81 .Підготовка магістрів.

Найкращі випускники продовжують навчання в магістратурі. магістра (1 рік). Встановлено, що особи, які навчаються за рахунок державних кош­тів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання від­повідної кваліфікації працювати в державному секторі народного госпо­дарства не менше, ніж 3 роки.

Порядок працевлаштування випускників, які закінчили вищі навча­льні установи за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб, визначається угодами між ними.

Випускники, які закінчили вищі навчальні установи за власний раху­нок, мають право обирати місце працевлаштування за особистим ба­жанням.

У розвиток цього Указу Кабінет Міністрів 22 серпня 1996 року за №992 прийняв постанову "Порядок працевлаштування випускників ви­щих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням".

82.Ветєринарна справа в хуі1 - хуш ст.

У 1806 р. на медичних факультетах Харківського, Варшавського, Віленського університетів було введено викладання вет. наук.

У 1808 р. в Санкт-Петербурзькій, а 1809 р. у Московській медико-хірургічних академіях були відкриті ветеринарні відділення (училища), які давали прості знання з ветеринарії.

В 1835 р. у Харківському університеті була заснована практична вет. школа, яка була реорганізована в 1851 р. у вет. училище, а потім в 1873 р. у ветеринарний інститут.

У 1840 р. у Варшаві була відкрита школа "Простих ветеринарів", яка в 1846 р. перетворена у вет. школу, а потім 1889 р. в інститут, який в 1915 р. був переведений'до Москви, а в 1916 р. до Новочеркаська (те­перішній Донський сільськогосподарський інститут).

У 1848 р. в м. Юр'єві (Дерпт, Тарту) було засновано вет. училище, з 1873 р. - інститут. У 1918 р. інститут було евакуйовано в Саратов, де він залишився, а в Тарту інститут був відновлений як ветеринарний факуль­тет Естонської с.-г. академії. І на кінець в 1873 р. у Казані був відкритий ветеринарний інститут.

83.Ветеринарна справа в хіх ет.

Тварини з людиною живуть з незапам'ятних часів і тому ветерина­рія у вигляді народної практики в лікуванні тварин сягають в далеке ми­нуле. Ще до н.е. грецькі вчені Аристотель, Вегецій описували заразні хвороби (сап), але багато віків ніякої системи ветеринарної освіти не існувало, допомогу хворим тваринам надавали самі власники тварин, пастухи, ковалі.

Перші представники ветеринарної спеціальності на Русі - "конячі лікарі", "кровопуски", "коновали", які займались лікуванням хворих тва­рин з'явились у XV столітті. Це були люди самоучки, в більшості випад­ків навички лікування вони набували спадково, від батьків. Ніяких на­вчальних закладів для підготовки ветеринарних спеціалістів не існувало.

Перші школи для підготовки ветеринарних спеціалістів на території колишньої Російської імперії були відкриті в 1733 р. на базі Хорошевського кінного заводу і при головній конюшенній канцелярії. Ці школи давали дуже прості знання, в основному з хвороб коней та техніку ку­вання. Ветеринарна школа такого ж профілю в Європі була відкрита в Ліоні (Франція) тільки в 1762 р.

Вперше спеціальна кафедра "Скотолікування" була відкрита в 1805 р. на медичному факультеті Московського університету. Ініціато­ром відкриття цієї кафедри був випускник Києво-Могилянської академії І.С. Андрієвський - один з основоположників ветеринарної освіти в Росії. Іван Самійлович Андрієвський (1759-1809) перший систематично читав лекції з основ ветеринарії та гігієни сільськогосподарських тварин студен­там Московського університету. В 1793 р. видав "Новий повний методи­чний посібник по лікуванню кінських, скотських і інших домашніх тварин" в трьох томах (6 книг, 1200 стор.). Він ввів на початку XIX ст. замість старих термінів "коновальна наука", "коновальне мистецтво", "коновал" нові - "вет. медицина", "вет. наука", "вет. лікар".