, поруч з Корнелем та Мольєром

Жан Расін народився 21 грудня 1639 року в місті Ла-Ферте-Мілон, у родині чиновника податкової служби ..Після навчання у паризькому Коллеж д'Аркур (фр. Collège d'Harcourt) 1660 року Расін познайомився з Лафонтеном, Мольєром, Буало; написав придворну оду «Німфа Сени» (за яку отримав пенсію від короля Людовика XIV), а також дві п'єси, що дотепер не збереглися.Вважається, що його перші п'єси, що дійшли до нас, «Фіваїда, або Брати-вороги» (фр. La thebaïde, ou les frères ennemis), та «Александр Великий» (фр. Alexandre le grand), були написані за порадою Мольєра, що поставив їх у 1664 та 1665роках, відповідно.У наступні після постановки «Александра Великого» два роки (1665—67) Расін зміцнив зв'язки з двором, що відкрили йому шлях до особистих приязних стосунків з королем Людовиком XIV. Драматург діяв відповідно до тогочасних моральних устоїв стану, в якому опинився — здобув заступництво королівської коханки мадам де Монтеспан (її в образі пихатої Вастії автор пізніше зобразив у п'єсі «Есфір», 1689), свою коханку, відому актрису Терезу Дюпарк, змусив полишити трупу Мольєра й перейти до театру «Бургундський готель», де 1667 року вона зіграла заглавну роль в «Андромасі», яку вважають однією з найкращих у доробку Расіна. Оригінальність трагедії полягає в тому, що Расін виявив у ній велике вміння зобразити душу сучасної йому людину, в якій під нальотом культури вирують справжні тваринні пристрасті, і оце протистояння обов'язку та почуттів здатне призвести до суцільного руйнування особистості.Єдину комедію Расіна «Позивачі» (Les Plaideurs) було поставлено 1668 року. 1669 року з помірним успіхом пройшла трагедія «Британік» (Britannicus), а наступного, 1670-го, на сцені з'явилась «Береніка» (Bérénice), що викликали немало суперечок з приводу виведених у ній персонажів.

За «Беренікою» були «Баязет» (Bajazet, [1672]), «Мітридат» (Mithridate, 1673), «Іфігенія» (Iphigénie, 1674) та «Федра» (Phèdre, 1677). Остання трагедія, на думку багатьох літературознавців, є вершиною драматургії Расіна, перевищуючи решту творів автора красою віршів та глибиною проникнення у людську психологію. Вона ж, як це і буває з гострими творами, була неприязно сприйнята при дворі.

У цей період драматургом були створені лише п'єси «Есфір» та «Аталія» (Athalie) — їх він створив на прохання мадам де Ментенон, щоб їх поставили у 1689—91 роки у заснованій нею школі в Сен-Сіре.

Особливості творчого методу Ж. Расіна

критика вишуканої літератури сучасності з її «досконалими героями»;

намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських відносин;

утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зобра-ження так званої «середньостатистичної людини»); література і театр покликані морально виховувати читача; правдоподібність сценічної дії;

обґрунтовування обов’язковості давніх сюжетів для трагедії;

показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути; створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно- психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;